Глава III

Про принцип демократії

Для того щоб охороняти і підтримувати монархічний чи деспотичний уряд, не потрібно великої чесності. Все визначає і стримує сила законів у монархії і вічно под'ятая длань государя в деспотичному державі. Але народна держава потребує додатковому двигуні; цей двигун – чеснота. Сказане мною підтверджується всією сукупністю історичних даних і цілком згідно з природою речей. Ясно, адже, що монархія, за якої особа, що змушує виконувати закони, вважає себе вище законів, не має такої потреби в чесноти, як народне правління, при якому особа, що змушує виконувати закони, відчуває, що само підпорядковане їм і саме несе відповідальність за їх виконання. Ясно також, що государ, який внаслідок недбалості або дурних рад перестав би пильнувати за виконанням законів, може легко виправити породжене цим зло: для цього йому варто тільки взяти інших радників або самому виправитися від своєї недбалості. Але якщо закони перестають дотримуватися в народному державі, то воно вже загинуло, так як причина цього зла може бути тільки в зіпсованості самої республіки. Повчальне видовище представили нам в минулому сторіччі безсилі спроби англійців оселити у себе демократію. Так як особи, що брали тут участь у справах правління, далеко не відрізнялися чеснотою, а честолюбство їх розпалилися успіхами особи, різнився найбільшим відвагою, і так як прагнення однієї партії могли бути приборкані тільки прагненнями інший, то уряду постійно змінювалися і народ, всюди шукав демократію, на подив своєму, не знаходив її ніде. Нарешті, після багатьох рухів, поштовхів і потрясінь довелося зупинитися на тому самому образі правління, який до цього був відкинутий. Коли Сулла захотів повернути Риму свободу, Рим уже не міг прийняти її. Він зберіг лише слабкий слід колишньої чесноти, і так як надалі чеснота продовжувала згасати, Рим замість того, щоб прокинутися після Цезаря, Тіберія, Кая, Клавдія. Нерона, Доміціана, все більш грузнути в рабстві; всі удари падали на тиранів, і жоден - на тиранію. Політичні діячі Греції, жили за часів народного правління, не визнавали для нього ніякої іншої опори, крім чесноти. Нинішні ж тільки й говорять, що про мануфактурах, торгівлі, фінансах, багатство і навіть про розкіш. Коли ця чеснота зникає, честолюбство опановує всіма серцями, які можуть вмістити його, н все заражаються користолюбством. Предмети бажань змінюються: що перш любили, того вже не люблять; перш була свобода за законами, тепер хочуть свободи протизаконної; кожен громадянин поводиться, як раб, який утік від свого пана; що було правилом, то стало здаватися строгістю; що було порядком, то стало стисненням, обачність називають боягузтвом, користолюбство бачать в помірності, а не в жадобі стяжний. Перш майна приватних осіб складали суспільну скарбницю, тепер громадська скарбниця стала надбанням приватних осіб. Республіка стає здобиччю, а її сила – це влада небагатьох і свавілля всіх. У період свого ганебного рабства Афіни володіли тими ж силами, що і в часи свого славного панування. Там було двадцять тисяч громадян, коли вони захищали греків від персів, боролися за панування з Лакедемоне і йшли походом на Сицилію, там було двадцять тисяч громадян і тоді, коли Деметрій Фалернський перелічив їх поголовно, як на ринку вважають рабів. Коли Філіп наважився панувати в Греції, коли він здався біля воріт Афін, то там нічого ще не було втрачено, крім часу. Можна бачити з промов Демосфена, яких зусиль коштувало пробудити афінян: вони боялися Філіпа не як ворога народної свободи, але як ворога задоволень. Це місто, вцілілий від стількох поразок і стільки разів відроджувався після руйнувань, був переможений при Херонее і переможений назавжди. Що з того, що Філіп повертає йому всіх полонених? Він не повертає колишніх людей. Восторжествувати над силами Афін було завжди настільки ж легко, як важко було восторжествувати над їх чеснотою. Яким чином міг би втриматися Карфаген? Коли Ганнібал, ставши претором, захотів перешкодити чиновникам грабувати республіку, що не звернулися вони з скаргами на нього до римлян? Ці нещасні хотіли бути громадянами без держави і доручити охороняти своє багатство своїм розорителям ! Незабаром Рим зажадав у них в заручники триста їх шляхетних громадян, змусив їх видати зброю і кораблі і потім оголосив їм війну. За тим подвигам, які вчинила у беззбройних Карфагені відчай, можна судити про те, що могла б здійснити чеснота, коли він ще мав усіма своїми силами.