1.2 Підходи до визначення страху

Страх вперше почав вивчатися філософами. Вони розуміли страх як відчуття відторгнення, вигнання, позбавленості. Цей онтологічний підхід зосереджений на проблемі споконвічної приналежності людини до цілого.

Проблема страху займає важливе місце у працях вітчизняних і зарубіжних психологів. У різних дослідників існують різні підходи щодо визначення страху.

Страх є вродженою особливістю людини (тварини), яка виконує сигнальну і оборонну та функцію пристосування. Саме завдяки страху людина змогла перейти на новий щабель розвитку. Представник Ч.Дарвін.

Відомий фізіолог І.П. Павлов вважав страх проявом природного рефлексу пасивно-оборонного типу, пасивно-захисною реакцією з легким гальмуванням кори великих півкуль. Страх заснований на інстинкті самозбереження, має захисний характер і супроводжується певними змінами вищої нервової діяльності, відбивається на частоті пульсу та дихання, показниках артеріального тиску, виділення шлункового соку.

Ряд дослідників, таких як К.Ізард, У.Джеймс розглядають страх як базову емоцію, пов’язану з реакцією на зовнішню погрозу. Тобто страх є емоцією, яка більше ні на що не розкладається, а сама є складовою інших складних емоцій. Страх в їхньому уявленні переживається як відчуття абсолютної незахищеності і невпевненості у власній безпеці.

Вітчизняні психологи О.І. Захаров, А.В. Петровський, К.К. Платонов, М.Г. Ярошевський розглядають страх як одну з фундаментальних емоцій, яка виникає в ситуаціях загрози біологічному і соціальному існуванню індивіда з метою уникнення небезпеки.

С.С. Степанов, Р.В.Овчарова, А.О.Прохоров вважають, що страх як емоційно насичене відчуття сприяє формуванню у індивіда стійкого і постійного занепокоєння, яке готує людину до відповідної реакції на реальну чи уявну загрозу для життя і благополуччя людини.

З. Фрейд та К.Юнг аналізували страх як результат конфлікту інстинктів і соціальних вимог. Страх породжується інстинктом, загальмованим у своєму розвитку тією ж мірою, у якій він розглядається як реакція на втрату первинної єдності, у тому числі і внаслідок суперництва усіх з усіма.

На думку, Ж.Нюттена, П.Фресса, страх є активатором діяльності індивіда, в ряді випадків приводить до покращення результатів діяльності.

Отже, ми бачимо, що різні дослідники розглядили феномен страху по-різному: як вроджену особливість, джерелом якої є рефлекс; як одну з найсильніших (фундаментальних) емоцій, що виникає в ситуаціях загрози життю; як базову емоцію, що є проявом незахищеності; як відчуття занепокоєння.

Всі підходи до визначення страху дозволяють нам побачити двояку дію страху на людину. З одного боку страх є негативною емоцією, яка призводить до руйнування особистості. А з іншого страх завжди попереджає нас про небезпеку та містить в собі стимул для подолання цієї небезпеки.

1.3 Причини виникнення страху

Для пояснення механізмів виникнення страху, З. Фрейд писав: «Для перетворення лібідо в страх у дорослої людини, недостатньо того, щоб лібідо у формі туги виявилося невикористаним в даний момент. Доросла людина вже давно навчилася утримувати його вільним і використовувати по- іншому. Але якщо лібідо відноситься до психічних імпульсів, які були витісненими, то виникають такі ж умови, як і у дитини, у якої ще немає чіткого розподілу на свідоме та несвідоме. Не використане лібідо безперервно перетворюється в страх, що здається нам реальним, і таким чином найменша зовнішня небезпека заміщує потреби лібідо».

Багато авторів (І.М. Сеченов, І.П. Павлов, Л.С. Виготський та ін.) в якості основної причини розглядали фізіологічні механізми виникнення страху. Так згідно їхньої теорії фізіологічною основою страху є складна рефлекторна реакція організму на внутрішні та зовнішні подразники, які являють собою справжню та вигадану небезпеку. Всі стани: страх, тривога, боязкість – є на думку І.П. Павлова, є різними варіантами гальмівного процесу.

В рамках соціально-когнітивної теорії О. Бандури було показано, що багато нових зразків поведінки і емоційних реакцій можуть виникати в результаті наслідування (навчання за допомогою моделей). Людині достатньо бачити, чого бояться оточуючі люди (в першу чергу - батьки), для того щоб почати боятися того ж.

