- •Література
- •Місце психології груп у психології.
- •2. Завдання психології малих груп.
- •3. Поняття малої групи та її головні ознаки
- •4. Функції малих груп
- •5. Різні підходи до класифікації малих груп
- •6. Основні параметри малих груп:
- •Завдання до практичного заняття:
- •Завдання до самостійної роботи студентів:
- •Підведення підсумків:
- •Визначити предмет та завдання психології малих груп
5. Різні підходи до класифікації малих груп
Реальність суспільних відносин завжди дана як реальність відносин між соціальними групами. Для соціологічного аналізу важливим є питання: за яким критерієм треба виділяти групи з того різноманіття різного роду об'єднань, що виникають у людському суспільстві.
Існують найрізноманітніші підходи до класифікації соціальних груп: 1)за формами життєдіяльності групи (реальні, умовні, референтні, лабораторні, природні); 2) за часом їх існування (довгочасні і короткочасні); 3) за тим, наскільки тісні контакти між членами групи (великі соціальні групи і малі); 4) за способом входження індивіда в групу (формальна чи неформальна); 5) за ступенем організації (неорганізовані, організовані, у стадії становлення, колективи, що сформувалися); 6) за способом реєстрації (законні, юридично оформлені, і незаконні). "Прикладами законних груп є: сім'я, робоча майстерня, школа, армія чи церква. Прикладами неофіційних і незаконних груп є: випадкова зустріч двох людей, натовп, вуличні зграї, чернь чи злочинні організації" [113, с. 274]. Тут не розділені малі і великі соціальні групи, але з наведеного визначення можна зробити висновок, що і первинні малі, і великі вторинні групи можуть бути законними і незаконними
Існують малі і великі соціальні групи. Соціологічні дослідження малих груп, проведені в 1950 р. Р. Ф. Бейлзом і Дж. Хомансом, а також у 1967 р. К. Холландером і Р. Ч. Міллсом, показали, що малі групи відрізняються від великих не тільки своїми розмірами, але і якісно іншими соціально-психологічними ознаками. У ході досліджень були виявлені відмінності малих груп від великих за такими основними параметрами: цілями, груповою думкою, ставленням до групових норм.
Малі групи характеризуються тим, що вони: 1) не орієнтовані на групові цілі дії;
2) мають групові думки як постійно діючий фактор соціального контролю; 3) виявляють конформізм до групових норм.
Великі соціальні групи характеризуються тим, що вони: 1) здійснюють раціональні цілеорієнтовані дії;
2) рідко використовують групову думку, тому що у великих групах контроль здійснюється зверху вниз;
3) виявляють конформізм у політиці, що проводиться активною частиною групи [176, с. 189, 190].
Малі групи, на відміну від великих, у своїй діяльності не орієнтуються на кінцеву групову мету. Втрата групової мети для великих соціальних груп пов'язана з їх життєдіяльністю й іноді призводить до їх розпаду. У малій групі велике значення має групова думка, що стає засобом контролю та здійснення спільної діяльності, і всі члени малої групи орієнтуються на неї. Особистісні контакти дозволяють усім членам такої групи брати участь у виробленні групової думки і контролювати свою поведінку згідно з нею. Великі групи через відсутність особистісних контактів не мають можливості виробити єдину групову думку.
Малі групи привертають пильну увагу багатьох зарубіжних психологів. 'У західній психології вони мають таку класифікацію: 1) "первинні" і "вторинні"; 2) "формальні" і "неформальні"; 3) "групи членства" і "референтні групи".
Вперше розподіл малих груп на первинні і вторинні ввів американський соціолог Ч. Кулі (1864 – 1929). Він увів у класифікацію малих груп таку ознаку, як безпосередність контактів. Первинна група складається з невеликого числа людей, між якими встановлюються безпосередні взаємини, у яких істотна роль належить їхнім індивідуальним особливостям. Вторинна утворюється з людей, між якими безпосередні емоційно забарвлені зв'язки відносно рідкі, а взаємодія обумовлена прагненням до досягнення загальних цілей . У вторинній групі ролі чітко визначені, але її члени мало знають один про одного, між ними рідко встановлюються емоційні відносини, характерні для малих первинних груп. Так, в освітній установі розповсюджені первинні групи - навчальні групи студентів і колективи кафедр, а загальною вторинною групою виступає весь колектив освітньої установи. Практичного значення ця класифікація в цей час не має.
