Комунікативно-навчальні вміння:

• установлювати й підтримувати різноманітні мовленнєві контакти: вчитель – клас, вчитель – учень, учень – учень тощо;

• визначати об’єкти контролю мовленнєвої діяльності учнів і добирати відповідні їм методичні прийоми, в тому числі тестові завдання;

• виправляти помилки учнів, розуміти їх характер та використовувати мовленнєвий спосіб виправлення (перепитування, зорова вербальна та схематична наочність, екстралінгвістичні засоби тощо).

1. Організаційні вміння:

• організовувати виконання накресленого плану;

• забезпечувати мовленнєву діяльність учнів на уроках української мови;

• вносити методично виправдані корективи в плани уроків з урахуванням умов навчання;

• навчити учнів найбільш раціональних прийомів самостійної роботи;

• раціонально поєднувати колективні й індивідуальні форми роботи з урахуванням особливостей кожної з них та етапу навчання;

• здійснювати різноманітні прийоми активізації учнів залежно від їх вікових особливостей;

• методично доцільно використовувати традиційні наочні посібники, аудіативні, аудіовізуальні та візуальні технічні засоби навчання;

• проводити позакласні заходи з української мови, організовувати їх відповідно до складеного плану і сценарію.

1. Розвивально-виховні вміння:

• реалізовувати загальноосвітній, розвивальний і виховний потенціал мовленнєвого матеріалу уроку або серії уроків;

• формувати і розвивати інтелектуальну й емоційну сферу особистості учня, його пізнавальні інтереси;

• вирішувати засобами мови та літератури завдання морального, культурного, естетичного, гуманістичного виховання учнів.

2. Дослідницькі вміння:

• вивчати ставлення учнів до предмета і виявляти рівень сформованості їхніх мовленнєвих навичок і вмінь;

• проводити з урахуванням етапу навчання методичний аналіз мовного матеріалу з метою прогнозування можливих труднощів його засвоєння та добору оптимальних шляхів попередження помилок;

• проводити спостереження та комплексний аналіз відвіданих уроків з теоретичним обґрунтуванням різних сторін навчальної діяльності;

• спостерігати, аналізувати й узагальнювати досвід вчителів і студентів, переносити ефективні прийоми і форми роботи в практику своєї педагогічної діяльності;

• вивчати методичну літературу і теоретично осмислювати навчальний процес у формі виступів на методичних семінарах, а також удосконалювати свою роботу, використовуючи нові форми та прийоми навчання.

2. Права й обов’язки студента-практиканта. Зміст роботи керівника та методистів педагогічної практики

У процесі проходження педагогічної практики студент має право:

• вносити пропозиції щодо вдосконалення навчально-виховного процесу в школі, організації педагогічної практики, брати участь у конференціях і нарадах;

• одержувати консультації вчителя, методиста, групового керівника з усіх питань проведення педагогічної практики;

• користуватися бібліотекою, навчальними та методичними кабінетами школи.

Під час педагогічної практики студент зобов’язаний:

• виконувати всі види робіт, передбачені програмою педагогічної практики;

• проводити свою діяльність згідно з вимогами Статуту школи, правилами внутрішнього розпорядку;

• виконувати розпорядження адміністрації школи, вчителів, методистів і керівників педагогічної практики;

• ретельно готуватися до уроків і позакласної роботи;

• вчасно й охайно вести документацію педагогічної практики;

• бути для учнів взірцем морально-етичних норм поведінки, мовленнєвої діяльності, інтелекту,

• бути організатором психологічного клімату і керівником в учнівському колективі.

Зміст роботи керівника й методистів педагогічної практики

Діяльність керівника й методистів педагогічної практики здійснюється у п’ять етапів: підготовчий, початковий, основний, підсумковий, етап організаційної роботи після педпрактики.

На підготовчому етапі керівник педагогічної практики виконує таку роботу:

• організовує обмін досвідом проведення педагогічної практики між методистами;

• разом з керівництвом школи здійснюють попередній вибір класів, груп, учителів української мови, класних керівників, вирішують різні організаційні питання.

На початковому етапі керівник повинен:

• разом з груповими методистами та керівниками від кафедр педагогіки і психології організувати й провести настановчу конференцію з питань педагогічної практики;

• у перший день практики груповий методист проводить організаційне заняття з підгрупою студентів-практикантів у школі (бесіда з директором школи або заступником директора з навчальної роботи, завідувачем методичного об’єднання школи, вчителями);

• протягом першого тижня методист організовує відвідування уроків вчителів і проводить зі студентами їх аналіз;

• у кінці першого тижня груповий методист і керівники від кафедр педагогіки та психології затверджують індивідуальні плани роботи студентів-практикантів;

• груповий методист допомагає старості групи з педпрактики скласти розклад залікових уроків, позакласних заходів, взаємовідвідування студентами уроків, днів самостійної роботи;

• керівник педагогічної практики аналізує стан проходження студентами педпрактики і вживає відповідних заходів щодо його покращення.

На основному етапі виконується така робота:

• методисти та вчителі дають студентам консультації з планування уроків і складання планів-конспектів окремих уроків, підготовки наочних посібників та використання технічних засобів навчання, проведення позакласних заходів;

• учителі та методисти відвідують й аналізують уроки практикантів;

• методист і керівник організовують та проводять семінари з методики навчання української мови, педагогіки, психології;

• керівник педагогічної практики факультету відвідує школи, проводить бесіди зі студентами, керівниками шкіл, вчителями, знайомиться з документацією практикантів, відвідує уроки і позакласні заходи, бере участь в їх обговоренні;

• керівник педпрактики бере участь у роботі зборів педколективу школи за підсумками практики;

• керівник педагогічної практики факультету проводить бесіди з груповими керівниками, методистами про стан педагогічної практики, вживає заходи щодо її удосконалення.

Під час педагогічної практики уроки студентів мають право відвідувати методисти навчального відділу, декан, заступники декана, завідувачі кафедр, викладачі.

На підсумковому етапі педагогічної практики керівник і методисти забезпечують:

• перевірку документації, яку подали студенти-практиканти та оцінюють її;

• організацію та проведення зборів педагогічного колективу школи за підсумками педагогічної практики, на яких дають характеристику роботи студентів-практикантів і виставляють оцінки за педпрактику.

На етапі організаційної роботи після педагогічної практики керівники і методисти виконують такі види діяльності:

• груповий методист складає звіт про результати педагогічної практики в академічній групі за затвердженою схемою і подає його разом з документацією студентів керівникові педпрактики не пізніше, ніж через три дні після закінчення педагогічної практики;

• керівник педагогічної практики факультету вивчає й аналізує звіти групових методистів і документацію студентів, складає звіт про результати практики й подає його в навчальну частину університету;

• кафедри, які відповідали за педагогічну практику, організовують виставку кращих наочних посібників, виготовлених студентами;

• керівник і методисти беруть участь у підсумковій конференції з педагогічної практики.

3. Зміст педагогічної практики. Науково-дослідницька робота студента-практиканта

Під час педагогічної практики студент виконує обов’язки вчителя-дублера та помічника класного керівника. Праця студентів на штатних посадах здійснюється без оплати. Під час практики студенти можуть залучатися адміністрацією для надання допомоги базі практики, але характер усієї праці має відповідати профілю навчання і за тривалістю не заважати виконанню навчальних завдань.

Протягом усієї практики студенти повинні чітко виконувати правила охорони праці й протипожежної безпеки з обов’язковим проходженням інструктажу (на місці практики). Педагогічна практика здійснюється за планом.

Програма проведення педагогічної практики

для студентів спеціальностей

6.030500, 7. 030501 „Російська мова та література” Пояснювальна записка

Педагогічна практика студентів – майбутніх вчителів-словесників – важливий компонент їх професійної підготовки. Різні її види дають можливість студентам ознайомитися з реальною системою навчально-виховної роботи у школі, з досвідом планування і проведення вчителями уроків, позакласної роботи з предмету, організаційної і виховної роботи класних керівників з учнями та їх батьками.

Зміст і характер діяльності студентів під час педагогічної (виробничої) практики відрізняється більшою різноманітністю і самостійністю, вона має бути максимально наближена до реальної професійної діяльності вчителя і класного керівника.

Педагогічна (виробнича) практика (рівень бакалавра)

Головна мета педагогічної практики для рівня бакалавра – формування у студентів навичок і вмінь проведення навчальної та позакласної роботи за спеціальністю, виховної роботи в колективі учнів 5-9 класів.

Виходячи з цього, студент-філолог повинен під час практики виконати такі завдання:

• на основі вивчення колективу учнів, методичних особливостей роботи вчителя-словесника та класного керівника готувати і проводити уроки з української мови, позакласні заходи з предмету та виховну роботу як помічник класного керівника;

• складати індивідуальний план студента-практиканта за тижнями на весь період педпрактики та вести щоденник, в якому фіксувати результати спостереження уроків вчителів, студентів-практикантів, класних керівників, результати власної діяльності;

• зібрати матеріал з досвіду роботи вчителів за темою курсової роботи й опрацювати результати експериментальної перевірки методичних рекомендацій, що містяться в курсовій роботі з методики навчання української мови;

• виконати завдання кафедр педагогіки, психології, української мови, української та зарубіжної літератури.

План педагогічної практики студентів-філологів 4 курсу

Індивідуальні завдання

1. Складіть план виховної роботи з класом за технологією колективної творчої справи.

2. Складіть розгорнутий план-конспект комбінованого уроку та проведіть його у класі.

3. На прикладі перевірки домашнього завдання на комбінованому уроці покажіть можливості органічного поєднання фронтальної, групової та індивідуальної роботи.

4. Складіть розгорнутий план-конспект вступного уроку або уроку вивчення нового матеріалу та проведіть його.

5. Складіть розгорнутий план-конспект уроку формування умінь і навичок та проведіть його.

6. Складіть розгорнутий план-конспект уроку узагальнення вивченого та проведіть його.

7. Розробіть систему запитань (аналітичні, навідні, риторичні, синтетичного характеру) для бесіди з учнями на уроці узагальнення вивченого.

8. Складіть тестові завдання різних рівнів складності для тематичного оцінювання учнів.

9. Складіть розгорнутий план-конспект уроку навчального переказу та проведіть його.

10. Підготуйте і проведіть нестандартний урок з української мови.

11. Розробіть урок з використанням проблемного викладу навчального матеріалу.

12. На прикладі одного уроку покажіть використання частково-пошукового методу.

13. Розробіть методику формування 2-3 мовних понять з курсу української мови.

14. Розробіть розгорнутий план-конспект уроку, під час якого тема вивчається шляхом застосування методу спостереження й аналізу мовних явищ.

15. На прикладі одного уроку покажіть різні прийоми роботи з формування дослідницьких умінь школярів.

16. Розробіть фрагмент уроку, з розгорнутим описом роботи за підручником з української мови.

17. Розробіть фрагмент уроку, з розгорнутим описом роботи зі словником (орфографічним або тлумачним, або морфемним тощо) української мови. Підготуйте пам’ятку з цього виду діяльності.

18. Підготуйте завдання, які сприяють формуванню пізнавальної активності, самостійності учнів, ґрунтовності їхніх знань. Використайте їх на практиці й проаналізуйте результат вашої та учнівської роботи.

19. Підготуйте дидактичний матеріал, для індивідуальної, групової, фронтальної роботи учнів.

20. Користуючись схемою аналізу, проаналізуйте урок, проведений учителем української мови.

21. Користуючись схемою аналізу, проаналізуйте урок, проведений студентом-практикантом.

22. Користуючись схемою аналізу, проаналізуйте урок, який ви провели.

23. Користуючись схемою аналізу, проаналізуйте позакласний захід.

24. Підготуйте і проведіть виховну годину в класі.

25. Вивчіть досвід одного з вчителів української мови.

26. Підготуйте аналіз перевірених вами зошитів з української мови.

27. Візьміть участь у проведенні батьківських зборів класу.

28. Проведіть експериментальну перевірку методичних рекомендацій з власної курсової роботи.

Форма звітності

• Психолого-педагогічний щоденник студента-практиканта з індивідуальним тижневим планом.

• Два конспекти уроків з української мови.

• Конспект позакласного заходу з української мови.

• Конспект та аналіз виховного заходу.

• Звіт студента-практиканта, підписаний вчителем-словесником і класним керівником.

• Психологічна характеристика учня класу.

• Один протокол обговорення уроку.

Звітна документація подається методисту за два дні до завершення педагогічної практики!

Педагогічна (виробнича) практика (рівень спеціаліста)

Особливістю цього етапу педагогічної практики є те, що студент здійснює самостійно (під контролем методиста, вчителя-словесника та класного керівника) планування навчальної, позакласної, виховної роботи на чверть та готує і проводить усі види навчально-виховної і позакласної роботи, працюючи на робочому місці вчителя і класного керівника в колективі учнів 9-11 класів.

Головна мета педагогічної практики для рівня спеціаліста – оволодіння методикою навчально-виховної і позакласної роботи в старших класах в умовах самостійної діяльності під контролем вчителя, класного керівника і методистів.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі завдання:

• спланувати всі види діяльності вчителя і класного керівника, скласти потижневий план студента-практиканта;

• організовувати і проводити навчально-виховну і позакласну роботу відповідно плану;

• вести психолого-педагогічний щоденник студента-практиканта, в якому фіксувати результати вивчення колективу класу, спостереження уроків вчителів, студентів-практикантів, результати проведення власних уроків, позакласних і виховних заходів та їх аналізи;

• виконати завдання кафедр педагогіки, психології, української мови, української та зарубіжної літератури.

План педагогічної практики студентів-філологів 5 курсу

Індивідуальні завдання

1. Складіть план виховної роботи з класом за технологією колективної творчої справи.

2. Складіть розгорнутий план-конспект комбінованого уроку та проведіть його у класі.

3. На прикладі перевірки домашнього завдання на комбінованому уроці покажіть можливості органічного поєднання фронтальної, групової та індивідуальної роботи.

4. Складіть розгорнутий план-конспект вступного уроку або уроку вивчення нового матеріалу та проведіть його.

5. Складіть розгорнутий план-конспект уроку формування умінь і навичок та проведіть його.

6. Складіть розгорнутий план-конспект уроку узагальнення вивченого та проведіть його.

7. Розробіть систему запитань (аналітичні, навідні, риторичні, синтетичного характеру) для бесіди з учнями на уроці узагальнення вивченого.

8. Складіть тестові завдання різних рівнів складності для тематичного оцінювання учнів.

9. Складіть розгорнутий план-конспект уроку навчального переказу та проведіть його.

10. Підготуйте і проведіть нестандартний урок з української мови.

11. Розробіть урок з використанням проблемного викладу навчального матеріалу.

12. На прикладі одного уроку покажіть використання частково-пошукового методу.

13. Розробіть методику формування 2-3 мовних понять з курсу української мови.

14. Розробіть розгорнутий план-конспект уроку, під час якого тема вивчається шляхом застосування методу спостереження й аналізу мовних явищ.

15. На прикладі одного уроку покажіть різні прийоми роботи з формування дослідницьких умінь школярів.

16. Розробіть фрагмент уроку, з розгорнутим описом роботи за підручником з української мови.

17. Розробіть фрагмент уроку, з розгорнутим описом роботи зі словником (орфографічним або тлумачним, або морфемним тощо) української мови. Підготуйте пам’ятку з цього виду діяльності.

18. Підготуйте завдання, які сприяють формуванню пізнавальної активності, самостійності учнів, ґрунтовності їхніх знань. Використайте їх на практиці й проаналізуйте результат вашої та учнівської роботи.

19. Підготуйте дидактичний матеріал, для індивідуальної, групової, фронтальної роботи учнів.

20. Користуючись схемою аналізу, проаналізуйте урок, проведений учителем української мови.

21. Користуючись схемою аналізу, проаналізуйте урок, проведений студентом-практикантом.

22. Користуючись схемою аналізу, проаналізуйте урок, який ви провели.

23. Користуючись схемою аналізу, проаналізуйте позакласний захід.

24. Підготуйте і проведіть виховну годину в класі.

25. Вивчіть досвід одного з вчителів української мови.

26. Підготуйте аналіз перевірених вами зошитів з української мови.

27. Візьміть участь у проведенні батьківських зборів класу.

28. Проведіть експериментальну перевірку методичних рекомендацій з власної курсової роботи.

Форма звітності

• Психолого-педагогічний щоденник студента-практиканта з індивідуальним тижневим планом.

• Два конспекти уроків з української мови.

• Конспект позакласного заходу з української мови.

• Конспект та аналіз виховного заходу.

• Звіт студента-практиканта, підписаний учителем-словесником і класним керівником.

• Психологічна характеристика учня класу.

• Один протокол обговорення уроку.

Звітна документація подається методисту за два дні до завершення педагогічної практики!

Програма проведення педагогічної практики

для магістрів спеціальності

8.030501„Російська мова та література” Пояснювальна записка

Враховуючи те, що майбутні магістри будуть викладачами філологічних дисциплін, обов'язковим для них є проходження педагогічної практики. Головна мета такої практики - формування вмінь застосовувати набуті знання під час навчально-виховного процесу у вищих закладах освіти, у процесі виконання функцій викладача, а також і в закладах освіти нижчого рівня, зокрема тих, у яких ведеться поглиблене вивчення української мови.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі завдання:

• навчити магістрантів складати робочу програму викладача на семестр з філологічної дисципліни;

• складати план роботи студентського гуртка на семестр;

• розробляти план організаційної та виховної роботи куратора академічної групи;

• розробляти план-конспект вузівської лекції з певної дисципліни і проводити її;

• розробляти конспекти практичного, семінарського, лабораторного занять з філологічної дисципліни та проводити їх;

• вести діагностичну та контролюючу діяльність викладача, зокрема рейтинговий контроль успішності студентів з філологічної дисципліни;

• проводити науково-дослідну експериментальну роботу з матеріалами магістерської випускної роботи.

Усьому згаданому вище передують не лише отримані теоретичні знання з фахових дисциплін на всіх ступенях підготовки, а й моделювання навчального процесу, яке здійснювалося під час вивчення методичних дисциплін.

Організація проведення практики

Оптимальний варіант проведення практики спрямований на її проходження за місцем навчання у вищому педагогічному закладі освіти IV рівня акредитації під час викладання філологічних дисциплін. Іншими закладами освіти, де можливе проходження практики, є ті, для яких ведеться підготовка викладачів. Керівником педагогічної практики доцільно призначити наукового керівника магістерської роботи.

Тривалість практики передбачена навчальним планом і проходить по завершенні навчання протягом 4 тижнів. Перед початком практики проводиться настановна конференція, на якій ознайомлюють магістрантів із завданням, змістом і порядком проходження педагогічної практики. У плані підготовки педагогічної практики настановчу бесіду з магістрантами проводить заступник декана з навчальної роботи.

Методичну допомогу магістрантам у період педагогічної практики надають кафедри Інституту філології. За підготовку і контроль навчальних занять магістрантів відповідають викладачі відповідних дисциплін, а за виховні заходи – тьютори академічних груп.

Після педагогічної практики проводиться підсумкова конференція, на якій діляться враженнями про виробничу практику, підбивають підсумки проведеної роботи.

План педагогічної практики магістрантів

Індивідуальні завдання

1. Складіть план тьторської роботи з групою.

2. Складіть на семестр робочу програму лекційного курсу з певної навчальної дисципліни, робочі програми практичних, лабораторних занять.

3. Відвідайте два або три різноманітні заняття у керівника практики або викладача спорідненого навчального предмета.

4. Розробіть плани-конспекти і проведіть лекції з навчальної дисципліни у відповідності зі складеною програмою (3 лекції).

5. Розробіть конспекти практичного, семінарського чи лабораторного заняття і проведіть їх в студентських групах (1 практичне, 1 семінарське, 1 лабораторне заняття).

6. Розробіть зміст і проведіть заняття студентського гуртка.

7. Розробіть і проведіть тьюторську годину в академічній групі.

8. Проведіть у студентському колективі експериментальну перевірку методичних рекомендацій, що пропонуються у власній магістерській випускній роботі.

9. Розробіть систему запитань (аналітичні, навідні, риторичні, синтетичного характеру) для бесіди зі студентами на лабораторному занятті.

10. Складіть тестові завдання різних рівнів складності для тематичного оцінювання студентів.

11. На прикладі одного із занять покажіть різні прийоми роботи з формування дослідницьких умінь студентів.

12. Підготуйте дидактичний матеріал для індивідуальної, групової, фронтальної роботи студентів.

13. Проаналізуйте заняття, проведене викладачем-філологом.

14. Проаналізуйте заняття, проведене магістрантом.

15. Проаналізуйте заняття, яке ви провели.

16. Проаналізуйте позакласний захід.

17. Підготуйте і проведіть кураторську годину в групі.

18. Вивчіть досвід одного з викладачів філологічного факультету.

19. Проведіть експериментальну перевірку методичних рекомендацій з власної магістерської роботи.

Звіт за проходження практики (див. додаток А) повинен включати такі позиції:

• вказати місце проходження, вид навчальної дисципліни, прізвище методиста, терміни проходження;

• аналіз програмно-методичного забезпечення навчальної дисципліни;

• перелік тем проведених навчальних занять й оцінки за них (конспекти лекцій і практично- лабораторних занять додаються);

• перелік відвіданих занять з підписами викладачів, на чиїх заняттях був присутній практикант;

• конспект проведеного заняття гуртка;

• сценарій проведеного виховного заходу;

• оброблені та проаналізовані результати науково-педагогічних досліджень, якщо такі проводилися;

• конкретні пропозиції та зауваження щодо вдосконалення підготовки спеціалістів.

4. Методичні рекомендації з педагогічної практики (методика навчання української мови)

Після ознайомлення із завданнями педагогічної практики і методикою майбутньої роботи із загальними вимогами, програмними та індивідуальними завданнями практики кожен зі студентів-практикантів складає індивідуальний план за такими розділами: навчальна робота, методична робота, виховна робота та робота з батьками. До індивідуального плану заносяться конкретизовані основні положення програми з визначенням конкретного терміну їх реалізації, а також залишається місце для позначок про виконання кожного з пунктів плану. Індивідуальний план завіряється керівником практики та куратором практики з базової установи.

Окрім індивідуального плану студент має вести щоденник педагогічної практики. Щоденник студента – це основний документ, який відбиває не лише зміст проведеної студентом роботи в школі, а й її результати:

• щоденник стимулює студента до більш організованої та продуманої роботи під час практики, що сприяє виробленню навичок самоконтролю роботи;

• щоденник дає уявлення керівникові про те, як студент вивчає свій клас, окремих учнів, як спостерігає й аналізує їх поведінку, роботу, які уроки відвідує, до яких висновків доходить, яку допомогу отримує від учителя, класного керівника, методиста;

• щоденник відбиває рівень підготовки студента до навчальної та виховної роботи з класом, рівень його загальної культури, ставлення до практики, недоліки кафедри у підготовці студентів до педагогічної практики.

Зміст практики студент фіксує у щоденнику, вказуючи характер і конкретні обсяги роботи, виконаної за день. У щоденнику записуються загальні відомості змісту практики:

• відомості про школу, характеристика класу;

• розклад занять у закріпленому за ним класі;

• індивідуальний план практики, календарний план і графік відвідування та проведення пробних і залікових уроків;

• підготовча робота до педагогічної практики (лекції, семінари, інструктаж, консультації в університеті й самостійна робота студентів);

• підготовка до пробного уроку (консультації методиста, викладача, труднощі та їх подолання, стан готовності до уроку, враження від проведеного уроку, самоаналіз і самооцінка);

• спостереження уроків. По кожному уроку необхідно робити нотатки про найважливіші результати, які характеризують особливості уроку;

• спостереження за позакласною й виховною роботою усього навчального закладу, учнівського самоврядування;

• участь у методичній роботі (педрада, методоб`єднання);

• спостереження за класом і окремими учнями з метою складання психолого-педагогічної характеристики;

• аналіз роботи, проведеної за особистою ініціативою та її результати;

• аналіз роботи з вивчення шкільної документації (календарний план викладача, план роботи предметного гуртка тощо);

• зауваження щодо організації й проведення педагогічної практики.

Окрім того, в щоденнику записується вся інструктивна інформація, отримана практикантом за час практики; результати його дослідницької діяльності та виконання індивідуальних завдань. На підставі виконання індивідуального плану та записів у щоденнику студент складає звіт про виконання практики.

