2. Зовнішня політика Київської Русі за часів князювання Володимира Великого

Після смерті Святослава (972 р.) між його синами почалися сварки, розбрат та запекла боротьба за владу. Братовбивча війна тривала кілька років, аж до поки Володимиру не вдалося отримати перемогу над братами та вокняжитися в Києві. Ставши близько 980 р. єдиновладним правителем величезної Давньоруської держави, Володимир розпочав реформи, метою яких було об’єднання всіх земель, укріплення центральної влади та зростання могутності країни [5].

У перші роки правління в Києві Володимир продовжував політику свого батька, спрямовану на розширення меж держави. Уже 979 року, прямуючи з дружиною з Новгорода на Київ, дорогою князь завоював Полоцьке князівство і приєднав до Київської держави. У 981–993 роках було здійснено кілька вдалих походів. Він остаточно підкорив непокірні племена в'ятичів і радимичів, відвоював у польських королів давньоруські червенські міста (Червен, Белз та ін.), оволодів частиною землі литовського племені ятвягів, де збудував місто Берестя (Брест), захопив Херсонес (Корсунь) уКриму, що належав Візантії, здійснив вдалий похід у Закарпаття тощо. У кінці X ст. в межах Київської Русі було об'єднано всі східнослов'янські племена [8].

Таким чином територія держави Володимира в цей час охоплювала вже близько 800 тис. кв. км і тягнулася на північ до Чудського, Ладозького й Онезького озер; на півдні – до басейнів річок Дону, Росі, Сули і Південного Бугу; на сході – до межиріччя річок Оки та Волги і на заході – до течії Дністра, Західного Бугу, Неману та Західної Двіни. Пізніше Володимир Святославович провів адміністративну реформу, замінивши у центрах основних руських земель племінних вождів (що здавна там сиділи та постійно прагнули до автономії) на посадників, якими стали його сини та вірні бояри. Внаслідок цього була забезпечена територіальна єдність та цілісність держави.

З часом у зовнішній політиці князя Володимира формується новий відтінок: дедалі більша увага зосереджується на захисті власних кордонів, особливо від печенігів: будуються лінії укріплень, а також нові міста [5].

При правлінні Володимира відбулося зміцнення держави. Князівські сини і старші дружинники отримали в управління найбільші центри - колишні племінні княжіння. Таким чином, на зміну старій родовій знаті остаточно прийшов клас феодалів, що знаходився у васальній залежності від великого князя Київського і зосередив у своїх руках велику земельну власність. При цьому родоплемінний розподіл східнослов'янських земель змінився територіальним, що ознаменувало остаточне складання держави, яка управлялася призначуваними великим князем намісниками і удільними князями.

Однак найбільш ефективним і далекоглядним заходом, спрямованим на укріплення влади, зміцнення єдності держави, на піднесення моральної та культурної зрілості тогочасного суспільства, було здійснення низки релігійних реформ і запровадження християнства.

Володимир, християнин і керівник могутньої християнської держави, став одним з найвидатніших лідерів Європи. З ним підтримують дружні стосунки керівники Польщі, Угорщини, Чехії, Норвегії, Німеччини та ін. З багатьма з них Володимир встановив численні династичні зв'язки, одруживши синів з доньками польського короля Болеслава Хороброго, шведського короля Олафа тощо. Першим серед руських князів Володимир починає карбувати свою монету — золоту і срібну, багато чого запозичивши від арабських країн, Візантії [8].

Володимир добре розумів важливість династичних шлюбів для стабільності міжнародних відносин. Тому серед перших його чотирьох дружин було дві іноземки: чешка чи богемка й болгарка [6].

За Володимира Руська держава перетворилася на одну з наймогутніших в Європі, а Київ за красою, розмірами змагався з Константинополем. За князювання Володимира починається нова доба в усіх галузях державного життя: політики, релігії, культури, торгівлі, будівництва та ін. [8].