1.Львів як центр ренесансної культури України

Ренесансний стиль у Львові з’являється в першій чверті XVI ст. У 1527 році коли велика пожежа знищила майже весь Львів Його почали відбудовувати вже в новому, ренесансному стилі. Провідну роль в архітектурі 2-¬ої пол. XVI ст. у Львові відіграють італійські архітектори Петро Барбон, Паоло Домінічі, якого у Львові називали Павлом Римлянином, Петро Італієць та ін. Працювали у Львові також німецькі, польські архітектори, як і місцеві майстри.

Саме за проектами Павла Римлянина збудовано монастир і костел бенедиктинок, каплиця Кампіанів, костел і монастир бернардинів,але найвидатнішою роботою П.Римлянина є Успенський ансамбль .

В ансамбль входять сама церква, вежа Корнякта і каплиця Трьох святителів. Для ренесансної архітектури України в цілому та Львова зокрема є характерним багатий скульптурний декор будівель. Особливою пишністю скульптурного декору вражає каплиця Боїмів біля кафедрального собору. Стиль ренесансу відбився також в малярстві першої половини XVII стол. З багатьох львівських малярів того часу відзначалися імена: Корупка, Федір Сенькович, автор первісного іконостасу Братської церкви 30-их років XVII ст.. Із збережених образів, особливо цінний іконостас, з ренесансною різьбою, П’ятницької церкви першої половини XVII ст. . Великий розвиток цехів і братств та зв’язки з південною і центральною Европою привели до розвитку ужиткового, промислового мистецтва у Львові, особливо кераміки, ткацтва, обробу дерева, металів і ювелірства.

Особливого розвитку досягало у Львові ювелірство, при чому знана була техніка інкрустації золотом і сріблом .

2.Причини швидкого розвитку культури В київській Русі

1)Коли християнство стало державною релігією. Київської Русі, виникла потреба ознайомити віруючих з Біблією, жи¬тіями святих, проповідями, а також з історією християнства та його світоглядом. Першим кроком було перенесення з Візантії та Болгарії культової літератури. До переклад¬ної літератури входили: богослужбові книги - Свя'те Письмо, Тріоді, Октоїхи, Мінеї, Требники тощо; житія святих агіографи, патерики; кормчі; філософські твори типу "Шестодневу"; історичні хроніки; гомілетика.

2)Також це зумовило появу літератури. Першим відомим письменником з місцевого населення був у Київській Русі митрополит Іларіон. Він є автором визначної церковно-богословського твору "Слово про закон і благодать", написаного між 1037 і 1050 рр. Найдавнішою пам'яткою писемності Київської Русі є "Ізборник Святослава", укладений 1073 та 1076 рр. Цінною пам'яткою є "Повчання Володимира Мономаха своїм дітям", початок ХІІ ст. Своєрідною перлиною древньо-руської літератури є "Слово о полку Ігоревім" створене невідомим автором близько 1187 р.

3)Запровадження християнства сприяло стрімкому розвитку освіти .Оскільки з’явилась потреба у поширенні свідчень про християнське вчення. Основу освіти становили богослов'я, філософія, риторика, граматика та іноземні мови. Осередками освіти були церкви та монастирі. Одним з таких осередків був Києво-Печерський монастир .

4)Розвиток писемності пов’язаний з утвердженням кириличного письма.З його впровадженням літературною мовою стає церковнослов’янська,яку створили Кирило та Мефодій.Графічною основою була кирилична графіка,яка вживалась переважно в державних документах.

5)Освіта дала поштовх до створення перших бібліотек при монастирях,де діяли школи. Бібліотеки стали місцями де переписували книги. Книги на Русі ,як і у всій Європі були дуже дорогі.Найвідомішими книгами є: «Реймське євангеліє», «Остромістрове євангеліє», «Мстиславове євангеліє»

6)Запровадження християнства на Русі справило великий вплив на розвиток кам'яної, архітектури. Першого кам'яного церквою на Русі булл Десятинна церква, побудована у Києві в 989-996 рр. Києво-Печерський монастир є чудовою пам'яткою архітектури, де поєднується візантійське і руське архітектурне мистецтво. иси самобутнього древньоруського мистецтва яскраво проявилися у Софійському соборі у Києві закладена у 1037р. В 1050-ті роки у Києві було збудовано на замовлення Ярослава Мудрого Ірининської та Георгієвської церков.

7)Процес поширення і утвердження християнства на Русі супроводжувався формуванням нових традицій У образотворчому мистецтві. Першими вітчизняними живописцями були ченці Києво-Печерського монастиря Аліпій (Алімпій) і Григорій. Особливо славилися роботи Аліпія : ікони "Печерської Богородиці" і так званої Великої Панагії. Високою майстерністю відзначаються мініатюри в окре¬мих рукописних книжкових творах того часу. Найбільш стародавні збереглися в "Остромировому Євангелії" (1056-1057 рр.)