5. Форми і методи контролю проходження педагогічної практики

Студенти зобов`язані виконувати установлений на базі практики режим праці. Контроль за початком і закінченням роботи покладається на старост груп і відповідальних осіб бази практики. Основною формою контролю за діяльністю студентів-практикантів є самоконтроль у вигляді систематичного ведення щоденника практики і чіткого дотримання виконання індивідуального плану.

Щотижневою формою контролю є перевірка керівником практики щоденників студентів і ознайомлення з усіма опрацьованими матеріалами. Підсумкова звітність має на меті узагальнення результатів, отриманих за термін проходження практики.

Важливою формою підсумкового контролю студентів за проходженням педагогічної практики є конференція, що проводиться по закінченню практики. З кожної групи рекомендується один студент для виступу на підсумковій конференції. Тема виступу визначається з урахуванням специфіки навчально-виховного процесу певної школи. У виступі аналізуються позитивні й негативні сторони практики, цікаві знахідки передового досвіду педагогічного колективу школи, звертається увага на забезпечення уроків роздавальним, ілюстративним матеріалом, на впровадження інноваційних методів проведення уроків, виховних заходів учителями, студентами-практикантами.

Особлива увагу звертається на труднощі, які відчули студенти під час підготовки і проведення уроків з певних дисциплін. Це допоможе методистам, керівникам практики врахувати і винести проблемні питання на спеціальне опрацювання під час аудиторних занять.

Вимоги до звіту студента за практику

У звіті студент в систематичному вигляді описує роботу, що особисто виконана. Студентський звіт не повинен бути дослівним переписуванням матеріалів без практичного застосування, а також цитуванням літературних джерел, він визначає основні види робіт, виконаних під час практики та їх обсяг. Звіт завіряється керівником бази практики та керівником практики від вузу й складається за відповідною схемою (див. додаток А).

До звіту студент-практикант додає:

• щоденник педпрактики;

• характеристику студента-практиканта з оцінкою вчителя, підписану і завірену директором школи;

• довідку з бази педагогічної практики із зазначенням терміну проходження практики та її оцінкою керівником бази;

• плани-конспекти залікових уроків, підписані вчителем або методистом;

• аналіз одного (кожного предмета) з відвіданих уроків зі спеціальності;

• психолого-педагогічну характеристику на учня, учнівський колектив;

• по дві розробки й аналіз проведених виховних заходів;

• сценарій проведених класних (батьківських) зборів, його аналіз;

• наочність, дидактичний матеріал, виготовлені до залікових уроків (не менше 5 зразків).

Аналіз звітних документів практиканта дозволяє методистам, керівникам практики зробити висновки про якість роботи, рівень підготовленості студента-філолога до майбутньої навчально-виховної роботи у школі, ставлення обраної професії.

За наявності переліченої звітності, а також на підставі особистої оцінки методистом виявляється загальна оцінка за педагогічну практику, яка заноситься до відомості та залікової книжки студента.

Педагогічна практика студента-практиканта оцінюється за такими параметрами:

• індивідуальні завдання;

• знання шкільної програми;

• оцінка за уроки;

• аналіз уроків;

• позакласна робота за фахом;

• методичні знання, уміння і навички;

• оцінка за класне керівництво;

• оцінка з виховних захід;

• аналіз виховного заходу;

• ведення документації;

• підсумкова оцінка;

• залікова оцінка.

Зброшурований та переплетений по формату А4 звіт з виробничої практики після захисту з відповідними підписами передається до особової справи студента у відділ кадрів.

Структура і зміст звіту з педагогічної практики

• Титульний аркуш звіту (див. додаток А).

• Вступ, у якому коротко розкривається роль, місце і мета проведеної практики в системі професійної підготовки вчителя (основні принципи організації практики, основні завдання практики; визначення професійних умінь і навичок, які повинні формуватися і вдосконалюватися під час практики).

• Основна частина містить підрозділи з навчальної, виховної, методичної і науково-дослідної роботи відповідно до конкретних завдань програми практики зі спеціальності і педагогіки.

Зразки плану-конспекту проведеного залікового уроку – у додатку Б, плану-конспекту проведеного позакласного заходу – у додатку В, плану-конспекту проведеного виховного заходу – у додатку Г.

• Висновки: які знання, вміння і навички здобуті у процесі проходження практики, пропозиції щодо удосконалення організації практики.

• Додатки: (щоденник практиканта з розділами: «Індивідуальний план практики студента», з оцінками роботи, «Залікові уроки та виховні заходи» з оцінками; відзив керівника практики від бази практики, відзив керівника практики від кафедри).

Підведення підсумків практики

Підсумки підводяться у процесі складання студентом диференційованого заліку комісії у складі керівників практики від факультету, кафедри, бази практики під головуванням завідувача фахової кафедри. Диференційована оцінка з практики враховується нарівні з іншими оцінками, які характеризують успішність студента. Результати складання заліків з практики заносяться до екзаменаційної відомості, проставляються в залікових книжках студентів.

Студент, який не виконав програму педагогічної практики з поважних причин (за наявності відповідних підтверджень: довідки про хворобу, пояснювальної записки з аргументованим викладом причин тощо), має право на повторне проходження практики. Керівництво, контроль і місце проходження практики визначається окремо розпорядженням деканату факультету.

Студент, який повторно не пройшов педагогічної практики або отримав негативну оцінку, вважається як такий, що не виконав навчальне навантаження і відраховується з університету.

Критерії оцінювання уроків студента-практиканта

Методист, керівник педагогічної практики керується такими критеріями оцінки навчальної та позакласної роботи студентів-практикантів.

Оцінка «відмінно» ставиться, якщо уроки й позакласні заходи було проведено на високому науковому й організаційно-методичному рівнях, студентом обґрунтовано висувалися, ефективно вирішувалися навчально-виховні завдання, раціонально застосовувалися різноманітні методи навчання та прийоми активізації школярів із врахуванням їх вікових особливостей та індивідуальних відмінностей, підтримувалася дисципліна; якщо студент виявив знання психолого-педагогічні теорії й творчу самостійність у доборі навчального і дидактичного матеріалу в процесі побудови й аналізу занять. До того ж:

1. повністю реалізовано виховальний, освітній, розвивальний потенціал уроку;

2. методичні прийоми відповідають умовам навчання та поставленим цілям;

3. правильно встановлено послідовність і співвідношення тренувальних та мовленнєвих вправ;

4. практикант дає чіткі й методично грамотні установки на виконання учнями мовленнєвих дій;

5. правильно розподіляє час уроку;

6. студент практично не робить помилок, помічає помилки учнів і вчасно, коректно їх виправляє;

7. практикант використовує різні способи активізації учнів на уроці з урахуванням їх вікових особливостей і здійснює індивідуальний підхід до учнів;

8. студент уміє викликати інтерес учнів до виучуваного матеріалу;

9. грамотно використовує наочність, ТЗН, як наявні, так і самостійно виготовлені;

10. епізодично користується конспектом і в ході уроку може скоригувати свою діяльність.

Оцінка «добре» ставиться, якщо студент навчальні та позакласні заходи провів на високому науковому і методичному рівнях, успішно вирішував навчальні та виховні завдання, однак недостатньо ефективно використовував окремі методичні прийоми активізації учнів; якщо студент виявив знання психолого-педагогічної теорії у доборі навчального і дидактичного матеріалу, але припускався незначних помилок у побудові й проведенні занять:

1. не до кінця реалізовано виховальний, освітній, розвивальний потенціал уроку;

2. методичні прийоми раціональні, відповідають умовам навчання та поставленим цілям;

3. в основному правильно встановлено послідовність і співвідношення тренувальних і мовленнєвих вправ;

4. практикант іноді робить несуттєві мовні помилки, які сам виправляє, а також помічає і виправляє більшість помилок учнів;

5. практикант володіє різними способами активізації учнів на уроці, але не завжди здійснює індивідуальний підхід до них;

6. студент уміє викликати інтерес учнів до більшості видів роботи, що проводяться на уроці;

7. використовує наявні й самостійно виготовлені наочні посібники, але методика їх використання не завжди раціональна:

8. епізодично користується конспектом протягом уроку і в деяких випадках може скоригувати свою заплановану діяльність.

Оцінка «задовільно» ставиться якщо студент у реалізації навчально-виховних завдань помилявся, недостатньо ефективно застосовував психолого-педагогічну теорію, методи та прийоми навчання, недостатньо активізував пізнавальну діяльність школярів, не завжди був спроможний встановити контакт з ними, під час аналізу занять не виявляв чи не розумів сутності й причин своїх помилок та недоліків. До того ж:

• не до кінця реалізовано виховальний, освітній, розвивальний потенціал уроку;

• методичні прийоми не завжди відповідають меті;

• мають місце порушення послідовності вправ і співвідношення тренувальних і мовленнєвих вправ;

• студент часто допускається мовних і мовленнєвих помилок, не помічає в багатьох випадках помилок учнів;

• недостатньо володіє способами активізації учнів на уроці, не здійснює індивідуальний підхід до них;

• уміє викликати інтерес до деяких видів роботи на уроці;

• студент мало і не завжди раціонально використовує наочні посібники, не виготовляє їх самостійно;

• студент постійно користується конспектом і не може скоригувати свою діяльність в ході уроку.

Оцінка «незадовільно» ставиться, якщо на уроці не було досягнуто навчально-виховної мети, допущено серйозні помилки під час викладу навчального матеріалу, не забезпечувалася дисципліна наочністю; якщо студент виявив слабкі знання психолого-педагогічної теорії й некритично ставиться до своєї роботи.

Особливості організації педагогічної практики студентів-філологів заочної форми навчання

У залежності від педагогічного досвіду та характеру роботи, яку виконують студенти-заочники, їх можна умовно поділити на три групи.

Перша група – студенти-заочники, які працюють за фахом (учителем української мови і літератури). Студенти зазначеної групи подають груповому керівникові педагогічної практики такі документи: характеристику з місця роботи; довідку про те, що дійсно працюють вчителями української мови та літератури.

Друга група – студенти-заочники, які працюють у школі, але не з фахом, тобто викладають інші шкільні предмети. Студенти цієї групи отримують завдання для проходження частини педагогічної практики, а саме тієї, що не відповідає професійній діяльності.

Третя група – студенти-заочники, які не працюють у закладах освіти вчителями. Такі студенти зобов`язані виконувати повну програму педагогічної практики.

Усі студенти-заочники складають звіт з двох педагогічних практик: на 4 курсі і на 5 курсі. Для атестації студенти заочної форми навчання мають подати на кафедри, за якими закріплено проведення педагогічної практики, документи, на основі яких проводиться оцінювання їхньої практичної підготовки (оцінка заноситься до залікової відомості, залікової книжки).

Студенти-заочники першої групи подають таку документацію:

• календарно-тематичний план проведення навчальних занять у поточному навчальному році, завірений директором освітнього закладу;

• плани-конспекти проведених уроків з фахових дисциплін;

• характеристику на вчителя, завірену директором освітнього закладу;

• копію трудової книжки (або довідку з місця роботи).

Студенти-заочники другої і третьої груп проходять практику в освітніх закладах за місцем проживання. Ці категорії студентів готують таку звітну документацію:

• індивідуальний план роботи;

• щоденник психолого-педагогічних спостережень;

• плани-конспекти залікових уроків з фахових дисциплін;

• психолого-педагогічну характеристику на учня (студенти 4 курсу), на учнівський колектив (студенти 5 курсу);

• розробку виховного заходу;

• звіт за педагогічну практику;

• характеристику на студента-практиканта з оцінкою і підписом заступника директора з навчальної роботи, завірену директором освітнього закладу.

6. Методичні поради до підготовки та проведення уроків з української мови

Основним підходом до впровадження системи навчання і виховання у сучасній школі залишається класно-урочна система, за якої провідною формою організації навчально-виховної роботи є урок. У дидактиці під уроком розуміють основну одиницю освітнього процесу, чітко обмежену часовими рамками, планом роботи та складом учнів (класом). Стосовно процесу навчання урок виконує інтегруючу роль, оскільки відображає та поєднує такі його компоненти: мету, зміст, методи, засоби навчання, взаємодію вчителя та учнів.

Методисти сучасним уроком вважають таку форму навчання, яка своїми цілями (освітньою, розвиваль­ною, виховальною), змістом, структурою та методами проведення відповідає найновішим вимогам теорії й практики навчання у школі і є високоефективною.

Сьогодні згiдно з вимогами Державних стандартів базової і повної середньої освіти учнiв необхiдно змiнювати традицiйнi рамки уроку, посилювати його місткість, пiдвищувати piвень iндивiдуалiзaцiї навчання i самостiйної роботи учнiв, розвивати їх творчу активнiсть. Основними завданнями сучасного уроку є:

• відповідність навчального матеріалу з української мови вимогам науковості, оптимальності, єдності навчання і виховання, зв’язку з життям;

• реалізація комплексної мети уроку: навчальної, виховальної та розвивальної;

• урахування вікових особливостей учнів та їх пізнавальних можливостей, інтересів і запитів;

• реалізація інноваційних технологій сучасного уроку;

• інтегральність уроку (використання міжпредметних зв’язків);

• цілеспрямованість і копітка робота над пізнавальними завданнями і запитаннями, що виникають у результаті створення проблемних ситуацій;

• практична спрямованість уроку - всебічний мовленнєвий розвиток учнів.

У працях сучасних методистiв сформульованi основні вимоги до уроків мови, якi орiєнтують учителя на те, щоб кожен його урок сприяв розвитку пiзнавальних iнтересів учнiв, формуванню навичок самостiйного здобуття знань, прищеплюванню любові до праці.

Вимоги до сучасного уроку:

• відповідна теоретичне підґрунтя має визначати науковий рівень змісту уроку;

• за умови належного наукового рівня забезпечувати оптимальність змісту уроку;

• урок має бути містким, але не перевантаженим, бо порушення цієї умови призводить до механічного запам’ятовування матеріалу, послаблення інтересу, затримки загального розвитку;

• слід урiзноманiтнювати органiзацiйнi форми уроків мови, вдосконалювати їхню структуру, рацiонально використовувати час;

• урізноманітнювати види робіт, методи та прийоми навчання і викладання, організаційні форми уроку, широко поєднувати індивідуальні, групові та фронтальні форми роботи;

• добирати суб’єктивно значущу для учнів інформацію, тексти художніх творів і різноманітні мовленнєві зразки для наслідування;

• забезпечувати інтенсивну мовленнєву практику учнів, цілеспрямовану і систематичну роботу над розвитком зв’язного мовлення;

• постiйно активiзувати учнів (максимальне включення до різних видів діяльності) і розвивати їхню самостiйність та ініціативність;

• ураховувати навчально-виховні можливості уроку, передбачати, щоб зміст сприяв вихованню (національному, розумовому, моральному, естетичному) особистості учня;

• виховувати в учнiв стiйкий iнтеpec до мови;

• постiйно збуджувати позитивне емоцiйне ставлення до навчання, стимулювати iнтелект та естетичнi потреби школяра;

• дбати про високу педагогiчну культуру вчителя-словесника, його постiйне духовне збагачення, ідейно-моральне зростання.

Специфічні вимоги до уроків української мови:

• дбаючи про науковість змісту уроку, слід користуватися лише достовірними відомостями, в яких відсутня розбіжність у поглядах вчених-мовознавців;

• у забезпеченні наукового рівня змісту уроку та піднесенні інтересу учнів до предмета варто ознайомлювати їх не тільки з теорією української мови, а й з деякими питаннями мовознавства;

• не слід надмірно захоплюватися теорією, варто дбати про економне розкриття теми, щоб мати час на практичне засвоєння матеріалу;

• оптимальне наповнення змісту уроку мови значною мірою досягається через вивчення мовного матеріалу укрупненими, логічно завершеними частинами із використанням узагальнюючих таблиць, схем тощо;

• важливо виділяти з широкого кола відомостей найбільш істотне, головне, узагальнювати і систематизувати вивчене на основі певного теоретичного положення, мовного поняття або правила;

• важливе місце у змісті уроку посідає цілеспрямована, систематична і копітка робота над пізнавальними завданнями і запитаннями;

• попередньо орієнтувати учнів на важливість матеріалу, який вивчається для мовленнєвої практики;

• органічно і раціонально поєднувати на уроці роботу над засвоєнням відомостей з фонетики, лексики, словотвору, граматики, орфографії і пунктуації з розвитком усного і писемного мовлення;

• необхідно, щоб мовний матеріал, практичні завдання і вправи сприяли вихованню особистості учня, розкривали суть мови як суспільного явища, її комунікативні функції, закономірності розвитку.

Типи уроків з української мови

Уроки української мови методисти орієнтовно поділяють на дві основні групи. Перша група - аспектні уроки української мови - уроки пов'язані з вивченням окремих аспектів мови. Головна мета їх - на основі засвоєння теоретичних відомостей з мови формувати і розвивати в учнів частково-мовленнєві, або первинні уміння і навички, а саме: орфоепічні, лексичні, словотвірні, правописні - орфографічні та пунктуаційні. На таких уроках переважають вправи, підпорядковані вивченню окремих одиниць мови: звуків, морфем, слів, словосполучень, речень.

Друга група - уроки розвитку зв'язного мовлення – уроки, які проводяться з метою формування і розвитку в учнів комунікативних (вторинних) умінь і навичок.

Існує багато класифікацій аспектних уроків. Найбільш прийнятою для сучасної практики навчання української мови у 5-9 класах вважаємо класифікацію, запропоновану О.Бєляєвим, що виходить з основної дидактичної (навчальної) мети. У відповідності з цим виділяються:

• уроки вивчення нового матеріалу, або засвоєння нових знань;

• уроки формування умінь і навичок;

• уроки перевірки й обліку якості знань, умінь і навичок;

• уроки аналізу контрольних робіт;

• уроки узагальнення і систематизації вивченого;

• уроки повторення окремої теми, розділу.

М.Пентилюк класифікує уроки української мови за видом творчої роботи і метою її проведення:

• уроки, на яких учні виконують „малі жанри” творчих робіт (усний переказ, складання автобіографії, розгорнутого протоколу, написання нарису, вільного або творчого диктанту);

• уроки проведення великих за обсягом переказів і творів (навчальних і контрольних) та їх аналізу з учнями;

• урок підготовки до контрольного твору.

К.Плиско виділяє типи уроків за етапами пізнання інформації:

• урок вивчення інформації;

• урок закріплення інформації (у тому числі повторення);

• урок застосування інформації.

Часом автори називають окремі типи уроків, які, звичайно, не охоплюють усієї різноманітності форм навчання зв’язного мовлення. Так, О.Петровська, виділяючи в системі занять з української мови уроки навчальних і контрольних робіт, називає лише один тип уроку зв’язного мовлення – урок навчального письмового переказу, і ніби мимохідь згадує ще урок аналізу письмового переказу.

У класифікації Г.Приступи виділено як окремий тип урок розвитку мовлення з його „різновидами”: урок вільного диктанту, урок творчого диктанту, урок навчального твору за картиною. Тут не знайшлося місця, урокам, на яких учні пишуть контрольні перекази і твори та різні (не лише за картиною) навчальні твори. В основу визначення кожного з різновидів (варіантів) автор кладе зовсім інший принцип, ніж для класифікації „звичайних” уроків, - вид роботи, виконуваної на уроці. До того ж диктанти, перекази і твори за картиною, що дали назву урокам розвитку мовлення, не вичерпують передбачених програмою в розділі „Розвиток зв’язного мовлення” усіх завдань і робіт, до яких належать і усний виклад матеріалу в межах одного або кількох параграфів підручника, і стаття-нарис до стінгазети, і різні види ділового мовлення. Роботи такого характеру ніяк не можна розподілити за відповідними їм типами уроків. Слід урахувати також, що багато робіт з розвитку зв’язного мовлення, зокрема вільний і творчий диктанти, проводяться переважно на уроках вивчення основної програми курсу, де вони займають звичайно не весь урок, а лише частину його. Проте якщо певний вид роботи (наприклад, усний переказ, складання автобіографії, розгорнутого протоколу, написання нарису, вільного або творчого диктанту) учні виконують вперше, то на ознайомлення з його характером, змістом можна відвести весь урок.

Ураховуючи надзвичайну різноманітність завдань з розвитку зв’язного мовлення, буде, очевидно, виправданим для уроку, на якому проводяться перелічені вище роботи, вживати узагальнюючу назву „Урок розвитку умінь і навичок зв’язного мовлення” (або коротше – „урок розвитку зв’язного мовлення”), визначаючи, залежно від завдання, його конкретну навчальну мету: навчити школярів зв’язно викладати матеріал підручника, писати нарис, творчий диктант, замітку до стінгазети, складати розгорнутий протокол тощо.

В основу пропонованої класифікації уроків розвитку зв’язного мовлення покладено вид творчої роботи і мету її проведення. Відповідно до цього виділяються два їх різновиди:

• уроки, на яких учні виконують, „малі жанри” творчих робіт (усний переказ, складання автобіографії або розгорнутого протоколу, написання нарису, вільного або творчого диктанту);

• уроки проведення великих за обсягом переказів і творів (навчальних і контрольних) та їх аналізу;

• урок підготовки до контрольного твору.

Структура уроку складається із його етапів і передбачає їх послідовність та логічні зв’язки між ними. Структура уроку зумовлюється його типом, а тому є явищем відносно змінним. Розглянемо структури і структурні варіанти уроків української мови та літератури.

Структура і структурні варіанти комбінованого уроку української мови

1. Перевірка домашнього завдання

• Організація перевірки стану виконання домашнього завдання передбачає: перегляд наявності в учнів зошитів з домашнім завданням, з’ясування питання, хто його не виконав з яких причин, які труднощі виникли під час його виконання, оцінку й мотивацію знань учнів.

• Мета опитування учнів: виявлення ступеня засвоєння вивченого на попередньому уроці теоретичного матеріалу, сформованості умінь самостійно застосовувати набуті знання під час виконання практичних завдань, поглиблення та розширення знань, умінь і навичок за рахунок самоосвіти; усунення прогалин у знаннях, виявлення зацікавленості до вивченої теми програмового матеріалу, ставлення до предмету і виконання домашнього завдання.

• Способи перевірки знань учнями теоретичного матеріалу: зв’язна відповідь учнів, відповідь на запитання вчителя, складання схем, таблиць.

• Способи перевірки практичних завдань: вибіркове читання відповідей або тексту домашньої вправи, виконання диктантів за текстом домашньої вправи, взаємоперевірка якості виконання домашнього завдання, письмо по пам’яті за текстом домашньої вправи, робота одного-двох учнів біля дошки при контролюючій участі учнів класу, виконання аналогічних завдань, перевірка лише наявності завдання, самостійна короткочасна диференційована робота з картками з аналогічними завданнями тощо.

• Регламент часу: 8-15 хвилин.

2. Актуалізація і корекція опорних знань учнів

• Організація: відтворення раніше засвоєних знань і способів діяльності, необхідних і достатніх для засвоєння нового навчального матеріалу, стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів.

• Способи організації актуалізації опорних знань: бесіда, письмова робота, короткий запис відповідей, заповнення таблиць, повторення матеріалу за підручником, використання науково-популярної чи довідкової літератури, розгляд малюнків, аналіз таблиць, створення проблемної ситуації, постановка учнів в умови пошуку способів її розв’язання тощо.

• Регламент часу: 5-7 хвилин.

3. Вивчення нового матеріалу

• Процес вивчення нового матеріалу включає чотири етапи:

1. підготовка учнів до сприйняття нового матеріалу та спонукання їх до активного учіння;

2. сприйняття, розуміння нового матеріалу (сприйняття і усвідомлення суттєвих ознак мовного явища);

3. осмислення, запам’ятовування нового матеріалу і застосування його в простих навчальних ситуаціях;

4. застосування знань у видозмінених ситуаціях.

• Структурні елементи організації процесу вивчення нового матеріалу: повідомлення теми, цілей та завдань уроку, мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів; сприйняття та первинне усвідомлення нового матеріалу, осмислення зв’язків і співвідношень в об’єктах вивчення; узагальнення та систематизація знань.

• Завдання вчителя: відібрати педагогічно доцільний зміст і обсяг нового навчального матеріалу, оптимальні методи та прийоми його реалізації, забезпечити доцільність поєднання своїх дій та дій учнів на етапі вивчення нового матеріалу; створити оптимальні умови для творчої праці учнів у навчальному процесі та використанні набутих знань у практичній діяльності.

