Критичний аналіз гештальттерапії
Як указувалося, критичний аналіз як метод гештальттерапії створив американський психолог і психотерапевт Ф. Перлз під впливом ідей гештальтпсихології, екзистенціалізму, психоаналізу і, зокрема, теорії В. Райха про фізіологічні прояви витисненого психологічного матеріалу.
Гештальттерапія виникла в руслі феноменологічного підходу, що підкреслює необхідність усвідомлення пацієнтом сьогодення і важливість безпосереднього переживання. Інформацію, необхідну для психотерапевтичної зміни, отримують також від безпосередньої поведінки пацієнта. Феноменологічний підхід гештальттерапії протиставляється каузальному - традиційному підходу, коли зусилля психотерапевта направлені на пошуки причин розладів у пацієнта в його минулому.
Ф. Перлз переніс закономірності утворення гештальту з сфери сприйняття в область мотивації людської поведінки. Виникнення і задоволення потреб він розглядав як процес формування і завершення гештальтів. Мотиваційна сфера функціонує за принципом саморегуляції організму. Людина знаходиться в рівновазі з собою і навколишнім світом. Для збереження гармонії потрібно лише довіритися “мудрості тіла”, прислухатися до потреб організму і не перешкоджати їх реалізації.
Бути самим собою, здійснювати своє “Я”, реалізовувати свої потреби, схильності і здібності - це шлях гармонійної, здорової особи. Згідно екзистенціальний-гуманістичної психології, хворим неврозом є людина, що хронічно перешкоджає задоволенню власних потреб, відмовляється від реалізації свого “Я”, спрямовує всі свої зусилля на реалізацію “Я-концепції”, що створюється для нього іншими людьми, перш за все близькими, яку він з часом починає приймати за дійсне “Я”. Відмова від власних потреб і проходження цінностям, нав'язаним ззовні, приводить до порушення процесу саморегуляції організму.
У гештальттерапії розрізняють п'ять механізмів порушення процесу саморегуляції: інтроекція, проекція, ретрофлексія, дефлексія і конфлюєнція.
При інтроекції людина засвоює відчуття, погляди, переконання оцінки, норми, зразки поведінки інших людей, які, проте, вступаючи в суперечність з власним досвідом, не асимілюються його особистістю. Цей досвід, що не асимілює, - інтроект - є чужою для людини частиною його особистості [16].
Найбільш ранніми інтроектами є батьківські повчання, які засвоюються дитиною без критичного осмислення.
З часом стає важко розрізнити інтроекти і власні переконання.
Проекція - пряма протилежність інтроєкції, причому, як правило, ці два механізми доповнюють один одного. При проекції людина відчужує властиві йому якості, оскільки вони не відповідають його “Я-концепції”. Проекції “дірки”, що утворюються в результаті, заповнюються інтроектами.
Ретрофлексія - “поворот на себе” - спостерігається тоді, коли які-небудь потреби не можуть бути задоволені із-за їх блокування соціальним середовищем, і тоді енергія, призначена для маніпулювання в зовнішньому середовищі, прямує на себе. До таких незадоволених потреб, або незавершеним гештальтам, відносяться агресивні відчуття. Ретрофлексія при цьому виявляється в м'язових затисках. Первинний конфлікт між “Я” і іншими перетворюється на внутрішньоособистісний конфлікт.
Показник ретрофлексії - використання в мові вікових займенників і частинок, наприклад: “я повинен примусити себе зробити це”.
Дефлексія - це ухилення від реального контакту. Людина, для якої характерна дефлексия, уникає безпосереднього контакту з іншими людьми, проблемами і ситуаціями. Дефлексия виражається у формі салонових розмов, балакучості, блазенства, ритуальності і умовності поведінки, тенденції “сглажування” конфліктних ситуацій і т.п.
Конфлуенція, або злиття, виражається в стиранні меж між “Я” і оточенням. Такі люди насилу відрізняють власні думки, відчуття або бажання від чужих. Злиття добре виявляється на заняттях груповою психотерапією у пацієнтів, що повністю ідентифікують себе з групою. При описі власної поведінки для них характерне вживання слова “Ми” замість “Я”.