В-6

1). Культурогенез — процес появи і становлення культури будь-якого народу і народності загалом і появи культури як такої в первісному суспільстві.

КУЛЬТУРОГЕНЕЗ УКР НАРОДУ

Формування етнічної культури (культурогенез) нерозривно пов’язане з формуванням самого народу (етногенезом). Тому, розглядаючи українську культуру, не можна не зупинитися на проблемах етногенезу українців.

Нагадаємо основні точки зору:

1) міграційна (слов’яни прийшли на свою нинішню територію, український народ – це етнос, який виник унаслідок міграції інших народів);

2) автохтонна (слов’яни є споконвічними жителями Східної Європи; на сучасній українській території здавна жили народи, які не вели кочове життя, а займалися матеріальним виробництвом, тобто по історичній вертикалі змінюються культури, а етнос залишається незмінним).

Сьогодні автохтонну теорію вважають максимально наближеною до істини.

Як визнано сучасними вченими, культурогенез і етногенез стародавнього населення України відзначалися складністю й багатолінійністю. В ідеологічному, етнопсихологічному, філософському, життєдіяльному планах східний слов’янин, а відтак і українець, – не одвічна біологічна й історична даність, а результат тривалої еволюції людського життя на наших землях, спадкоємець усіх попередніх народів, які спільними зусиллями витворили підвалини його специфічно-національних способу життя та світогляду. З огляду на це, питання про генетичні витоки української культури має сьогодні неабияке значення і викликає у своєму розв’язанні доволі гострі, зумовлені актуальними проблемами в житті нашого суспільства, суперечки.

Однак дискусійність багатьох проблем, пов’язаних із витоками вітчизняної культури, зумовлена не тільки тенденційністю в їх розв’язанні. Наявність різних наукових концепцій пояснюється браком археологічних даних, інших достовірних джерел інформації, що могли б прояснити картину масштабних історичних подій, що відбувалися на теренах сучасної України.

Питання про історію та витоки української культури є складним і дискусійним. Одні дослідники вважають, що розвиток української культури почався в епоху середньовіччя, а до того культуротворчий процес не раз руйнувався внаслідок активних міграційних процесів та нападів різних завойовників. Інші твердять, що витоки культури слід шукати з епохи бронзи (II тис. до н. е.). Безумовно, впродовж тисячоліть населення України не залишалось етнічно і культурно однорідним. Міграції племен, їх контакти з іншими народами були явищем досить поширеним. Але ці процеси не приводили до повної асиміляції племені, абсолютної руйнації його історичної пам’яті та культури. Окремі етноси можуть виникати і гинути, розквітати і занепадати, але культурні надбання, принаймні якась їх частина, зберігаються і передаються, примножуючись, у спадок новим поколінням.

Отже, племена і народи, що проживали на території України впродовж тисячоліть, творили культуру, передаючи її у спадок наступним поколінням і забезпечуючи цим безперервний прогресивний розвиток.

2). Монументальний живопис київської Русі: Серед видів образотворчого мистецтва Київської Русі перше місце належить монументальному живопису, що створився також на основі візантійських традицій. Константинопольські митці, оздоблюючи давньоруські собори, використовували два вида техніки монументального живопису: мозаїку і фреску. Потім прийоми й технологію візантійських художників перейняли та вдосконалили давньоруські митці.

Давньоруський мозаїчний живопис X— Xіі ст. може бути поділений на два види: високохудожні мозаїки підлоги, що фрагментарно збереглися до нашого часу в деяких храмах епохи Київської Русі, і мозаїчний настінний живопис, яким оздоблювали найважливішу в символічному сенсі й найбільш освітлену частину давньоруських храмів — центральний купол, підкупольний простір і вівтар.

Надзвичайно високий рівень технічної та художньої майстерності київських митців в галузі мозаїчного живопису слугував зразком для західноєвропейських майстрів. Палітра смальт1, якими були набрані мозаїчні підлоги й оформлені інтер'єри чернігівських, Київських, Переяславських храмів відрізнялась надзвичайним кольоровим розмаїттям. Так під час створення мозаїк собору Софії Київської давньоруські майстри застосували близько 180 відтінків різних кольорів.

як і всі розписи середньовічних храмів, мозаїки Київської Русі були "Євангелієм для неграмотних". за ними віруючі дізнавалися про основні положення християнської віри. Тож мова цих творів монументального мистецтва проста й лаконічна, а зображення площинні. Фігури немов розпластані на золотому фоні, жести умовні, складки одягу утворюють орнаментальний рисунок. за каноном, запозиченим у Візантії, усі лики святих мають подовжений овал і тонкі риси обличчя, великі очі. Проте кожен лик зберігає власну індивідуальність, умовно виражену в кольорах одягу, позі, атрибутах тощо.

