1.2.Проведення абортів та їх законодавче регулювання в зарубіжних країнах

Безпека людини – це стан, в якому небезпека і умови, які приводять до фізичної, психічної шкоди і матеріальних збитків контролюється заради збереження здоров’я та добробуту окремих людей і суспільства в цілому. Безпека є динамічним станом, який створюється при взаємодії людини із її

фізичним, соціальним, культурним, технологічним, політичним, економічним і організаційним оточенням.

Безпека є основною і головною метою механізму правового регулювання.

Практично, всі норми всіх галузей законодавства будь-якої держави спрямовані на забезпечення людині такого існування, коли її особистим правом, інтересам, цінностям, а також матеріальним благам не буде загрожувати небезпека. Відповідно до Конституції України безпека людини

визнається однією із найвищих соціальних цінностей, а встановлення гарантій реалізації людиною своїх прав і свобод, як природних, так і набутих є головним обов’язком держави. Кожен має право будь-яким не забороненим

законом способом захищати свої права від порушень і протиправних посягань. На утвердженні і забезпеченні прав і свобод людини і будується її безпека, гідні та безпечні умови її існування.

Поняття «безпека людини» вживається і у вузькому розумінні. Конституція України закріплює право людини на безпеку життя і здоров’я, безпеку в процесі вживання продукції та користування всіма видами робіт та послуг, безпечні умови праці тощо.

В Європейському Союзі, як і в окремих державах, система гарантій прав і свобод людини, її безпечного існування включає в себе три основні складові:

- по-перше, інституційні гарантії, пов’язані із функціонуванням органів, діяльність яких спрямована на охорону і захист порушених прав;

- по-друге, процесуальні гарантії, які реалізуються при здійсненні правосуддя, перед усім це стосується кримінального процесу;

- по-третє, матеріальні гарантії у вигляді норм матеріального права, які спрямовані на компенсацію збитків і іншої шкоди, яка спричинена

порушенням права.

Порівняння кримінального законодавства держав-учасниць ЄС щодо захисту безпеки людини дає можливість побачити як самобутність законодавства кожної з країн, так і зробити висновок про відповідність його основним стандартам щодо охорони прав людини.

Вивчення норм кримінального законодавства зарубіжних країн, які вже є учасницями Європейського Союзу дозволить зробити висновки щодо того, наскільки вітчизняне кримінальне законодавство сприйняло європейські стандарти в галузі охорони безпеки людини.

В КК Литовської Республіки передбачена окрема глава ХІХ «Злочини, пов’язані із небезпекою для здоров’я та життя людини»1. Ця глава складається із чотирьох статей. В ст. 142 КК Литовської Республіки «Незаконне проведення аборту» передбачена відповідальність за проведення аборту лікарем, який мав на це право і який робив це по проханню пацієнтки, але при умові, що проведення аборту було протипоказаним або ця операція була проведена не в медичному закладі. Цей злочин карається громадськими роботами або позбавленням права виконувати певну роботу або займатисявизначеним видом діяльності, або обмеженням волі, або позбавленням волі на строк до двох років. В ч. 2 цієї статті передбачена відповідальність спеціаліста по охороні здоров’я, який на прохання пацієнтки провів цю операцію в медичному закладі. Покаранням за це діяння є громадські роботи або позбавлення права виконувати певну роботу чи займатися визначеним видом діяльності, або обмеженням волі, або позбавленням волі на строк до трьох років.

В ч. 3 цієї статті встановлена кримінальна відповідальність особи, яка не мала права проводити операцію аборту, але перервала вагітність на прохання

самої жінки. Покаранням за цей злочин є арешт або позбавлення волі на строкдо чотирьох років.

В ст. 143 КК Литовської Республіки «Примушування до незаконного проведення аборту» передбачена кримінальна відповідальність особи, яка

шляхом застосування фізичного чи психічного насильства, примусила жінку

до незаконного проведення аборту. Карається цей злочин громадськими

роботами або обмеженням волі, або арештом, або позбавленням волі на строк

до двох років.