Описані механізми порушення процесу саморегуляції є невротичні захисні механізми, вдаючись до яких індивід відмовляється від справжнього “Я”. В результаті дії перерахованих механізмів порушується цілісність особи, яка виявляється фрагментованою, розділеною на частини.
Такими фрагментами, або частинами, найчастіше є дихотомії: чоловіче - жіноче, активне - пасивне, залежність - відчуженість, раціональність - емоційність, егоїстичність - безкорисливість.
У гештальттерапії велике значення надається описаному Ф. Перлзом конфлікту між “нападаючим” (top-dog) і таким, що “захищається” (under-dog).
“Нападаючий” - це інтроект батьківських повчань і очікувань, що диктують людині, що і як він повинен робити (Батько в термінології трансактного аналізу).
Що “захищається” - це залежна, невпевнена в собі частина особи, що вдається до різних хитрощів, наприклад: “зроблю завтра”, “обіцяю”, “так, але.”, “постараюся” (Дитина в трансактному аналізі).
Основна мета гештальттерапії полягає в інтеграції фрагментованих частин особистості.
В процесі гештальттерапії на шляху до розкриття своєї дійсної індивідуальності пацієнт проходить через п'ять рівнів, які Ф. Перлз [14 ] називає рівнями неврозу.
Перший рівень - фальшиві відносини, ігри і ролі. Невротична особа відмовляється від реалізації власного “Я”.
Хворий неврозом живе згідно очікуванням інших людей. В результаті його власні цілі і потреби виявляються незадоволеними, він випробовує фрустрацію, розчарування і безглуздя свого існування.
Другий рівень - фобічний, пов'язаний з усвідомленням фальшивої поведінки і маніпуляцій. Але коли пацієнт уявляє собі, які наслідки можуть виникнути, якщо він почне поводитися щиро, його охоплює відчуття страху. Людина боїться бути такою, якою є, боїться, що суспільство піддасть її остракізму.
Третій рівень - безвихідь. Характеризується тим, що людина не знає, що робити, куди рухатися. Вона переживає втрату підтримки ззовні, але ще не готова або не хоче використовувати власні ресурси, знайти внутрішню точку опори. В результаті людина дотримується статусу кво, боячись пройти через безвихідь.
Четвертий рівень - імплозія. Це стан внутрішнього сум'яття, відчаї, огида до себе, обумовлене повним усвідомленням того, як людина обмежила і подавила себе. На цьому рівні індивід може випробовувати страх смерті. Такий стан пов'язаний із залученням величезної кількості енергії до зіткнення протиборчих сил усередині людини; тиск, що виникає внаслідок цього, як йому здається, загрожує йому знищенням.
П'ятий рівень - експлозія (вибух). Досягнення цього рівня означає формування автентичної особистості, яка знаходить здібність до переживання виразу своїх емоцій.
Експлозія - це глибоке і інтенсивне емоційне переживання. Ф. Перлз [14] розрізняє чотири типи експлозії: скорбота, гнів, радість, оргазм.
Експлозія дійсної скорботи є результатом роботи, пов'язаної з втратою або смертю близької людини. Гнів і радість пов'язані з розкриттям автентичної особистості і справжньої індивідуальності. Оргазм - результат роботи з особами, сексуально заблокованими.
Основним теоретичним принципом гештальттерапії є переконання в тому, що здібність індивіда до саморегуляції нічим не може бути адекватно замінена. Тому особлива увага приділяється розвитку у пацієнта готовності ухвалювати рішення і робити вибір. Саморегуляція здійснюється в сьогоденні, гештальт виникає в даний момент”, а психотерапевтична допомога здійснюється суто в ситуації “зараз”.
Феноменологічний підхід диктує принципи і технічні процедури в гештальтпсихології; і ті, та інші пов'язані з сьогоденням. Основними є принципи “зараз”, “я-ти”, а також принцип суб'єктивації висловів, континуум свідомості.
Технічні процедури в гештальтпсихології називаються іграми. Це різноманітні виконувані пацієнтами за пропозицією психотерапевта дії, які сприяють більш безпосередній конфронтації із значущим і змістом, і переживаннями [13; 14; 17].