М.М. Ярошкін та Н.М. Сатоніна в своїй статті «Страх як регулятор відповідальної поведінки» говорять нам про те, що існують зовнішні та внутрішні причини виникнення страху. В якості зовнішніх причин виступають зовнішні процеси і події, які можуть відбуватися як на рівні суспільства в цілому так і на рівні, наприклад, трудового колективу. Падіння рівня життя людей, зростання злочинності і безробіття, невизначеність майбутнього, підвищення конфліктності, напруженості, конфліктності між людьми породжує страхи. Значну роль в якості внутрішніх причин виникнення страхів грають особистісні риси людини: підвищена недовірливість, емоційна чутливість, тривожність, низька стресостійкість.

Страхи людини формуються саме у дитячому віці. То ж особливої уваги заслуговують причини виникнення страхів у дітей. Часті і тим більше довготривалі переживання страху у ранньому віці сприяють формуванню у дитини боязкості та лякливості. Залякані діти ростуть хворобливими і слабкими, тобто хворобливість можна розглядати як одну з причин страху.

Дуже поширені так звані навіювані дитячі страхи, джерелом яких є дорослі, які оточують дитину і які ніби заражають дитину страхом через те, що занадто настійливо та підкреслено емоційно вказують дитині на наявність небезпеки. До числа навіюваних страхів можна також віднести і ті страхи, які виникають у занадто емоційних, неспокійних, знервованих батьків. Їхні розмови при дитині про смерть, хвороби, пожежі, вбивства, згубно відбиваються на її психіці.

У 3-4 роки дитина починає боятися темряви, собак, смерті, пожежних машин тощо. Причиною є те, що уява дитини розвинулась уже до такої міри, що вона здатна уявити себе на місці інших людей (вік емпатії) і здатна уявити ту небезпеку, якої сама ніколи не зазнавала. Ці страхи особливо типові для тих дітей, яких нервували, розповідали страшні казки, надто багато погрожували і лаяли, або ж, як не дивно, якщо надмірно опікали і тим не давали можливості розвивати незалежність та комунікативність.

Однією з причин страху є те, що дитина росте одна в сім’ї. У дітей, які живуть в окремих будинках, страхи виявляються частіше, ніж у дітей з багатоповерхівок, особливо у дівчаток. В окремих будинках діти позбавлені безпосереднього контакту один з одним, особливо, якщо дитина одна в сім’ї. У багатоповерхівках в дитини більше можливостей спілкуватися з дорослими й з однолітками, більше можливостей для спільних ігор і менше — для самотності й розвитку страхів. Зрозуміло, цей висновок не говорить про те, щоб повернутися усім у квартири, досить просто створити дитині умови для достатнього спілкування з навколишніми.

Причиною страхів у дошкільнят є також занижена оцінка дитини. Дуже часто батьки, оцінюючи свою дитину, бачать у ній тільки недоліки, а це породжує у дитини страх. До того ж головною умовою подолання страхів у дитини є невтомна робота батьків над закріпленням і усвідомленням позитивного в дитині. Намагання дорослих диктувати дитині свою волю у всьому, навіть у дрібницях, викликає у дітей невпевненість, думки про те, що батьки її не люблять.

Досить часто дорослі використовують такий прийом впливу на дитину, як залякування, при цьому, ніби не бажаючи зла. Безумовно, переляк може бути викликаний і випадковими обставинами (землетрусом, пожежею, грозою, аварією тощо), але найчастіше причиною появи страху є залякування та неправильне або недостатнє пояснення тих чи інших явищ і ситуацій. Особливо, коли дорослий погрожує залишити дитину, чи позбавити своєї батьківської любові (не буду тебе любити, віддам кому-небудь, покину, візьму собі другого хлопчика, слухняного). Подібні погрози стають, як правило, причиною появи страхів, сприяють розвитку невротичної схильності, оскільки боязнь втрати близьких загострює потребу в їх близькості, любові, прихильності.

Появі страхів у дітей сприяє «ремінний» вплив на дитину. Навіть нечасті і незначні (як на думку дорослих) фізичні покарання поглиблюють у дитини почуття незахищеності, а з ним і поширюються страхи.

Щоб дитина почала чогось боятися, батькам досить почати сваритися. Встановлено, що на батьківські конфлікти діти найчастіше реагують появою страхів. Так, дошкільники з конфліктних родин частіше, ніж їхні однолітки, бояться тварин, стихії, захворювань, смерті, їм частіше сняться страшні сни.

