2. Характеристика основних принципів навчання.

У сучасній дидактиці єдиної загальновизнаної номенклатури принципів навчання не існує.

У різних посібниках з дидактики так визначаються принципи навчання:

1. Науковості – означає, що учням пропонуються для засвоєння точно встановлені в сучасній науці положення, тобто зміст освіти повинен знайомити з об’єктивними науковими фактами, поняттями, законами...

Принцип науковості ставить такі вимоги, як:

-ретельний відбір найсуттєвішого змісту науки для освіти учнів;

-наукові поняття і закони засвоювати в єдності з науковими термінами;

-втілення як уявлень, так і понять у точні словесні означення і визначення. Такими є наукові терміни;

- розкриття перед учнями в процесі навчання історії відкриття явищ і наукових законів.

Реалізуються принципи:

а) при розробці навчальних програм, підручників, в яких передбачається відповідність змісту до рівня сучасної науки;

б) ознайомлення школярів з навиками науки;

в) опрацювання наукової літератури.

Принцип виховуючого навчання.

Навчання – складний і багатогранний процес, у якому учні не тільки набувають знань, оволодівають уміннями, але в них формуються погляди, ставлення до навколишнього світу, звички, розвиваються здібності, інтереси. Тому навчання має виховний характер.

Німецький педагог Геріатр стверджував, що навчання без морального виховання є засіб без мети. Дістерверг – принцип викладання є одночасно принципом виховання, методи викладання – методи виховання.

Отже, виховне навчання – це таке навчання, в процесі якого організовується цілеспрямоване формування запланованих педагогом відношень учнів з різними явищами навколишнього життя.

Шляхи реалізації принципу:

1.Через зміст навчального матеріалу. У кожному навчальному предметі заховані величезні виховні можливості.

2.Через сам процес навчання, його організацію, методи, форми. Під час навчання роботи виховуються культура праці, виробляється стиль діяльності.

3.Реалізації даного принципу сприяє і особистість учителя, його гуманізм, широта кругозору, наукова захопленість, любов до своє праці.

Принцип зв’язку навчання з життям.

Цей принцип вимагає, щоб мета і зміст навчання передбачали не тільки виклад науково-теоретичних положень, законів, але й розкриття їх численних виявів у навколишньому світі, тобто даний принцип „виражає необхідність підготовки учнів до використання знань у практичних ситуаціях”.

Шляхи реалізації принципу:

1.Розкриття ролі теоретичних знань у практичній діяльності і взагалі в житті людини.

2.Саме потреби виробництва, суспільного життя сприяють розвитку наукових теорій, які стають безпосередньою продуктивною силою.

3.Опора на життєвій досвід учнів, використання прикладів із навколишнього життя.

4.Організація практичної діяльності з метою набуття вмінь застосовувати знання на практиці.

Принцип систематичності і послідовності.

Систематичність припускає засвоєння учнями понять і розділів у їх логічному зв’язку і наступності. Систематичність – характерна ознака наукового знання. Вимога систематичності навчання випливає з принципу науковості і в системі принципів займає підлегле йому положення.

Шляхи реалізації принципу:

1.планомірна організація і проектування процесу навчання, який будується на основі твердо встановлених навчальних планів і програм, що забезпечують виявлення чітко відібраного матеріалу за роками навчання;

2.встановлення чіткого і міцного зв’язку між вияленими питаннями у відповідній послідовності;

3.встановлення суворого логічного зв’язку в розташуванні навчального матеріалу з послідовним порядком, коли наступне базується на попередньому та коли попереднє з логічною необхідністю потребує наступного;

4.систематична робота учнів над засвоєнням знань, умінь і навичок;

5.організація поступового повторення за великими розділами навчального матеріалу та предмета в цілому;

6.постійна і планомірна перевірка та облік учителем знань, умінь і навичок учнів та прийомів їх навчальної роботи.

Принцип індивідуального підходу у навчанні.

