15.(К) Поняття організаційної структури, ланки, рівня управління та типи організаційних структур.

Організаційна структура управління – порядок розташування елементів керуючої системи, її внутрішня організація що дозволяє виконувати необхідні функції системи. Організаційна структура управління має 3 параметри: 1) ступінь складності (визначається кількістю структурних підрозділів, рівнів управління), 2) ступінь формалізації (характеризує масштаб використання правил, процедур, інших регуляторів поведінки працівників організації), 3) ступінь централізації( характеризує розподіл прав, обов’язків і відповідності по вертикалі управління і показує якою мірою члени організації залучаються до прийняття рішень).

Структура управління за горизонталю ділиться на окремі ланки, а за вертикаллю на ступені(рівні) управління. Ланки управління – організаційно відособлені структурні підрозділи: відділи, служби, департаменти, кожен з яких виконує визначену сукупність завдань, у відповідності до функціонального поділу праці. Ступінь(рівень ) управління – сукупність управлінських ланок на відповідному рівні управління. Виділяють такі рівні: вищий (тор-менеджмент), середній (начальники відділів, департаментів), нижній (менеджери технічного прийняття рішень). Управлінські зв’язки між ланками і рівнями можуть мати вертикальний(відносини субординації між вищими і нижчими рівнями управління) і горизонтальний(службові відносини між ланками одного рівня) характер. Виділяють два типи організаційних структур: Механістичні(ієрархічні, бюрократичні) – характеризуються жорстким ієрархічним розподілом влади, централізованим прийняттям рішень, формалізації правил і процедур. До них відносяться види: лінійна, лінійно – штабна, функціональна, лінійно – функціональна. Органічні (адаптивні) структури - характеризуються слабким використанням формальних правил і процедур, децентралізацією повноважень незначною кількістю рівнів ієрархії управління, гнучкістю структури управління, що дозволяє їм адаптуватися. До них належать види: девізіональні, матричні, проектні, інші.

16. (К)Характеристика видів організаційних структур управління

Організаційна структура – упорядкована сукупність підрозділів які формують рівні управління їх взаємозв’язки і забезпечують керівництво організацією. Інструментом моделювання організаційних структур є органіграмма – схематичне зображення структур управління відносин підпорядкування і зв’язків між підрозділами. Використання органіграм дозволяє прослідкувати ієрархію в данній організації, і визначити своє місце в цій структурі. Види організаційних структур: 1) лінійна організаційна структура – структура в якій кожен підлеглий має тільки одного керівника.+:чіткість, простоота взаємодії, оперативність прийняття і реалізації рішень.-:централізація влади, необхідність високої кваліфікації керівника. Запстосовується переважно в малих організаціях та у сфері послуг.

МАЛЮНОК!

2) лінійно штабна – для розвантаження керівництва створюється штаб з керівництва різних відділів повноваження якого стосується підготовки рекомендацій лінійним керівникам для прийняття ними рішень.+:ефективне використання управлінського і виробничого персоналу, оперативне вирішення завдань. -: необхідність погодження штабних рекомендацій з оперативним рішенням керівників. Складність узгодження виробничих завдань і програм штабу.

МАЛЮНОК!

3)функціональна організаційна структура – Створюються окремі управлінські підрозділи за критерієм спеціалізації що передають всім виконавцям вказівки і рішення. Ця структура де отримують вказівки від кільком ланок.+: спеціалізація діяльності функціональних керівників, розвантаження керівників, зменшення рівнів управління.-:можливість отримання суперечних вказівок, порушення принципу початковості, зниження оперативності управління.

МАЛЮНОК!

4)Лінійно функціональна структура – управління здійснюється лінійними і функціональними керівниками.

……

17. Поняття мотивування , взаємозв’язок потреб, інтересів, цілей і винагород працівника в процесі мотивування.(ІНТЕРНЕТ)

Мотивування – процес спонукання себе та інших для ефективної діяльності, й досягнення поставлених цілей. Воно передбачає формування у працівників розумних потреб й їх задоволення й розробку різних способів спонукання до високоякісної праці з урахуванням їх індивідуального сприйняття

Мотивація — це сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, які спонукають людину до діяльності, визначають поведінку, форми діяльності, надають цій діяльності спрямованості, орієнтованої на досягнення особистих цілей і цілей організації. Мотивація — це сукупність усіх мотивів, які справляють вплив на поведінку людини. Мотивація персоналу забезпечує необхідні винагороди і задовольняє наявні потреби; визначає цілі, та спонукає до досягнення цих цілей шляхом зацікавлення (інтересу). Важливим з теоретичного і практичного погляду є питання про співвідношення «внутрішньої» і «зовнішньої» мотивації. Суть проблеми полягає в тім, що діяльність людини, залежить як від мотивів, що виникають за замкнутої взаємодії людини і цілі (завдання), так і від мотивів відкритої взаємодії, коли суб’єкт зовнішнього середовища породжує мотиви, що спонукають людину до певних дій. Характерними різновидами зовнішньої мотивації є стимулювання згідно з чинним на підприємстві порядком призначення винагород (премій). Проте на практиці майже неможливо розмежувати вплив тільки внутрішніх чи тільки зовнішніх мотивів. В одних випадках дії людини можуть бути породжені переважно внутрішньою мотивацією, а в інших — переважно зовнішньою.

Якщо мотивацію розглядати як процес впливу на поведінку людини факторів-мотиваторів, то теоретично її можна розподілити на шість стадій, що настають одна по одній. Перша стадія — виникнення потреби. На мою думку всі не первинні(вторинні) потреби породжені інтересом, або інтересами. Потреба виявляється як відчуття людиною нестачі в неї чогось. Це відчуття постійно дратує людину і потребує задоволення. Друга стадія — пошук способів задоволення потреби. Наявність потреби передбачає певну реакцію людини. Третя стадія — визначення цілей, напрямів дій. Людина визначає, що їй треба конкретно отримати та зробити для задоволення потреби. Четверта стадія — виконання конкретних дій. На цій стадії людина докладає зусиль для того, щоб досягти поставлених цілей. П’ята стадія — отримання винагороди за виконані дії. Зробивши певні зусилля, людина отримує те, що має задовольнити потребу або те, що вона може обміняти на бажаний об’єкт. На цій стадії з’ясовується, наскільки здійснене людиною збігається з очікуваним результатом. Залежно від цього відбувається послаблення, збереження чи посилення мотивації. Шоста стадія — відчуття задоволення потреби. Залежно від рівня задоволення потреби, величини винагороди і її адекватності докладеним зусиллям людина або чекатиме виникнення нової потреби, або продовжує працю для задоволення потреби наявної.

Складові цієї взаємодії можуть суттєво змінюватись у часі, коригуючи напрямленість і характер дії мотивів. На характер мотиваційного процесу значний вплив справляють індивідуальні особливості людей, їхня мотиваційна спрямованість, коло їх інтересів, і такі якості, як ретельність, наполегливість, сумлінність.