48Метамовна функція поетичного тексту

Коли одні слова чи вирази використовуються для пояснення інших чи їх коментування.для коментування є окремі звороти:так би мовити,як кажуть,м яко кажучи,..

49Метафори, її різновиди і функції

Мета́фора (грец. metaphora — перенесення) — один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю.

Вона не може бути «скороченим» порівнянням, тому посідає синтаксичне місце, призначене для предиката. Це — перехід інтуїтивного осяяння у сферу раціональних понять.

Різновидом метафори є метафоричний епітет - художнє означення, яке образно характеризує якийсь предмет чи явище. Наприклад: блискуча відповідь, колючий погляд, золоті руки, солодкі мрії

За стилістичним забарвленням серед метафор розріз¬няють:

-стерті метафори, які втратили свою образність: ніжка стола, ручка дверей, вушко голки, чутки ходять, день про¬йшов;

-образні загальномовні метафори: час біжить, дні ле¬тять, гроші тануть, холодний прийом, тепла атмосфера;

-образні індивідуально-авторські метафори: Кипить у нас в артеріях сучасність (Ліна Костенко); Поезія згу¬била камертон (Ліна Костенко).

Мета́фора (грец. metaphora — перенесення) — один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю.

Вона не може бути «скороченим» порівнянням, тому посідає синтаксичне місце, призначене для предиката («факіл неба цвіте глечиками хмар» — Василь Голобородько). Це — перехід інтуїтивного осяяння у сферу раціональних понять. І чим далі містяться один від другого протиставні розряди об'єктів, тим яскравіша метафора, яка прагне на відміну від символу, зосередитися в образній оболонці.

50Метонімія та її різновиди

Метонімія (грец. μετωνυμία — перейменування) — це слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного з властивим для даного слова предметом за своєю природою.

Метонімія - це перенесення найменування з одного предмета чи явища на інший предмет або явище на основі суміжного зв’язку між ними (але не подібності). Наприклад: Київ спить (тобто жителі Києва сплять), чайник кипить (тобто вода в чайнику кипить), випити чарку (тобто чарку алкоголю), читати Коцюбинського (тобто твори Коцюбинського), слухати Веделя (тобто музику Веделя).

Різновидом метонімії є синекдоха, що характеризується кількісною заміною понять: перенесенням назви з частини на ціле і навпаки, з загального на одиничне чи навпаки, з родового поняття на видове і навпаки. Наприклад: чорна борода засміялася (тобто людина з чорною бородою засміялася), пофарбувати вікна (тобто рами вікон), абітурієнт повинен володіти державною мовою (маються на увазі всі абітурієнти), берегти копійку (тобто гроші).

51Метричні одиниці в різних системах віршування

Метр-це абстрактне визначення ритму.

Метр в силаботоніці- вимірює кількість стіп.

Метр у силабіці-кількість складів.

52Міжлітературні взаємини як об’єкт літературного вивчення

53Наратологія: предмет дослідження і основні поняття

Наратологія, теорія розповіді - ділянка наукових пошуків, що з'ясовує проблеми влаштування і функціонування розповідних текстів.

54Невласне пряма мова

НЕВЛАСНЕ ПРЯМА МОВА

стилістичний прийом взаємопроникнення авторської і прямої мови, що й створює враження підслуханих думок: Андрій не бачить її обличчя, але знає, що у неї спущені додолу очі й затиснені губи. Ми хоч бідні, але чесні. Хоч живемо з пучок, а проте й для нас є місце в церкві. (М. Коцюбинський). Невласне-пряма мова — своєрідний тип мови, проміжний між прямою і непрямою мовою. Н.-п.м. зближує з прямою те, що в ній зберігаються лексичні й синтаксичні риси чужого висловлювання, манера мовлення і настрій персонажа, але Н.-п.м. подається ніби від імені автора, в мову якого вплітається мова дійової особи. Відтак створюється двоплановість висловлювання: передається "внутрішнє мовлення" персонажа* його думки, настрої, але виступає за нього автор; об'єктивна оцінка подій поєднується з переломленням їх через призму сприйняття персонажа.