• Види дидактичних вправ: вступні; тренувальні: за зразком, за інструкцією, за завданням; творчі: складання речень різних видів зв’язних висловлювань.

4. Закріплення, систематизація та узагальнення знань учнів

• Правильна організація закріплення, систематизація та узагальнення знань учнів сприяє підвищенню рівня їх навчальних досягнень.

• Організація: добір змісту тих елементів знань, які підлягають закріпленню; відбір відповідного дидактичного матеріалу (вправи, запитання, мовленнєві зразки тощо); підпорядкування зазначеного матеріалу поставленій меті складової структури уроку; визначення форми виконання навчальних завдань щодо закріплення знань учнями (самостійно, за допомогою вчителя, чи сильних учнів, групами, індивідуально, колективно), організація контролю і корекції знань учнів у процесі їх закріплення, систематизації та узагальнення.

5. Завдання додому та інструктаж про його виконання

• Домашня навчальна робота тісно пов’язана з роботою на уроці і розрахована головним чином на розвиток самостійності учнів і їх творчого мислення.

• Мета домашньої роботи учнів: закріплення, поглиблення, розширення, систематизація та узагальнення знань, набутих на уроці. У процесі виконання домашнього завдання в учнів формуються загальнонавчальні та спеціальні вміння і навички, прийоми здійснення самоорганізації та самоконтролю, формуються способи раціональної організації самоосвіти.

• Види домашніх завдань:

• Залежно від основних дидактичних функцій: засвоєння теоретичного матеріалу; формування навичок та умінь; застосування набутих знань і вмінь за різних умов; узагальнення і систематизація знань; пропедевтичні завдання; комбіновані домашні завдання.

• За формою організації навчальної праці учнів: фронтальні, групові, індивідуальні.

• Вимоги до домашнього завдання: інформувати до дзвінка; подавати короткий або повний інструктаж до виконання; не перевантажувати учнів домашніми завданнями; за необхідності диференціювати завдання або пропонувати індивідуальні роботи; підказувати раціональні способи та прийоми його виконання.

Зразки типів і структур уроків української мови

Урок вивчення нового матеріалу

1. Перевірка домашнього завдання.

2. Актуалізація опорних знань.

3. Повідомлення теми й мети уроку.

4. Пояснення вчителем нового матеріалу.

5. Вправи на закріплення одержаних знань.

6. Підсумки уроку.

7. Завдання додому та інструктаж про його виконання.

Урок формування умінь і навичок

1. Повідомлення мети роботи, усвідомлення її учнями.

2. Відтворення теоретичних відомостей, необхідних на уроці.

3. Виконання учнями вправ.

4. Перевірка якості самостійної роботи учнів.

5. Завдання додому та інструктаж про його виконання.

6. Підведення підсумків уроку.

Урок контрольної роботи

1. Повідомлення мети перевірки та способів її проведення.

2. Усна перевірка знань учнів (фронтально).

3. Самостійне виконання учнями контрольної роботи.

4. Відповіді вчителя на запитання учнів.

5. Підведення підсумків уроку.

6. Завдання додому та інструктаж про його виконання.

Урок аналізу контрольної роботи

1. Вступне слово вчителя.

2. Бесіда про характер недоліків і помилок.

3. Робота над помилками.

4. Підведення підсумків роботи.

5. Завдання додому та інструктаж про його виконання.

Урок узагальнення вивченого

1. Перевірка домашнього завдання.

2. Повідомлення мети уроку.

3. Аналіз матеріалу з метою узагальнення вивченого.

4. Робота над висновками.

5. Вправи на застосування узагальнюючих правил.

6. Оголошення оцінок.

7. Завдання додому та інструктаж про його виконання.

8. Підсумки уроку.

Урок повторення

1. Ознайомлення учнів із завданням уроку.

2. Повторення вузлових питань розділу.

3. Усні та письмові вправи на матеріалі повторення.

4. Підсумки проведеної роботи.

5. Виставлення оцінок.

6. Завдання додому та інструктаж про його виконання.

Урок навчального переказу

1. Вступна бесіда.

2. Читання тексту.

3. Бесіда над змістом прочитаного.

4. Складання плану.

5. Мовний аналіз тексту.

6. Повторне читання тексту.

7. Підготовка чорнового варіанта переказу.

8. Редагування роботи і переписування її начисто.

9. Перевірка й аналіз робіт.

10. Доопрацювання переказів.

Урок контрольного переказу

1. Вступне слово вчителя.

2. Читання тексту.

3. Пояснення нових слів і запис їх на дошці.

4. Самостійне складання учнями плану.

5. Повторне читання тексту.

6. Написання переказу в чорновому варіанті.

7. Переписування робіт начисто.

8. Самостійна перевірка написаного.

Урок аналізу контрольного переказу

1. Вступне слово вчителя.

2. Загальна оцінка якості виконання переказу.

3. Розгляд кращих робіт.

4. Аналіз допущених у переказах недоліків і помилок.

5. Виконання вправ на подолання помилок.

6. Завдання додому та інструктаж про його виконання.

Урок навчального твору

1. Вступна бесіда (тема, мета, особливості жанру).

2. Ознайомлення із зразком.

3. Робота над усвідомленням теми та основної думки твору.

4. Колективне складання плану письмової роботи.

5. Складання усного твору.

6. Написання твору на чернетці.

7. Удосконалення написаного.

8. Перевірка й аналіз творів.

9. Доопрацювання робіт і переписування їх начисто.

Урок контрольного твору

1. Вступне слово вчителя.

2. Самостійне складання плану твору.

3. Написання роботи на чернетці.

4. Редагування твору і переписування начисто.

5. Самостійна перевірка написаного.

Урок аналізу контрольного твору

1. Вступне слово вчителя.

2. Загальна характеристика виконання твору.

3. Розгляд кращих робіт або фрагментів з них.

4. Колективний аналіз допущених помилок.

5. Проведення вправ на подолання помилок.

6. Індивідуальна робота учнів над помилками.

7. Завдання додому та інструктаж про його виконання.

Організація уроку є одним із основних його аспектів. Мета організації полягає в забезпеченні успішної реалізації змісту та завдань навчання, умов для ефективної взаємодії вчителя й учнів у навчально-виховному процесі. Учені і практики виділяють два аспекти організації уроку: упорядкованість та спрямованість. «Упорядкованість визначається кількісно як рівень організованості системи, тобто її певний стан. Спрямованість характеризує відповідність чи невідповідність організації умовам навколишнього середовища (І.Радченко)». З точки зору забезпечення впорядкованості уроку організація передбачає раціональність його структури в цілому і структурних компонентів зокрема; педагогічної діяльності вчителя, навчально-пізнавальної діяльності учнів, стосунків між ними; матеріально-технічне оснащення уроку, раціональне використання часу на уроці.

Успішна реалізація навчального матеріалу на уроці значною мірою залежить від раціональної організації педагогічної праці вчителя-словесника та навчально-пізнавальної діяльності учнів. Організація педагогічної діяльності вчителя на уроці передбачає:

1. постановку доцільної та раціональної мети (практичної, виховної, загальноосвітньої та розвивальної) і завдань навчання;

2. мотивацію спільної діяльності вчителя та учнів;

3. знання умов навчання: вікових особливостей учнів, специфіки конкретного класу;

4. планування, нормування діагностування, прогнозування, стимулювання, контроль і корекцію процесу навчання та його результативності;

5. знання основних методичних вимог до сучасних уроків української мови та літератури;

6. урахування дидактичних і методичних принципів навчання;

7. використання раціональної та ефективної технології навчання.

Підготовка до складання поурочних планів з української мови:

1. Ознайомитися із змістом відповідного розділу курсу української мови: проаналізувати зміст програми "Рідна мова" 5-11 (5-12) класи або "Російська мова" 5-11 (5-12) класи (вибір програми залежить від мови, якою ведеться навчання у школі); ознайомитися з матеріалами підручників "Російська мова" або "Рідна мова" (вибір підручника залежить від мови, якою ведеться навчання у школі).

2. Визначити обсяг знань, умінь і навичок.

3. Відібрати або виготовити дидактичний матеріал (тексти і приклади до вправ для осмислення та усвідомлення теоретичного матеріалу), наочні посібники, підготувати технічні засоби навчання.

4. Визначити тип і структуру уроку, забезпечити органічний зв'язок між вивченням програмового матеріалу й формуванням комунікативних умінь та навичок учнів, розвиток їх мислення, мовлення, вдосконалення естетичних смаків, виховання самостійності й активності розумової діяльності.

5. Скласти план й конспект уроку:

• продумати всі етапи уроку, здійснити правильне дозування часу, спланувати використання наочних посібників, технічних засобів навчання, дидактичного матеріалу;

• відібрати методи і прийоми роботи з класом;

• спиратися на принципи системності й послідовності навчання;

• визначити місце нового матеріалу в структурі теми, розділу;

• планувати вивчення нового матеріалу, встановлюючи зв'язки з раніше вивченим: за схожістю ознак чи протиставленням;

• забезпечити послідовність етапів уроку, яка відповідала б його дидактичній меті;

• створювати проблемні ситуації;

• планувати плавний перехід до самостійної роботи учнів;

• після кожного етапу уроку планувати підсумок роботи.

Планування уроків української мови

Специфіка педагогічної технології полягає в тому, що в ній констатується і здійснюється такий навчальний процес, який повинен гарантувати досягнення поставлених цілей. Основою послідовної організації навчання на цілі є оперативний зворотний зв’язок, який пронизує весь навчальний процес.

Так, відповідно до програм навчання української (як рідної, або як державної) мови передбачає комплексне досягнення практичної, виховної, загальноосвітньої та розвивальної мети.

• Практична мета передбачає навчання учнів говоріння, аудіювання, письма, читання українською в межах тематики та мовного матеріалу, визначених програмою.

• Загальноосвітня мета сприяє розширенню загального та філологічного світогляду учнів.

• Розвивальна мета спрямована на розвиток інтелектуальної, пізнавальної діяльності учнів, їх мовних здібностей.

• Виховна мета забезпечує моральне, естетичне, трудове виховання учнів засобами української мови.

Виходячи із загальної кінцевої мети навчання, вчитель визначає конкретні цілі уроку: практичну, загальноосвітню, розвивальну, виховну. Формулюючи практичну мету, вчитель визначає, чого конкретно він буде навчати учнів на уроці. Доцільно починати формулювання практичної мети словами «вчити...» або «навчити...», якщо подається новий матеріал –«ознайомити...».

Плануючи досягнення розвивальної, загальноосвітньої, виховної мети, вчитель повинен чітко визначити відповідний потенціал навчального матері­алу уроку і своїх дій на ньому.

Формулювання загальноосвітньої мети доцільно починати словами: «розширити уявлення», «формувати уявлення...».

Планування починається складанням тематичного плану. Він дозволяє вчителю бачити в цілому цикл уроків за темою, роль і місце кожного уроку в ньому й завдяки цьому добирати найбільш ефективні методи, прийоми та засоби навчання для вирішення завдань на шляху досягнення кінцевої мети в оволодінні учнями конкретними комунікативними навичками та вміннями в рамках відповідної теми.

Для складання тематичного плану М.Пентилюк пропонує:

• визначити характер мовного і мовленнєвого матеріалу кожного уроку, передбачених підручником;

• вивчити методичні рекомендації до уроку мови і літератури та сформулювати мету кожного уроку з урахуванням етапів роботи над навчаль­ним матеріалом і вимог програми;

• визначити необхідні для досягнення мети методи та прийоми навчання;

• спланувати домашнє завдання;

• забезпечити оснащення уроку як технічними, так і традиційними засобами навчання;

• ураховувати специфіку роботи в певному класі (рівень підготовки учнів, їх пізнавальну активність, уміння використовувати різні види вправ, інтерес до предмета, ставлення до вчителя тощо).

Тематичний план є основою для поурочного планування, в якому розкри­вається зміст кожного уроку. Під час планування і складання плану-конспекту уроку необхідно пам'ятати, що:

• на уроці мови формуються мовленнєві навички та вміння;

• змістом уроку є певний комплекс вправ, які виконуються в чіткій послідовності;

• завдання кожного уроку визначається залежно від його місця в тематичному циклі;

• для формування мовленнєвих навичок та розвитку вмінь у різних видах мовленнєвої діяльності повинен виконуватися відповідний комплекс вправ;

• мовленнєва практика (вправи) повинна імітувати процес мовленнєвого спілкування, тобто мати комунікативну спрямованість, мотивованість та ситуативну зумовленість;

• ефективність уроку визначається ступенем мовленнєвої активності учнів;

• урок повинен передбачати систематичний і планомірний контроль рівня сформованості мовленнєвих навичок, умінь учнів та сприяти здійсненню диференційованого підходу до навчання;

• зміст уроку повинен готувати учнів до виконання домашнього завдання;

• урок повинен проводитися доступними для розуміння учнів формами;

• діяльність учителя повинна викликати інтерес і пізнавальну активність учнів;

• у процесі планування необхідно враховувати вікові особливості учнів.

Як планувати урок з української мови?

1. Мотивація. Чому цей урок важливий, як він пов`язаний з тим, чого я вже навчив, і з тим, чого буду навчати? Які можливості надає урок для розвитку мовлення, мислення?

2. Завдання уроку. Розуміння яких проблем буде досягатися? Які дії учнів передбачено?

3. Передумови. Що учень має вже знати, що повинен уміти робити для того, щоб успішно засвоювати урок?

4. Оцінювання. Яких доказів того, що учні дійсно навчилися, буде знайдено?

5. Ресурси та використання часу, необхідного для навчального процесу.

6. Групування. Як мають бути згруповані учні для навчального процесу?

7. Власне урок. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок учнів. Підвести учнів до формування запитань та цілей навчання, а також до оцінювання своїх попередніх знань.

8. Усвідомлення змісту. Яким чином учні досліджуватимуть зміст, як вони будуть відслідковувати усвідомлення змісту?

9. Рефлексія. Яким чином можна використати зміст уроку? Спрямування на обмірковування нових знань, на запитання, що залишилися, та на розв`язання заплутаних моментах.

10. Закінчення. Яких результатів треба досягти на уроці? Наскільки бажаним є остаточне розв`язання проблем?

Правильний і глибокий педагогічний аналіз уроку сприяє поліпшенню як усього навчального процесу, так і окремих його ланок. Об'єктивний аналіз підвищує рівень навчання (викладання), спонукає до самоконтролю, здійснює контроль, допомагає втіленню рекомендацій науки в практику.

Професор М.Махмутов зробив спробу підійти до аналізу уроку всебічно, запропонував такі типи аналізу: повний, аспектний, комплексний. Зупинимося лише на деяких аспектах аналізу, які, на наш погляд, не викликають сумніву своєю доцільністю, науковістю.

Повний аналіз уроку містить у собі розгляд його найважливіших елементів: його змісту, методів і прийомів навчання, взаємодії вчителя й учнів на уроці, взаємозв’язку його типу і структури. Наслідком такого аналізу можуть і повинні бути висновки та пропозиції, що стосуються удосконалення процесу навчання. Урок ми повинні розглядати цілісно, як організаційну форму, в якій усі елементи взаємозв'язані, підпорядковані логіці процесу навчання. Виділені елементи розглядаються й оцінюються з точки зору дидактичних і виховних завдань уроку, в першу чергу з точки зору найважливіших вимог до сучасного уроку: його структурна чіткість і завершеність, цілеспрямованість, різноманітність методів і прийомів, активність і самостійність учнів на уроці, творчий характер уроку, його висока науковість та ідейна спрямованість, керівна й організуюча роль учителя, виховальна і розвивальна роль уроку.

Повний аналіз уроку поєднує в собі такі елементи:

• загальну характеристику мети уроку;

• визначення типу і структури уроків, їх характеристику;

• аналіз змісту уроку;

• аналіз методів і прийомів навчання на уроці;

• аналіз діяльності вчителя і учнів на уроці;

• загальні висновки про ефективність уроку.

Аспектний аналіз - це аналіз однієї з сторін уроку: психологічної, дидактичної, виховної, організаційної, санітарно-гігієнічної сторін - з метою більш поглибленого вивчення його ефективності. Аналіз може бути комплексним, тобто охоплювати декілька уроків з однієї теми. За характером він близький до повного. Дидактичний аналіз передбачає аналіз уроку з основних дидактичних вимог до мети, змісту, методів, засобів, структури уроку.

Організаційний аспект аналізу передбачає аналіз засобів організації занять на різних аспектах, оснащення уроку наочністю, посібниками, технічними засобами навчання, а також раціональним використанням часу, дотриманням режиму з боку санітарно-гігієнічних вимог.

Виховальний аспект передбачає аналіз виховного впливу на учнів змісту уроку, його методів, засобів, а також особистості вчителя, його такту. Під час будь-якого аналізу слід звернути увагу на етико-естетичну сторону уроку.

Схема аналізу уроку української мови (за М.Пентилюк )

Загальні відомості про урок, його тип, структуру і зміст

1. Назва предмета, клас, школа, прізвище, ім'я, по батькові вчителя, дата проведення; тема уроку.

2. Тип уроку, його місце серед інших уроків цієї ж теми.

3. Структура уроку, послідовність його етапів та їх тривалість, логічний зв'язок між ними (чи відповідає структура уроку дидактичній меті, логіці навчального процесу, чи випливає наступний етап з попереднього, чи раціонально розподілено час між ними).

4. Зміст уроку: науковість, оптимальність (чи відповідає тип та структура уроку його змісту, завданням і цілям, а також логіці навчального процесу).

Аналіз змісту етапів уроку

Організація класу і повідомлення завдань уроку

Підготовка до уроку, обстановка в класі (чистота, порядок, готовність до роботи тощо); обладнання уроку, організація класу (чи перевіряються відсутні, як організована робота асистентів тощо); постановка цілей і завдань уроку.

Актуалізація опорних знань, умінь і навичок

Як відтворювалися знання, чи застосовувалися вони в новій ситуації, що поглибили на уроці, які навички активізували, як опитувалися учні, чи активно працювали, чи залучалися до виправлення помилок, неточностей, які методичні прийоми застосовувалися, наскільки об'єктивно виставлялися оцінки, як перший етап пов'язувався з наступним тощо.

Формування нових понять і способів дій

Чи були поставлені перед учнями основні завдання вивчення теми, як здійснювалася мотивація навчання, чи викликався інтерес до теми, чи забез­печувалася реалізація принципів науковості, систематичності, доступності, наступності, проблемності; чи всі питання добре висвітлені в поясненні вчителя, які методи і прийоми застосовувалися, як вони поєднувалися, чи створювалася проблемна ситуація, як вона розв'язувалася, чи встанов­лювалися міжпредметні зв'язки, чи зрозуміли новий матеріал учні, як пов'яза­ний другий етап уроку з третім і т.ін.

Формування умінь і навичок учнів (вправи на застосування знань)

Чи вдало дібрані вправи, чи логічною була їх послідовність, чи сприяли вони здійсненню освітньої, виховальної і розвивальної мети в єдності, чи забез­печувалася самостійність учнів під час виконання вправ, чи проводилася робота над помилками, чи організовувався самоконтроль за якістю виконання вправ, чи підводилися підсумки їх виконання, чи поєднувалася колективна робота з індивідуальною, чи диференціювалися завдання для різних за рівнем підго­товки учнів, як встановлювався зв'язок з наступним етапом уроку, як були використані виховні можливості дидактичного матеріалу, які прийоми виховного впливу застосовувалися.

Завдання додому

Який обсяг і характер домашнього завдання, чи зможуть школярі його виконати за відведений час, чи передбачав учитель способи підвищення інтересу учнів до виконання домашнього завдання, як провів інструктаж, як повідомив вимоги до оформлення домашньої роботи, чи диференцію­валися завдання, чи записане воно на дошці, чи перевірялась уважність учнів під час запису.

Примітка. Послідовність етапів може змінюватися

залежно від дидактичної мети, характеру навчального матеріалу тощо або ж окремі з них можуть скоро­чуватися за рахунок інших чи випадати зовсім (наприклад, актуалізація опорних знань чи ознайомлення з новими поняттями та способами дій і т.ін.).

Результативність уроку

Наскільки успішно розв'язані на уроці освітні, виховні, розвивальні цілі; якість знань (свідомість, міцність, глибина, дієвість), уміння застосувати їх на практиці; які практичні уміння й навички вироблені на уроці, які елементи мали найбільш виховний вплив на учнів.

Поведінка вчителя на уроці: педагогічний такт і культура мовлення, вміння науково організувати працю на уроці, ставлення до учнів; чи раціонально використовує час, чи володіє класом, чи підвищує активність учнів, чи викликає інтерес до предмета, чи володіє емоційністю викладу, чи користується авторитетом тощо.

Поведінка учнів на уроці: ступінь активності й дисциплінованості, культура мовлення, ступінь загального розвитку, ставлення до вчителя і один до одного, наявність інтересу до навчального предмета і т.ін.

Висновки і пропозиції

Які конкретні висновки і пропозиції можна зробити до аналізованого уроку? (Яка загальна оцінка уроку, що цінного з цього уроку можна реко­мендувати вчителям для впровадження в практику, як позбутися наявних недоліків і закріпити успіхи на наступних уроках, як удоскона­лювати процес навчання на уроці, поліпшувати якість уроку, тобто підви­щувати педагогічну майстерність кожного, вчителя словесника і т.ін.).

Завдання для проведення аналізу окремих елементів уроку української мови

1. Визначте цілі (практичні, загальноосвітні, виховні, розвивальні) і тип уроку. Простежте за тим, які прийоми використовувалися для досягнення основних цілей уроку, дайте оцінку їх ефективності. Визначте зв'язок цього уроку з попередніми уроками.

2. Виділіть етапи уроку та зафіксуйте час, який відводився на кожний з них. Визначте ступінь відповідності структури уроку його цілям.

3. Зафіксуйте етапи уроку, визначте завдання та зміст кожного з них. Зверніть увагу на те, як здійснюється перехід від одного етапу до іншого.

4. Зафіксуйте вправи, які використовувалися на уроці. Зверніть увагу на чіткість інструкції учителя та відповідність їм дій учнів, на наявність контролю. Визначте форми взаємодії учителя й учнів під час проведення вправ, оцініть їх ефективність.

5. Запишіть вправи, які використовувалися на кожному етапі уроку, фіксуючи їх послідовність. Визначте тип, вид використаних вправ. Оцініть їх відповідність поставленим цілям та етапам формування мовленнєвих умінь і навичок. Визначте співвідношення між тренувальними і мовленнєвими вправами. Вкажіть, які вправи ви могли б запропонувати.

6. Простежте за використанням на уроці наочності. Зафіксуйте, на якому етапі уроку, які конкретно засоби унаочнення застосовувалися, визначте їх мету. Оцініть відповідність використаної наочності поставленим цілям, її доцільність, якість естетичного виконання.

7. Простежте за використанням дидактичного матеріалу на уроці. Зафіксуйте, на якому етапі уроку і з якою метою використовується роздавальний матеріал. Оцініть відповідність його змісту та форми поставленій меті. Охарактеризуйте форму та якість контролю під час роботи учнів з роздавальним матеріалом. Оцініть якість виготовлення вчителем роздавального матеріалу.

8. Простежте за використанням технічних засобів навчання на уроці. Зафіксуйте, які засоби, на якому етапі, з якою метою застосовувалися учителем. Оцініть методичну доцільність їх використання.

9. Простежте за досягненням виховних, загальноосвітніх, розвивальних цілей уроку. Визначте, які прийоми використовував учитель для виховання учнів, розвитку їх пізнавальних інтересів, пам'яті, уваги, уяви тощо для формування навичок самостійної роботи над мовою, для розширення їх кругозору. Зверніть увагу на те, чи використовувався додатковий матеріал, з якою метою.

10. Простежте за мовою вчителя на уроці. Оцініть її правильність, виразність, емоційну забарвленість. Встановіть співвідношення між мовленням учителя та учнів на уроці.

11. Простежте за мовленнєвими помилками на уроці, визначте їх характер (вимовні, лексичні, граматичні тощо). Встановіть причину та запропонуйте шляхи їх усунення. Зверніть увагу на те, які способи усунення та виправлення помилок використовує вчитель. Оцініть їх ефективність. Які можливості запобігання та усунення помилок не були використані вчителем?

