Типи складів:

1) відкритий неприкритий (V*): і, у, о, англ. eye [al], ear [із] "вухо", are [а:] "є";

2) закритий прикритий (CVC): сад, кіт; англ. hat [hast] "капелюх", top [top] "вершина", look [lu:k] "погляд";

3) відкритий прикритий (CV): на, те, до; англ. day [del] "день", know [nou] "знати", far [fa:] "далеко";

4) закритий неприкритий (VC): ар, ось, от, ум; англ. is

[iz] "є", ice [ais] "лід", arm [a:m] "рука".

У різних мовах структура складів не збігається. В українській мові переважають відкриті (го-ло-ва, мо-ло-да, ста-ра-ти-ся, пе-ре-по-чи-ти) та прикриті (вісім, ву-ли-ця, віт-чи-зна, Єв-ро-па [йеу-ро-па], яй-це [jai-це]; пор. рос. у-ли-ца, от-чи-зна, польськ. Еи-го-ра, нім. Еі "яйце"; відкри-

тий характер складів українська мова успадкувала від праслов'янської, де панував закон відкритого складу). У випадку запозичення слів збіг кількох приголосних у цих мовах усувається.

Для цього використовуються такі способи:

1) відпадання одного приголосного (фін. Іеіта "клеймо", raja "край, кордон", Ranska "Франція", ест. Leib "хліб", rist "хрест", kool "школа");

2) вставлення голосного між приголосні (угор. Barat "друг (брат)", hirdly "король" (пор. чеськ. і словацьк. hral);

3) приставления голосного (угор, iskola "школа");

4) перестановка звуків (угор. kulcs "ключ").

Якщо складотворчим є один голосний, то його називають монофтонгом (від гр. monos "один" і

phthongos "звук"). Якщо в межах одного складу існує декілька голосних, то їх називають поліфтонгами (гр. Polys "численний", polyphthongos "багатоголосний"). Серед поліфтонгів найпоширенішими є дифтонги і трифтонги. ДИФТОНГ (гр. diphthongos "двоголосний") — два голосних, які утворюють один склад, чим і забезпечується їх фонетична цілісність. Наприклад: нім. [ае] (теіп "мій", leid "жаль, шкода"), [ое] (heute "сьогодні"), англ. [аі] (ту "мій")

[із] (here "тут"), [єз] (there "там"), [из] (poor "бідний"), [аи] (town "місто"), [ои] (home "дім, житло"), лат. [uo] (ruoka), білор. [ау] (дзяучына), чеськ. [ои] (soused "сусід", паshledanou "до побачення").

ТРИФТОНГ (ВІД гр. triphthongos "триголосний") — три голосних, які творять один склад, чим забезпечують свою фонетичну цілісність. Трифтонги трапляються лише в тих мовах, де є дифтонги. Наприклад: англ. [аиз] (our [аиз] "наш", /Іоиг[flaua] "квітка",роюег[рамэ]"сила"), [&\s\(tyre [taia] "шина", firing [faianrj] "розпалювання, підпалюван-

ня, паливо").

28 Інтонація (лат. Intonatio від intono "голосно вимовляю") — рух, зміна, динаміка тону, що супроводжує висловлювання, ритміко-мелодійний малюнок мовлення.

Інтонація складається з мелодики, інтенсивності, пауз, темпу і тембру мовлення.

МЕЛОДИКА МОВЛЕННЯ (від гр. melodikos "мелодійний, пісенний") — зміна частоти основного тону, його діапазонів, інтервалів, підвищень і понижень, напрямку його руху (вгору, вниз, рівно)

ІНТЕНСИВНІСТЬ (фр. intensif від лат. intensio "напруження") — підвищення і посилення голосу на слові, яке хочуть виділити (логічний наголос).

ПАУЗА (ВІД лат. pausa "припинення") — перерва у звучанні, зупинка в потоці мовлення. Паузи впливають на ритміку мовлення, сприяють виділенню певного змісту. Пор.: Моя сестра, артистка, в Києві і Моя сестра — артистка в Києві. У першому реченні акцентується на

тому, що сестра знаходиться в Києві, а в другому, що вона працює артисткою в Києві.

ТЕМП МОВЛЕННЯ (італ. tempo від лат. tempus "час") — швидкість мовлення, вимірювана кількістю виголошуваних за секунду складів. Темп мовлення передає ставлення мовця до висловлюваного: вагоме вимовляється повільніше, неважливе — швидше. Крім того, темп виконує ще низку інших функцій.

