Щитоподібна залоза анатомо-фізіологічні особливості

Щитоподібна залоза (ЩЗ) - непарна залоза, розміщена на передній ділянці шиї (попереду і з боків від трахеї) між щитоподібним хрящем і У-УІ кільцеподібними хрящами трахеї. Складається з двох (правої та лівої) часток, з’єднаних між собою перешийком.

Мікроскопічно тканина ЩЗ складається з фолікулів, заповнених колоїдом. В паренхимі залози є три види клітин: А-клітини (фолікулярні клітини, тироцити), які виробляють тиреоїдні гормони (тироксин –Т₄ і трийодтиронін – Т₃ ); В – клітини (клітини Аскеназі), які секретують серотонін; С-клітини (парафолікулярні клітини), які синтезують безйодний білковий гормон кальцитонін.

Щитоподібна залоза починає формуватися на 4-5-му тижні внутрішньоутробного розвитку. З 12-го тижня починає функціонувати, а вже до 4 –го місяця внутрішньоутробного розвитку вона вже цілком сформована структурно і функціонально активна. Максимальні рівні тироксину і трийодтироніну визначаються в крові дитини в перші години та дні життя, що свідчить про важливу їх роль в періоді постнатальної адаптації.

В наступному до 5-6-річного віку ЩЗ швидко росте, надалі темпи росту її уповільнюються до пубертатного періоду, коли її розміри і маса знову швидко зростають. Остаточна гістологічна структура ЩЗ завершується після 15 років.

Тиреоїдні гормони впливають на окисні процеси в організмі, підвищують теплопродукцію, контролюють синтез білків, водно-електролітний баланс, обмін вітамінів, у фізіологічних кількостях справляють анаболічну і імономодулюючу дію, активують ліполіз, сприяють зниженню рівня холестерину в крові, посилюють розпад глікогену, моторику і секреторну функцію шлунково-кишкового тракту, стимулюють глюконеогенез та усмоктування вуглеводів у кишечнику, гемопоез, впливають на скелетну мускулатуру, печінку.

Гормони ЩЗ впливають на активність всіх органів і систем. Найбільш виражена активація симпато-адреналової і серцево-судинної систем. Значний вплив тиреоїдні гормони здійснюють на фунцію вищих відділів ЦНС.

Тироксин і трийодтиронін мають важливе значення для процесів морфогенезу. Вони забезпечують диференціювання тканин, що визначає ріст, дозрівання скелета, розвиток структур шкіри та її придатків, нормальну диференцировку головного мозку та інтелектуальний розвиток.

Стимулятором секреції Т₃ і Т₄ є тиреотропний гормон гіпофіза (ТТГ), який знаходиться під контролем гіпоталамічного тироліберину.

Функціонування С-клітин починається на 14-му тижні внутрішньоутробного розвитку плода. В грудному періоді кількість кальцитоніну зменшується. Максимальна активність кальцитоніну відмічається лише після повноцінного гістологічного розвитку ЩЗ (в кінці старшого шкільного віку).

Тиреокальцитонін регулює фосфорно-кальцієвий обмін і є антагоністом паратгормону. Він захищає організм від надлишкового надходження кальцію шляхом зменшення реабсорбції кальцію в канальцях нирок, усмоктування кальцію з кишечника та збільшення фіксації кальцію в кістковій тканині.

Продукція кальцитоніну залежить від вмісту кальцію в крові.

МЕТОДИКА ОБСТЕЖЕННЯ ТА СЕМІОТИКА УРАЖЕННЯ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ

При огляді передньої поверхні шиї можна скласти уявлення про розміри ЩЗ. Асиметрія положення ЩЗ може вказувати на наявність вузлів.

Спочатку проводять орієнтовну пальпацію. Лікар знаходиться позаду дитини. При спеціальному пальпаторному дослідженні І пальці обох рук необхідно симетрично розмістити позаду (більше зверху), а П-У пальці - попереду грудинноключично-сосцевидного м’язу. Під час пальпації ЩЗ хворому пропонують зробити ковток, при якому залоза рухається разом з трахеєю і переміщується під пальцями лікаря. Перешийок пальпують ковзаючими рухами пальців у вертикальному напрямі над рукояткою грудини.

При пальпації щитоподібної залози оцінюють:

- Розміри – розрізняють такі ступені збільшення щитоподібної залози:

0 ст. – щитоподібна залоза не пальпуєтиься або при пальпації об’єм її менший за кінцеву фалангу великого пальця пацієнта (норма);

І-а ст. – щитоподібна залоза пальпується розміром більше кінцевої фаланги великого пальця пацієнта, але не візуалізується при будь-якому положенні голови;

І-б ст. – щитоподібна залоза пальпується і візуалізується при відхиленні голови назад;

П ст. – щитоподібна залоза пальпується та візуалізується при нормальному положенні голови пацієнта;

Ш ст. – щитоподібна залоза візуалізується на відстані 5 м і більше.

• Консистенцію (в нормі м’яка, еластична).

• Характер поверхні ( гладенька).