12. Простежте за дисципліною у класі та організацією уроку. Визначте ступінь інтенсивності роботи учнів на уроці. Зверніть увагу на те, чи не було загублено час (коли, скільки, з якої причин). Зафіксуйте, які прийоми використовує вчитель для економії часу та більшої ефективності уроку. Відзначте, як учитель реагує на порушення дисципліни.

13. Простежте за тим. як учитель використовує дошку на уроці. Зафіксуйте, які записи були зроблені на уроці, визначте їх мету. Оцініть грамотність записів, правильність розташування, їх доцільність і достатність.

14. Простежте за опитуванням учнів та оцінюванням рівня сформованості їх мовленнєвих навичок та умінь. Зафіксуйте, скільки учнів було опитано на уроці, скільки учнів одержали оцінки за урок. Зверніть увагу на те. як оцінювалися мовленнєві дії учнів, як вівся облік оцінок. Про­ аналізуйте виставлені учителем оцінки за урок. Оцініть їх об'єктивність, мотиваційний потенціал.

15. Простежте за організацією початку уроку. Зверніть увагу на те, чи готовий клас до уроку (дошка, технічні засоби, дидактичні посібники, все необхідне на партах учнів) і чи не було втрачено час через погану організацію уроку. Визначте, в якій формі проводився початковий етап уроку, яка його мета. Оцініть прийоми, які використовував учитель для її десягнення. Охарактеризуйте зв'язок цього етапу з наступними. Вкажіть, як по-іншому можна було б розпочати урок.

16. Простежте за перевіркою домашнього завдання та поясненням нового. Зафіксуйте, на якому етапі уроку вчитель перевіряв домашнє завдання, який його зв'язок з метою уроку. Визначте, які форми та прийоми контролю використовував учитель, оцініть їх ефективність.

17. Зафіксуйте час. коли вчитель подає домашнє завдання, обґрунтуйте доцільність моменту. Зверніть увагу на своєчасність пояснення домашнього завдання. Визначте зміст і обсяг домашнього завдання. Оцініть його підготовленість ходом уроку, а також, чи буде воно служити базою для роботи на наступному уроці. Зверніть увагу на чіткість, доступність пояснення вчителя, на врахування індивідуальних і вікових особливостей учнів. Простежте, чи перевірив учитель правильність запису домашнього завдання учнями у щоденниках.

18. Простежте за поясненням нового граматичного матеріалу. Зверніть увагу на те, як учитель проводить ознайомлення з новим граматичним явищем. Оцініть, у якій формі подано новий матеріал, оцініть доцільність такої форми. Встановіть, чи були враховані труднощі засвоєння даного граматичного явища. Запишіть вправи, які використовує вчитель для закріплення нового граматичного матеріалу. Визначте їх тип, вид, ефективність і достатність. Відзначте, чи все було використано вчителем.

19. Простежте, як проведений завершальний етап уроку, чи вчасно було його проведено. Зафіксуйте, як учитель підводить підсумки уроку, на що звертає увагу, чи забезпечує усвідомлення учнями досягнутого рівня володіння мовою. Оцініть своєчасність і чіткість пояснення домашнього завдання, його підготовленість ходом уроку. Дайте оцінку об'єктивності виставлених учителем оцінок.

20. Простежте за навчанням монологічного мовлення на уроці. Визначте етап розвитку вмінь монологічного мовлення та його відповідність у ситуативно-тематичному циклі. Зверніть увагу на те, як учитель умотивовує говоріння учнів, чи правильно створює навчальні мовленнєві ситуації. Запишіть, які вправи використовує вчитель, оцініть їх відповідність етапу розвитку вмінь монологічного мовлення. Встановіть, чи відповідають висловлювання учнів програмним вимогам. Зверніть увагу на те, як привертає учитель увагу всього класу до індивідуальних висловлювань учнів.

21. Простежте за навчанням діалогічного мовлення на уроці. Зверніть увагу на те, як учитель умотивовує говоріння учнів, чи правильно створює навчальні мовленнєві ситуації. Запишіть, які вправи використовує вчитель, оцініть їх відповідність розвитку вмінь діалогічного мовлення. Встановіть, чи відповідає діалогічне мовлення вимогам програми. Зафіксуйте форми взаємодії вчителя й учнів між собою під час проведення вправ, оцініть їх характер і ефективність. Дайте оцінку вирішення виховальних, загальноосвітніх і розвивальних завдань.

Схема аналізу виховного заходу

1. Загальні відомості: дата проведення, форма виховного заходу, мета.

2. Аналіз підготовчого етапу до проведення виховного заходу:

3. ініціатори та організатори виховного заходу (учитель, учні, адміністрація школи);

4. урахування інтересів та ініціативи учнів під час вибору ними теми й мети виховного заходу;

5. планування підготовки до виховного заходу;

6. різноманітність намічених форм організації діяльності школярів (індивідуальні, групові, масові, словесні, наочні, практичні);

7. взаємозв`язок форми, мети виховного заходу із завданнями виховання, рівнем розвитку дитячого колективу, віковими особливостями.

Схема аналізу позакласного заходу

1. Мета виховного заходу і ступінь її досягнення.

2. Структура позакласного заходу: комплексний або одиничний; масовий груповий, індивідуальний, змішаний.

3. Методична організація позакласного заходу:.

4. Зміст позакласної роботи.

5. Підготовчий етап:

• підготовка текстового матеріалу заходу;

• пізнавально-емоційна цінність текстового матеріалу;

• дійові учасники заходу.

1. Проведення заходу:

• оформлення приміщення, де проводиться захід;

• якість підготовки учнів – дійових осіб заходу;

• залучення до діяльності учнів, що не є дійовими особами заходу;

• реакція на діяльність учнів – дійових осіб з боку учнів, що не є дійовими особами заходу;

• наявність запрошених гостей.

1. Підсумки заходу:

• якість проведення позакласного заходу;

• відзначення дійових осіб заходу.

Орієнтовний план вивчення досвіду вчителів

1. Анкетні дані вчителів (вуз, школа, стаж роботи, звання, громадська робота).

2. Якими новими технологіями навчання користується учитель.

3. У чому це проявляється (на уроках, в позакласній роботі)?

4. Описати нові форми роботи (нові типи уроків, форми роботи з учнями, дидактичний матеріал тощо).

5. Подати 2-3 конспекти чи позакласних заходів.

6. Як запроваджується досвід роботи вчителя в практику школи? Навести приклади.

Орієнтовна схема проведення педагогічного дослідження (експерименту)

Педагогічний експеримент слугує для:

• установлення залежності між педагогічним впливом та досягнутим результатом у навчанні, вихованні;

• виявлення залежностей між певними умовами і системою вимог та досягнутим педагогічним результатом;

• порівняння ефективності двох чи більше варіантів педагогічного впливу або умов і вибору з них оптимального з точки зору якості та критеріїв (ефективність, час, зусилля тощо);

• знаходженню причинних зв`язків.

Проведення констатувального експерименту (вивчення наявних педагогічних явищ)

1. Для встановлення вихідного рівня сформованості в учнів якостей, що вивчаються, практикується проведення аналізу контрольних робіт. Їх види: письмові, усні, поточні, підсумкові; колективні й індивідуальні.

2. Контрольні містять запитання або завдання, відповіді на які дають можливості досліднику встановити ступінь впливу факторів, що вивчаються. Поряд з такими роботами застосовуються завдання текстового характеру, що безпосередньо визначають наявність і рівень сформованості в учнів певних якостей.

3. До завдань, що включаються в зміст контрольних робіт, ставляться такі вимоги (за Ю.К.Бабанським):

• вони повинні включати запитання, найбільш важкі для засвоєння, а також актуальні для подальших етапів навчання;

• виконання сукупності завдань повинно створювати уяву про особливості розумової діяльності учнів, зокрема, вміння виділяти головне, істотне в матеріалі, який вивчається, і рівень розвитку вмінь самостійно мислити та виконувати отримане завдання;

• виконання завдань повинно показувати сформованість найбільш універсальних та інтегрованих прийомів навчальної праці (планування, організація роботи і самоконтролю за її виконанням, необхідний темп виконання навчальних дій).

Проведення формувального експерименту (для підтвердження гіпотези дослідження)

За місцем проведення розрізняють:

• природний педагогічний експеримент (проводиться у звичайних умовах діяльності);

• лабораторний педагогічний експеримент (передбачає використання дослідником спеціальних методик і проводиться у штучно створених умовах, які сприяють забезпеченню наукової чистоти експерименту й оптимальному просуванню до істини).

Вибір структури експериментального дослідження

Існує паралельний експеримент (найбільш поширений) і послідовний експеримент. Під час паралельного експерименту вибираються два однорідних об`єкта (два класи чи групи):

• експериментальний (вводиться в дію активний фактор впливу, наприклад, експериментальна методика навчання);

• контрольний (навчальний процес залишається незмінним).

Після завершення експерименту зіставляються результати експериментального й контрольного об`єктів та масової практики. Узагальнюються результати дослідження і формулюються висновки і рекомендації щодо впровадження в масову практику.

1. Креативність як складова частина професійної підготовки майбутніх вчителів-словесників

У сучасних умовах творча особистість стає досить вагомою для суспільства на всіх етапах його розвитку. Зміни у суспільстві, що відбуваються досить швидко, потребують від людини якостей, котрі б дозволяли творчо і продуктивно підходити до будь-яких змін. Для того, щоб вижити у ситуації постійних змін, щоб адекватно на них реагувати, особистість повинна активізувати свій творчий потенціал. Таким чином, виникає протиріччя між репродуктивним характером традиційної системи освіти і нагальною потребою суспільства у креативній системі розвитку особистості.

Різні автори визначають здатність до творчості по-різному, але загальним поняттям є те, що здатність до творчості ґрунтується на створенні чогось нового, оригінального. Критерієм творчості при цьому є не якість результату, а характеристики та процеси, котрі активізують творчу продуктивність – саме це називається креативністю (Е. Фром) [ 6, 2].

На думку М. Сказкіна, незважаючи на дану від природи здатність до творчої діяльності, тільки цілеспрямоване навчання дає можливість забезпечити високий рівень розвитку закладених творчих здібностей. Формування цих здібностей варто починати на ранніх етапах розвитку особистості.

Психологічні аспекти проблеми формування креативності в основному вже вивчені, педагогічні ж основи представлені не досить детально. Особливо ця проблема стосується періоду початкового розвитку становлення особистості. Сучасна педагогічна практика намагається вирішити це протиріччя різними шляхами: реалізацією особистісноорієнтованої системи в навчанні та вихованні дитини; проривами до перспективних навчальних цінностей та ін. Чітко вимальовується тенденція до пошуку засобів розвитку мислитель них здібностей, пов’язаних з творчою діяльністю дитини [6, 3].

Вивченням творчої діяльності займалися вчені, такі як Д. Богоявленська, Е. Боно, Л. Виготський, В. Давидов, В. Кузін, П. Пономарьов, Д. Ельконін та ін. Крім того, у роботах М. Зіновіної, І. Медакової, Н. Пейсахова, А. Єсаулова та ін. звертається увага на те, що успіх системного творчого мислення в процесі професійної підготовки багато в чому визначається рівнем сформованості основних компонентів творчого мислення на більш ранніх етапах формування особистості. До таких компонентів входять: здатність до аналізу, синтезу, порівнянню та встановленню причинно-наслідкових зв’язків, критичність мислення та здатність знаходити протиріччя, прогнозування можливого розвитку, здатність багатоекранно бачити будь-яку систему або об’єкт в аспекті минулого (теперішнього, майбутнього), будувати алгоритм дій, генерувати нові ідеї і вирішувати їх у образно-графічній формі.

Одночасно науковці Б. Ананьєв, І. Зимняя, М. Бобнєва стверджують, що студентський вік є найважливішим періодом у житті людини. У цей період молода людина засвоює основні принципи професійного кредо. У процесі навчання та практики відбувається формування професійних умінь та навичок, необхідних в організації навчально-виховного процесу і, зокрема, активізації креативного потенціалу особистості [4, 16].

В основу сучасних концепцій освіти покладена ідея розвитку особистості дитини, її творчих здібностей. Причини інтересу дослідників до проблеми креативності досить різноманітні, одна вони передусім визначаються інтелектуалізацією сучасного суспільства та значущістю проблеми творчого розвитку особистості. Значне прискорення науково-технічного прогресу, що суттєво змінює тип соціального стимулювання наукових досліджень, визначає новий етап розвитку проблеми творчості.

Термін «креативність» у педагогіці та психології набув поширення у 60-ті роки XX століття. За сучасних умов він активно використовується в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних авторів (В. Дружинін, Л. Єрмолаєва-Томіна, М. Козленко, О. Лук, А. Маслоу, О. Матюшкін, В. Пєтухов, Е. Торенс, К. Тошина, М. Лещенко, В. Франкл, Е. Фром та ін.) [2, 215].

Проте згадане поняття не можна визнати чітко та однозначно визначеним, не запропоновано єдиного підходу або концепції креативності. Тільки в зарубіжній психології існує близько сотні визначень згаданого поняття, що відбивають уявлення дослідників, представлених в межах численних концепцій креативності.

З огляду на вищевикладене, наше завдання полягає у виробленні якомога адекватної технології формування креативної компетенції майбутніх учителів та активізацію їхнього творчого потенціалу до здійснення навчально-виховного процесу відповідно до вимог сучасного соціуму, тобто формуванню гармонійно розвиненої особистості. До поняття формування гармонійно розвиненої особистості ми відносимо і здатність майбутніх учителів до формування креативності підростаючого покоління.

Оскільки креативність є ключовим поняттям нашої лекції, то виникає потреба у визначенні цієї дефініції.

Креативність (від лат. creatio - створення) – творчі здібності індивіда, що характеризуються здатністю до продукування принципово нових ідей і що входять в структуру обдарованості в якості незалежного фактору. На думку П. Торренса, креативність включає в себе підвищену чутливість до визначення цих проблем, до дефіциту або протиріч знань, дій з визначення цих проблем, до пошуку їх рішень на основі висунення гіпотез, до перевірки і зміни гіпотез, до формулювання результату вирішення [6]. Для визначення креативності використовуються різноманітні тести дивергентного мислення, особистісні опитувальники, аналіз результативності діяльності. З метою поліпшення розвитку творчого мислення можуть використовуватись навчальні ситуації, котрі характеризуються незавершеністю або відкритістю для інтеграції нових елементів, при цьому учнів заохочують до формулювання великої кількості питань. Отже, креативність – це творчі здібності індивіда, здатність породжувати незвичні ідеї, відхилятись від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації.

У свою чергу принцип креативності у професійній підготовці майбутніх учителів та навчально-виховному процесі полягає у максимальній орієнтації на творче начало у навчальній діяльності, засвоєнні власного досвіду творчої діяльності. Тут мова йде не просто про просте «видумування» завдань по аналогії, а передусім мається на увазі формування в учнів здатності самостійно знаходити рішення завдань, які не зустрічались раніше, самостійне «відкриття» нами нових способів дій.

На нашу думку, поняття творчої особистості можна трактувати двома шляхами. Відповідно першому, креативність або творча здібність у тому чи іншому змісті властива кожній людині. вона також невід’ємна від людини як здатність мислити, розмовляти, відчувати. Більше того, реалізація творчого потенціалу, незалежно від його масштабів, роблять людину психічно повноцінною. Позбавити людину такої можливості – означає викликати в неї невротичний стан.

Погляд на креативність як універсальну рису особистості людини, зокрема, майбутнього педагога, завданням якого є активізація творчого потенціалу вихованців, передбачає визначення розуміння творчості. Творчість розуміється нами як процес створення чогось нового, при чому процес не запрограмований, непередбачуваний і раптовий. При цьому до уваги не береться цінність результату творчого акту і його новизна для великої групи людей, для суспільства або для людства. Головне, щоб результат був новим і значущим для «творця». Самостійне, оригінальне вирішення учнем задачі, котра вже має відповідь, буде творчим актом, а його самого вже варто оцінювати як творчу особистість.

Згідно другого трактування, не кожну особистість варто вважати творчою особистістю або творцем. Подібна позиція пов’язана з іншим розумінням природи творчості. Тут крім незапрограмованого процесу створення нового, береться до уваги цінність нового результату. Він повинен бути загальнозначущим, хоча його масштаб може бути різним. Важливою рисою творця є сильна і стійка потреба у творчості. Творча особистість не може жити без творчості, вона бачить у ній головну мету і основний зміст свого життя.

Багатьом людям, навіть творчо обдарованим, не вистачає творчої компетентності. Можна виділити три аспекти такої компетентності [7]. По-перше, на скільки людина готова до творчості в умовах багатовимірності та альтернативності сучасної культури. По-друге, наскільки вона володіє специфічними «мовами» різних видів творчої діяльності, набором кодів, котрі дозволяють їй дешифрувати інформацію з різних галузей і перекласти «мовою» своєї творчості. Третій аспект творчої компетентності являє собою ступінь оволодіння особистісною системою «технічних» навичок та умінь, від якої залежить здатність здійснити задумані та «придумані» ідеї.

Саме креативна здатність ґрунтується на творчій фантазії, яка є синтезом уяви та емпатії (перевтілення).

Завданням педагога і є активізація цієї творчої фантазії, яка в свою чергу активізує креативність та розвиває вроджені творчі здібності. Можемо зауважити, що з огляду на поставлену нами проблему завданням професійної підготовки майбутніх вихователів, учителів є активізація усіх їхніх креативних здібностей і вироблення мотивації до здійснення навчально-виховного процесу засобами творчості, тобто пошуку креативних шляхів до розвитку власного творчого потенціалу та креативності вихованців.

2. Основи та технологія управління навчально-дослідною діяльністю студентів-філологів

Потреби суспільства, загальноосвітніх закладів у розвитку наукової культури майбутніх педагогів зумовлюють доцільність короткого огляду окресленого виду діяльності в історико-педагогічному аспекті.

Окремі аспекти студентської науково-дослідної роботи розглядали А.Алексюк, Н.Дем'яненко, І.Зязюн, В.Майборода. Нещодавно Н.Пузирьовою захищено дисертаційне дослідження, присвячене теорії і практиці організації науково-дослідної роботи студентів (на матеріалах університетів України ХІХ ст.), з'явилось монографічне дослідження О.Микитюк, присвячене розвитку і становленню наукової роботи у вищих педагогічних закладах України.

Дослідники аналізують форми і методи роботи провідних науковців і викладачів ХІХ-ХХ століття, зокрема зазначають, що в навчально-виховний процес вищої школи впроваджувались форми науково-дослідної роботи, які стимулювали розвиток інтелектуального творчого мислення студентів: “елементи бесіди”, “короткі диспути”, “діалоги на лекціях”, повторення з розмірковуванням”, “порпання в наукових книгах”, “репетиції”, “співбесіди”, “наукові бесіди” тощо.

У ”правилах” університету Св. Володимира від 1844р. (тепер - Національного університету імені Т.Г.Шевченка) вказувалось на обов’язкове написання студентами наукових творів (курсових, дисертацій), починаючи з першого курсу. Завдання студентської науково-дослідної роботи полягали у “формуванні вмінь вільно висловлювати думки латинською мовою”, в “оволодінні ґрунтовними знаннями з основ наук”. Студенти історико-філологічних факультетів університету Св. Володимира, Харківського університету брали участь у колоквіумах (“критично розбирали першоджерела”), виконували письмові завдання з порівняльної граматики, слов’янської філології, здійснювали граматичний розбір стародавніх текстів [3, С.189, С.194].

Підготовка до занять передбачала не лише відтворення записаного в конспекті матеріалу, а й роздум над прочитаним, доповнення додатковою літературою. Практичні заняття мали на меті “розвинути, загострити розум слухачів”: студенти читали, аналізували, розмірковували над текстами творів російської, грецької, латинської літератури, таким чином, формувались як мовні особистості того часу.

На вибір тематики наукових досліджень суттєво впливали літературні вечори, де тривали наукові бесіди про історію, літературні традиції рідного краю, мистецтво. Уже в 1817 р. вийшов збірник “Сочинения студентов и вольнослушателей Харьковского университета”, пізніше з’явився “Український журнал”, де друкувались студентські літературні твори наукового характеру.

Вища школа турбувалась про наукову зміну. Серед тих, хто вважав науково-дослідну роботу головною умовою підготовки майбутнього фахівця, ефективним засобом формування вченого, допомагав становленню студентів як науковців, навчав методиці наукових пошуків були відомі літературознавці, мовознавці, етнографи, педагоги І.Галятовський, І.Гізель, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка, М. Максимович, О. Потебня, Ф. Прокопович, Г. Сковорода, І. Срезневський.

У колишньому Радянському Союзі, зокрема в Україні науково-дослідна робота студентів була започаткована у тридцятих роках ХХ ст., але до початку п?ятдесятих років відзначалась непослідовністю і стихійністю. В архівах бібліотек університетів України зберігаються документи, що характеризують наукову діяльність вищих навчальних закладів, звіти про науково-дослідну роботу студентів, аспірантів, докторантів.

Отже, цілісна система організації науково-дослідної роботи студентів формувалась поступово, на ґрунті інтенсивного розвитку наукової роботи у вищих навчальних закладах, зміцнення творчих зв'язків зі школами тощо і виконувала частково функцію удосконалення навчального процесу, виховувала риси дослідника, підвищувала якість професійної підготовки фахівців.

Якісне проведення НДРС забезпечується нормативно-законодавчими документами, серед яких - Державна національна програма “Освіта“ (Україна ХХІ століття)”, Закони України “Про наукову і науково-технічну діяльність“, “Про вищу освіту”, “Національна доктрина розвитку освіти” та ін. За останнє десятиріччя з'явилася низка ґрунтовних праць, автори яких з'ясовують особливості організації та методики науково-дослідницької діяльності у вищій школі та загальноосвітніх закладах нового типу, розвиток науково-дослідницької культури педагога в умовах вищої школи, вплив інтеграції навчальної і наукової діяльності викладача вищої школи на якість підготовки фахівців, аналізуються форми колективної наукової творчості (Г.Артемчук, В.Борисова, О.Глузман, О.Глущенко, Д.Зербіно, С.Кисельов, Т.Климова, Г.Кловак, Л.Куровська, В.Лазарев, Е.Лузік, О.Мороз, М.Свердан, В.Сидоренко, Н.Сердюкова, Н.Сидорчук, О.Школа, А.Філіпенко, О.Ястребов та ін.). Організовуючи науково-дослідну роботу студентів на факультетах української філології, вважаємо за доцільне враховувати й історико-педагогічний досвід, відображений у працях А.Алексюка, Н.Дем?яненко, В.Майбороди, О.Микитюка.

Важливу роль у її належній організації та проведенні відіграють скоординовані навчальні плани спеціальності, реалізація положення про систему НДРС в університеті, орієнтація на потребу науково-методичного забезпечення самостійної роботи студентів.

Вітчизняний і зарубіжний досвід має допомогти у становленні і розвитку студентської науково-дослідної роботи на філологічних факультетах педуніверситетів, мета якої - через систематизацію теоретичних і практичних знань із фундаментальних (сучасної української літературної мови, історії української літератури, історії зарубіжної літератури, українознавство) та професійно-орієнтованих дисциплін (методики викладання української мови, української, зарубіжної літератури, українознавства) глибше і повніше розкрити світ рідної мови, рідного слова, допомогти молодим дослідникам оволодіти методикою наукових досліджень, розвинути навички самостійної пошукової роботи, виховувати творче ставлення, прищеплювати смак до наукового пошуку, підвищувати власну наукову активність, розумові здібності, проявляти інтелектуальну ініціативу.

Слід зазначити, хоча відповідна робота в педагогічних університетах проводиться активно (студенти є учасниками Всеукраїнських наукових конкурсів та предметних олімпіад, виступають на Міжнародних конференціях), все ж частка студентського набутку в цілому залишається недостатньою. Частина студентів Інституту філології Бердянського державного педагогічного університету, наприклад, указує на серйозне бажання займатись науковою роботою і в той же час нарікає на відсутність вільного позааудиторного часу для задоволення своїх наукових інтересів, що гальмує розвиток особистості майбутнього спеціаліста, його професійних якостей.