ТЕМБР МОВЛЕННЯ — емоційне забарвлення (схвильоване, веселе, сумне, грайливе тощо). Тембр мовлення не слід сплутувати з тембром голосу і тембром звука. Усі елементи інтонації взаємопов'язані і становлять єдність. Інтонація відіграє найважливішу роль у розрізненні й

характеристиці фраз. У фразах розрізняють висхідний і низхідний рухи тону. Висхідний рух тону має попереджувальну функцію: показує, що речення ще не закінчене. Якби ви вчились так, як треба... Низхідний тон має завершальну функцію: вказує, що речення закінчене. ...То й мудрость би була своя (Т. Шевченко).

Загалом інтонація виконує такі функції: розрізняє комунікативні типи висловлювання (розповідь, запитання, спонукання), частини висловлювання за їх смисловою важливістю, оформлює висловлювання в єдине ціле, одночасно розчленовуючи його на ритмічні групи; виражає конк-

ретні емоції; розкриває підтекст висловлювання; характеризує мовця і ситуацію спілкування.

29Наголос — виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів. Залежно від того, з якою сегментною одиницею функціонально співвідноситься наголос, розрізняють словесний (тактовий), фразовий, логічний і емфатичний наголос.

СЛОВЕСНИЙ НАГОЛОС буває динамічним, музикальним і кількісним.

Динамічний (силовий, експіраторний ) наголос — ви-ділення (вимова) одного із складів слова (такту) більшою силою, тобто сильнішим видихом струменя повітря. Він характерний для української, англійської, чеської, німецької, французької, італійської, іспанської та багатьох

інших мов. Сила динамічного наголосу в мовах неоднакова. Так, в німецькій мові він сильніший, ніж у французькій. Динамічний наголос може бути фіксованим (зв'язаним), тобто в усіх словах падає на певний склад (перший, останній тощо) і вільним (нефіксованим), тобто може падати на будь-який склад.

Вільний (нефіксовании) наголос характерний для української, російської, білоруської, сербської, хорватської, литовської, мордовської, абхазької та інших мов. Так, в українському слові мати наголос на першому складі, у слові порода — на другому, у слові педагог — на третьому, у слові передавати — на четвертому, а у слові учителювати — на п'ятому.

Вільний наголос виконує смислорозрізнювальну (мука — мука, замок — замок) і форморозрізнювальну (вікна — вікна, виходити — виходити) функції. Однак і

в мовах із майже фіксованим наголосом у тих незначних випадках, де наголос є вільним, дистинктивна функція наголосу використовується: англ. object "об'єкт", object "заперечувати", desert "пустеля", desert "покинути, дезертирувати", ісп. cdnte "я співав би", cante "я співав", нім.

ubersetzen "перекладати", ilbersetzen "переправляти, перевозити, пересаджувати".

У мовах з фіксованим і з нефіксованим наголосом наголос може бути нерухомим (постійним) і рухомим. Нерухомий наголос у будь-яких формах слова падає на один і той самий склад. Рухомий наголос у формах одного й того ж слова падає на різні склади. Так, в англійській мові наголос нерухомий, бо якщо падає на якийсь склад у слові, місця у різних формах того слова уже не змінює. В українській мові наголос рухомий (учитель — учителі,

стіл — стола, рука — руки).

Деякі слова можуть мати два наголоси — головний і побічний. Побічний наголос, як правило, мають складні слова: п'ятиповерховий, перекотиполе, психолінгвістика.

Музикальний (мелодійний, тонічний) наголос — виділення наголошеного складу інтонаційно, підвищенням основноготону. Він властивий норвезькій, шведській, литовській, латиській, словенській, сербській, хорватській, японській мовам. Дехто зараховує до таких мов китайсь-

ку, дунганську, в'єтнамську, тайську, бірманську мови, що є некоректним. У цих мовах тон є невід'ємною якісною характеристикою слова, а не засобом виділення складу, оскільки кожен склад має свій тон, що історично зумовлений.

Кількісний, або довготний, квантитативний (від лат.quantitas "кількість"), наголос — виділення складу більшою тривалістю звучання. Такий наголос можливий у тих мовах, де нема розрізнення довгих і коротких голосних. У чистому вигляді трапляється рідко (новогрецька мова). Переважає в індонезійській мові за наявності в ній дина-

мічного і музикального наголосів.

