62. Охарактеризуйте функції контролю як дидактичного поняття.

Педагогічний контроль - система перевірки результатів навчання і виховання студентів.

Контроль навчання виконує певні функції, має свої види, методи і форми, систему критеріїв оцінки якості професійних знань, навичок і вмінь у студентів.

Функції контроль за навчальним процесом у вищих навчальних закладах:

■ діагностична, яка сприяє з'ясуванню об'єктивного рівня професійних знань, навичок і вмінь у студентів;

■ корегувальна, котра полягає у внесенні змін у процес навчально-пізнавальної діяльності на основі об'єктивної оцінки попередніх знань, навичок і вмінь;

• освітня, сутність якої в тому, що вона сприяє поглибленню, розширенню і вдосконаленню професійних знань, навичок і вмінь студентів і слухачів;

• виховна, яка полягає в тому, що у процесі контролю формуються громадянські якості;

■ стимулююча, що спонукає до активності у дидактичному процесі та вдосконаленні своїх знань, навичок і вмінь;

■ оцінювальна, сутність якої — у вимірюванні та оцінці знань, навичок і вмінь студентів. На практиці її здійснюють, виставляючи оцінки;

■ розвивальна, яка виявляється в тому, що будь-який контроль викликає певне психічне напруження особистості, розвиток її розумових і фізичних сил, творчого мислення тощо;

■ мобілізуюча, котра підсилює, концентрує, зосереджує моральні, інтелектуальні й фізичні зусилля на усунення виявлених недоліків або досягнення нових успіхів у навчанні.

63. Становлення та розвиток виховної діяльності в історії вітчизняної думки.

Історія виховання східнослов'янських народів бере свій початок з глибини віків. На кожному етапі суспільного розвитку процес виховання мав свої особливості щодо мети, завдань, принципів, форм, методів, прийомів та засобів. Східні слов'яни у VI - ГХ ст. створили систему виховання, яка відповідала розвиткові продуктивних сил, поділу праці, шлюбно-сімейним відносинам. У VIII - IX ст. виховання дітей з общинного, родинного переходить на виховання у малій сім'ї. Засвоєння дітьми соціального досвіду соціального досвіду, їх соціалізація відбувається переважно в сім'ї. У X - XI ст. у Київській Русі процес виховання базувався в основному на християнстві, значний вплив на нього мали народні, трудові й військові традиції, здобутки у пізнанні природи і формуванні вищої освіти на Заході та у Візантії. У цей час князь Володимир створив одну з перших шкіл, де навчали й виховували дітей знаті. Пізніше князь Ярослав розмістив цю школу в одному з приміщень Софійського собору. Найдавнішою українською літературною пам'яткою, у якій розглянуто педагогічні питання, є філософсько-педагогічний трактат "Слово про закон і благодать", що його київський митрополит Іларіон написав між 1037 і 1050 рр. З початком татаро-монгольської навали розвиток освіти переривається, її відродження починається в основному на початку XV сг. Наприкінці XVI ст. виникають нові початкові навчальні заклади і школи підвищеного типу братства, організаторами яких була українська православна шляхта. Першим навчальним закладом вищого типу стала Острозька академія. Основну роль у розвитку середньої освіти в Україні у XVIII ст. відіграли колегії. Вони працювали за зразком Києво-Могилянської академії й були призначені для дітей козацької старшини, українського духовенства і дворянства, багатих міщан. У XIX ст. починається русифікація шкільної справи та виховання на Україні. У другій половині XIX ст. в Україні відбуваються глибокі зміни в національному вихованні й навчанні. Роблять спроби запровадити навчання українською мовою, розширюється зміст освіти, створюють різні освітні товариства, поступово відновлюється національна система виховання. У 20-ті роки XX ст. у Радянській Україні внесено суттєві зміни в систему виховання та навчання молоді. В основі украінської виховної системи цього періоду - соціальне виховання. Від 1922 року в Україні поступово починається процес виховання і навчання молоді рідною мовою. Відомими представниками української педагогічної думки цього часу були A. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський, Г. Г. Ващенко та інші.