Розподіл малих груп на формальні і неформальні вперше запропоновано американським дослідником Э. Мэйо (1880 – 1949) при проведенні їм знаменитих Хоторнських експериментів. Згідно Мэйо, формальна група відрізняється тим, що в ній чітко задані всі позиції її членів, вони запропоновані груповими нормами. Відповідно до цього також строго у формальній групі розподілені й ролі всіх членів групи, система підпорядкування керівництву. Прикладом формальної групи є будь-яка група, створена в умовах якоїсь конкретної діяльності: робоча бригада, шкільний клас, спортивна команда й т.д.
Усередині формальних груп Э. Мэйо виявив ще й «неформальні» групи, які складаються й виникають стихійно, де ні статуси, ні ролі не запропоновані, де заданої системи взаємин по вертикалі немає. Неформальна група може створюватися усередині формальної, коли, наприклад, у шкільному класі виникають угруповання, що складаються із близьких друзів, об'єднаних якимось спільним інтересом, таким чином, усередині формальної групи переплітаються дві структури відносин. Але неформальна група може виникати й сама по собі, не усередині формальної групи, а поза нею: люди, що випадково об'єдналися для ігор у волейбол де-небудь на пляжі, або більше тісна компанія друзів, що належать до зовсім різних формальних груп, є прикладами таких неформальних груп. Іноді в рамках такої групи (скажемо, у групі туристів, що відправилися в похід на один день), незважаючи на її неформальний характер, виникає спільна діяльність, і тоді група здобуває деякі риси формальної групи: у ній виділяються певні, хоча й короткочасні, позиції й ролі. Практично було встановлено, що в реальній дійсності дуже важко вичленувати строго формальні й строго неформальні групи, особливо в тих випадках, коли неформальні групи виникали в рамках формальних.
Тому в соціальній психології народилися речення, що знімають цю дихотомію. З одного боку, були уведені поняття формальна й неформальна структури групи (або структура формальних і неформальних відносин), і розрізнятися сталі не групи, а тип, характер відносин усередині них. У реченнях Мэйо втримувався саме такий зміст, а перенесення визначень «формальна» і «неформальна» на характеристику груп було зроблено досить довільно. З іншого боку, було уведено більше радикальне розходження понять «група» і «організація», що характерно для розвитку соціальної психології останніх двадцяти років. Незважаючи на достаток досліджень по соціальній психології організацій, досить чіткого поділу понять «організація» і «формальна група» дотепер не існує. У ряді випадків мова йде саме про те, що всяка формальна група на відміну від неформальної має риси організації.
Незважаючи на деяку нечіткість термінології, виявлення самої наявності двох структур у малих групах мало дуже велике значення. Воно було вже підкреслено в дослідженнях Мэйо, і з них згодом були зроблені висновки, що мали певний соціальний зміст, а саме: можливість використовувати неформальну структуру відносин в інтересах організації. У цей час є велику кількість експериментальних досліджень, присвячених виявленню впливу певного співвідношення формальної й неформальної структур групи на її згуртованість, продуктивність і т.д. Особливе значення проблема має при дослідженні питання про керування й керівництво групою.
Таким чином, і друга із традиційно сформованих класифікацій малих груп не може вважатися строгої, хоча побудована на її основі класифікація структур є корисною для розвитку подань про природу груп.
