1.1.2 Відділення амонізації

У відділенні амонізації очищений розсіл насичується аміаком і діоксидом вуглецю, які надходять з інших відділень содового виробництва, й одночасно проводиться глибоке очищення вихлопних газів від аміаку шляхом їх промивання розсолом. Амонізований розсіл подається до відділення карбонізації.

Для забезпечення нормальної роботи відділення амонізації систематично перевіряють основні показники режиму його роботи: прямий титр (лужність) рідини на виході з другого промивача газу карбонізаційних колон ( не більш ніж 20 нд); вміст іону хлору (NaCl); лужність (прямий титр) і вміст в амонізованому розсолі (89, 102 та 38 нд відповідно) (К₈, див. рис. 1.1); вміст аміаку в газах, що відводяться до атмосфери (К₆, див. рис. 1.1); склад газів, що надходять до відділення амонізації з відділення карбонізації і регенерації аміаку (К₇, К₁₄, див. рис. 1.1).

1.1.3 Відділення карбонізації

У процесі карбонізації бікарбонат натрію (NaHCO₃) виділяється в тверду фазу, в результаті чого внутрішні поверхні карбонізаційних колон поступово покриваються шаром NaHCO₃, і їх робота порушується. Тому карбонізаційні колони періодично промиваються для вилучення осаду NaHCO₃ амонізованим розсолом, що надходить з відділення амонізації:

Колона працює 3–4 доби, а потім промивається 16–20 годин, тому для забезпечення безперервності процесу карбонізації необхідно мати 4–5 карбонізаційних колон, щоб завжди одна з них могла бути зупинена для промивання. Крім робочих і промивальної колон, у відділенні карбонізації встановлено додатковий апарат – перший промивач газу карбонізаційних колон, основним призначенням якого є додаткове насичення амонізованого розсолу СО₂ перед подаванням його на робочі карбонізаційні колони. Суспензія, що утворюється за рівнянням реакції

подається у відділення фільтрації, де вона розділяється на бікарбонат, який спрямовується у відділення кальцинації, і маточну рідину, що перекачується у відділення регенерації аміаку.

Для забезпечення нормальної роботи відділення карбонізації в ньому систематично контролюють: склад рідини на вході до карбонізаційної колони (прямий титр – 98102 нд, NaCl – не менше 89 нд і вміст СО₂ – 5055 нд) і на виході з неї (прямий титр – 2327 нд, зв’язаний аміак – не менш ніж 69 нд, NaCl – не менш ніж 95 нд і СО₂ – 3438 нд) (К₉, див. рис. 1.1); концентрацію міцного газу (СО₂ 7080 %) (К₁₃, див. рис. 1.1), газу вапняково-випалювальних печей (СО₂ 3240 %) (К₁₉, див. рис. 1.1) і газу на виході з карбонізаційних колон (СО₂ 1012 %) (К₇, див. рис. 1.1).

1.1.4 Відділення кальцинації

Кальцинація гідрокарбонату натрію здійснюється у парових кальцинаторах та обертових печах з зовнішнім обігрівом. Основною реакцією є термічне розкладання гідрокарбонату натрію:

Вологий гідрокарбонат легко грудкується та налипає на стінки содової печі. Аби уникнути цього, на деяких содових заводах процес кальцинації ведуть з ретуром. Вологий гідрокарбонат змішують з певною часткою готової гарячої соди і потім подають усередину барабана.

Гази, що виділяються при кальцинації NaHCO₃, проходять очистку і подаються до відділення карбонізації.

Для одержання соди, що відповідає вимогам стандартів, безперервно контролюють наступні показники роботи содових печей: вміст соди в прожареному продукті (не менш ніж 99,2 % для першого ґатунку та 99,0 % – для другого); втрати при прожарюванні (не більше 0,8 та 1,5 % відповідно), вміст хлоридів у перерахунку на NaCl (не більше 0,5 та 0,8 відповідно) (К₁₁, див. рис. 1.1); вміст СО₂ в газі на виході з содових печей у перерахунку на сухий газ (не менш ніж 95 % об.); вміст СО₂ в газі на виході з промивача содових печей (не менше 87 % об.); вміст СО₂ в топкових газах (1012 % об.).