• Характер збільшення (дифузний, вузловий).

• Ступінь рухливості при ковтанні ( в нормі рухлива).

• Наявність або відсутність пульсації (в нормі пульсація відсутня).

• Наявність болючості (в нормі болючість відсутня).

В нормі щитоподібна залоза не візуалізується і не пальпується. Зоб – це будь-яке збільшення щитоподібної залози. Зоб може бути дифузним, вузловим та змішаним, токсичним і нетоксичним, ендемічним та спорадичним.

Для діагностики захворювань ЩЗ застосовують ультрасонографію, комп’ютерну та ЯМР-томографію, тонкоголчасту аспіраційну пункційну біопсію з подальшим цитологічним дослідженням пунктату. Радіоактивні ізотопи в педіатрії використовують при підозрінні на ектопію, пухлини ЩЗ чи їх метастази.

Для оцінки функціональної активності ЩЗ застосовують пряме визначення рівнів гормонів (Т_3, Т_4, ТТГ) в сироватці крові. Використовують також неспецифічні методи:

визначення рівня холестерину в крові, кісткового віку, дослідження основного обміну,

ЕКГ, рефлексометрію.

В клінічній практиці спостерігається підвищення (гіперфункція) і зниження (гіпофункція) активності ЩЗ, що мають ряд специфічних клінічних ознак, які можна виявити при проведенні загального огляду.

При гіпертиреозі (підвищення продукції тиреоїдних гормонів) характерні скарги на схуднення при хорошому апетиті, роздратованість, надмірну збудливість, серцебиття, підвищену пітливість, відчуття жару, біль в ділянці серця, сльозливість. При огляді можна виявити тремтіння пальців рук, тахікардію, гіперкінези, тремтіння закритих повік (симптом Розенбаха), рідке моргання повік (симптом Штельвага), одно- чи двосторонній екзофтальм, «зляканий» фіксований погляд, блиск очей (симптом Краузе), порушення конвергенції очей (симптом Мебіуса), біла смуга склери над райдужною оболонкою при погляді донизу (симптом Грефе), при погляді вгору (симптом Кохера), біла смуга склери навколо райдужної оболонки при відкритих очах – широкі очні щілини – (симптом Дельрімпля), гіперпігментація шкіри повік (симптом Еллінека).

При огляді шиї можна спостерігати збільшення ЩЗ того чи іншого ступеня.

Для гіпотиреозу (недостатність тиреоїдних гормонів) характерні затриманість, слабкість, сонливість, грубий сиплий голос; закрепи. Обличчя одутле, очні щілини вузькі, риси обличчя згладжені. Язик набряклий, великий. Набряк тулуба, кінцівок, на тильному боці стоп та кистей він утворює подушечки. Шкіра бліда, з жовтяничним відтінком, суха. Волосся сухе, ламке, тускле, випадає; нігті ламкі. Тургор тканин, температура тіла знижені. Відставання в рості ( різко затримується поява ядер скостеніння). Трубчасті кістки короткі, широкі, пропорції скелета подібні хондродистрофічним. Відмічаються брадикардія, кардіомегалія, глухість тонів серця, зниження артеріального тиску. Порушені функції печінки, нирок, знижена моторика шлунково-кишкового тракту.

Поряд з вираженою затримкою фізичного розвитку, діти відстають від однолітків у психічному розвитку.

Клінічні прояви гіпотиреозу залежать від віку, в якому виникла недостатність функції ЩЗ, його ступеня важкості та тривалості.

Вроджений гіпотиреоз виявляється вже в перші дні та місяці життя. Діти мають велику масу тіла при народженні, характерний зовнішній вигляд. Кінцівки короткі та широкі, грубі риси обличчя, широке перенісся, сідлоподібний ніс, гіпертелоризм з вузькими очними щілинами, збільшений язик, що не вміщується в роті, одутле обличчя, сиплий грубий голос. Відзначається в’ялість, сонливість, дитина надто спокійна, не реагує на незручності, рідко плаче, набрякла. Смоктання ослаблене, апетит знижений, живіт здутий, запори, пізнє відходження меконію та відпадання пупкового канатика; пупкова грижа. Шкіра суха, набрякла, затяжна жовтяниця. Дихання шумне, стридорозне. Межі серця розширені, брадикардія, систолічний шум. Якщо захворювання залишається нерозпізнаним, то вже через 5-6 місяців виявляється класична картина гіпотиреозу з трьома основними групами симптомів: затримка психофізичного розвитку, функціональні зміни практично всіх внутрішніх органів, трофічні порушення шкіри та її придатків.

Для раннього виявлення захворювання здійснюється скринінг на вроджений гіпотиреоз в пологовому будинку з визначенням ТТГ в крові. Вміст ТТГ вище 50 мОД/л свідчить про наявність первинного гіпотиреозу та необхідність замісної терапії.

Клінічні прояви набутого гіпотиреозу залежать від віку дитини, коли він з’явився, а також від ступеня порушення тиреоїдної функції.

Еутиреоз – збільшення ЩЗ без порушення її функції.