Тривожність також розвивається в дітей, які не достатньо рухаються, не беруть участь у колективних іграх, оскільки гра для дитини була й залишається кращим засобом порятунку від усіх страхів.

Більшість дитячих страхів виникає від того, що дитина багато чого не розуміє. Вона не до кінця впевнена у тому, що відбувається вночі в темній кімнаті, коли вона спить – звідси нічні кошмари і боязнь темряви.

Ще одне джерело появи страхів у дітей – мультфільми про вампірів, привидів, чудовиськ та фільми жахів. Причиною страхів у цьому випадку стає перевантаження інформацією про зло, а саме: те, що дитина повинна одержувати в адаптованому вигляді, причому невеликими порціями, зараз вливається у її психіку непомірними дозами. Замість корисного для психіки щеплення (у малих дозах «страшилки» корисні, недарма існує жанр дитячого фольклору, що носить таку назву), відбувається отруєння з усіма негативними наслідками. Коли зло у мистецтві, запропонованому дітям, непроглядне, коли воно «у більшості», дитина переживає потяг примкнути до нього. І не випадково у багатьох дітей існує інтуїтивне бажання відмежувати себе від жахів на екрані: вибігти з кімнати, заплющити очі, повернути голову тощо.

Причиною зародження страхів можуть бути і насмішки. Дорослі можуть посміятися над якимись діями дитини у присутності сторонніх і це може викликати у дитини зародження страху неуспіху. Насмішка завжди є надто гострим знаряддям впливу на дитину, як правило, ранить душу. А за наявності у дитини підвищеної чутливості, збудливості, це може стати причиною невпевненості в собі.

У переживанні страхів в дітей віком чітко спостерігаються статевих відмінностей: дівчинки більш боязкі, ніж хлопчики.

Надходження дитини до школи пов'язані з виникненням найважливішого новоутворення – внутрішньої позиції школяра, а часом це викликає невпевненість, постійне очікування неуспіху, що веде до виникнення страху.

Школярі молодших класів на початку відзначають реальні небезпеки, потім – удавані. З реальних страхів переважає страх води та висоти страху тварин, побоювання за здоров'я рідних і близьких. Серед уявних страхів виділяють страх висоти і невдоволеність дорослих. З престижних страхів називають страх отримання поганої оцінки, виступ перед великою аудиторією. У підставі цього страху лежить страх зробити помилку, зробити дурість, бути осміяним. Найбільше такі діти бояться відповідати у дошки. Саме біля дошки проявляється їх беззахисність.

Нерідко страх перед школою викликаний конфліктом з однолітками, боязню прояви фізичної агресії. Найчастіше такі страхи із віком замінюють характер, іноді зникають зовсім. Але приймаючи тривалий характер, він викликає в дитини відчуття безсилля, нездатності впоратися зі своїми почуттями, контролювати їх. Отже, більшість страхів молодших школярів лежить області навчальної діяльності: страх зробити помилку, страх отримати погану оцінку, страх конфліктів зі однолітками. Шкільні страхи позбавляють дитину психологічного комфорту, радості навчання, сприяють розвитку дитячих неврозів.

Загалом дослідники виділяють дві основні причини страху: прив’язаність та ототожнення. Людина прив’язується до сім’ї, будинку, друзів, роботи і виникає страх втрати таких важливих для людини речей. Ототожнюючи себе зі своїм соціальним положенням, людина боїться втратити це положення. Ототожнюючи себе з власним тілом, людина розуміючи, що жити вічно неможливо, починає боятися страху смерті. Для пояснення причин страху важливо проаналізувати саме дитячий вік. Адже як відомо багато страхів беруть свій початок саме з дитинства. Зрозумівши причину страху, ми можемо зробити все для того щоб його позбутися.

Отже, наші страхи зароджуються ще в дитинстві, і тому їх витоки необхідно шукати саме там. Батьки, вчителі повинні бути уважними до дітей, ні в якому разі не висміювати їх, а спробувати зрозуміти та допомогти. Необхідно також слідкувати за тим які фільми дивиться дитина та що читає, бо ЗМІ також є джерелом виникнення дитячих страхів. Не треба замикатися в собі, необхідно шукати причину страху, адже зрозумівши причину ми зможемо його позбутися. Якщо страх виник в результаті психологічної травми, то обов’язково необхідно звернутися до фахівця.