На сьогодні існує також нагальна потреба у забезпеченні наступності творчої наукової роботи з обдарованими учнями, особливо представниками шкіл з поглибленим вивченням філологічних предметів, які невдовзі отримають статус студента. Залучення школярів до науково-дослідницької діяльності є одним із головних завдань освітньо-виховного процесу інноваційних і багатьох звичайних загальноосвітніх шкіл. Це дозволяє якомога швидше, результативніше виявляти учнів, котрі мають здібності до самостійного наукового пошуку.

Маємо погодитись, що досить часто університетське викладання, так звана стандартизованість змісту і методів аудиторних занять, розраховане на середній рівень студентів, обмежений доступ до науково-методичної інформації, зовнішня мотивація науково-пізнавальної діяльності “сприяє” зниженню наукового потенціалу студентської молоді.

Прикро констатувати також, що й статус викладача, котрий займається науковою роботою зі студентами, є “генератором нових ідей, вихователем нових поколінь учених”, і викладача, який не працює в цьому напрямку, здебільшого, однаковий. Наукова робота в університеті продовжує залишатись своєрідним додатком, а не основним інтегративним компонентом навчального процесу, а, отже, майбутній учитель-дослідник не спрямований на творчість, на новаторство. (Примітка: у французьких університетах на виконання курсової роботи відводиться сімдесят годин самостійної роботи і дванадцять – тридцять годин консультацій з науковим керівником; уже кількість годин вказує на вагомість наукової підготовки вчителя, її значення у практичній діяльності школи).

З цим слід згадати В.Вернадського, котрий, характеризуючи роботу викладача вищої школи в “Листах про вищу освіту” (1913 р.), наголошував: “У вузі наукова робота така ж важлива, як і навчальна, і з цією останньою взаємопов’язана і переплетена...Лише поступово усвідомлення нерозривності наукової роботи з правильно поставленим викладанням у вищій школі стає пануючим в академічному середовищі”. На жаль, період “поступового усвідомлення нерозривності” достатньо затягнувся.

Причина – у невідпрацьованому дійовому організаційно-економічному механізмі залучення до наукової роботи талановитої молоді, забезпечення розвитку студентської наукової діяльності (див. проект «Концепції наукової, науково-технічної та інноваційної політики в системі вищої освіти України»). Сучасна система навчально-наукової діяльності вищого педагогічного закладу повинна бути особистісно-зорієнтованою, тобто виховання наукової культури особистості з максимально можливою індивідуалізацією, створенням умов для саморозвитку, утвердженням педагогічної етики. У педагогічному університеті має бути створене наукове середовище, яке б сприяло формуванню і розвитку у студентів науково-дослідницьких умінь, залучення їх до активної самостійної наукової діяльності.

У належній організації та проведенні науково-дослідної роботи упродовж усіх років навчання майбутніх учителів-словесників у педагогічному університеті важливу роль має відігравати системний підхід, суть якого - у скоординованих чітких навчальних планах спеціальності, переорієнтації вищого навчального закладу на потребу науково-методичного забезпечення фахових, професійно-орієнтованих, психолого-педагогічних дисциплін, самостійної роботи студентів, створенні положення про науково-дослідницьку роботу студентів (далі НДРС) з визначенням функцій структурних підрозділів в університеті, на факультетах, дієвому організаційно-економічному механізмі залучення талановитої студентської молоді до наукової роботи.

Система НДРС в університеті повинна реалізуватися Радою з науково-дослідної роботи студентів і здійснюватися за органічно поєднаними напрямами: науково-дослідницька робота студентів у навчальному процесі та науково-дослідна робота студентів у позанавчальний період, котрі в комплексі забезпечують підготовку спеціалістів-дослідників. Окреслені напрями включаються в загальні плани навчально-виховної, наукової роботи університету, факультету, кафедри.

Навчально-дослідницька (або науково-навчальна) робота студентів є обов’язковою і визначається навчальними планами спеціальності.

Мета цього виду діяльності, обов'язкової на всіх освітньо-кваліфікаційних рівнях, - формувати науковий світогляд, сприяти молодим дослідникам в опануванні методології і методів наукового пошуку. Її ефективність залежить від скоординованості всіх компонентів системи професійної підготовки, спрямованості потребово-мотиваційної сфери студента на дослідницький пошук з першого до випускного курсу, особистісно-діяльнісного підходу до навчання. Виконання науково-навчальної роботи у процесі навчальних дисциплін відбувається при оптимальному співвідношенні репродуктивних і творчих завдань, індивідуальних і колективних форм організації процесу навчання, максимальному насиченні занять ситуаціями спільної творчої діяльності.

Крім того, студенти з допомогою викладачів повинні набути умінь користуватися науковою, довідковою, методичною літературою, що видана рідною та іноземними мовами, перекладати тексти із спеціальності з іноземної мови на рідну, з рідної на іноземну, а також редагувати дані тексти; володіти методикою перекладу і реферування тексту, володіти навичками комп’ютерної обробки даних; володіти методами інформаційного пошуку ( також і в системі Інтернет).

Освітні технології, запроваджені в педагогічному університеті, повинні забезпечувати не лише отримання майбутніми вчителями української мови і літератури повноцінного якісної освіти, але й професійної компетентності в галузі філології, методики, оволодіння культурою мислення, потребу в постійному оволодінні новими знаннями, використовуючи бібліотечні фонди, комп’ютерну й аудіовізуальну техніку.

Таким чином, система професійної підготовки повинна бути спрямована на підготовку вчителя-дослідника нового типу мислення, якому притаманний високий динамізм, для якого головним є культ пошуку пізнання, а не лише культ знань.

Враховуючи кардинальні зміни в навчально-виховному процесі – перехід до багатоваріантних освітніх систем – важливим завданням науково-навчальної роботи студентів-філологів є формування в особі майбутнього вихователя молодих громадян і патріотів української держави, національно-мовної особистості. Під поняттям “мовна особистість” ми розуміємо багатокомпонентний набір мовних здібностей, умінь, характеристик людини до здійснення мовних вчинків. Цій особистості притаманні висококультурне мовленням, образне мислення, високі інтелектуальні і моральні якості, володіння лінгвістичними знаннями та високим рівнем комунікативних умінь і навичок, виявлення мовного чуття естетичної цінності рідного слова, мовний смак, мовна стійкість тощо.

Разом з тим у студентів необхідно розвивати високу вимогливість до себе, толерантне ставлення до опонента. Узагальнення досвіду науковців, викладачів вищих педагогічних закладів стосовно організації студентської науково-дослідницької діяльності, опитування студентів-дослідників, бесіди з учителями української мови і літератури навчальних закладів різних типів акредитації дало можливість з’ясувати як прогресивні тенденції у практичній реалізації навчально-дослідницької роботи, так і її недоліки.

Як показує аналіз, проведення студентами наукових досліджень впливає на якість навчального процесу: з’являються нові форми і методи проведення лекцій, практичних, семінарських занять. У той же час маємо констатувати надто пізнє (у більшості випадків на третьому-четвертому курсах) залучення студентів до науково-дослідницької діяльності, її недостатню мотивацію, нечіткий характер зв’язку з майбутньою професійною діяльністю, відсутність наукової ініціативи з боку самих студентів.

Суттєвих змін можна чекати, якщо перебудувати зміст і методику викладання фахових, професійно-орієнтованих дисциплін. Серед факторів, що сприяють формуванню відповідних якостей дослідника у процесі навчально-дослідницької діяльності студентів, виділяємо особистісно-діяльнісний підхід до навчання, проблемне навчання, діалогізацію навчального процесу, оптимальне співвідношення індивідуальних і колективних форм організації процесу навчання.

Зміст готовності до виконання науково-дослідницької роботи мають складати такі елементи, як знання, уміння, творчість, бажання.

Обговорення проблем НДРС у колективах кафедр Інституту філології Бердянського державного педагогічного університету, інших вищих педагогічних закладів підтверджують, що навчальний план, навчальні програми філологічних дисциплін філологічних повинні бути спрямовані на те, щоб майбутній учитель-словесник з першого до випускного курсу на всіх етапах професійної підготовки фахівця (бакалавра, спеціаліста, магістра) мав змогу розвивати себе як дослідника.

Наприклад, спеціалізуванню з різних проблем мовознавства, сприятимуть курси сучасної української літературної мови, лінгвістичного аналізу художнього тексту, культури мови, історичної граматики, стилістики української мови, історії української мови, загального мовознавства тощо.

Враховуючи, що національний компонент змісту освіти має включати знання історії, традицій, особливостей рідної культури, усної народної творчості, знання про суспільний і державний устрій України, майбутні вчителі української мови й літератури опановують такі дисципліни, як “Літературне краєзнавство”, “Народознавство”, “Російська діалектологія”, “Українознавство”, “Лінгвокультурологія” тощо.

На розвиток наукового професійного потенціалу майбутнього вчителя української мови і літератури впливає участь у фольклорних, діалектологічних, етнографічних, літературно-краєзнавчих експедиціях, педагогічній практиці, позааудиторній виховній роботі. Ефективність науково-дослідницької роботи залежить від скоординованості всіх компонентів системи професійної підготовки, сформованості спонукально-мотиваційної сфери студента.

Розглянемо змістове наповнення науково-дослідницької роботи студентів на кожному з етапів професійної підготовки.

Підготовка майбутнього вчителя української мови і літератури як дослідника

Науковці та практики слушно зауважують, що перший курс для студента філологічного факультету є своєрідною школою основ наукової культури, самопізнання, саморегуляції майбутнього вчителя-дослідника й мовної особистості. З цією метою в лекційних курсах необхідно застосовувати проблемний виклад матеріалу, на практичних заняттях - частково-пошуковий і дослідницький методи, які сприяють розвитку зацікавленості предметом дослідження. Важливо практикувати навчально-творчі завдання, підготовку рефератів і повідомлень, уведення елементів наукового пошуку у філологічні та загальноосвітні дисципліни.

У навчальній програмі першокурсників корисний пропедевтичний курс “Вступ до наукових досліджень” або розділ "Методи науково-педагогічного дослідження", "Наукова лабораторія студента" в курсі "Педагогіка", при вивченні яких студенти в загальних рисах ознайомлюються із сутністю дослідження, правилами опису бібліографії, способами читання й обробки тексту (складання плану, конспекту, тез, анотацій, рефератів тощо).

Запропоновані форми підвищують ефективність пізнавальної діяльності студентів, впливають на формування в молодих дослідників умінь і навичок пошуково-інтелектуального характеру, які знаходять найкращий вияв під час фольклорної практики, коли здійснюється збір і оформлення матеріалів фольклорного архіву кафедри української літератури.

Другий курс - школа наукового мислення і гуманістичного виховання. Подальшому ознайомленню майбутніх педагогів із системою науково-дослідної роботи, забезпеченню внутрішньої мотивації до наукового пошуку сприяють такі курси, як “Російська діалектологія”, “Культура мови”, “Народознавство”, “Основи українознавства”. Студенти також проводять соціолінгвістичні спостереження, наукові дискусії, ділові ігри. В навчальному процесі використовується рейтингова оцінка знань, пропонуються заліки у формі творчих звітів, конкурсів, захисту рефератів, пошукової роботи. Важлива роль курсу "Нові інформаційні технології", опановуючи який, студенти філологічних факультетів засвоюють комп?ютерні технології, комп?ютерні та навчаючі програми та ін. Серед дослідницьких завдань відзначимо також збір і оформлення матеріалів до Лексичного атласу української мови в період діалектологічної практики.

Третій – четвертий курси мають бути школою опанування освітніх інновацій. На цьому етапі передбачається виконання курсових робіт із сучасної української мови, історії української (зарубіжної) літератури, методик викладання цих дисциплін, тому доцільним є включення до навчальних планів наукових семінарів з фахової підготовки, навчальних курсів "Основи лінгвістичних та літературознавчих досліджень" або інтегрованого спецкурсу “Філологічний аналіз художнього тексту”. Становлення студента-дослідника продовжується в період педагогічної практики, яка забезпечує оптимальне поєднання фахової, психолого-педагогічної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури з їх практичною діяльністю в освітніх закладах різних типів, визначає рівень професійної компетенції, інтенсифікує процес формування професійних і особистісних якостей. У наукових роботах, присвячених шкільним проблемам формування мовної особистості учня, студенти аналізують концепції кращих учителів (учасників конкурсу “Учитель року” тощо), проводять педагогічний експеримент (констатувальний, пошуковий, навчальний, контрольний), пропонують власне бачення навчальних тем.

П'ятий курс вважається школою науково-педагогічної майстерності і творчості, "дослідницької пристрасті". Науково-навчальна діяльність для майбутніх фахівців, які успішно виконали навчальний план і виявляють здібності та бажання не лише опановувати готові знання, а й самостійно мислити, робити власні висновки, завершується написанням дипломних робіт. Такі кваліфікаційні дослідження виступають результатом набутих теоретичних і практичних знань, сформованого абстрактно-теоретичного мислення. Зовнішня мотивація дослідницької діяльності змінюється внутрішньою морально-вольовою регуляцією. Якісній підготовці студентів до написання дипломних робіт, публічного захисту сприяють курси основ науково-педагогічних досліджень, стилістики і риторики української мови.

(Примітка: На сьогодні у зв’язку із введенням бакалаврату у багатьох педагогічних університетах на передостанньому році навчання студенти можуть виконувати т.зв. бакалаврські роботи, що, в основному, є ідентичними дипломним.)

Освітньо-кваліфікаційний рівень магістра передбачає оволодіння теорією і технологіями науково-дослідницької діяльності, спеціалізацією із наукової проблематики, розробку власного шляху наукового пошуку для вирішення обраної проблематики. Найважливішим системостворюючим механізмом індивідуального професійного становлення на цьому етапі є магістерська робота. Це самостійна науково-дослідницька робота, спрямована на дослідження перспективних і актуальних проблем, розкриття творчого потенціалу виконавця, його вмінь інтерпретувати різні концепції і теорії, здатності до творчого осмислення аналізованого матеріалу. На відміну від дипломних робіт написання магістерських згідно з вимогами навчального плану є обов'язковим.

Розвитку дослідницької компетенції сприяють такі дисципліни, як “Актуальні проблеми літературознавства”, “Методика викладання української мови і літератури у вищих навчальних закладах”, “Основи наукових досліджень”, “Педагогіка вищої школи”, "Психологія вищої школи" та ін. Вимоги соціокультурної дійсності вмотивовують введення до плану науково-дослідницької підготовки спеціалістів і магістрів низки нових дисциплін, зокрема соціолінгвістики, етнолінгвістики, лінгвокультурології, мікро-, макротехнологій навчання мови та літератури тощо. Крім належної підготовки до педагогічної діяльності, магістр має бути готовий до дослідницької роботи з навчальних предметів в освітніх закладах нового типу, тобто розробляти новий зміст навчання, авторські програми тощо.

Критеріями наукових досягнень студентів мають стати такі: на першому курсі - критерій правильності, на другому – критерій достатності, оптимальності, на третьому-п’ятому – критерій адекватного вибору, на магістерському – критерій оволодіння технологією наукового пошуку. Така структуралізація етапів наукового-дослідницького становлення, формування дослідницької компетенції все ж умовна і лише накреслює загальний рух від навчального до усвідомленого пошуку.

Дослідницька робота в позанавчальний час виступає продовженням навчально-дослідницької і є ефективним засобом об'єктивного вияву обдарованої студентської молоді, реалізації її творчих здібностей, стимулювання потреби у творчому оволодінні знаннями, активізації навчально-пізнавальної діяльності. Серед форм наукових досліджень, до яких залучаються студенти в позанавчальний час, виділяють гуртки, проблемні групи, проблемні майстерні, наукові лабораторії, дискусійні клуби тощо. Початковою формою позааудиторної наукової роботи є предметні гуртки, метою яких є ознайомлення із проблематикою науки, глибше вивчення окремих питань цієї науки, опанування принципів, методів, прийомів ведення наукової роботи, формування у студентів основних навичок, необхідних для подальшої самостійної роботи. Студенти старших курсів працюють у проблемних групах, у науковій лабораторії під керівництвом викладача, виконують критичний аналіз існуючих наукових концепцій, збирають і обробляють емпіричний матеріал, опановують методологію і логіку наукового дослідження.

Викладач має право здійснювати диференційований підхід у науковому керівництві, приділяючи більшу увагу студентам, котрі прагнуть наукового розвитку. Це здійснюється, як правило, з урахуванням психологічних особливостей студента, його філологічного чи педагогічного інтересу. Такі студенти-дослідники беруть участь у лекторській роботі з популяризації знань у галузі мовознавства, літературознавства, народознавства, освітніх технологій, виступають перед учителями української мови та літератури, учнів старших класів з питань власного наукового пошуку. Кращі студентські роботи після їх обговорення на засіданнях гуртка, проблемної студентської групи за рекомендацією наукового керівника, кафедри пропонуються на звітну студентську наукову конференцію.

У роботі конференції чи конкурсу варто передбачити участь не лише студентів даного університету, а також, за відповідним узгодженням, і студентів з інших вищих навчальних закладів. Виступ молодого науковця-дослідника бажано супроводжувати доречним використанням ілюстративного матеріалу (таблиць, плакатів, фотографій, аудіо -, відеозаписів тощо).

Проведення студентських олімпіад, конференцій, оглядів-конкурсів дипломних і курсових робіт, виставок-конкурсів навчальних (діалектологічної, фольклорної, літературно-краєзнавчої, етнографічної) та педагогічних практик, оглядів-конкурсів на кращу організацію НДРС у групі, на факультеті, університеті є ефективним засобом об’єктивного виявлення та відбору обдарованої студентської молоді, реалізації творчих здібностей студентів, стимулювання потреби у творчому оволодінні знаннями, активізації навчально-пізнавальної діяльності. Підведення підсумків конкурсів, конференцій, олімпіад та нагородження їх переможців відбувається на підсумковій конференції у День науки.

Важливу роль у роботі з науково обдарованою студентською молоддю відіграє, на наш погляд, система заохочень. Кращі студенти повинні мати постійну і відчутну мотивацію щодо відмінного навчання, творчих наукових пошуків, досягнення високих пізнавальних результатів, які виходять за межі середнього студентського стандарту. Вважаємо, що існуючий так званий спектр матеріальних і моральних заохочень студентів потрібно суттєво розширити.

Серед організаційних заходів цілком виправдано слід передбачити рейтингову оцінку загального рівня студентів (кращі студенти курсу, факультету, конкурс на кращу студентську групу), затвердження індивідуальних планів для студентів, що успішно займаються науковою роботою; введення в навчальні плани спеціального дня наукової роботи за індивідуальним планом; надання рекомендації стосовно користування бібліотеками м. Києва з оплатою проїзду і добових тощо.

Незважаючи на прагматизм сучасної студентської молоді, вважаємо, що в силі залишаються такі моральні стимули, як подяки ректора університету, декана факультету, завідувачів кафедр, особисті урочисті зустрічі з ними кращих студентів; публікація наукової статті за результатами дослідження у збірнику студентських наукових праць; рекомендація стосовно впровадження результатів дослідження у практику педагогічної діяльності ( з урахуванням запитів загальноосвітніх закладів, відділів освіти); участь у Всеукраїнських, Міжнародних конкурсах, конференціях тощо.

Система науково-дослідної роботи як складової професійної підготовки повинна бути спрямована на формування особистості вчителя української мови і літератури, який, використовуючи набуті у вищій школі проектувальні (уміння планувати будь-який вид роботи), адаптаційні (уміння застосувати даний план у конкретних навчальних умовах), організаційні, мотиваційні, комунікативні, пізнавальні уміння, допоможе формувати мовну особистість школяра.

Якісне проведення студентської науково-дослідної роботи повинно забезпечуватись нормативно-законодавчими документами, серед яких - Державна національна програма “Освіта “ (Україна ХХІ століття)” (1994р.), Закони України “Про наукову і науково-технічну діяльність “(1999р.), “Про вищу освіту”(2002р.), “Національна доктрина розвитку освіти” (2002р.) та ін.

Активізація роботи з обдарованими студентами, крім указаного вище, вимагає певних додаткових матеріальних витрат. Лист Міносвіти №1/9-216 від 5.06.97 р. дозволяє використати в цьому напрямку частину базового бюджетного фінансування. В університеті слід попрацювати і над реалізацією такого напрямку проекту Концепції наукової, науково-технічної та інноваційної політики в системі вищої освіти України, як включення керівництва студентською науковою роботою (а це також і методичне забезпечення гуртків, проблемних груп, олімпіадних та конкурсних завдань, робота із студентами за індивідуальним планом тощо) у навчальне навантаження наукових і науково-педагогічних працівників. Практика підтверджує: лише спільними зусиллями, скоординованими діями можна забезпечити безперервність ланцюжка: здібний школяр – активний студент-дослідник - обдарований магістрант - талановитий аспірант - видатний науковець.

3. Науково-дослідні роботи студентів інституту філології

У професійній підготовці майбутнього вчителя української мови та літератури важливу роль відіграють такі форми науково-дослідної роботи, як реферат, звіт про пошукову роботу, курсова, дипломна, магістерська роботи тощо. Розглянемо основні ознаки цих видів робіт.

Реферат – від лат refero - сповіщаю, повідомляю, доповідаю – це короткий виклад у письмовій формі або в публічному виступі змісту наукової праці, літератури за темою дослідження, тобто доповідь, повідомлення на основі опрацювання певного питання.

Написання рефератів з філологічних дисциплін сприяє формуванню у студентів таких умінь: формулювати тему й мету, знаходити й опрацьовувати відповідні літературні джерела, систематизувати зібраний мовний чи літератознавчий матеріал, складати план реферату, викладати зміст джерел інформації, чітко подавати авторську позицію, показати вміння осмислювати й аналізувати явища, використовуючи теоретичні положення, робити висновки. Вище вказана форма науково-дослідної роботи студента завершується захистом на занятті, конференції тощо.

Звіт про пошукову роботу

Згідно навчального плану - звіт про пошукову роботу студенти виконують після проходження фольклорної, літературно-краєзнавчої, діалектологічної, етнографічної практик. Важливим і відповідальним завданням студентських експедицій є не лише збирання та оформлення відповідних матеріалів, а й поглиблення і розширення знань з української діалектології, усної народної творчості, народознавства, а також виховання поваги, пошани до рідної мови, звичаїв, обрядів українського народу, культури спілкування з різними верствами населення.

Курсова робота

Згідно з Положенням про організацію навчального процесу у вищому навчальному закладі України курсова робота передбачає закріплення, поглиблення й узагальнення знань із певної фахової чи професійно-орієнтованої дисципліни (з окремих розділів або повного навчального курсу), розвиток дослідницьких навичок, спроможності самостійного осмислення філологічної, методичної проблеми.

Науковці виділяють реферативні (описові) і дослідницькі курсові роботи. Виконуючи курсові роботи з української мови реферативного характеру (наприклад, “Явище синонімії в науковій та навчальній літературі”), студенти здійснюють аналіз методологічної та наукової літератури, її правильного бібліографічного опису, логічного, грамотного викладу відповідного матерiалу в письмовiй формi.

Дослідницькі курсові роботи з української мови містять опис мовних явищ, наприклад, розгляд семантики і етимології діалектизмів, етнографізмів, зібраних студентом під час діалектологічної практики, їх класифікацію тощо. Дослідницькі курсові роботи з методики викладання української мови (літератури) містять аналіз стану засвоєння учнями лінгвістики (лексикології, фразеології, граматики)або понять з теорії літератури, розроблену автором систему словникової роботи, експериментальну роботу над мовою художніх творів тощо.

Курсова робота як обов’язкове самостійне навчально-наукове дослідження студента-філолога є першоосновою для виконання дипломної, магістерської роботи з визначеної проблеми.

Дипломна робота

Дипломна робота студента – це навчально-наукове дослідження студента, яке виконується на завершальному етапі навчання у вищому навчальному закладі при здобутті освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст” і передбачає:

- систематизацію, закріплення, розширення теоретичних і практичних знань із базової фахової навчальної дисципліни та застосування їх при вирішенні конкретних наукових і практичних завдань у відповідній галузі знань;

- розвиток навичок самостійної пошукової роботи і оволодіння методикою дослідження.

Дипломна робота за своїм статусом прирівнюється до одного або всіх державних екзаменів з відповідних дисциплін, що визначається на основі висновків керівника роботи, рецензентів та ради факультету.