ФРАЗОВИЙ НАГОЛОС — виділення певного слова у фразі. Наприклад: Коли я вийшов на вулицю, \ зустрів давнього друга. Що ви читали \ сьогодні вранці? Фразовий наголос — посилення словесного наголосу в певній синтаксичній позиції.

Логічний НАГОЛОС — особливе виділення якогось слова чи кількох слів у всьому висловлюванні. Наприклад: Брат прийшов до мене (не хтось інший). Брат прийшов до ме-

не (таки прийшов). Брат прийшов до мене (не до вас). Ліки приймати до їди, чи після?

ЕМФАТИЧНИЙ НАГОЛОС (ВІД гр. emphatikos "виразний") — емоційне виділення тих чи інших слів у висловлюванні напруженою вимовою певних звуків. Наприклад: Він чу-до-о-ова людина! Негід-д-дник ти!

30 Граматика (від лат. grammatike techne "письмове мистецтво") - 1) будова мови (система морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій); 2) наука, яка вивчає будову мови.

Що стосується граматики як науки, то розрізняють:

1) формальну, яка вивчає граматичні форми та їх структуру, і контенсивну (семантичну), яка вивчає значення цих форм і структур; 2) синхронічну, що вивчає будову мови на певному умовно виділеному часовому етапі, і діахронічну, яка вивчає мовну будову в її історичному роз-

витку. Із синхронічної граматики виокремлюють функціональну, яка вивчає функції граматичних одиниць.

Граматика складається з двох розділів: морфології й синтаксису.

Морфологія (від гр. morphe "форма" і logos "слово, вчення, наука") - розділ граматики, що вивчає граматичні властивості слова, зміну форм слів і пов'язаних із ними граматичних значень.

До морфології належить і вчення про частини мови. Можна сказати, що морфологія — це граматика слова.

Синтаксис (від гр. syntaxis "побудова, порядок") - розділ граматики, який вивчає засоби і правила побудови висловлювань, тобто його предметом є речення. Іншими словами, синтаксис — це граматика зв'язного мовлення. Поділ граматики на морфологію й синтаксис є умов-

ним. По-перше, граматичні значення слів повністю розкриваються тільки в реченні; по-друге, значення такого поділу для кожної конкретної мови залежить від типу її будови: для мов із бідною морфологією (англійської, індонезійської, багатьох тибето-бірманських та ін.) морфо-

логія відходить на задній план, а для китайської, в'єтнамської, тайських, йоруба не має жодної цінності, бо там її (морфології) немає.

Словотвір, або дериватологія (від лат. Derivatio "відведення води з ріки", а згодом "утворення нових слів від наявного кореня"), займає проміжне місце між лексикологією і граматикою.

У структурі мови граматиці належить центральне місце, а фонетиці й лексиці — периферійне. Фонетика — це матеріальна периферія, а лексика — смислова. Оскільки граматика має узагальнюючий характер, то в ній найяскравіше виявляються найбільш суттєві риси структури мови, а це ще одне свідчення належності граматики до центральної частини, ядра мови.

Однією з особливостей граматики є її абстрактність. Щоправда, абстрактною є й лексика. Слово будинок позначає будь-який будинок незалежно від його форми, розміру, матеріалу, з якого він побудований тощо, а слово людина позначає будь-якого homo sapiens (кожну окрему людину і

всіх). Однак граматична абстракція є значно вищою від лексичної, так що факти лексичної абстракції здаються конкретними порівняно з граматичною абстракцією. Наприклад, слова будинок, стіл, віз, віл, лікар для лексики різні одиниці, а для граматики — одне й те ж: іменники

чоловічого роду в називному відмінку однини.

Основні одиниці граматики — морфема для морфології і конструкція (речення) для синтаксису. Правда, є й інші погляди щодо цього. Дехто вважає, що їх значно більше й серед них називає слово, словоформу, словосполучення, просте речення, складне речення, надфразну єдність ц навіть текст. Однак таке розуміння основних одиниць морфології та синтаксису не є коректним хоча б тому, що кожен мовний рівень повинен мати тільки одну основну одиницю.

Хоч у граматиці певною мірою використовують суто формальний, технічний опис будови мови, проте головною її метою є виявлення значень, що стоять за мовними структурами. Таким чином, основними для граматики є проблеми граматичної семантики (граматичних значень).