Індивідуальний підхід у навчанні як найважливіший принцип навчання посів у дидактиці велике місце ще з часів Я. Коменського. Процес навчання, з його точки зору, повинен будуватися на чіткій відповідності до виховних і індивідуальних особливостей учнів Я.Коменський навіть зробив спробу дати свою типологію учнів, поділяючи їх на 6 груп (діти з гострим розумом, прагнуть до знань, допитливі й піддатливі; з гострим розумом, але повільні, хоча й слухняні; слухняні і допитливі, але повільні і мляві; тупі й байдужі; тупі з зіпсованою і злісною натурою).

Ідею індивідуального підходу підкреслював і Песталоцці. Навчання повинно сприяти розвитку всіх внутрішніх сил і здібностей, закладених у людській природі.

Індивідуалізацію навчання розуміють як:

1.організацію навчального процесу, при якій вибір способів, прийомів, темпу навчання. Враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їх здібностей до учіння.

2.будь-які можливі форми і методи врахування індивідуальних особливостей учнів.; Варіювання темпу навчання, потрібного рівня успішності.

3.Удосконалення самостійної роботи учнів з врахуванням їх індивідуальних здібностей. (Для кожного учня окреме завдання)

Отже, сутність принципу індивідуального підходу в навчанні полягає у вивченні і врахуванні в навчальному процесі індивідуальних і вікових особливостей кожного учня з метою максимального розвитку позитивних і подолання негативних індивідуальних особливостей.

Реалізація принципу здійснюється у таких напрямках: психологічному – врахування вікових психологічних особливостей індивіда; - дидактичному – організація навчання так, щоб максимально задовольняти потреби і інтереси школярів.

Принцип диференціації навчання, під час якого здійснюється відбір змісту, методів і форм навчання залежно від особливостей груп учнів, різних за підготовкою, або окремого учня.

Диференціація – це частковий випадок індивідуального навчання, звернений на реалізацію індивідуального підходу до окремих груп учнів. Ці групи можуть бути сформовані за: здібностями, інтересами, успішністю. Основна мета диференціації – сприяти створенню учнів для всебічного розвитку кожного школяра.

Шляхи реалізації принципу:

1.проходження навчального курсу в індивідуальному темпі навчання;

2.створення постійних і тимчасових груп з будь-якого предмета;

3.вивчення альтернативних предметів за вибором учня в ЗОШ;

4.школи-ліцеї, гімназії, коледжі та ін.;

5.класи з прискореним темпом проходження навчального предмету;

6.класи з уповільненим темпом проходження навчального предмету;

Принцип наочності.

„Золоте правило” дидактики називав цей принцип Я.Коменський і так сформулював його: „Все, наскільки можливо, уявити почуттям, а саме: видиме – зору, чутне – слуху, нюхове – нюху, смакове – смаку, а якщо щось може бути одночасно сприйняте декількома почуттями, то повинно одночасно подавати декілька почуттів”.

За допомогою пояснень, прикладів можна створити уявлення про те чи інше поняття, можна навчати наочно, спиратись на ті ж образи, уявлення, дії, які є в особистому досвіді учнів. Тобто наочність є і словесна і предметна.

Залежно від органів почуттів, які сприймають посібники, їх поділяють на такі групи: фонічні (слухом); візуальні (зором) і змішані. До них належать: статичні посібники (діафільми, епіпроекція), динамічні (кінофільми, - фрагменти), фонопосібники (грамзаписи, магнітофонні записи).

Способи подачі наочних посібників: безпосередня демонстрація, опосередкована (за допомогою ТЗН), створення схем, таблиць.

Функції навчання залежать від дидактичної мети.

Наочність виступає як:

1. джерело нових знань і уявлень про об’єкти, події, явища;

2. ілюстрація, яка служить опорою теоретичних положень;

3. спосіб розвитку мислення;

4. посібник для само пізнавальної діяльності;

5. спосіб інструктажу;

6. спосіб повторення знань;

7. спосіб контролю.

Реалізація цих функцій вимагає поєднання слова і наочності.

