Соціологія гуманітарної сфери

1. Соціальна сутність, види , структурні елементи та функції культури.

2. Соціологія освіти: об’єкт, предмет, соціальні функції.

3. Соціальні функції науки.

1. Термін „ культура” на сучасному етапі став тлумачитися і як сукупність цінностей ( духовних і матеріальних), і як жива людська діяльність щодо їх створення, поширення і збереження. Водночас вона являє собою свою сукупність небіологічних, а також неприродних аспектів життя людей, що є основною рисою, яка відрізняє їх від тварин.

Необхідно також підкреслити, що, узагальнивши близько 150 дефініцій культури, американські антропологи А.Кребер і К. Клаксон виокремили три основні характеристики, на які звернули увагу більшість дослідників:

1. культура - це те, що відрізняє людину від тварин, те, що властиво тільки людському суспільству;

2. культура – це, що не передається біологічно, а досягається навчанням; культура не детермінована особливостями людини як виду, а створена власне нею; культура протилежна природі;

3. культура передається за допомогою символічних форм ( мови, творів мистецтва, виробів, інструментів тощо.), що пов’язані з ідеями.

Таким чином, слово „культура” можна вживати узагальнено, стосовно до культури взагалі .

В сучасному суспільствознавстві вирізняють кілька наукових підходів щодо розгляду сутності та змісту культури:

1) із семіотичної точки зору (семіотика – наука про знаки) культура може бути визначена як небіологічна знакова система, за допомогою якої передається соціальний досвід. Вказівка на небіологічний характер тут необхідна, оскільки семіотика вивчає і біологічні знакові системи (наприклад, симптоми у медицині);

2)із соціологічної точки зору культура є соціальним інститутом, що забезпечує системність і сталість суспільства ;

3)із аксіологічної точки зору (аксіологія – наука про цінності) культура розглядається як світ цінностей, який являє собою ієрархію змістів та ідеалів, що поділяються всіма членами певного співтовариства;

4) із діяльнісної точки зору культура визначається як сукупність „технологій”, які виробляються і використовуються людиною для досягнення певних цілей. Такі технології додають діяльності людини особливої спрямованості, а також цілісності.

Існує й інша класифікація підходів щодо визначення змісту культури:

1. З позиції символізму ( Т.Парсонс, К.Гірц),елементами культури насамперед є символи, що опосередковують людину зі світом (ідеї, вірування, ціннісні моделі тощо).

2. З позиції функціоналізму (Б. Маліновський, А.Раткліфф – Браун), кожний елемент культури виконує якусь функцію –задовольняє певні людські потреби. Інакше кажучи, всі елементи культури розглядаються з погляду того, яке місце вони займають у цілісній культурній системі . У „нормальному” стані соціальні системи самодостатні, врівноважені, гармонійні. Саме з погляду цього „нормального” стану й оцінюється функціональність елементів культури.

3. З позиції адаптивно –діяльного підходу (Е.Маркарян),

культура являє собою спосіб діяльності, а також систему механізмів небіологічного характеру, що стимулюють, програмують і реалізують адаптивну і перетворювальну діяльність людей.

35

Ключові її положення відображають основні вимоги міжнародного жіночого руху і поступово набувають ознак державного нормативного регулювання в розвинутих країнах. Жіночий чинник є значним у сучасній картині світу, вимагає переосмислення засад цивілізації. На передній план виступають принципово нові проблеми визначення місця жінки в сучасному світі, без розв'язання яких неможливий подальший прогрес людства.