Про надзвичайно високохудожній рівень давньоруського мозаїчного мистецтва свідчать ансамблі мозаїк собору Софії Київської, фрагменти мозаїк золотоверхого собору Михайлівського монастиря, Десятинної церкви, Успенського собору Києво-Печерської Лаври, Михайлівського собору Видубицького монастиря. Розкопки на території стародавнього Києва, поблизу Десятинної церкви, виявили фундаменти кількох парадних палацових будівель, призначених для зібрань княжої дружини. Судячи за фрагментами мармурових деталей та мозаїк, ці архітектурні споруди за багатством оздоблення не поступалися храмам.

Смальта — кольорове непрозоре скло у вигляді кубиків або пластинок, призначене для створення мозаїки.

Оскільки мозаїка належить до складних і дорогоцінних технік монументального живопису, великої популярності в Київської Русі набула фреска. завдяки чудовим властивостям цієї техніки, а також майстерності живописців, які досконально зналися на ній, деякі фрескові ансамблі, створені за часів Київської Русі, збереглися до наших часів. Протягом століть фрескові розписи давньоруських церков не потьмянішали, не втратили насиченості кольорів і виявились стійкими до вологи. Це свідчить про надзвичайно високий професійний рівень стародавніх майстрів. Вони винаходили рецепти створення фарб і зберігали їх у таємниці, передаючи лише від майстра учневі.

У X—Xі ст. у Київській Русі набула поширення візантійська технікафрескового живопису. Дуже відомі цикли настінних розписів Софії Київської, які зображують сюжети Євангелія, Старого завіту, а також святого Георгія та архангела Михаїла — покровителів князівського роду. Також унікальними пам'ятками фрескового живопису є розписи на стінах веж, де розташовані сходи, якими піднімалися князь із дружиною та почтом. Тут представлені сцени світського

з'явились самі по собі ("Спас Нерукотворний") або були написані з натури художниками, які особисто знали або пам'ятали святих (за повір'ям ікона Володимирської Божої Матері була написана євангелістом Лукою). Отже, православна церква ніколи не допускала писання ікон за уявою чи з живих осіб.

життя Київської Русі. Так на південній стіні собору зберігся колективний портрет родини князя ярослава Мудрого — його дружини ірини й доньок Єлизавети, Анастасії та Анни. Цей витвір — найдавніший зразок портретного мистецтва українського живопису: костюми жінок передані досить точно, обличчя, не дивлячись на умовність, передають індивідуальні риси.

Фрески епохи Київської Русі відрізняються суворістю наслідування принципів візантійської системи розпису й урочистою монументальністю.

В-7

1.Вперше друкована книга в Україні з’явилася у другій половині XVI ст., а до цього книги були рукописні. Батьком українського друкарства вважають Івана Федорова. Згодом переїжджає до Львова, де відкриває друкарню і 1574 році він надрукував «Апостол», який вважається першою українською друкованою кни¬гою. У 1576 році Іван Федоров переїхав до Острога, де на кошти князя Острозького відкрив друкарню і видав: «Азбуку», «Псалтир», «Новий Завіт», «Хронологію» та «Біблію». Після смерті Івана Федорова у 1583 його друкарське устаткування перейшло до Львівської Братської друкарні, яка також зробила вагомий внесок у розвиток українського книгодрукування. З 20-х років XVII ст. найбільшим центром книгодрукування в Україні стає Києво-Печерська лавра. Тут видавалася здебільшого церковна та навчальна література: «Служебник», «Псалтир», «Акафіст», «Триодь», «Євангеліє вчительне», «Часослов», «Лексікон словеноросский»… Підтвердженням значного розвитку книгодрукування в Україні є те, що до 1648 року в Україні функціонувало 25 друкарень.

2.В зв’язку з багатоплановістю культура має дуже складну структуру. Найпоширенішим є поділ на такі форми:

-Матеріальна культура — перетворення природних матеріалів і енергії відповідно до людських цілей, створення штучного середовища проживання.

-Духовна культура — продукти духовної діяльності людини: поняття, уявлення, вірування, почуття і переживання. Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує і задовольняє наші інтелектуальні та емоційні потреби. Її основне призначення полягає у продукуванні свідомості.

-Соціальна культура — це ставлення людей один до одного, системи статусів і соціальних інститутів.

-Фізична культура — перетворення біологічного початку в самій людині; формування соціально необхідних навичок, умінь і якостей людського тіла.

Види культури:

культура суспільства, культура колективу (організації), культура особистості.

В-8