Порівняння відповідних норм литовського кримінального законодавства із

нормою, яка міститься в ст. 134 КК України «Незаконне проведення аборту»

дає змогу встановити як спільні риси, так і відмінності. В КК Литовської Республіки кримінальну відповідальність несе більш широке коло осіб і в ньому міститься склад злочину, якого немає в КК України, а сааме «Примушування до незаконного проведення аборту». В КК Литовської Республіки не передбачена кримінальна відповідальність за незаконне

проведення аборту, якщо це діяння спричинило такі наслідки, як тривалий

розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої. Очевидно, литовський

законодавець вважає, що такі наслідки свідчать не стільки про те, що особа

поставлена в небезпечне становище, скільки про реальне нанесення шкоди

життю чи здоров’ю жінки. Якщо ж порівнювати санкції, то слід дійти висновку, що не дивлячись на те, що в КК Литовської Республіки відповідальність встановлена за менш суспільно небезпечне діяння, карається

воно більш суворо. В КК України лише в ч. 2 ст. 134 передбачене покарання увигляді позбавлення волі[1].

В Кримінальному законі Латвійської Республіки теж передбачена відповідальність за незаконне проведення аборту (ст. 135), але він містить

більше різновидів цього злочину, аніж кримінальне законодавство України та КК Литовської Республіки. В ч. 1 ст. 135 передбачена відповідальність за проведення аборту особою, яка має на це право, але проводить аборт поза

лікарнею або іншим закладом охорони здоров’я або в закладі охорони здоров’я, але без законних підстав. Карається цей злочин арештом або позбавленням волі[2].

В КК Республіки Болгарія статті, які містять в диспозиціях склади злочинів, що створюють небезпеку життю і здоров’ю людини в окремій главі не виділені. Ці статті містяться серед злочинів проти особи в главі другій Особливої частини КК. Наприклад, діяння, яке полягає в незаконному проведенні аборту, по суті, прирівнюється до вбивства, адже ст. 126, в якій

передбачена відповідальність за цей злочин міститься в главі другій «Злочинипроти особи» в розділі І «Вбивство».

В ч. 1 ст. 126 КК Республіки Болгарія встановлено, що той, хто за згодою

вагітної жінки умертвив її плід поза межами лікувального закладу,

визначеного Міністерством охорони здоров’я, або при проведенні цієї операціїпорушив правила, встановлені цим Міністерством, карається позбавленням волі на строк до п’яти років.

В диспозиції ч. 2 ст. 126 КК Республіки Болгарія міститься кваліфікований

різновид аборту. За цією частиною статті відповідальності підлягає особа, яка,не маючи вищої медичної освіти, умертвила плід у двох чи більшої кількості жінок. Карається це діяння суворіше – позбавленням волі на строк до восьми років[3].

В § 1 ст. 152 КК Республіки Польща встановлена відповідальність за

переривання вагітності за згодою жінки із порушенням встановлених законом правил. Суспільна небезпека даного діяння полягає в тому, що порушення правил переривання вагітності (проведення операції поза межами лікувального закладу тощо), ставить в небезпеку життя і здоров’я вагітної жінки. Карається це діяння позбавленням волі на строк до трьох років.

У § 2 цієї статті встановлена відповідальність особи, яка надає допомогу в

перериванні вагітності або за схилення жінки до переривання вагітності, тобто встановлена відповідальність за співучасть у цьому злочині. За ступенем суспільної небезпеки діяння, відповідальність за які передбачена в § 1 і § 2 ст.152 КК Республіки Польща однакові, бо за їх вчинення встановлені однакові покарання[4].

В § 3 ст. 151 передбачена відповідальність особи, яка вчиняє переривання

вагітності, коли плід досяг здатності до самостійного життя поза організмом

вагітної жінки. Це відбувається з 7 по 9 місяць вагітності. Те, що діяння, яке в

кримінальному законодавстві України має назву незаконне проведення аборту, в кримінальних кодексах Республіки Польща та Республіки Болгарія

розміщене серед норм про злочини проти життя та здоров’я дає підстави

вважати, що в цих країнах аборт вважається різновидом вбивства. Одним із

аргументів щодо цієї думки є те, що покаранням за § 3 ст. 152 КК Республіки

Польща є позбавлення волі на строк від 6 місяців до 8 років. Як приклад для порівняння приведемо текст § 1 ст. 150 «Хто здійснить вбивство людини на її

прохання або під впливом співчуття до неї, підлягає покаранню позбавленням волі на строк від трьох місяців до п’яти років, а за вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох місяців до п’яти років. В зв’язку із абортами існують найрізноманітніші точки зору відносно того,

чи порушує дозвіл на аборт встановлену рівновагу між законними інтересами

вагітної жінки і законною необхідністю захищати плід. В цьому контексті

Європейська комісія з прав людини проявляє стриманість, залишаючи тим

самим досить широку свободу вибору за законодавцями у встановленні норм.

