68. Створення університетів в Україні в 19 ст. Їх культурно просвітницька діяльність.

В1805 р. було відкрито університет у Харкові. На відміну від інших російських університетів, які засновано за ініціативою і підтримкою царського уряду, Харківський університет відкрито за бажанням місцевого населення і на його пожертвування. У 19 — на початку 20 ст. 1811 при ньому було засноване Філотехнічне Товариство, а у другій половині 19 ст. — Харківське Математичне Товариство, Харківське Історично-Філологічне Товариство, товариства дослідників природи, фізичне, хімічне, юридичне, та інші. З ініціативи діячів університету з'явились перші періодичні видання на Слобожанщині: «Харьковскій Еженедельник» (1812), «Украинский Вестник» (1816—1819), «Украинскій Журнал» (1824—1825) й інші. Харківський університет відіграв помітну роль в українському національному відродженні, головним чином на початку, а також під кінець 19 — на початку 20 ст. Ще до того, поки Київ став осередком українського національного життя на Наддніпрянщині, в середині 19 ст. тут велися дослідження народного побуту, історії і мови, починалася літературна діяльність і україномовний театр, до чого багато спричинився університет. У другій половині 19 ст. Харківське Історично-Філологічне Товариство широко розвинуло дослідження історії і побуту Слобідської України та Гетьманщини.

6 жовтня 1833 р. Микола І підписав указ про утворення Київського університету. Першим ректором був 30-річний М. Максимович, відомий енциклопедист, друг Гоголя та Шевченка, дослідник історії й археології України. Ще з середини 19 ст. університет став одним із осередків науки і передової громадської думки в Україні. Тут вчилися члени Кирило-Мефодіївського товариства — В. М. Білозерський, Г. А. Андрузький; Т. Г. Шевченко працював в 1845-47 рр. в Археографічній комісії при університеті. До 1917 р. університет підготував близько 20 тисяч спеціалістів. Активні учасники Київсько-Харківського товариства були ініціаторами заснування недільних шкіл.Третім університетом в Україні був Новоросійський (в Одесі), заснований в 1865 р. При цьому університеті було створене історико-філологічне товариство. Воно характеризувалося активною видавничою діяльністю. Започатковане видавництвом видання мало мало назву « Літопис Історико-Філологічного товариства при імператорському Новоросійському Університеті». Товариство займалося адміністративно-організаційною роботою, налагодило наукові звязки та проводило активну наукову та науково-просвітницьку діяльність.В1875 р. в Буковині було засновано Чернівецький університет. Першим ректором став відомий учений і громадський діяч К.Томащук. Тут викладали і вели дослідницьку роботу вчені європейського та світового рівня: економіст Й.Шумпетер, юрист Г.Гросс, історик Р.Кайндль, славіст О.Калужняцький, україніст С.Смаль-Стоцький, композитор і письменник С.Воробкевич та інші.

69. Культурно-просвітницька діяльність громад в 19 ст.

Наприкінці 50-х років у Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі та інших містах виникають напівлегальні суспільно-політичні організації - так звані громади, а їхні ідеологи - В.Білозерський, М.Костомаров, Т.Шевченко -згуртовують навколо себе патріотично налаштовану інтелігенцію і студентську молодь. Громади розгортають культурно-просвітницьку роботу серед народу, пробуджуючи його національну свідомість. Перша така громада виникла в Київському університеті з таємного гуртка «хлопоманів», учасники якого - В.Антонович, Б. Познанський, Ф.Панченко, Т.Рильський, А.Свидницький - «ходили в народ», поширюючи серед селян ідеї соціального й національного визволення. Внаслідок репресій та арештів 1860-1861 рр. гурток «хлопоманів» перестав існувати. Але активні його члени разом зі студентами М.Драгомановим, І.Касяненком, братами Синьогубами й П.Чубинським створили нове таємне товариство - «Українську громаду», що пропагувала національну ідею переважно в недільних школах, де навчалися робітнича молодь і діти зубожілих міщан.

Громадівці всіляко пропагували культ козацтва, волелюбних запорожців та гайдамаків, які, на їхню думку, символізували прагнення українських мас. У другій половині XIX ст. це романтичне й аполітичне поєднання ідеалізму, народництва та поклоніння всьому українському отримало назву українофільства. На початку 1870 р. В.Антонович, М.Драгоманов, М.Русов, М.Зібер і С.Подолинськгій заснували таємну «Стару громаду», яка головну увагу приділяла розвиткові та поширенню наукових знань, письменства.Вперше ці, як вони себе називали, «свідомі українці» заявили про себе 1890 р., коли вирішили організувати «Братство тарасівців», головною метою якого було б створення самостійної України. 1893 р. у львівському часописі «Правда» з'явилася програма братства - «Декларація молодих українців». Всі члени Громад були переконані, що українська нація рівноправна серед інших, вона має свою мову, історію, культуру, тільки їй притаманний народний характер. На їхню думку, шлях до піднесення розумового, морального, економічного і політичного рівня українського народу лежав через поширення освіти, популяризацію знань, розвиток культури, моралі, пробудження і формування національної свідомості.