1.2.6. Соціальне консультування

Про потребу в консультації можна говорити тільки у випад­ку, якщо людина не відмовляється від самостійної дії в ситуації чи від самостійної діяльності при вирішенні проблеми. Реалі­зація процесу соціального консультування на практиці вима­гає диференційованого підходу до цього виду діяльності, що відображається в існуванні різних його видів.

Консультування в зарубіжних країнах - це метод надання соціальної допомоги, який є незалежним, надається на доб­ровільній основі тому, хто в цій послузі має потребу. У цьому реалізуються важливі принципи соціальної роботи - повага до особи, її прав, недоторканості приватного життя.

У процесі професійної діяльності консультантові доводить­ся, по-перше, бути досить компетентним з соціальних і особис- тісних проблем, по-друге, консультант має спілкуватися з клієнтом; по-третє, брати на себе певну відповідальність за прийняття рішення.

Література до підрозділу: 86,151,161,164,167,179,183,209.

3. Соціальна робота з різними категоріями населення за рубежем

1. Соціальна робота з бідними та малозабезпеченими

Комплексний характер проблеми бідності відображається вже у визначенні самого поняття «бідність». У ньому врахову­ються як об’єктивні характеристики матеріальних можливос­тей людини або групи, так і їх суб’єктивні оцінки і сприйнят­тя. Основою у визначенні поняття «бідність» для більшості дос­лідників є наявність у людини або групи можливості задоволь­нити свої потреби.

Перелік можливих категорій бідних, які існують у сучас­ному суспільстві, дозволяє зробити висновок щодо широких і невизначених соціальних меж бідності. Соціальний і демогра­фічний склад цієї категорії населення дозволяє говорити про чинники ризиків та причини попадання або перебування у бідності. До таких чинників сьогодні належать: народження лю­дини в бідній сім’ї. Бідність - це одна з небагатьох соціальних характеристик, яка може передаватися у спадок; поганий стан здоров’я, важке захворювання або травма, що обмежує доступ людини до здобуття хорошої освіти, роботи, яка потребує висо­кої кваліфікації а, отже, високо оплачуваної, водночас не дозво­ляє концентруватися на роботі; низькі статки, унаслідок віко­вих характеристик, володіння професією, що не користується попитом або безробіття; низький рівень освіти, що обмежує до­ступ до цілого ряду престижних і високооплачуваних професій; суб’єктивні або особистісні характеристики і якості людини, а також рішення, прийняті нею раніше (схильність до алкоголі­зму, небажання працювати, втрата сім’ї).

До соціальної підтримки бідних належать: конкретність і адресність надання соціальної допомоги, тобто, допомога з боку держави повинна надаватися, перш за все, тим людям, хто за об’єктивними показниками не може вирішити свої матеріальні проблеми самостійно. Якщо ж соціальна допомога надавати­меться всім без виключення, то в такому разі замість боротьби з бідністю суспільство і держава будуть її заохочувати і субсиду­вати; своєчасність і достовірність необхідної інформації про со­ціальне і матеріальне положення різних соціальних груп; опора на власні сили, створення в суспільстві умов, за яких людина зможе самостійно забезпечити собі бажаний рівень матеріаль­ного добробуту; рівність інтересів усіх груп населення. Надан­ня соціальної підтримки і допомоги одним соціальним групам не повинне зачіпати інтереси інших груп, прошарків і об’­єднань. Так, економічні пільги, допомога і виплати, направлені на допомогу певним категоріям населення, не повинні здійсню­ватися за рахунок скорочення або затримки відповідних вип­лат іншим (зарплат, пенсій, премій).

Реалізація цих принципів на практиці дозволяє сформува­ти систему соціальної підтримки і допомоги малозабезпеченим і бідним прошаркам населення. Звідси можна зробити висно­вок: соціальна підтримка - це діяльність, орієнтована на акти­візацію власних сил і можливостей людини або групи з метою покращення власного матеріального і майнового положення. Цей напрям роботи допускає, що основні зусилля щодо вирі­шення економічних проблем конкретного соціального суб’єкта приймаються ним самостійно, а соціальні працівники або інші фахівці надають йому в цьому необхідну допомогу: консульту­ють, пропонують певні ресурси і можливості. Соціальна допо­мога - це діяльність, спрямована на те, щоб повністю або част­ково вирішити матеріальні проблеми об’єкта завдяки діяльності відповідних установ і організацій. Як правило, об’єктами соці­альної допомоги стають ті особи і соціальні групи, можливості яких самостійно вирішити свої матеріальні проблеми обмежені.

Основними видами соціальної роботи з бідними і малоза­безпеченими є: матеріально-економічна допомога (допомога, разові виплати); соціально-побутова допомога (пільги і компен­сації в оплаті комунальних послуг); комунікативно-психологіч­на допомога (психологічне консультування); професійно-тру- дова допомога (професійна перепідготовка і орієнтація, працев­лаштування).

Організація діяльності з метою надання необхідної соціаль­ної підтримки і допомоги бідним верствам населення дозволяє сформувати і підтримувати в суспільстві атмосферу взаємної довіри між владою і громадянами, створити умови, при яких можливо своєчасне виявлення і вирішення різних соціальних конфліктів. При цьому суспільство і держава не повинні по­вністю перекладати на свої плечі вирішення економічних і ма­теріальних проблем всіх громадян без винятку. Прикладом може бути названа скандинавська модель соціальної роботи з малозабезпеченими.

Орієнтиром соціальної політики має бути не вирівнювання рівня життя всіх соціальних груп, а створення рівних можливо­стей для формування гідного рівня і якості життя будь-якому працездатному (Німеччина).