Тому на сьогоднішній день при розгляді всіх справ, пов’язаних із абортами

Європейська комісія з прав людини і Європейський суд з прав людини уникають будь-яких заяв, що стосуються слова «життя» у зв’язку із абортами або щодо того, в якому ступені ненароджена дитина може користуватися захистом відповідно ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як ми бачимо, польський законодавець, як і законодавці практично всіх країн, входять до Європейського Союзу не взяв на себе сміливість заборонити проведення абортів, але в той же час встановив кримінально-

правову охорону безпеки життя і здоров’я ще ненародженої дитини.

В КК ФРН злочини проти життя розміщені у розділі 16 Особливої частини КК «Карані діяння проти життя». Якщо враховувати прийняту сьогодні шкалу загальнолюдських цінностей, то, безумовно, видається, що в ході проведення реформи кримінального законодавства цієї країни, склади злочинів протии життя займуть більш достойне місце в Особливій частині КК ФРН.

До злочинів, які створюють небезпеку для життя людини слід віднести діяння, відповідальність за яке передбачена в § 218 розділу 16 Особливої

частини КК ФРН «Переривання вагітності». До речі, слід відмітити, що кримінальне законодавство ФРН присвячує чи не найбільшу кількість статей

серед КК інших країн, які регламентують кримінальну відповідальність за

переривання вагітності – 7 статей. Переривання вагітності карається позбавленням волі на строк до трьох років або грошовим штрафом.

В ч. 2 цього параграфу передбачена відповідальність за кваліфіковані

різновиди аборту. Кваліфікуючими обставинами злочину, який законодавець

називає «особливо тяжкі випадки» є діяння, які вчинюються проти волі

вагітної жінки і діяння, під час яких особа, діючи по грубій необережності

створює небезпеку заподіяння смерті або причинення тяжкої шкоди здоров’ю

вагітної жінки. Карається таке діяння позбавленням волі на строк від шести

місяців до п’яти років.

Дещо неочікуваною є норма, яка міститься в ч. 3 § 218 КК ФРН,відповідно до якої переривання вагітності, вчинене вагітною жінкою карається позбавленням волі на строк до одного року або грошовим штрафом. Якщо замах на цей злочин є карним, то вагітна жінка за замах на переривання вагітності відповідальності не несе (ч. 4 § 218 КК ФРН).

Таким чином, § 218 встановлює загальні підстави караності за переривання вагітності. Але законодавець вважає за необхідне встановити винятки із загальної заборони і певним чином обмежує кримінальну відповідальність за переривання вагітності. А. Жалінський та А. Реріхт пишуть, що, по суті, § 218а легалізує переривання вагітності, але робить це таким чином, щоб юридично данні діяння були протиправними, а не караними .

Таким чином, законним у відповідності до положення § 218а є:

1) переривання вагітності, якщо жінка була на консультації, про яку іде мова в § 219 має відповідну довідку, яка отримана як мінімум за три дня до операції, на якій вагітна жінка наполягає;

2) якщо вагітність переривається лікарем;

3) з моменту зачаття пройшло не більше дванадцяти тижнів.

До злочинів, які ставлять під загрозу життя і здоров’я вагітної жінки відносяться діяння, склади яких згруповані в диспозиціях трьох статей у відділі 5 «Про незаконне переривання вагітності».

Переривання вагітності без згоди на це вагітної жінки карається п’ятьма

роками тюремного ув’язнення і штрафом (ст. 223-10). В ст. 223-11 встановлено ще один різновид цього злочину, але вважати його кваліфікованим підстав немає, бо покарання за нього передбачене менш суворе – два роки тюремного ув’язнення або штраф. Переривання вагітності у відповідності до формулювання в диспозиції ст. 223-11 ставить під загрозу життя і здоров’я жінки і вважається злочином, якщо ця операція проводиться при наявності конкретних обставин, перерахованих в диспозиції статті і винна особо усвідомлює їх наявність:

1) закінчення строку, протягом якого переривання вагітності дозволене

законом, за винятком випадків, коли воно здійснюється відповідно до

терапевтичних показників;

2) особою, яка не має звання лікаря;

3) не в державному або приватному стаціонарі, який задовольняє вимогам, передбачені законом;

4) якщо особа займається вчиненням цього діяння систематично, то покарання є більш суворим – п’ять років тюремного ув’язнення або штраф.

Замах на здійснення правопорушень, передбачених цією статтею також карається.

