1)Українська культура в умовах Великого князівства Литовського.

У загальнокультурному відношенні Литва значно поступалася Україні — українська мова стала мовою діловодства, дипломатії, приватного листування на території Великого князівства Литовського. Недержавне становище українського населення пізніше негативно позначилося на розвитку культури.

У XVI ст. починається поступове відновлення древніх українських міст після татарської навали, вони перетворюються у значні центри ремесла, торгівлі, кредитно-грошових операцій. Найбільші з них перебували на особливому становищі – Львів, Кам'янець-Подільський, Київ, Луцьк.

У цей період початкові школи існували в містах, при великих церквах і монастирях, в маєтках деяких магнатів, де навчали дяки-«уставники». Вивчали читання, письмо і церковний спів. Крім людей, які здобули початкову освіту, були і освіченіші, які знали іноземні мови, працювали в князівських і єпископських канцеляріях. Вони готували тексти грамот, проводили облік, вели дипломатичну переписку.

У кінці XV століття в Польщі і Литві починається культурне піднесення. Через Польщу прогресивні ідеї проникали в Україну, і одночасно польська культура збагачувалася завдяки контактам з українською. Вихідці з України навчалися також в університетах Європи. У документах паризької Сорбонни імена студентів-українців, а також бакалаврів, ліценціатів і магістрів зустрічаються вже з другої половини XIV століття. У середині XV століття в Європі було вже декілька докторів українців (Юрій Дрогобич, Павло Русин).

Що стосується науки, то в українських землях набули більшого розвитку філософські та політичні погляди.

У XV—XVI ст. в Україні на зразок Західної Європи утворюються ремісничі цехові організації — братства. У Львові існувало більше десятка цехів. Такі братства відігравали значну роль у відродженні національної культури. Боронячи православну ві'ру, братства рішуче виступали проти національного і релігійної о обмеження українців, організовували й утримували братські школи, викладання в яких проводилося рідною мовою.

2) Львів як центр ренесансної культури

В Україні Ренесанс як нова доба та художній стиль триває з останньої третини ХVІ ст. і впродовж першої половини ХVІІ ст. На 70-90-ті роки XVI ст. припадає найбільший розквіт громадянського та культового будівництва в ренесансному стилі у Львові. Створюється ансамбль будинків "Чорна кам´яниця", Успенська церква, вежа Корнякта ,каплиця Трьох Святителів. З архітектурою був пов´язаний розвиток українського кам´яного різьблення. Найхарактернішим приклад де сполучаються ренесансні та українські народні мотиви, є львівські каплиця Кампіанів та каплиця Боїмів.

З середини 1580-х рр. Львів стає потужним культурно-освітнім осередком. Братські організації взяли під свою опіку розвиток освіти, друкування і розповсюдження книг. Вони групували навколо шкіл і друкарень освічені та ініціативні сили української інтелігенції. Першу братську школу відкрито в кінці 1585 р. у Львові на основі Львівського Успенського братства. До цього у Львові вже діяла українська друкарня І. Федорова де у 1574 р. було надруковано перший у Східній Європі друкований підручник - «Буквар». Після смерті першодрукаря 1583 р. його справу продовжило Львівське Успенське братство, яке видало для забезпечення учнів навчальним матеріалом грецько-слов’янську граматику «Адельфотес».

Меценатами були князі Острозький та Вишневецький, Анна Потоцька та ін. Львівське братство було дуже активним - воно не лише утримувало школу і друкарню, забезпечувало книговидання, функціонування шпиталів, а й збудувало чудовий архітектурний ансамбль Успенської церкви у Львові.

Портретний живопис другої половини XVI ст. також висувається на одне з провідних місць у малярстві, основними його видами залишаються настінний розпис та іконопис, однак поряд з ними виникають нові жанри -портрет, історичний живопис, в іконах і фресках, та на жаль кращі фрескові розписи того часу майже не збереглися.

В-16