Третя класифікація малих груп розрізняє групи членства й референтні групи. Вона була уведена Г. Хайменом, якому належить відкриття самого феномена «референтної групи». В експериментах Хаймена було показано, що частина членів певних малих груп (у цьому випадку це були студентські групи) розділяє норми поводження, прийняті аж ніяк не в цій групі, а в якийсь інший, на яку вони орієнтуються. Такі групи, у які індивіди не включені реально, але норми яких вони приймають, Хаймен назвав референтними групами. Ще більш чітка відмінність цих груп від реальних груп членства було відзначено в роботах М. Шерифа, де поняття референтної групи було пов'язане з «системою відліку», що індивід уживає для порівняння свого статусу зі статусом інших осіб. Надалі Г. Келли, розробляючи поняття референтних груп, виділив дві їхні функції: порівняльну й нормативну. Порівняльна функція проявляється в тім, що індивід порівнює поводження з нормами референтної групи як з еталоном, а нормативна - оцінює його з позиції прийнятих у групі норм. У вітчизняній соціальній психології ( А.В. Петровский, р. 1924) референтна група визначається як «значиме коло спілкування», тобто як коло осіб, обраних із усього складу реальної групи й особливо значимих для індивіда. При цьому може виникнути ситуація, коли норми, прийняті групою, стають особисто прийнятні для індивіда лише тоді, коли вони прийняті «значимим колом спілкування», тобто з'являється ще як би проміжний орієнтир, на який має намір рівнятися індивід. І таке тлумачення має певне значення, але, очевидно, у цьому випадку варто говорити не про «референтні групи», а про «референтности» як особливу властивість відносин у групі, коли хтось із її членів вибирає як крапка відліку для свого поводження й діяльності певне коло осіб (Щедріна, 1979).
Розподіл на групи членства й референтних груп відкриває цікаву перспективу для прикладних досліджень, зокрема в області вивчення протиправного поводження підлітків: з'ясувати питання, чому людин, включений у такі групи членства, як шкільний клас, спортивна команда, починає раптом орієнтуватися не на ті норми, які прийняті в них, а на норми зовсім інших груп, у які він спочатку зовсім не включений (якихось сумнівних елементів «з вулиці»). Механізм впливу референтної групи дозволяє дати первинну інтерпретацію цього факту: група членства втратила свою привабливість для індивіда, він зіставляє своє поводження з іншою групою.
Крім розглянутих, існують і інші класифікації малих груп. Так, А.В. Петровский розрізняє групи по ступені їхнього розвитку, з огляду на при цьому характер міжособистісних відносин. Ієрархію реальних контактних груп він представляє в такий спосіб: дифузійна група – у ній взаємини опосредуются тільки симпатіями-антипатіями, але не змістом групової діяльності; асоціація — група, у якій взаємини опосредуются тільки личностно значимими цілями; корпорація — взаємини опосредуются личностно значимим, але асоціальним по своїх установках змістом групової діяльності; колектив — взаємини опосредуются личностно значимим і суспільно коштовним змістом групової діяльності.
Висловлюються припущення, що виртуализация життя, розвиток інформаційних мереж можуть привести до виникнення віртуальних груп «по інтересах», об'єднаних спілкуванням за допомогою електронної «павутини» Інтернету.
Особливо сприятливе значення для членів групи, їхньої соціалізації, самоактуалізації й самоствердження, а також успіхів спільної діяльності має група, що перебуває на високому рівні соціально-психологічного розвитку й що характеризується як колектив. Він відрізняється найвищою згуртованістю, єдністю устремлінь на досягнення суспільно й личностно значимих цілей, взаємним зміцненням формальної й неформальної структур, соціально зрілими груповими явищами (груповими нормами, колективною думкою, настроями, традиціями й звичаями та ін.), діловими й товариськими взаєминами, доброзичливістю, дружбою, товариством, взаємодопомогою, погодженістю дій, колективізмом, емоційним підйомом, високої груповий идентифицированностью членів, умінням їх сполучити особисті відносини з колективними, настроями задоволеності членством у колективі й гордістю за приналежність йому. У колективі присутній почуття честі колективу, необхідності поважати, берегти й зміцнювати його.