Тюремним ув’язненням і штрафом карається надання жінці матеріалів для

самостійного переривання вагітності. Ці покарання є більш суворими, якщо

діяння вчинюється систематично (ст. 223-12)[5].

Вищевикладений матеріал містить аналіз кримінального законодавства країн, які обрані за такими ознаками: по-перше всі вони входять до Європейського Союзу, по-друге, дві із них – Литва і Латвія входили до складу СРСР і їх законодавство до певного часу розвивалось за традиціями, характерними для кримінального права України, по-третє – Польща і Болгарія вважаються «постсоціалістичними країнами», які відчули на собі вплив соціалістичної системи права, по-четверте, Франція і ФРН – країни із традиційною правовою системою, яка значно відрізняється від вітчизняної правової системи. Саме ці дві останні країни містять в своєму кримінальному законодавстві ті норми і стандарти європейського права, які сьогодні має

сприймати Україна як претендент на вступ до ЄС і які сприйняли країни, які

вже стали учасницями ЄС – Польща, Болгарія, Литва, Латвія.

Останні чотири країни пішли по шляху сприйняття таких європейських стандартів як кримінальна відповідальність юридичних осіб, поділ суспільно

небезпечних діянь на злочини і проступки тощо. На нашу думку, що стосується правової доктрини України, такий підхід і таке реформування кримінального законодавства є передчасним. Кожна із правових системи країн має свої національні особливості і найбільше вони проявляються в кримінальному законодавства ФРН і Франції, яким не треба уніфікувати власне законодавство і підлаштовувати його до європейських еталонів, як це зараз намагається зробити вітчизняний законодавець, часто забуваючи про національні традиції вітчизняного кримінального права.

Безумовно, є те, що об’єднує кримінальне законодавство Литви, Латвії, Польщі, Болгарії, ФРН, Франції і це слід вважати позитивною рисою – це

орієнтація на захист загальнолюдських інтересів, спрямованість норм кримінального законодавства на захист безпеки життя і здоров’я людини, а також значна кількість норм, спрямованих на захист колективної безпеки.

Позитивною рисою законодавства вказаних країн і це, на нашу думку, має сприйняти вітчизняний законодавець, є виділені як окремі правові об’єкти інтереси сім’ї, неповнолітніх підопічних. В КК України такий підхід відсутній.

Позитивно слід сприймати законодавство ФРН щодо охорони ненародженого життя, встановлення кримінальної відповідальності за переривання вагітності. Якщо в КК України цьому присвячена одна стаття, то в КК ФРН та Франції – ціла низка статей.

Слід позитивно сприймати і досвід законодавця Франції щодо встановлення

відповідальності за незаконні дії з людськими органами та ембріонами.

Безумовно, законодавство цих країн важко порівнювати із законодавством

вітчизняним і законодавством інших постсоціалістичних країн хоча-б тому, що у ФРН і Франції крім кримінальних кодексів діють ще і інші нормативні

кодифіковані і не кодифіковані акти, в яких встановлена кримінальна відповідальність за злочини, проступки та правопорушення. Це значно відрізняє законодавство західноєвропейських країн від східноєвропейських

країн і окремих країн центральної Європи. В цих країнах теж відбувалося реформування законодавства, але воно не супроводжувалося такою «ломкою» традицій, як в Україні, Литві, Латвії, Болгарії, Польщі.

Слід відмітити і те, що в кримінальних кодексах зарубіжних країн на першому місці в Особливій частині в ієрархії цінностей все-ж перевага віддається загальнолюдським цінностям і на першому місці стоять статті, які містять норми про кримінальну відповідальність за злочини проти миру і людства.

Таким чином є всі підстави дійти висновку, що порівняння кримінального законодавства України та інших країн ЄС свідчить про те, що Україна повністю сприймає європейська норми та стандарти в галузі охорони безпеки

життя і здоров’я людини і її законодавство є більш досконалим, аніж кримінальне законодавство таких країн як Франції, ФРН .

Розділ ІІ. Юридичний склад злочину, передбачений ст.134 КК України

1. Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти,-

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої,-

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Протиприродне переривання вагітності може бути патологічним або штучним. У свою чергу, штучний аборт поділяється на правомірний та незаконний, у т.ч. кримінально караний. Суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 134, визначається тим, що це діяння може супроводжуватись різними ускладненнями - кровотечами, сепсисом, безпліддям, психічними аномаліями, смертю тощо.