11. Розвиток засобів комунікації у процесі антропогенезу

Людська психіка має тривалу історію розвитку. Способи відображення дійсності, засоби комунікації, механізми регуляції поведінки, діяльність сучасної людини, за припущенням вчених, формувалися протягом мільйона років, починаючи з четвертинного періоду, що ознаменувався появою перших людей. Існує й інша позиція, що закликає обмежити історію виду homo sapiens 40—35 тис. років, розглядаючи у якості критерію формування людини виникнення другої сигнальної системи і знакової функції мови.

Наприкінці XIX ст. було знайдено кістки, що належали мавполюдині, яка прямо ходила. Пітекантроп сполучав тілесні особливості людиноподібної мавпи й людини і був визнаний проміжною ланкою, що поєднує представників різних ступіней еволюції. Ймовірно, засоби взаємодії пітекантропів мали сигнально-руховий характер і ґрунтувалися, насамперед, на механізмі наслідування й імітації.

Наступної зі знайдених предків людини був пекінський синантроп. Існують докази того, що синантроп використовував у їжу не сиру, а оброблену на вогні їжу. Для регуляції спільної діяльності в таких умовах засоби комунікації повинні були вийти за межі жестів і міміки, необхідність спілкування уночі вимагала звукових сигналів.

Пітекантроп і синантроп були найдавнішими людьми, що жили в дольодовиковий період. Льодовикова епоха ознаменувалася появою нового типу древніх людей: неандертальців і кроманьйонців. Палеоантропологи припускають, що неандертальці відносяться до першої половини і більш пізнім епохам максимального зледеніння (200—35 тис. років тому), а кроманьйонці — до другої його половини.

Перші знахідки останків древніх людей, що належали до типу неандертальців, у Європі було зроблено наприкінці XIX і початку XX ст. Неандертальці мали черепи витягнутої форми з вираженим надглазним валиком. Будівля кісток нижніх кінцівок показує, що ноги ще не були повністю випрямлені в колінних суглобах. Ймовірно, у них була досить незграбна хода.

Як і синантропи, неандертальці жили в печерах. Залишки звірів показують, що неандертальці вели інтенсивне полювання, у той час як більш древні люди добували їжу найчастіше збиранням плодів і коренів. Значно ускладнилася техніка ведення господарства. Відбувався подальший поділ праці й виділення найбільш досвідчених мисливців для керування первісною чередою.

Ускладнення колективних дій і суспільних взаємин спричинило появу нових засобів спілкування. Думають, що саме у неандертальців почала формуватися членороздільна мова.

Психологічний аналіз приведених фактів дозволяє зробити припущення про досить високий рівень психічного розвитку неандертальців. Їх знаряддя праці свідчать про спеціалізацію членів групи, поділ відповідальності за виконання різних завдань і, отже, про наявність різних здібностей для їх виконання. Вони могли ставити задачі і планувати колективні дії для їх рішення, прогнозувати майбутній розвиток подій.

Людина верхнього палеоліту — кроманьйонець — відрізнявся будовою тіла, що наближається до сучасної людини. Його череп мав пряме чоло, надбрівні дуги замість надглазного валика, виступ підборіддя. Він умів виготовляти складні знаряддя не тільки з каменю, але і з кісти й рогу.

В умовах потеплення, що наступило слідом за періодом максимального обледеніння, кроманьйонці часто використовували відкриті стоянки. Вони почали полювати на диких коней і зубрів, що вимагало як спеціалізації, так і організації колективних дій для досягнення результату.

Очевидно, кроманьйонець у своєму розвитку переборов бар'єр, що розділяв тварину й людину. Він знав конструктивні прийоми виготовлення й використання знарядь праці. Удосконалювався процес поділу праці: усе більшого значення набували операції, продиктовані не прямим біологічним мотивом, а які мали проміжний результат для досягнення спільної мети. У рамках індивідуальної діяльності цей результат ставав самостійною метою. Поступове нагромадження колективного досвіду привело до потреби в навчанні підростаючого покоління. Розширення первісної комуни зробило необхідним уведення правил і норм поводження. Соціальні мотиви діяльності ставали більш сильними, ніж біологічні: рішення могло бути прийнято на користь інтересів роду всупереч голодові й спразі, прагненню до безпеки й збереження власного життя. У процесі таких перетворень розвивалися способи комунікації, удосконалювалися функції мови.

Отже, у процесі розвитку формувалися особливі функції засобів комунікації, що відрізняють людину від інших представників тваринного світу. Мова ставала провідним засобом:

• пізнання навколишнього світу, інструментом мислення, що дозволяє надавати образам певні значення й знаки;

• передачі накопиченого знання й досвіду;

• регуляції взаємодії у вигляді: безпосереднього спонукання до дії або його припиненню (примус і заборона); інформування про щось (переконання); оцінки, систематизації й організації відповідних дій;

• внутрішньої самоорганізації й самоврядування людини.