Розповідання історій

Розповідання історій може проводитись:

• за стандартними тестами (картинок);

• за спеціально розробленими тестами.

Фахівець просить дитину розповісти історії за картинками. Необхідно звернути увагу на наступне:

• сексуальний коментар до зображених осіб, підпорядкування сексуальним думкам, чи виходить дитина з того, що зображені особи беруть участь в сексуальних діях;

• вираз сексуальних думок і почуттів у дитини.

Якщо наявні чітко виражені сексуальні прояви (висловлювання, невербальний інтерес і т. інш.), фахівець повинен одразу ж фіксувати їх для себе. Тільки якщо сексуальні теми у дитини проявляються часто, можна говорити про сексуальне насильство. Однак необхідно перевірити ще раз це за допомогою якомога більшої кількості методів, пам'ятаючи про можливі помилки. Програється, промовляється, обговорюється те, що дитину хвилює на даний час.

Якщо фахівець розповідає про мету обстеження, тим самим він викликає у дитини спогади про пережите, однак це відбувається не завжди. Спливуть чи ні сексуальні спогади, залежить від того:

• як часто дитина зазнавала насильства;

• скільки часу пройшло від останнього випадку;

• якою мірою дитина травмована.

Приділення великої уваги сексуальній стороні і дивне поводження дитини під час гри або розповідання історії, вказує на існування сексуальних переживань. Проте, іноді цього буває недостатньо, щоб стверджувати наявність сексуального насильства.

Для більш об'єктивної діагностики використовуються анатомічно правильні ляльки. Набір ляльок включає хлопчиків і дівчаток, чоловіків і жінок, бабусь і дідусів, у яких є геніталії, ротові і анальні отвори, вторинні статеві ознаки. Такі ляльки дуже натуралістичні, і матеріал, отриманий за допомогою анатомічно правильних ляльок, є дуже інформативним як з точки зору оцінки ситуації, так і стану дитини. Реакції дітей, які зазнали і не зазнали сексуального насильства, абсолютно різні. Діти, які не перенесли сексуальне насильство, виявляють цікавість, незнання, задають питання, доторкаються до статевих органів, розглядають їх, натискають на них і т. інш. Через деякий час інтерес згасає.

Діти, що зазнали сексуальне насильство:

• виявляють страх, хвилювання, не хочуть підходити до ляльок, бояться доторкнутися до них; реагують агресивно: «Ляльки нехороші, злі»;

• ведуть себе так, як ніби цього вони ще ніколи не бачили, як ніби не знають, як називаються інтимні частини тіла, як ніби вони не помічають відмінності між ляльками чоловічої і жіночої статі (особливо у «дорослих» ляльок чоловічої статі);

• маленькі діти з емоційними порушеннями використовують ляльки, щоб відкрито програти сексуальні дії.

Як ставити прямі конкретні питання про сексуальне насильство?

Постановка прямих питань необхідна, щоб доповнити ігрову діагностику. Із старшими дітьми і підлітками пряме опитування - головний метод діагностики. Тут вербальні висловлювання мають вирішальне значення. Дуже важливо вибрати такий шлях, при якому фахівець отримує як можна більше інформації, а дитина як можна менше травмується. Діти часто не наважуються одразу відповідати на питання, що стосуються сексуального насильства, тому необхідно задавати питання дуже обережно.

Розмову можна почати із загальних питань, при цьому торкнувшись теми сексуального насильства: «Як складаються твої стосунки з батьком?», «Твій вчитель мені сказав, що ти в школі говорила про свою таємницю. Як ти вважаєш, ти можеш мені її розповісти?», «У тебе виділення з піхви. Ти знаєш, звідки це? »

Якщо дитина не відмовляється відповідати і сексуальне насильство було скоєно не один раз, необхідно попросити дитину розповісти про останнє сексуальне насильство.

Дитина може описати ситуативний контекст насильства:

• де сталося сексуальне насильство;

• приблизно коли, маленькі діти, в залежності від віку, можуть сказати, в який час дня, року і т. п.;

• у що дитина і гвалтівник були одягнені;

• де в цей час були інші члени сім'ї;

• що робив і говорив гвалтівник дитині, щоб той брав участь у сексуальному акті і нікому про нього не розповідав.

Дитина може з усіма деталями, дуже докладно описати акт насильства, відповідно до свого віку. Слід звернути увагу на те, чи є у дитини такі сексуальні пізнання, які не є характерними її віку. Особливо правдоподібно звучить розповідь, коли дитина описує сексуальні дії, не розуміючи їх.

Крім того, необхідно звертати увагу на емоційні реакції дитини, які також мають діагностичне значення:

• страх характерний для маленьких дітей і дітей, які постраждали фізично;

• невдоволення, напруга, сльози, горе типові для дітей більш старшого віку;

• іноді дитина проявляє сексуальне цікавість і хвилювання.

Діти неохоче розповідають про сексуальне насильство, багато хто відмовляється про це говорити зовсім. Можна дозволити дитині відволіктися, ухилитися від питання, а потім обережно повернутися до теми. Якщо дитина під час бесіди захоче пограти, треба надати їй цю можливість.