Спеціально передбачений час (тобто відведений час у розкладі занять) для виконання дипломних робіт не передбачається, тому даний вид наукової роботи пропонують виконувати насамперед тим студентам, які виявили схильність до науково-дослідницької діяльності, виконали всі вимоги навчального плану, мають лише добрі та відмінні оцінки з дисциплін мовознавчого чи літературознавчого циклу.

Дипломна робота може носити комплексний характер, бути поглибленою розробкою теми курсової роботи, а також виконувати функції підготовчого етапу до магістерського дослідження. Зміст і якість кожного виду робіт повинні відповідати вимогам завершеної наукової роботи.

Магістерська робота

Магістерська робота (магістерська дисертація) - це самостійна науково-дослідницька робота, що містить сукупність перспективних і актуальних проблем, відображає творчий потенціал виконавця, його вміння інтерпретувати різні концепції і теорії, здатність до творчого осмислення аналізованого матеріалу, ступінь володіння професійною мовою у предметній галузі знання. На відміну від дипломних робіт написання магістерських, як і курсових, згідно з вимогами навчального плану є обов’язковим, їх невиконання розцінюється як академічна заборгованість.

Магістерська робота, виконана на основі ґрунтовного теоретичного дослідження, може послужити основою для подальшої роботи над кандидатською дисертацією.Організація та порядок виконання студентських наукових робіт

При розгляді окремого питання ми спираємося на Положення про курсові, дипломні, магістерські роботи, затверджені радою Бердянського державного педагогічного університету.

У відповідності з навчальними планами філологічних факультетів педагогічних університетів упродовж навчання студенти виконують відповідно курсові роботи з сучасної української літературної мови, історії української (зарубіжної) літератури, методики викладання української мови чи української (зарубіжної) літератури, а також дипломну роботу згідно спеціалізації. Підготовка кожного дослідження вимагає від студентів наполегливості, систематичностi у праці.

Орієнтовна тематика курсових, дипломних, магістерських робіт розробляється викладачами відповідних кафедр. Ознайомившись із тематикою наукових робіт, студент має можливість самостійно обрати тему дослiдження, а також запропонувати власну тему з обґрунтуванням її актуальності. Керівниками відповідного типу робіт призначаються провідні викладачі кафедр, які мають наукові ступені і вчені звання, а також викладачі зі значним педагогічним досвідом.

Тематика курсових робіт пропонується студентам на початку навчального року і затверджується на засіданні кафедри. Вибрана студентом тема курсової роботи повинна бути зареєстрована у спеціальному журналі на відповідній кафедрi.

Науковий керівник пояснює мету і завдання роботи над обраною темою, затверджує накреслений студентом план, консультує усно чи письмово з питань підбору монографічної і навчально-методичної літератури, довідкових матеріалів, вивчення та систематизації матеріалу з теми дослідження, відповідає за якість оформлення роботи.

Виконана курсова робота реєструється в деканаті філологічного факультету у визначені терміни, після чого передається методистом факультету науковому керівникові на перевірку. Після захисту курсова робота здається викладачем лаборанту для зберігання терміном на один календарний рік із дня захисту.

Курсова робота виконується хоча й під безпосереднім керівництвом викладача, але є самостійним дослідженням, ґрунтується на знаннях, уміннях і навичках, здобутих студентами під час вивчення фундаментальних (сучасної української літературної мови, історії української літератури) та професійно-орієнтованих дисциплін (методики викладання української мови чи української літератури).

Найважливішими вимогами до змісту курсової роботи є: чітка характеристика предмета, мети, методів дослідження, логічна побудова викладеного матеріалу, вивчення і критичний аналіз монографічної і періодичної літератури з теми дослідження; опис і аналіз проведених автором мовних чи літературних спостережень; розкриття теми дослідження; узагальнення результатів, обґрунтування висновків і практичних результатів.

На відміну від курсових теми дипломних робіт і наукові керівники після розгляду на засіданні кафедри затверджуються на засіданнях вченої ради факультету. Виконання дипломної роботи проводиться за індивідуальним планом студента, підписаним керівником і затвердженим завідувачем кафедри.

Науковий керівник допомагає студенту своєчасно розробити індивідуальний план, надає допомогу в підборі літератури та інших матеріалів, перевіряє проміжні етапи виконання студентами окремих частин і дипломної роботи в цілому.

Серед вимог до змісту дипломної роботи слід відзначити наступні: актуальність теми, відповідність сучасному стану мовознавства, літературознавства та перспективам їх розвитку, практичним завданням; опрацювання і критичний аналіз монографічних, довідкових, періодичних видань з окремої проблеми; характеристика історії досліджуваної проблеми; чітка характеристика предмета, мети, методів дослідження, опис та аналіз мовних або літературних фактів, узагальнення результатів, їх обґрунтування, висновки, практичні рекомендації.

Дипломна робота виконується і подається на кафедру в двох примірниках. Захист дипломної роботи відбувається на засіданні Державної екзаменаційної комісії. Якщо у процесі дослідження студент не може виконати на належному рівні поставлені перед ним завдання дипломної роботи, то за поданням наукового керівника на засіданні кафедри ухвалюють заміну захисту дипломної роботи складанням державних іспитів.

Кваліфікаційна атестація випускників магістратури проводиться у формі захисту магістерської роботи.

Магістерська робота може бути продовженням дипломного дослідження, з обов’язковою наявністю спостережень і висновків, які мають теоретичне і практичне значення, наукову новизну, а також виконує функцію засобу перевірки всебічної готовності магістранта до самостійного наукового пошуку.

Науковий керівник консультує магістранта з проблем дослідження, контролює виконання індивідуального плану, несе відповідальність за якість виконання магістерської кваліфікаційної роботи.

У тому разі, коли за об’єктивної причини при виконанні дослідження студент отримує результати, які суттєво доповнюють поставлені завдання, за поданням наукового керівника на засіданні кафедри може бути уточнено назву теми дослідження. Тема дипломної чи магістерської роботи в такому разі перезатверджується на вченій раді Інституту філології.

Захист магістерської роботи відбувається на засіданні Державної екзаменаційної комісії. У випадку, коли захист магістерської роботи визнається незадовільним, наукова рада встановлює, чи може магістрант подати на повторний захист дану роботу з доопрацюванням, чи він зобов’язаний опрацювати нову тему, визначену відповідною кафедрою. Магістранти, які під час навчання виявили особливі наукові здібності, мають публікації у фахових виданнях, рекомендуються Державною екзаменаційною комісією для навчання в аспірантурі

4. Підготовка студентів-філологів до

Написання наукової роботи

Основні вимоги до обсягу наукової роботи

Під час оформлення тексту курсової, дипломної, магістерської роботи слiд дотримуватись відповідних правил. Робота повинна бути написана або надрукована з використанням однієї сторінки аркуша формату А4 (210х297 мм), що має поле зверху, знизу та з лівого боку – не менше 25 мм, з правого - – не менше 10 мм. Зручний спосіб, коли курсова робота підшивається в папку, а дипломна, магістерська роботи переплітаються.

У науково-методичній літературі висловлюються різні міркування з приводу обсягу структурних компонентів наукової роботи. Зокрема для розгляду актуальності теми у вступі пропонується орієнтовно від трьох до шести сторінок (залежно від виду роботи), розділу основної частини від десяти до двадцяти п’яти – тридцяти сторінок кожний, висновків три-п’ять сторінок. Обізнаність автора з проблемою дослідження визначають найчастіше за використаними літературними джерелами, бажано, щоб у науковій роботі було більше тридцяти – п’ятдесяти джерел.

Як показує досвід, нумерацію сторінок краще проставляти у правому верхньому куті сторінки без крапки у кінці (таким чином легко знайти відповідну сторінку, не перегинаючи її). Титульну сторінку, зміст, вступ, першу сторінку тексту, як правило, не нумерують.

Структура наукової роботи

Курсова, дипломна, магістерська роботи складаються з таких елементів: титульної сторінки (на титульному листку вказується міністерство, назва вищого навчального закладу, де виконувалась курсова (дипломна, магістерська) робота, назва теми, прізвище та ініціали студента, прізвище, ініціали, вчене звання і науковий ступінь керівника, рік виконання роботи (див. додаток); змісту (плану); переліку умовних позначень, якщо є потреба їх уведення (детальніше дивіться п.4.4.); вступу (детальніше дивіться п.4.5.); розділів основної частини (детальніше дивіться п.4.6.); висновків (детальніше дивіться п.6.1.); списку використаної лiтератури(детальніше дивіться п.6.2.); додатків (детальніше дивіться п.6.4.).

Кожна з цих складових виконує конкретну функцію, а всі разом вони дають системне уявлення про визначену в темі дослідження і розкриту в його змісті проблему. Послідовність викладу теми повинна чітко відповідати плану роботи.

Наукові роботи (курсові, дипломні, магістерські) можуть мати окремі відмінності у структурі та змістовому наповненні структурних елементів.

У наукових роботах із української мови аналізуються мовні явища (наприклад, “Явище синонімії у творах Лесі Українки”), у дослідженнях з української літератури – фольклорні чи літературні явища (наприклад, “Сюжетно-тематичні групи балад”).

У наукових роботах з методики викладання української мови досліджується система роботи над лексикою, фразеологією, частинами мови тощо у процесі навчання учнів мови у певному класі, вивчення окремих розділів української мови тощо (наприклад, “Збагачення мовлення учнів шостого класу етнокультурознавчою лексикою”).

У наукових роботах з методики викладання української літератури досліджується методична система вивчення певного фольклорного чи літературного твору, формування умінь в учнів аналізувати художні твори (наприклад, “Система роботи над кіноповістю “Зачарована Десна “ О.Довженка”).

Опрацювання лiтературних джерел

Відповідно до обраної теми після порад наукового керівника студенту потрібно скласти список спеціальної літератури, яку йому належить опрацювати у фондах університетських та інших бібліотек за системним та алфавітним каталогами. В разі виникнення труднощів кваліфіковану консультацію початкуючому досліднику надасть черговий бібліограф.

У системному каталозі можна знайти інформацію з різних галузей знань, в алфавітному – наявні данi про кожне видання: прiзвище автора i назва книги, мiсто, де вона надрукована, назва видавництва i рiк видання, кiлькiсть сторiнок.

Звичайно, наукова робота виконується на основі глибокого вивчення різноманітних літературних навчально-методичних (підручники, навчальні та методичні посібники) і наукових (монографії, статті в науково-методичних журналах та збірниках наукових праць, дисертації, матеріали наукових семінарів та конференцій тощо) джерел, нормативно-програмових документів (державні документи про освіту, навчальні плани і програми), а також за результатами самостійної пошукової роботи.

Здійснюючи підбір літератури з теми дослідження, важливо переконатись у доцільності використання того чи того джерела. Досвід показує, що спочатку слід ознайомитись із фундаментальними роботами.

Молодому досліднику необхідно систематично стежити за новинками філологічної, педагогічної літератури, науково-методичними журналами та газетами, зокрема "Мовознавство", "Дивослово", "Культура слова", "Російська мова та література", матеріалами конференцій, збірниками наукових праць, реферативними журналами з мережі ІНТЕРНЕТ тощо.

У колі читання мають бути не лише книги і статті безпосередньо з теми роботи, коло літературних джерел має бути широким. Оптимальною кількістю повинна бути така, що розкриває тему дослідження. При цьому бажано, щоб кожне джерело аналізувалося не ізольовано від інших. Наприклад, якщо виконується дослідження на тему "Етнолінгвістичний аспект дослідження вигукових фразеологізмів”, варто познайомитися з літературою, яка присвячена питанням українській фразеології, етнолінгвістиці, а не лише обмежуватися пошуком інформації лише про вигукові фразеологізми. Досліджуючи проблему стилістичного використання певної групи лексики у творах окремого письменника, необхідно не лише уважно прочитати академічні праці з лексикології та стилістики, а й детально ознайомитися з публікаціями, присвяченими творчості цього митця. При цьому, конспектуючи, слід завжди добре пам’ятати предмет власного дослідження і не відходити від визначеної теми.

Після попереднього знайомства з літературою необхідно визначити основні питання досліджуваної теми, тобто скласти чорновий план дослідження.

Опрацювання літературного джерела (монографії, підручника, посібника) необхідно починати з титульного аркуша і запису даних про це джерело на окрему картку, листок. Зверху, з правої сторони картки бажано записати шифр, автора (прізвище та ініціали), назву джерела, сторінку, наприклад: Мацько Л. Про державний освітній стандарт з української мови для середньої школи //Дивослово.- 1996.-№5.-С.61. При укладанні розділів наукової роботи, одне і те ж джерело, одна і та ж картка може знадобитись кілька разів. Зберігати картки краще у відповідних папках, коробках, шухлядах.

Якщо є можливість, таку картотеку можна також складати і в комп’ютерному варіанті. Перевага цього методу в тому, що частину інформації із записника можна вставляти безпосередньо у текст роботи.

Увага! Якщо у записі літературного джерела були допущені неточності, наприклад, неправильно записана сторінка, не вказано видавництво, не названі всі автори тощо, то на пошуки потрібної інформації пізніше може бути витрачено багато дорогоцінного часу. Інформацію про загальну методику і загальні принципи аналізу різних типів джерел студенту бажано було б отримувати в курсі джерелознавства, який читається в багатьох російських вузах, у курсі “Основи наукових досліджень”, на спецсемінарах або у наукового керівника.

Студентські експедиції - складова наукового пошуку

Важливим елементом наукової роботи є матеріал студентських експедицій. За період навчання на філологічному факультеті майбутні вчителі-словесники під керівництвом досвідчених викладачів проходять фольклорну, діалектологічну, етнографічну практики в селах різних регіонів України.

Головною метою фольклорної практики є комплексне обстеження сучасного стану розвитку фольклору обраного району. Студенти здійснюють записи уснопоетичних творів, набуваючи при цьому навичок фольклористичної праці, звертають увагу на структуру фольклорного матеріалу, представленого різними віковими і професійними групами населення, місце в ньому традиційних фольклорних жанрів, а також пісенних та оповідних новотворів, з’ясовують вияви міжнаціональних мистецьких зв’язків, впливу на фольклор літератури, професійного музичного мистецтва.

Таким чином, учасники практики вперше виступають у ролі дослідників: накопичують матеріал для подальшого аналізу процесів, що визначають еволюцію сучасного українського фольклору. Без ретельного, цілеспрямованого збирання фактів не можна досягти важливих результатів!

Важливим і відповідальним завданням студентських діалектологічних експедицій є збирання і оформлення матеріалів до Лексичного атласу української мови. Окрім наукового завдання (виробити навички науково-дослідної роботи у процесі збирання і вивчення українського діалектного мовлення, сприяти поглибленню семасіологічних, етимологічних досліджень не лише української, а й інших слов’янських мов), така практика покликана розв’язати навчальні (поглибити і розширити знання з української діалектології), виховні (виховувати у студентів любов до рідного краю, мови, звичаїв, обрядів рідного народу, культуру спілкування з різними верствами населення), професійні (сформувати у студентів навички виявлення впливу діалектного середовища на усне і писемне мовлення) завдання.

Етнографічна практика має на меті розширення знань студентів про історію, культуру, побут українського народу й інших народів, що населяють територію України. Опанування багатством і різноманітністю української культури, народних традицій веде до усвідомлення своєрідності народу, виховує почуття поваги до інших народів, сприяє поєднанню у світогляді студентів загальнолюдських цінностей, естетичних ідеалів.

Відомості, які отримають студенти у період проходження практики, органічно доповнять навчальні курси з народознавства, українознавства, етнографії України, етнографічного музеєзнавства, української літератури, української мови тощо. Фактологічний матеріал, зібраний студентами, сприятиме кращому засвоєнню теоретичних положень даних дисциплін.

Записи текстів, здійснювані у період практик, мають передавати всі особливості лексики, фонетичні особливості місцевої говірки виконавця. Діалектизми, русизми, жаргонізми, просторічні слова не можна замінювати на літературні слова. Якщо значення того чи іншого слова незрозуміле, до записів потрібно включити пояснення.

Кожен текст повинен бути паспортизований. Це передбачає наявність таких даних: час і місце запису, прізвище збирача, прізвище, ім’я, по батькові виконавця, вік виконавця (вказати рік народження), національність, соціальний стан і фах, рівень освіченості, місце народження виконавця. Записи творів можуть бути згодом підготовлені до публікації, стати основою для написання студентських наукових робіт, виступів на студентській науковій конференції, на засіданні наукового гуртка.

Ґрунтовні дослідження, проведені студентами у період фольклорної, літературно-краєзнавчої, діалектологічної, етнографічної практик під керівництвом досвідчених викладачів, сприяють розробці та впровадженню в навчальний процес нових спецкурсів. На часі, наприклад, введення спецкурсів із соціальної діалектології, етимології, ономастики, етнолінгвістики та етнолінгводидактики, питань мовного стилю і мовної особистості письменника тощо.

Становлення дослідника у процесі педагогічної практики

Педагогічна практика - невід’ємна складова частина навчально-виховного процесу. Вона забезпечує оптимальне поєднання теоретичної (фахової, психолого-педагогічної) підготовки майбутніх учителів української мови і літератури з їх практичною діяльністю в освітніх закладах різних типів, виховує потребу систематично поповнювати свої знання і творчо застосовувати їх у практичній діяльності, сприяє формуванню творчого ставлення до педагогічної діяльності, визначає рівень професійної компетенції, інтенсифікує процес формування професійних особистісних якостей.

Під час проходження педагогічної практики у студентів четвертого - п’ятого курсів, магістрантів з’являється можливість у проведенні дослідницької роботи за темами курсових або дипломних робіт як з української мови і літератури, так і з методик викладання цих дисциплін. Виконуючи філологічні дослідження, бажано провести опитування учнів на знання, розуміння значень певної групи лексики, фразем або літературних понять тощо.

Широке поле діяльності відкривається для проведення наукових досліджень із методик викладання дисциплін.

Студенти-дослідники вивчають літературні джерела, присвячені передовому педагогічному досвіду, знайомляться з практичними роботами вчителів-словесників даного навчального закладу, аналізують концепції кращих учителів української мови і літератури (вчителів року), проводять констатуючий зріз, педагогічний експеримент (пошуковий, навчальний, контрольний), бесіди з учителями та учнями, анкетування вчителів і учнів, здійснюють аналіз планів і стенограм уроків, учнівських робіт, вивчають шкільну документацію.

Творчий підхід до концепцій, принципів (на сьогодні все частіше йде мова про проблемно-альтернативний, дослідницько-пошуковий, культурологічний та комунікативно-діяльнісний принципи) роботи учителів української мови і літератури формує новий погляд на професійну діяльність, часто виступає для студента-дослідника стимулом до народження наукових ідей.

Педагогіка співробітництва між вищим педагогічним закладом і загальноосвітньою школою, де проходять практику студенти філологічного факультету, між викладачем-методистом, учителем і практикантом допомагає студентам провести справжні уроки життя, уроки високопрофесійного спілкування, уроки людяності, порядності.

У наукових роботах, які торкаються проблем школи, навчального процесу, формування мовної особистості учня, студентам досить доречно було б висвітлити досвід кращих учителів, описати методику їхніх уроків, охарактеризувати їхню систему роботи над відповідним навчальним матеріалом.

Зважаючи на актуальність проблеми формування мовної особистості молодих громадян і патріотів української держави, магістрантам на педагогічній практиці варто було б провести опитування студентів. Питальники можуть бути різними. Пропонуємо зразок анкети-інтерв?ю для студентів філологічних факультетів.

Під час проходження педагогічної практики майбутні учителі української мови і літератури вивчають вікові та індивідуальні особливості учнів, соціально-психологічні особливості учнівського колективу, що відіграє важливу роль при реалізації експериментальної роботи.

Зокрема, досліджуючи тему “Методика позакласного читання (на матеріалі фольклорних жанрів)”, бажано з’ясувати можливості учнів у визначенні основної думки твору, розумінні ролі зображувальних засобів художнього твору, вчинків персонажів, у виявленні ставлення до прочитаного, аргументуванні своєї думки.

Для більш якісного аналізу формуючого експерименту окремі залікові уроки студенти подають у відеозаписі. Наприклад, студентка Н.Кабанова у додатку до дипломного дослідження “Ремесла і промисли Глухівщини (історико-культурний та лінгвістичний аспекти) представила у відеозаписі кілька своїх уроків та виховний захід .

У період педагогічної практики у майбутніх творчих учителів з’являється можливість керувати дослідницькою роботою школярів, що стимулює науковий потенціал талановитої студентської і учнівської молоді. Кращі учні загальноосвітніх шкіл м. Бердянська представляли свої наукові наробки на звітних студентських науково-практичних конференціях (на жаль, поки що такому виду підготовки приділяється не завжди належна увага).

Педагогічна практика наочно демонструє взаємозв’язок психолого-педагогічних знань із спеціальними, допомагає усвідомити відмінність дослідницької діяльності вченого-філолога і вчителя мови і літератури, що детермінує необхідність професіоналізації навчально-дослідницької філологічної діяльності майбутнього вчителя.

5. Особливості виконання наукової роботи з сучасної української літературної мови

Збір та опрацювання мовного матеріалу. Збір мовного матеріалу варто розпочинати після опрацювання відповідної наукової літератури або паралельно. Курсова (дипломна, магістерська) робота може передбачати на основі тексту твору, кількох творів певного автора, кількох авторів укладання картотеки мовних фактів (синонімів, фразеологізмів певних типів тощо). За допомогою цієї картотеки в основній частині роботи здійснюється систематизація і класифікація досліджуваного матеріалу.

Наприклад, досліджуючи тему “Історизми в романі П.Куліша “Чорна рада” виконавець повинен уважно прочитати текст поданого художнього твору, знайти в ньому зазначеної лексеми і записати їх на окремі картки, зазначивши при цьому контекст і сторінку джерела. Бажано також залишати місце для авторських зауважень щодо місця цієї лексеми у класифікації мовного матеріалу.

Такі картки слід зберігати в конвертах і папках. Кількість їх має бути приблизно 100-200 одиниць. Це допоможе більш якісно охарактеризувати лексеми на позначення одягу і козацької атрибутики, страв і напоїв, професій та адміністративних посад. Таким чином комплектується один із додатків курсової роботи

Тематика наукових робіт. Тематика курсових (дипломних, магістерських) робіт з української мови охоплює всі розділи цього навчального курсу. Як показує досвід, найбільш поширені курсові роботи, що стосуються лексики, фразеології певного твору, соціальної групи, села, регіону тощо.

Наукова робота з діалектології розвиває пізнавальний інтерес до мови жителів певної території. Цікаво ж, наприклад, дізнатись, що серед будівельної лексики східнополіського говору є лексеми, які відомі тільки на цій території і не зафіксовані в інших діалектних джерелах: бого'виі 'угол ‘куток у хаті, де висять образи і стоїть стіл, за який садять шанованих гостей’, гружо'ват’, гру'зит’ ‘обмазувати стіни будівель глиною з домішками соломи’, ди'тинец’, д’а'т’ін’ец, у'тинец, хрест ‘настил із дощок на дні колодязя, що запобігає замулюванню джерела, служить для зручності під час чищення колодязя, клу'бок ‘верхня частина віконної рами’ та ін.

Як кожне лінгвогеографічне дослідження така робота передбачає наступні етапи: складання питальника, польовий збір відповідного матеріалу, його картографування, пояснення. Зібраний у селах матеріал (наприклад, народна будівельна, весільнообрядова лексика в селах Сумщини, ойконімія Глухівщини, мікротопонімія Глухівщини, ) наносять на карти у вигляді ізоглос, тобто ліній, які позначають територію поширення певного мовного факту.

Наукові роботи з фонетики та орфоепії можуть стосуватись опису і становлення відповідних норм української літературної мови, опису і певного аналізу фонетичних особливостей мови жителів певного села, регіону.

Виконуючи наукові роботи зі словотвору, студенти працюють, як правило, з численною групою продуктивних за способом творення афіксів, на основі стилістичного підходу головну увагу приділяють їх виражальній цінності, експресивній якості, можливостям їх підпорядкування певному змістові й меті висловлювання.

Наукові роботи з фразеології, морфології, синтаксису теж пропонуються для виконання з елементами стилістики, вони стосуються мови творів певного письменника, засобів масової інформації. Загальномовознавчі теми пропонуються за працями відомих мовознавців .

