2. Народне виконавство

Виконавці. Види виконавців. Засоби виконання. Характер виконання. Багатоголосся.

1. Виконавці. Виконавець це інтерпретатор народної музики, разом з тим її співтворець, або репродуктор. У професійній музиці твір існує поза виконавцем (на нотному носії), виконавець її лише інтерпретує. У народній музиці твір поза виконавцем не існує, оскільки однією із головних ознак н.м. є усність побутування.

В КУТ є дві відмінні культури – професіональна та аматорська. Відповідно, до того, як виконавці ставляться до свого мистецтва, вони поділяються на професіоналів і аматорів.

Народний професіоналізм – це явище, що має дуже високу мистецьку вартість. Професіональна народна культура є концертна тому що вона має протиставлення: виконавці – слухачі. Професіонали заробляють своїм мистецтвом на життя (оплата – ознака професіоналізму.

Аматорська музика неконцертна, немає протиставлення виконавець – слухач. Всі виконавці, всі слухачі, це є культура спільного музикування, хоч там є свої лідери. Добрі аматори відомі у своєму середовищі, між ними існує боротьба за лідерство (як засіб укріплення своєї ролі у певному колективі)

Напівпрофесіонали – весільні свахи, плакальниці-голосільниці. Запрошуються, нерідко оплачуються. Керують на весіллі, хрестинах, похороні, в церкві.

2. Види виконавців по відношенню до степені засвоєння традиції (не в сенсі сили-тембру-краси голосу тощо) можуть бути: видатні, пересічні, погані.

а) видатні – до півсотні вокальних творів, інструменталісти – 30-35 мелодій, володіють даром інструментальної імпровізації.

б) пересічні (НЕ В ЗНАЧЕННІ ПОСЕРЕДНІ) – найкращі, бо найкраще відтворюють, без імпровізацій, найбільш традиційно. Таких виконавців більшість.

в) погані як правило найкраще знають слова 

3. Виконавці за способом подачі відтворюваного матеріалу поділяються на 3 групи:

1) відтворювачі (як «магнітофони»). Носії традиції, твердо запам’ятовують і точно відтворюють

2) інтерпретатори (варіанти знаходяться вже в межах однієї пісні). Цінні тим, що несуть традицію варіантів

3) творці (творять нові твори, інколи вдало)

ІІ. Засоби виконання

2. Засоби виконання

У народній музиці твір не має певної фактурної прив’язаності – можна заспівати соло, хором, заграти на інструменті.

3. Засоби виконання: вокальні або інструментальні. Відповідно утворюються 2 основні і 1 проміжний засоби (вокальний, інструментальний, вокально-інструментальний).

Інші засоби виконання: хореографія, театр (обрядові дії). Обрядові дії потребують музики, без неї вони не є повноцінні.

Виконавство в усіх трьох групах (і навіть у вокально-інструментальній музиці може бути: одноосібне або гуртове. Також можуть бути найрізноманітніші поєднання (заспівувач – хор; інструментальна – вокально-інструментальна, тощо).

4. Характер виконання.

1. Головні способи гри (співу):

1 – хатній (для себе, інтимний, рідко коли для слухання) –

2 – вуличний (на повітрі, у великому приміщенні)

2. Голосові характеристики виконавців

Голосові дані виконавців –діапазон, сила голосу, регістр, звукоподача, тембр.

Діапазон і сила голосу – залежить від віку, здоров’я

Для різних регіонів може бути властивий свій регістр виконання – відомо, що Леся Українка намагалася співати низьким голосом. У деяких регіонах особливістю є високі чоловічі голоси – у їхньому середовищі це вважається гарним.

Способи звукоподачі: гнусавий голос – виділяється не за рахунок сили голосу (немає, як правило), а за рахунок тембру; горловий спів (як у тюркських народів) – зустрічається в Карпатах

3. Види виконавських вокальних складів: одноноосібне, ансамблеве, хорове, також іможуть бути різні комбінації.

5. Багатоголосся має різні фактурні різновиди: одноголосся, гетерофонія, багатоголосся

а) одноголосся – строге і неправдиве (в октаву, в квінту)

б) гетерофонія - практично повний унісон, за винятком кількох терцових гетерофонічних розходжень. Бурдонний спів є різновидом гетерофонії.

в) поліфонія – це найчастіше підголосково-поліфонічне багатоголосся – не контрастна поліфонія, а та, що виникає з гетерофонії, коли ведеться знизу основна мелодична лінія, терцією вище накладається «виводчик», який не завжди дотримується терції

г) гомофонно-гармонічна фактура виникла під впливом церкви, писемної культури. Це явище з’явилося пізніше явище, воно нетрадиційне для автентичної музики.

Існує два способи подачі багатоголосся: звичайний і антифонний. Антифон – це протиставлення групових виконавців (гаївки), (може бути також і сольним:гоєкання).

Функції співаків у гурті можуть бути автономні (заспівувач, виводчика (підводчик, горак) та групові.