Вимоги до використання наочності:

1.Використання повинне відповідати меті навчання і меті уроку. Наочність – це не самоціль, засіб підвищення знань.

2.Поєднання слова і наочності.

3.Врахування рівня підготовки школярів. Недоцільно показувати наочно предмети, які добре відомі учням із їх щоденних спостережень.

4.Не перевантажувати наочністю, бо надмірна наочність призводить до труднощів сприйняття, осмислення.

Принцип міцності знань, умінь, навичок.

Знання, вмінь, навичок, засвоєні в процесі навчання повинні довго зберігатися в пам’яті і могли бути відтворені в будь-який час і в різноманітних ситуаціях. Психологічною основою міцності є пам’ять.

Шляхи реалізації принципу:

1.Опора на основі принципу навчання: систематичності, наочності, доступності і науковості;

2.Формування установки школярів на запам’ятовування;

3.Робота над технікою запам’ятовування:

-ведення записів, складання таблиць, схем, тез, конспектів;

-виділення головного, істотного.

4.Порівняння, зіставлення, узагальнення матеріалу;

5.Систематизація, контроль за результатами навчання.

Принцип доступності - доступність є наслідком зв'язку навчального матеріалу з рівнем розвитку школярів, їх особистим досвідом; розвиток пізнавальних можливостей учнів (спостережливість, логічний зв'язок нових знань з наявними, застосування правил Я.А.Коменського “від близького до далекого", "від простого до складного'', "від відомого до невідомого", "від конкретного до абстрактного"). Судження сучасних Занкова і Давидова: "матеріал повинен бути важким, науковим, доступним".

Принцип свідомості і активності передбачає перетворення пасивного на активне. Основні аспекти: свідоме розуміння навчального матеріалу, свідоме ставлення до навчальних занять, формування пізнавальної активності. Вимоги до учителя: чітке планування передачі навчального матеріалу, формування уваги, працездатності, пізнавальних інтересів, виховання позитивного відношення до занять.

Нетрадиційні принципи навчання це:

•принцип демократизації (навчання відповідно до умов розвитку суспільства, врахування особливостей навчання залежно від розвитку дитини та використання ефективних форм впливу на неї);

•принцип виховання здорової дитини;

•принцип етнізації (подання навчального матеріалу, спираючись на народну творчість, традиції звичаї);

•принцип оптимізації навчально-виховного процесу (здійснення в єдності розумового, психічного і фізичного розвитку дитини);

•принцип емоційності (реалізується через образний емоційний виклад матеріалу, мову вчителя);

•принцип навчання на загальнолюдських цінностях (на законах добра, справедливості, дружби, честі та ін.).

Диференціація навчання форма навчальної діяльності, організація якої враховує здібності, нахили, інтереси учнів і здійснюється за допомогою зміни змісту, тривалості завдань, засобів навчальної діяльності відповідно до готовності самих учнів. Цей принцип реалізується: глибоке вивчення особистості дитини, рівня її пізнавальних можливостей, знань, особливостей засвоєння різних навчальних дисциплін, передбачення труднощів та їх аналіз. Способи: зміст однаковий, а час на роботу різний; спільне завдання для всіх учнів, а для слабких — допоміжний матеріал; завдання різної складності; самостійний вибір учнями завдань; спрощення одного з варіантів; індивідуальна допомога.

Індивідуалізація навчання організація навчального процесу з урахуванням індивідуальних особливостей учнів з метою створення сприятливих умов для реалізації їх пізнавальних можливостей, потреб. інтересів. Обгрунтували цей принцип видатні педагоги Я. А. Коменський (розробив типологію учнів), Дж. Локк, Ж. -Ж. Руссо, А. Дістервег.

Розвивальне навчання має на меті формування активного, самостійного творчого мислення учнів. Термін належить швейцарському-, педагогу Й. Г. Песталоцці. Компоненти розвивального навчання: розвиток процесів сприймання у дітей; оволодіння всіма загальнонавчальними уміннями і навичками.