Складання робочого плану. План - це ескiз майбутньої працi, в якому повиннi бути визначенi необхiдна кiлькiсть роздiлiв або пiдроздiлiв та їх найменування. Він також містить номери початкових сторінок усіх розділів та пунктів. Важлива ознака плану - його чіткість, логічність і лаконічність у формулюванні.

Зразок плану курсової роботи на тему «Історична лексика в романі п.Куліша «Чорна рада»

Зміст

Вступ

1. Застарілі слова в сучасній українській літературній мові.

1.1. Матеріальні архаїзми.

1.2. Стилістичні архаїзми.

2. Історизми в романі П.Куліша «Чорна рада».

2.1. Назви одягу та козацької атрибутики та зброї.

2.2. Назви страв та напоїв.

2.3. Назви професій та адміністративних посад.

2.4. Стилістична роль історизмів у романі.

Висновки.

Список використаної літератури.

Додатки.

Зразок плану дипломної роботи на тему “Український діловий етикет"

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи ділового мовлення

1.1. Специфіка офіційно-ділового стилю.

1.2.Культура офіційного спілкування як засіб формування мовної особистості.

Розділ 2. Національне в діловому етикеті

2.1. Діловий етикет як важлива складова офіційно-ділового стилю

2.2. Діловий етикет як історико-культурологічна проблема

2.3. Класифікація ділового етикету

2.3.1. Національна специфіка звертання

2.3.2. Привітання як формула ввічливості

2.3.3. Мова виступів та дискусій

2.4. Етикет ділового писемного мовлення

Висновки Використана література

Перелік умовних позначень. До умовних позначень відносять специфічну термінологію, вживану в науковій роботі, певні скорочення. Якщо такі терміни у тексті роботи повторюються менше трьох разів, то їх пояснення подають при першому ж згадуванні; якщо ж вони повторюються в роботі досить часто (більше, ніж три рази), пояснення їх значення треба подати перед вступом наукової роботи.

Перелік умовних позначень друкується у вигляді двох колонок, де ліворуч за алфавітом подають термінологію та скорочення, а праворуч – їх детальне пояснення. Наприклад:

Примітка: у тексті наукової роботи можуть зустрічатись загальноприйняті скорочення, які необов?язково зазначати в переліку умовних позначень: р.-рік, рр.- роки, ц.р. -цього року, ст. – століття, н.ст. – новий стиль, ст.ст. – старий стиль, н.е. – нова ера, т. – том, та ін. – та інше (вислови типу і таке інше всередині речення не скорочуються), і т.д. – і так далі, і.т.п. – і тому подібне, у т.ч. – у тому числі, див. – дивись, пор. – порівняй, гол.чин. – головним чином, т.ч. – таким чином.

Вступний розділ. У вступі розкривається актуальність та ступінь дослідженості наукової проблеми на даному етапі мовознавчої науки, що обґрунтовується шляхом критичного аналізу відповідної літератури, і докладною характеристикою найбільш переконливих поглядів.

Структура огляду літератури може бути орієнтовно такою: літературні джерела, що висвітлюють історію розвитку проблеми;

• теоретичні роботи, які повністю присвячені темі;

• роботи, які розкривають проблему частково,

• короткий висновок про ступінь висвітленості в науковій літературі основних аспектів теми.

Варто намагатись здійснити огляд літератури самостійно, вказати, про що саме дізнався дослідник з аналізованих джерел. Наведемо приклад огляду наукової літератури з теми “Поховальнообрядова лексика жителів Глухівщини” (З дипломної роботи студ. Городнової Т. , наук. кер. – доц. Семеног О.М.). Полісся, особливо східне, у результаті свого соціально-економічного розвитку, географічного розшарування залишило на своїй території дуже велику кількість слів, повўязаних з ритуальними елементами поховального звичаю. Яскраво простежується це і на Глухівщині. Величезний досвід нашого народу, його духовні скарби, мораль, світогляд, мова відображені в записах відомих етнографів Сумщини: І.Абрамова, О.Овсяннікова, Г.Калиновського, М.Сумцова та ін.

Значний внесок в історичній та етнографічній науці належить представникам роду Марковичів-Маркевичів: Я.М.Маркович (1776-1804), автор "Записок про Малоросію, її жителів і витвори" (СПб., 1784 р.); О.М.Маркович (1790-1865) "Малоросійське весілля", М.А.Маркевич (1804-1860), автор етнографічної праці "Звичаї, повірўя, кухня та напої сучасних українців". У Глухові народився і творив І.Кульжинський (1803-1884), перу якого належить серія краєзнавчих нарисів "Малоросійське весілля", "Обжинки", "Вечорниці" тощо, зведені в працю "Малоросійське село". Етнографам відоме імўя Пелагеї Литвинової-Бартош (1833-1904). Її перу належить праця "Весільні обряди і звичаї у селі Землянці Глухівського повіту на Чернігівщині".

У наведених працях глибоко досліджені календарні та весільні сімейно-побутові звичаї. На жаль, своєрідна специфіка ритуальних елементів поховальної обрядовості зумовила незначну кількість праць у цьому напрямку.

У працях етнографів, окрім розвідки О.О. Шафонського "Черниговского наместничества топографическое описание", що містить опис поховальних звичаїв Чернігово-Сумщини, ми знайдемо лише фрагменти поховальної обрядовості: церемонію поховання, ритуальні предмети. Записи досліджень східнословўянського та варіантів українського поховального обряду подані в роботах В.Гнатюка, З.Кузелі, І.Біньковського, П.Чубинського, М.Максимовича, Б.Грінченка, М.Сумцова та ін. Спроби різнопланового аналізу словўянського поховального обряду та окремих його елементів подано в наукових розвідках О.Афанасьєва, О.Потебні, Д.Анучина, Д.Зеленіна, П.Богатирьова тощо.

Проте ці записи не задовольняють сучасних вимог через безсистемність, випущення ряду фрагментів обряду.

Потребує досліджень і лексика обряду, яка належить до культурологічної лексики сучасної української мови і є однією з тематичних груп її духовного фонду. Вивчення звичаєвої лексики є важливим з лінгводидактичною метою: для виховання україномовної особистості, національна свідомість якої формується і виховується середовищем, освітою, тривалими звўязками з довкіллям, з етнопсихологічними основами мовного спілкування.

Зверніть увагу! У вступі курсової роботи повинні знайти місце такі складові: предмет, мета, завдання, методи дослідження. У вступі дипломної, магістерської роботи слід подати також: об’єкт, теоретичне і практичне значення, методологічну основу дослідження, основні джерела дослідження (наукова література, довідники,словники, тексти творів), відомості про апробацію (виступи наконференціях, публікації за темою дослідження). Гіпотеза подається в методичних роботах.

З'ясуємо суть понятійного апарату більш детально.

Об’єкт дослідження - це вся сукупність зв’язків, відношень різних аспектів теорії і практики науки, яка слугує джерелом необхідної для дослідника інформації. Це частина об’єктивної реальності, яка на даному етапі стає предметом практичної і теоретичної діяльності людини як соціальної істоти.

Предмет дослідження - це тільки ті суттєві зв’язки та відношення, які підлягають безпосередньому вивченню в даній роботі, є головними, визначальними для конкретного дослідження.

Предмет включає сукупність властивостей і відношень об’єкта, опосередкованих людиною (суб’єктом) у процесі дослідження з певною метою в конкретних умовах. Наприклад, тема курсової роботи “Лексичні засоби створення гумору і сатири в поезіях П.Глазового”.

Об’єктом дослідження є вербальні і невербальні засоби створення гумору та сатири в українській мові, предметом - лексичні засоби створення гумору та сатири в поезіях П.Глазового. Тема дипломного дослідження: “Український діловий етикет: традиції і сучасність”.

Об’єктом є культура ділового мовлення, а предметом - діловий етикет як складова ділового мовлення.

Тема магістерського дослідження: “Російська фразеологія як вираження національного менталітету”.

Об’єктом дослідження виступає російська національна фразеологія у широкому контексті, а предметом фразеологічні звороти народного походження.

Після вичленування в об’єкті чітко окресленого кола явищ студент повинен сформулювати мету. При формулюванні мети слід з’ясувати, який результат бажає отримати дослідник. Завдання роботи в сукупності повинні давати уявлення, що слід зробити для виконання мети. Наприклад: тема дипломної роботи “Лексика спорідненості та родинних зв’язків у сучасній українській мові”.

Мета дипломної роботи - дослідити структурний та функціональний аспекти лексики спорідненості та свояцтва у сучасній українській мові, завдання: виконати теоретичний аналіз досліджуваної проблеми на матеріалі лінгвістичної, педагогічної, методичної літератури; проаналізувати семантику та етимологію лексем на позначення спорідненості і родинних зв’язків, а також похідних від них; з’ясувати стилістичні функції назв спорідненості і свояцтва.

Джерельною базою курсових, дипломних, магістерських досліджень виступають тексти художніх творів, словники, зокрема «Словник української мови в 1І-ти томах», «Словарь русского языка» В. Даля, «Словарь української мови» Б.Грінченка, «Етимологічний словник української мови» за ред. О. Мельничука, «Фразеологічний словник української мови” тощо.

Наприклад, матеріалом для магістерського дослідження “Російська фразеологія як вираження національного менталітету” виступають фразеологічні одиниці, зафіксовані в академічному “Фразеологічному словнику української мови” в 2-х томах [ФСУМ], “Словнику української мови” в 11-ти томах [СУМ], “Фразеологічному словнику української мови” В.Д.Ужченка та Д.В.Ужченка [УУФСУМ], а також “Словнику стійких народних порівнянь” О.С.Юрченка, А.О.Івченка [ССНП], ”Українських приказках , прислів’ях і такому іншому” М.Номиса [Номис].

У дипломних, магістерських роботах вичленовують методологiчну основу – “основне, вихідне положення, на якому базується наукове дослiдження” [46, С.63]. Це провідні положення праць вітчизняних і зарубіжних учених про певні мовні явища, державні документи.

Наприклад, методологічними орієнтирами у дипломній роботі “Специфіка українського ділового етикету” слугували праці науковців про комунікативні якості професійного мовлення. Метологічними засадами магістерського дослідження “Етнокультурна семантика українських фразем” стали праці лінгвістів О.Потебні, І.Білодіда, В.Русанівського, Л.Авксентьєва, В.Виноградова про фразеологізм як мовну одиницю, фразеологічний склад української мови. Для досягнення поставленої мети i pозв'язання завдань у курсовій, дипломній, магістерській роботі вичленовують методи. У найбільш загальному розумінні це шлях, спосіб досягнення поставленої мети і завдань дослідження.

У мовознавстві метод визначають як “узагальнену сукупність теоретичних установок, прийомів, методик дослідження мови та окремі прийоми, методики, операції для визначення конкретних теоретичних установок”.

У наукових роботах застосовуються як теоретичні (вивчення лінгвістичної літератури з проблеми дослідження, навчальних програм, державних документів), так і емпіричні методи (спостереження , опитування, анкетування).

Спостереження, як правило, складається з таких етапів, як сприйняття, констатація, опис певного явища (текстів творів різних жанрів та стилів) з допомогою словників. Опитування як форма вербальної комунікації найчастіше проводиться на основі завчасно продуманих питань в усній чи письмовій формі.

Анкетування проводиться в письмовій формі, містить питання, а також при потребі певні позначки, малюнки, схеми.

Інтерв'ю – це форма усного опитування, яка проводиться з метою визначення певних мовленнєвих явищ (русизмів, жаргонізмів тощо).

Для аналізу мовних явищ використовують описовий, структурно-семантичний, семантико-стилістичний методи, компонентний, статистичний аналіз. Найпоширенішим мовознавчим методом дослідники визначають описовий. В описовому методі виділяють такі етапи: виділення одиниць аналізу (фонем, морфем, лексем), класифікація й інтерпретація виділених одиниць.

Компонентний аналіз – це система прийомів лінгвістичного вивчення значення слів, суть якого полягає у розщепленні значення слова на складові компоненти-семи. Метод доцільний для аналізу лексико-семантичних груп (назви одягу, будівельна лексика, мете реологічна лексика тощо).

Зіставний метод – це сукупність прийомів дослідження й опису мови через її системне порівняння з іншою мовою з метою виявлення її специфіки.

Серед методів соціолінгвістики виділяють методи польового дослідження – анкетування, інтерв’ю, безпосереднє спостереження, експериментування, вивчення документальних джерел. Статистичний метод дає можливість вивчати масові явища в лінгвістиці. Метод лінгвістичної географії використовують у роботах з діалектології, за його допомогою вивчають просторове розміщення певних елементів мови (наприклад, тваринницької лексики на території Східного Полісся).

Характеристика основного змісту роботи. У науковій роботі може бути два або три розділи. За своєю назвою та змістом розділи повинні відображати завдання наукового дослідження. Кожний розділ починають із нової сторінки. В кінці кожного розділу формулюють висновки із стислим викладом наведених результатів.

У першому (описовому) розділі необхідно стисло і критично розглянути праці вітчизняних та зарубіжних науковців з даної проблеми. Важливо висловити власні міркування, продемонструвати вмiння аргументовано доводити думку, спираючись на теоретичні праці та ілюструючи достатньою кількістю мовних фактів.

У другому (аналітичному) розділі потрібно розробити загальну методику проведення дослідження, а також викласти результати його проведення: з’ясувати, наприклад, семантику та етимологію відповідних лексем (при цьому належним чином мають бути використані лінгвістичні словники та довідники), запропонувати класифікацію опрацьованого мовного матеріалу. Необхідно зробити кількісний та якісний аналіз тематичних груп. Бажано використати таблиці, схеми тощо.

Виклад думок повинен бути логічним і послідовним. Підтверджуючи окремі положення цитатами, треба посилатися лише на найбільш вагомі.

1. СПЕЦИФІКА НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ З МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ РОСІЙСЬКОЇ МОВИ

   Вибір теми для дослідження. Основи професійної майстерності майбутнього вчителя української мови формуються у процесі вивчення всіх дисциплін фахової, психолого-педагогічної, професійно-орієнтованої підготовки. Провідна роль у системі підготовки вчителя-словесника як дослідника належить методичним курсам.

Саме опановуючи ці курси, на лекціях, практичних, лабораторних заняттях, спецсемінарах, спецкурсах майбутній учитель має оволодіти методами й прийомами успішного навчання рідної мови у закладах різних типів акредитації (загальноосвітній школі, гімназії, ліцеї, коледжі тощо).

Вагоме місце у системі методичної підготовки займає науково-дослідницька робота, яка реалізується у проведенні педагогічних експериментів під час педагогічної практики, у написанні курсових, дипломних, магістерських робіт. Теми наукових робіт методики української мови передбачають опрацювання методики вивчення основних розділів курсу української мови, зокрема методики фонетики й орфоепії, лексики, фразеології, будови слова і словотвору, граматики, орфографії, пунктуації, розвитку зв'язного мовлення, стилістики, вивчення загальних відомостей про мову, удосконалення мовних умінь і навичок та культури мовлення учнів.

Наукові роботи з методики української, світової літератури, як правило, присвячуються проблемам вивчення художнього твору, біографії письменника у єдності з його творчим доробком, методам навчання, системі позакласного читання, факультативним заняттям тощо.

Аналіз тематики курсових робіт із методик вище названих дисциплін у Бердянському державному педагогічному університеті, бесіди з викладачами-методистами засвідчує потребу в дослідженні і таких тем, як підвищення культури мовлення, формування мовної особистості засобами художньої літератури, лінгвістичний, лінгвостилістичний аналіз художнього тексту, проблемне й інтегроване навчання, блокове компонування програмового матеріалу, комп'ютеризоване навчання мови, новаторські форми проведення занять.

На вістрі часу розробка магістрантами тем наукових досліджень, присвячених порівняльній характеристиці викладання цього розділу української мови, вивчення творчості певного письменника у загальноосвітній школі і коледжі, гімназії, ліцеї, опрацювання філологічної і методичної спадщини О.Білецького, Л.Булаховського тощо.

Обираючи тему для дослідження, важливо чітко усвідомлювати значення матеріалу для майбутньої професійної діяльності. Доречним було б продовжувати, розширювати сферу дослідження, попередньо розпочатого з певного розділу української мови, української чи світової літератури.

Наприклад, якщо попередньо виконувана курсова робота з української мови була присвячена темі “Назви спорідненості і свояцтва у повісті О.Довженка “Зачарована Десна”, а курсова робота з української літератури - темі “ Показ родини у творчості О.Довженка”, то методичні теми можуть стати продовженням цих досліджень і стосуватись особливостей засвоєння учнями певного віку і групи лексики, словникової роботи на уроках рідної мови, специфіки вивчення повісті О.Довженка “Зачарована Десна” тощо.

Наукова робота з української мови, що стосувалась мовностилістичних особливостей української народної казки, після вивчення студентом навчальних дисциплін “Вступ до слов’янської філології”, “Народознавство”, “Історія зарубіжної літератури”, може стати основою для написання курсової чи дипломної, магістерської роботи, присвяченої методиці взаємозв’язків казок слов’янських народів.

Готуючи наукові роботи з методик викладання української мови, української літератури, слід приділити належну увагу глибокому аналізу чинних програм, підручників, посібників, уміти встановлювати міжпредметні зв'язки у процесі вивчення української мови, літератури, використовувати дидактичні можливості методичного апарату навчальної книги, ілюстративний матеріал, вправи, тексти.

Проведення педагогічного експерименту

У вступі наукової роботи з методики викладання української мови (літератури) на основі залучення філософських, психолого-педагогічних, мовознавчих, літературознавчих, методичних джерел з’ясовується ступінь дослідженості проблеми.

Об’єкт наукового дослідження виступає загальною сферою пошуку, а предмет - те конкретне, що виявляється у загальній сфері пошуку. У науковій роботі “Систематизація знань з усної народної творчості (на матеріалі української літератури в п’ятому класі)” об’єктом є процес вивчення української народної творчості у загальноосвітній школі, а предметом – критерії відбору і принципи систематизації навчального змісту про українську народну творчість.

Мета дослідження випливає із необхідності виділити новий аспект проблеми, що досліджується.

Наприклад, мета наукової роботи на тему “Збагачення словникового запасу учнів засобами українських народних казок” полягає в теоретичному обґрунтуванні методичної системи роботи стосовно збагачення лексичного складу учнів елементами побутової лексики українських народних казок”. Важливу роль у методичних дослідженнях відіграє гіпотеза. C.У.Гончаренко, Н.Г.Ничкало зазначають, що можливі два типи гіпотез. Перший тип – описові гіпотези, які містять причини і можливі наслідки. Другий тип – пояснювальні гіпотези: в них додається пояснення можливих наслідків залежно від певних причин, а також характеризуються умови, за яких ці наслідки обов’язково матимуть місце, тобто пояснюється, завдяки яким факторам і умовам буде досягнуто очікуваного результату.

Наприклад, наукова дослідження “Формування в учнів 10 класу умінь аналізувати твори історичної тематики (кер. доц. Гриневич В.Й.) передбачає таку гіпотезу: рівень формування в учнів 10 класу умінь аналізувати твори історичної тематики підвищиться, якщо: вони оволодіють знаннями жанрової специфіки та особливостей творів історичної тематики; осмислять значення, педагогічну доцільність умінь аналізу; використовуватимуться активні форми і методи навчальної та позанавчальної діяльності, пропонуватимуться проблемні ситуації, які стимулюватимуть учнів у процесі роботи з історичним твором висловлювати власні судження про вчинки героїв.

Гіпотеза, як вважають відомі науковці С.У.Гончаренко і Н.Г.Ничкало, має формулюватися так, щоб її можна було експериментально перевірити. Перебіг того чи іншого педагогічного явища чи процесу залежить від багатьох чинників, і треба науково обґрунтовано встановити, впливом яких саме факторів можна нехтувати в тому чи іншому разі й, водночас, вплив яких факторів є визначальним.

З метою реалізації мети автор наукової (курсової, дипломної, магістерської) роботи визначає конкретні завдання, які відображають логіку наукового пошуку.

Єдиного стандарту у формулюванні завдань немає, та все ж таки найчастіше вони пов’язані з виявленням сутності, природи, структури предмету, що досліджується. Завдання включають у себе вивчення та аналіз фахової літератури і на цій основі з’ясування теоретичних питань із досліджуваної проблеми.

Наприклад, тема дослідження: "Навчання ділового мовлення учнів 7 класу".

Завдання дослідження:

• вивчити лінгвістичні, психологічні, методичні джерела з окресленої проблеми;

• з’ясувати типові недоліки у роботі з розвитку ділового мовлення з учнями сьомого класу;

• на основі передового педагогічного досвіду розробити систему уроків з розвитку ділового мовлення для учнів сьомого класу.

Методологічною основою досліджень з методики української мови виступають теорія пізнання, учення про мову як засіб спілкування, пізнання і розвитку, здобутки психолінгвістики в галузі мовленнєвої діяльності; комунікативно-діяльнісний, функціонально-стилістичний підходи до навчання мови і мовлення; відомості з вікової та педагогічної психології, праці мовознавців, методистів, нормативні документи про освіту.

Методологічною основою досліджень із методики української літератури виступають концепції про всебічний і гармонійний розвиток особистості, філософські праці про принципи і категорії педагогічної науки, праці літературознавців, методистів-дослідників, психологів, нормативні документи про освіту та перспективи її розвитку.

Методи дослідження бувають:

• теоретичні: а) аналіз наукових здобутків, висвітлених у дисертаціях, монографіях, проблемних статтях; б) теоретичне осмислення передового досвіду роботи вчителів;

• емпіричні: а) констатувальний зріз; б) педагогічний експеримент (пошуковий, навчальний, контрольний); в) спостереження й аналіз уроків; г) бесіди з учителями та учнями; ґ) анкетування вчителів і учнів; д) аналіз планів і стенограм уроків та учнівських робіт, вивчення шкільної документації.

Для методичних досліджень важливо вказати експериментальну базу, тобто де, на базі яких класів, шкіл воно проводилось.

Програма педагогічного експерименту залежно від типу наукового дослідження (курсова, дипломна, магістерська робота), як правило, включає кілька етапів. Наводимо орієнтовну програму педагогічного експерименту:

1 етап. На цьому етапі здійснюється відбір інформативного (дослідного) матеріалу для наступної розробки змісту, форм, методів організації роботи на уроках української мови і літератури.

2 етап. Розробляються критерії відбору поданого (лексичного, фразеологічного тощо) матеріалу для учнів певного віку.

3 етап. На основі розроблених опитувальників, тестів тощо проводиться констатуючий зріз, у ході якого з’ясовується рівень знань учнів про певні лексеми, фраземи тощо, уміння ними користуватись у відповідних ситуаціях.

4 етап. Здійснюється підбір контрольних і експериментальних класів з приблизно однаковим рівнем знань, науково-обгрунтований відбір принципів, методів і прийомів навчання, розробляється оптимальна система завдань, вправ, занять для учнів експериментального класу, визначається перелік відповідних умінь.

5 етап. Проводиться порівняльний аналіз результатів проведених контрольних робіт, тестів у контрольних і експериментальних класах.

Тема Лінгвістичне краєзнавство як засіб виховання національно-мовної особистості учнівської молоді

Вступ Розділ І. Лінгвістичне краєзнавство як науково-інтегрований рівень українознавства. 1.1. Передумови становлення і розвитку краєзнавства як науки. 1.2. Сутність лінгвістичного краєзнавства. 1.3. Лінгвокраєзнавчий простір Бердянщини. Висновки до розділу І. Розділ 2. Психолого-педагогічні аспекти виховання національно-мовної особистості старшокласників у загальноосвітньому закладі нового типу 2.1. Виховання національно-мовної особистості – першооснова національної освіти 2.2. Психолінгвістичні основи виховання національно-мовного типу особистості старшокласників 2.3. Педагогічний досвід виховання національно-мовної особистості засобами лінгвокраєзнавства Висновки до розділу ІІ Розділ 3. Система методичної роботи з лінгвокраєзнавства у старших класах в загальноосвітньому закладі 3.1. Організація експериментальної роботи 3.2.Виховання національно-мовної особистості учнівської молоді на уроках української мови 3.3. Лінгвокраєзнавча діяльність учнів у позакласній роботі 3.4. Експериментальне доведення ефективності запропонованої методики Висновки до розділу ІІІ Висновки Список використаної літератури Додатки

7. Захист науково-дослідної роботи

Підготовка до захисту. Студент має заздалегідь познайомитися з процедурою захисту наукової роботи. Для захисту курсової роботи студент за розробленою проблемою готує виступ на три-чотири сторінки, при необхідності певну наочність.

Захист курсової роботи відбувається у довільній формі: співбесіда, публічний виступ тощо. У будь-якому випадку обов’язковою є присутність членів комісії. Якщо студент під час захисту виявляє достатній об’єм знань, які претендують на вищу оцінку, ніж письмова інформація, то викладач може поставити іншу оцінку, зробивши запис “З урахуванням захисту” .

Кількісний склад членів комісії, як правило, складає не менше трьох осіб (разом з керівником курсової роботи). Оцінка у заліковій книжці завіряється підписом викладача, а в заліково-екзаменаційній відомості – керівником курсової роботи та членами комісії. На кожній сторінці курсової роботи студент ставить власний підпис. Керівник курсової роботи ставить оцінку, дату захисту, свій підпис на титульній сторінці, про що засвідчують власними підписами члени комісії.

Для захисту дипломної, магістерської робіт готуються такі документи: довідка про успішність, відгук наукового керівника, рецензія.

Захист дипломних робіт проводиться перед Державною екзаменаційною комісією (ДЕК), затвердженою наказом ректора університету.

Рішення про допуск дипломної роботи до захисту та визначення її статусу приймає декан факультету за поданням відповідної кафедри. У ДЕК науковим керівником разом з дипломною роботою подаються (не пізніше, як за два тижні до захисту): рекомендація кафедри до захисту; зведена відомість про виконання студентами навчального плану і про отримані ними оцінки з теоретичних дисциплін, курсових проектів (робіт), практик, з державних екзаменів (тільки перед захистом дипломних проектів або робіт); відгук керівника про дипломний проект (роботу), індивідуальний план, затверджений завідувачем кафедри.

Результати захисту дипломних робіт оцінюються за чотирибальною шкалою: "відмінно", "добре", "задовільно", "незадовільно". За такою ж шкалою пропонується оцінка дипломної роботи у висновках рецензента.

Захист наукової роботи. Для захисту дипломної, магістерської роботи на засіданні Державної екзаменаційної комісії необхідно підготувати наукову доповідь, тобто розгорнутий виклад результатів власного дослідження орієнтовно на сім-вісім сторінок, потрібну наочність, відгук наукового керівника, рецензію фахівця, довідку про навчання, витяг з засідання відповідної кафедри про допуск до захисту.

На захисті автор наукової роботи впродовж десяти хвилин повинен викласти змiст проведеного дослідження, акцентуючи увагу на власному внеску у розглядувану проблему, зазначивши, де апробовувалась дана проблема. Доповідь варто вивчити напам’ять або знати близько до тексту. Майбутній фахівець з української філології повинен добре потренуватись у виголошуванні доповіді, правильних акцентах, знати досконально “найтонші нюанси своєї праці”.

Закінчивши доповідь, відповiвши на питання членiв комiсiї, слід обов’язково подякувати присутнім. Намагайтеся, щоб слова доповіді, відповідей на питання були чіткими, зрозумілими, відповіді - якомога лаконічними, переконливими й доповнювали доповідь. Як зазначає І.Войнович, доповідач має враховувати і таку суттєву деталь: перебувати завжди лицем до слухачів [Войнович І.Д. Перед серйозним іспитом//Наук. світ.-2001.-№11.-С.18-20].

Захист має засвідчити не лише наявність наукової роботи, насамперед на захисті студент філологічного факультету повинен постати як особистість, громадянин, інтелігент. Особливої уваги набувають самостійність, оригінальність висловлених думок, їх обґрунтованість, уміння спростовувати хибні думки.

Доцільно запросити на засідання ДЕК студентів інших курсів, учителів української мови і літератури.

Як показує досвід, захист роботи одного студента триває не більше тридцяти хвилин. Остаточне оцінювання роботи відбувається при обговоренні на закритому засіданні ДЕК і потім оголошується головою державної екзаменаційної комісії у присутності всіх членів ДЕК і студентської групи.

Вимоги до оцінки наукової роботи

Після публічного захисту наукової роботи студент отримує оцінку, яка заноситься до екзаменаційної відомості і залікової книжки студента. Оцiнка виставляється з урахуванням рецензiї та якостi захисту автором роботи.

Серед вимог до оцінки науковці і методисти виділяють такі:

• правильність визначення мети, завдань, предмета дослідження;

• всебічність аналізу проблеми, що вивчається;

• повнота змісту науково-дослідної роботи;

• наявність статистичного опрацювання отриманих результатів;

• чіткість та аргументованість висновків;

• повнота списку літературних джерел;

• дотримання вимог до оформлення роботи;

• своєчасність виконання роботи;

• уміння викласти основні положення при захисті роботи;

• якість відповідей на запитання при захисті роботи;

• участь у наукових семінарах та конференціях із доповідями за темою роботи;

• опублікування одержаних результатів.

"Вiдмiнно" ставиться в тому випадку, якщо в роботi:

• висвiтленi всi питання плану теми;

• матерiал викладено чiтко, точно, грамотно;

• використана рекомендована лiтература;

• подано вичерпнi вiдповiдi на запитання членiв комiсiї на захистi.

"Добре" ставиться в тому випадку, якщо в роботi:

• неповністю висвітлено окремі питання плану роботи;

• наявні недолiки в оформленнi роботи;

• використана рекомендована лiтература;

• автором подано вичерпнi вiдповiдi на запитання членiв комiсiї на захистi.

Якщо в роботi не вiдбито результатiв дослiдницької роботи, немає чiткостi у викладi матерiалу, не врахованi вимоги стосовно оформлення, то робота оцiнюється "задовiльно" або "незадовiльно" в залежностi вiд кiлькостi та серйозностi допущених недолiкiв. Кращі курсові роботи або дипломні роботи можуть бути запропоновані до участі в конкурсі студентських робіт або на наукову конференцію.

Наукові студентські конференції як засіб інтелектуальної підготовки філолога-дослідника. Важливою складовою науково-дослідницької діяльності студентів, їх підготовки до майбутньої професійної діяльності у статусі вчителя і дослідника виступають науково-практичні конференції.

Слово конференція походить від латинського conferential, що означає “збори, нарада представників певних держав, партійних, громадських, наукових організацій з метою обговорення і вирішення певних питань”.

Наукові конференції вважаються невід’ємною формою висвітлення підсумків наукової роботи (реферату, курсової, дипломної чи магістерської роботи) і разом з тим є ефективним засобом об’єктивного виявлення та відбору обдарованої студентської молоді, реалізації їх творчих здібностей, стимулювання потреби у творчому оволодінні знаннями, активізації навчально-пізнавальної діяльності.

Як правило, на звітну студентську наукову конференцію після обговорення на засіданнях гуртка, проблемної студентської групи за рекомендацією наукового керівника пропонуються кращі студентські роботи з української філології чи методики. Кращі – насамперед з позиції власне письмового розкриття теми дослідження.

Конференція ж, проведена на відповідному рівні (на яку студенти прибудуть з метою поспілкуватись з однодумцями, а не “для галочки”, отримання автоматичного заліку тощо), повинна не лише підтвердити належний рівень виконаної наукової роботи, але й показати студента-філолога як мовну особистість, громадянина, інтелігента.

Готуючись до виступу на конференції, студенти систематизують вивчений навчальний матеріал і, таким чином, якісніше, ефективніше готуються до заліків чи екзаменів. Крім того, саме на таких заходах у процесі професійних дискусій формується професійна культура, професійний досвід, професійне мислення.

Аналіз наукової діяльності (наукових робіт, виступів, статей) студентів різних курсів Інституту філології Бердянського державного педагогічного університету показав, що формування професійного мислення відбувається набагато складніше, ніж процес оволодіння знаннями. Відсутність відповідної практики наукових виступів призводить до того, що студенти досить часто просто побоюються брати участь у наукових конференціях. Можливо, причина такого явища криється у вузівській підготовці, що орієнтує значною мірою на здобуття професійних знань, а не вмінь професійного спілкування, професійного мислення. Отже, підготовка студента до участі в конференції повинна відбуватись на всіх заняттях не лише фахового, а й психолого-педагогічного циклів.

Важливого значення при підготовці до виступу на конференції набувають самостійність, оригінальність висловлених думок, вміння обґрунтувати, спростовувати хибні думки. Виступ з доповіддю про результати наукового пошуку дозволяє набути і певного суспільного визнання серед інших студентів, викладачів, а це важливо для майбутнього вчителя.

Якісній підготовці до виступу сприятиме попередньо опанований студентом зміст роботи з розвитку мовлення (а саме збагачення словникового запасу; засвоєння норм літературної мови, формування вмінь та навичок зв'язного мовлення) на заняттях з сучасної української мови, виразного читання, педагогічної майстерності, інших фахових та психолого-педагогічних дисциплін.

Доповідь, з якою має виступати на конференції молодий дослідник, повинна мати чітку логічну структуру: коротку вступну (обґрунтування актуальності теми, проблеми дослідження, мети дослідження, завдання), основну частини (виклад власних поглядів на певні питання), висновки-пропозиції.

Досвід підготовки студентів до участі в конференціях показує, що ефективним прийомом тренування виступу може бути самоаналіз його диктофонного запису, адже більшість із студентів не чули власного голосу. Прослуховування власного мовлення сприяє вдосконаленню самопідготовки, розвиває власну культуру мовлення. Дослідники радять остаточне тренування виступу, а також перевірку готовності використання допоміжних засобів демонстрування ілюстративних матеріалів, по можливості, провести в тій аудиторії, де буде проводитись конференція.

Мова доповідача повинна бути виразною, граматично правильною. Як радить доктор Лаура Горак, доповідач має бути впевненим у собі: “Подивіться в очі слухачеві і посміхніться - це змінює стан вашого розуму і вашої аудиторії. Розбудіть інтелект свій і слухачів. Напишіть цікаві вступи і висновки, вивчіть їх напам’ять. Продумайте власний зовнішній вигляд, поставу промовця, виразність жестів, їх природність, відповідність змісту формі викладу” Таким чином, разом з досвідом участі в конференції студенти отримують і стимул до подальшої дослідницької діяльності.

Не менш важливим прийомом збереження наукової інформації, отриманої студентами на конференціях, введення її в науковий світ, як показує практика, є підготовка і випуск вузівських збірників. Вважаємо, що студентські наукові статті, доповіді з викладом проміжних або кінцевих результатів дипломного, магістерського дослідження повинні зайняти належне місце у цих збірниках. Підготовка і випуск таких видань практикується сьогодні в окремих, але, на жаль, поки що не в більшості вузів України.

Незважаючи на певне зрушення в науково-дослідній роботі студентів у цілому в Україні (наприклад, у 2001р. чотири, у 2002р. вісім студентів філологічного факультету Глухівського державного педагогічного університету взяли участь у Міжнародних та Всеукраїнських студентських науково-практичних конференціях), опитування студентів засвідчують, що існує низка причин, які стримують їх науковий пошук.

Серед таких причин – затримка публікації студентської статті (до моменту друку студент, як правило, вже закінчує заклад), введення оплати (іноді досить високої для студента) за друкування матеріалів, не завжди належне відзначення кращих публікацій, кращих виступів студентів тощо. Та й перегляд програм конференцій (звітних, міжвузівських, всеукраїнських) показує, наскільки важливо з метою морального стимулу подальшого наукового пошуку студентів, здійснення тісного співробітництва “студент-викладач-науковець” разом з прізвищами учасників обов’язково подавати і назву їх доповіді, і прізвище наукового керівника.

Як же покращити проведення наукових конференцій? Що можна реально в умовах вузу зробити з метою подальшого залучення (за бажанням, а не за примусом) студентів до участі у вузівській, Всеукраїнській, Міжнародній конференціях?

Проблем тут, звичайно, чимало. Але при бажанні керівництва і самих молодих дослідників їх можна намагатися вирішити.

При підготовці конференції і вузівського, і всеукраїнського характеру, організаторам, керівникам підрозділів університету, студентській науковій раді досить важливо продумати низку організаційних заходів: контингент доповідачів (курс, група), контингент слухачів, відповідна реклама в газеті, приміщення, висвітлення ходу конференції у засобах масової інформації, відзначення кращих доповідей, моральне і матеріальне стимулювання.

На нашу думку, надзвичайно важливо випускати збірники студентських статей або до початку або одразу після проведення такого заходу: це б давало можливість студентам ретельніше підготувати статтю у збірник, а доповідь за матеріалами наукової роботи - до виступу. Разом з тим мова йде про вдосконалення знань майбутніх учителів української мови та літератури особливостей наукового та публіцистичного стилів.

Керівництву вищого навчального закладу, студентській науковій раді важливо передбачити кошти на відрядження здібних студентів до інших університетів з метою участі у студентській конференції. Це б збагатило молодих науковців новими знаннями і вміннями, розширило їхній кругозір.

Вважаємо, що в роботі конференції, і не лише Всеукраїнської, Міжнародної, а й вузівської, варто передбачити участь як студентів даного університету, так і, за відповідним узгодженням, студентів з інших вищих навчальних закладів. Це підвищує статус педагогічного університету, в якому проводиться конференція, а також забезпечує більш широке визнання студентської наукової роботи.

Науково-дослідна лабораторія як форма інтеграції навчальної, наукової, освітньо-виховної роботи зі студентами-філологами

Удосконаленню складових професійної компетенції майбутніх учителів української мови і літератури, розвитку їх як культуромовних особистостей значною мірою сприяє діяльність науково-дослідних лабораторій. В умовах тенденції до університетизації педагогічної освіти, профілізації загальноосвітніх навчальних закладів така форма інтеграції навчальної, наукової, освітньо-виховної роботи спрямовується на створення особливої творчої атмосфери, забезпечення спадкоємності наукових методичних знань, самостійності мислення студентів, активізацію наукового пошуку, активізує вияв складових професійної компетенції.

Колективами науково-дослідних лабораторій, що функціонують на філологічних факультетах інших українських університетів, пропонуються цікаві ідеї: у Кіровоградському ДПУ імені В.Винниченка активно працюють науково-дослідні лабораторії ономастичних і діалектологічних досліджень, зіставного мовознавства, у Дніпропетровському НУ - лабораторія українського фольклору і народних говорів Придніпров'я, в Запорізькому ДУ – фольклористики та художнього перекладу, в Миколаївському ДУ – лабораторія інноватики в системі філологічної освіти тощо. У публікаціях Г.Кловак ґрунтовно проаналізовано зміст, форми і методи діяльності наукових лабораторій в Уманському ДПУ ім. П.Тичини, зокрема лабораторії "В.Сухомлинський і школа ХХІ століття" (керівник – проф. Кузь В.) та "Етнологія Черкаського краю" (керівник – доц. Сивачук Н.), де розробляються шляхи впровадження прогресивних ідей В.Сухомлинського у практику сучасної школи, проводяться історико-етнографічні дослідження традиційної культури Уманського регіону, з'ясовуються проблеми викладання українського народознавства в сучасній школі.

Студіювання наукових джерел і практичного досвіду підтверджує: проблеми досліджень лабораторій пов'язані з пошуками нових підходів до лінгвістичної, літературознавчої, методичної підготовки вчителя до роботи в загальноосвітніх закладах різного типу, формування його дослідницької компетенції, розвиток у молодого дослідника критичного, творчого мислення, особистісних якостей тощо. Діяльність лабораторій регламентується відповідними нормативними актами, постановами і спрямована на проведення фундаментальних і прикладних досліджень у галузі визначеної проблематики. Їх реалізація відбувається у курсових, дипломних, магістерських, кандидатських, докторських робіт, на розробці моделі філологічної освіти в системі безперервної і різнорівневої освіти - "школа - ВНЗ – післявузівська освіта".

Кращі підходи науковців інших закладів України, Росії, а також досвід функціонуючих у Глухівському ДПУ науково-педагогічних шкіл М.Богдановича та Л.Нарочної, які працюють над проблемами вдосконалення змісту та процесу навчання математики і природознавства в початкових класах, науково-дослідних лабораторій "Формування вчителя-універсала для початкової школи" (керівник - доц. Собко В.О.), "Професійне становлення учнівської молоді" (керівник - доц. Зінченко В.П.), власний науковий пошук, бажання і наукові можливості більшості опитаних студентів першого-другого курсів займатися пошуковою діяльністю спонукали викладачів цього закладу до створення науково-дослідних лабораторій з фундаментальних і прикладних наук на філологічному факультеті.

Окреслимо діяльність цих лабораторій в аспекті досліджуваної теми. Зокрема метою науково-дослідної лабораторії "Дослідження проблем ареології та генези східнополіського діалекту української мови" (керівник - проф. Куриленко В.М.) є лінгвістичне та етнолінгвістичне дослідження східнополіського діалекту української мови на широкому східнослов’янському фоні. Особлива увага колективу лабораторії звертається на дослідження мовних, фольклорних та етнографічних рис етнічної групи горюнів, що проживають у межах нинішнього Путивльського району Сумської області. Студентські та магістрантські студії виконуються з урахуванням принципу історизму, лінгвогеографічного, описового, порівняльно-історичного та етнолінгвістичного методів. За результатами діалектологічних експедицій лабораторії укладається картотека, видано навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів "Полісся: діалектна ареологія та стратиграфія", "Атлас тваринництва у поліських діалектах", проведено Міжнародну наукову конференцію "Діалектна лексика: лексикологічний, лексикографічний та лінгвогеографічний аспекти".

Зібраний під час діалектологічної практики і ґрунтовно проаналізований професором В.Куриленком та студентами діалектний та етнолінгвістичний матеріал розкриває перед молодими філологами широке коло проблем етногенезу, глотогенезу та етнокультурної історії слов’ян, сприяє набуттю системних знань з української діалектології, умінь накопичувати і досліджувати мовні факти, розширює світогляд, виховує потяг до самоосвіти. Суттєве доповнення науковим матеріалом курсів сучасної української літературної мови, української діалектології, історії української мови, історичної граматики української мови, етнографії та фольклору допомагає майбутнім учителям-словесникам глибше опановувати теорію, вдосконалити вміння залучати теоретичний матеріал для розв'язування нових практичних завдань прикладного характеру.

На врахуванні функцій інтеграції побудована концепція науково-дослідної лабораторії "Формування національно-мовної особистості майбутнього вчителя української мови і літератури", яка працює над реалізацією оптимальних умов взаємозв'язку лінгвістичної, літературознавчої, українознавчої, методичної, психолого-педагогічної підготовки в умовах педагогічного університету.

Робота лабораторії здійснюється у фольклорно-етнографічному, етно-, соціолінгвістичному, лінгвокульту-рологічному та методичному напрямах і спрямована на проведення теоретичних і експериментальних досліджень у галузі визначеної вище проблематики, забезпечення підвищення якості професійної підготовки майбутніх учителів-словесників, вивчення та популяризацію нових освітніх технологій, передового педагогічного досвіду, залучення до науково-методичних пошуків студентів, починаючи з першого курсу. З метою вияву наукових уподобань серед студентів проводяться опитування, творчі роботи, конкурси на кращий реферат тощо.

Науково-дослідна лабораторія функціонує на принципах відкритості і співпраці із загальноосвітніми, вищими навчальними закладами, школами нового типу, науково-дослідними інститутами.

Вивчається досвід взаємодії загальноосвітньої школи, закладів нового типу і філологічних факультетів педагогічних університетів щодо формування національно-мовної особистості, реґіонального аспекту української мови і літератури, естетичного виховання учнівської і студентської молоді, проводяться науково-практичні семінари, "круглі столи", конференції, зустрічі з мовознавцями, етнографами, фольклористами України, читаються лекції відомими науковцями тощо. Заходи відбуваються за активної участі студентів - членів лабораторії, які виступають у ролі організаторів, дослідників, експериментаторів, доповідачів. Така форма, вважає більшість наших вихованців, сприяє формуванню їх дослідницької, комунікативної компетенції, поглибленню психолого-педагогічної компетенції: вони більш виважено обирають тему дослідження, ґрунтовніше опрацьовують літературні джерела, намагаються осягнути культуру мови наукового виступу, педагогіку толерантної дискусії тощо.

Вимоги сьогодення до професійної компетенції вчителя-словесника зумовили збагачення функцій науково-дослідної лабораторії інформаційно-технологічною. У лабораторії розробляються електронні посібники, інформаційно-пошукова система "Традиційна культура Східного Полісся", електронна версія фольклорно-етнографічного архіву, який складають текстові та аудіо-, відеоматеріали навчальних практик, електронний каталог та повнотекстова база курсових, дипломних, магістерських робіт. Розглянемо особливості інформаційно-пошукової системи "Традиційна культура Східного Полісся". Вона побудована з урахуванням існуючих сайтів і забезпечує багатоаспектний пошук по всіх матеріалах практик. У міждисциплінарному центрі СПбДУ створюється інформаційна система "Етнографія народів Росії", що включає в себе електронну бібліотеку "Народи Росії" та інформаційно-пошукову систему по етнографічних колекціях російських музеїв. Її мета – презентувати культурну скарбницю регіону.

Діяльність науково-дослідних лабораторій як складових такої системи забезпечує неперервність науково-дослідної роботи, сприяє реалізації педагогіки співробітництва, формуванню навичок наукової роботи, розвитку особистості та індивідуальності студентів, опануванню ними нових способів саморегуляції власної діяльності. У реальній педагогічній діяльності, як показує досвід, такі вчителі-дослідники компетентно вирішують освітні завдання, активно залучають учнівську молодь до проведення наукових досліджень.

Контрольні запитання

1. Що називається науковою роботою?

2. Які ознаки наукової роботи?

3. Які наукові завдання Ви виконували, навчаючись у школі?

4. Які наукові завдання Ви виконували, навчаючись в університеті?

5. Які наукові завдання виконували студенти у ХІХ столітті на заняттях?

6. Що Вам відомо про стиль наукових робіт в Україні у 30-х роках ХХ столітті?

7. Як ставляться до студентської наукової роботи в зарубіжних країнах?

8. Які проблеми студентської наукової роботи існують в університетах України?

9. Що називається навчально-дослідницькою роботою? Яка її мета і завдання?

10. Які, на Вашу думку, існують недоліки в навчально-дослідницькій роботі?

11. Які пошукові завдання Ви виконували в період навчальної практики?

12. Які критерії наукових досягнень можна виділити залежно від освітньо-кваліфікаційного рівня (бакалавр – спеціаліст – магістр)?

13. У чому суть дослідницької роботи студентів у позанавчальний час?

14. Яка система заохочень, на Вашу думку, матиме стимул?

15. Чи є у Вас бажання займатися науковою роботою?

16. Яким чином, на Вашу думку, розвивати наукове бажання?

17. Чи прищеплюють Вам викладачі прагнення до наукового пошуку?

18. Що називається: рефератом; курсовою роботою; дипломною роботою; магістерською роботою?

19. Що таке звіт про пошукову роботу?

20. Формуванню яких умінь сприяє виконання рефератів, курсової роботи;дипломної роботи; магістерської роботи?

21. Які завдання доводиться вирішувати при написанні рефератів, курсової роботи; дипломної роботи; магістерської роботи?

22. Прокоментуйте загальну схему наукового дослідження.

23. Назвіть види і форми науково-дослідної студентської роботи.

24. Визначте спільне і відмінне у написанні курсових, дипломних, мігістреських робіт.

25. Назвіть приклади реферативних і дослідницьких курсових робіт.

26. Чи відрізняється методика вивчення навчальної, навчально-методичної,наукової літератури?

27. Чи має значення, де ставити нумерацію сторінок у науковій роботі? Чому

28. Які сторінки наукової роботи не нумерують?

29. Що таке бібліографія?

30. Які є типи бібліографічних покажчиків?

31. Яка інформація подається за системним та алфавітним каталогами? системний каталог алфавітний каталог

32. Які наукові завдання фольклорної, діалектологічної, етнографічної практик?

33. Які наукові завдання виконуються в період педагогічної практики?

34. Що таке план наукової роботи?

35. Які ознаки плану наукової роботи?

36. Що таке методи наукового дослідження? Які існують види методів наукового дослідження?

37. Що досліджується в наукових роботох з методики української мови?

38. Що таке гіпотеза?