2. Види дипломатичного старшинства та їх значення при дотриманні протокольних норм

Розширення зв’язків з іноземними державами, а також міжнародна протокольна практика зумовили необхідність рангування дипломатів.

Дипломатичні ранги – це особливі службові звання, які присвоюються дипломатичному персоналу відомства закордонних справ і дипломатичних представництв за кордоном [5].

Присвоєння особистого дипломатичного рангу покликане стимулювати професійний ріст дипломата і розвивати його професійні якості. Наявність певного рангу характеризує його досвід, здібності і рівень набутих знань. Відповідно до рангу до встановлених посадових ставок додається грошова надбавка.

Як виняток, дипломатичний ранг може присвоюватися особам, які не працюють безпосередньо в МЗС та закордонних дипломатичних установах, але мають вагомі заслуги у сфері зовнішньої політики та дипломатії.

Дипломатичні ранги вводяться внутрішнім правом кожної країни.

В Україні дипломатичним працівникам присвоюються такі ранги:

• Аташе;

• Третій секретар;

• Другий секретар другого класу;

• Другий секретар першого класу;

• Перший секретар другого класу;

• Перший секретар першого класу;

• Радник другого класу;

• Радник першого класу;

• Надзвичайний і Повноважний посланник 2-го класу;

• Надзвичайний і Повноважний посланник 1-го класу;

• Надзвичайний і Повноважний Посол.

Три останні ранги присвоюються Президентом України за поданням міністра закордонних справ України. Інші раги присвоюються міністром закордонних справ [5].

В міжнародній практиці загальноприйняті такі дипломатичні ранги:

• Посол;

• Радник-посланник;

• Радник;

• Перший секретар;

• Другий секретар;

• Третій секретар;

• Аташе (тут аташе – молодший дипломатичний співробітник, не плутати з посадовими особами в представництвах із специфічними функціями, які є представниками своїх відомств у посольствах і одночасно виконують функції радника посла з певних питань: військових, наукових і т.д.) [24].

Велике значення в дипломатичній діяльності має принцип старшинства. Відповідно до нього реалізуються практично всі норми дипломатичного протоколу.

В дипломатичній практиці розрізняють чотири правила дипломатичного старшинства.

1. Старшинство серед глав дипломатичних представництв

Старшинство глав дипломатичних представництв залежить від їхнього рангу:

• Посол, Верховний комісар або Апостольський нунцій;

• Надзвичайний Посланник і Повноважний Міністр або Посланник Ватикану (ранг, який рідко зустрічається);

• Повірений у справах en titre (титулований або en pied).

В рамках кожного рангу старшинство визначається за часом, який минув з моменту вступу на посаду відповідного глави дипломатичного представництва. В такому випадку враховується або дата вручення ним вірчих грамот главі держави, що приймає, або дата, коли він повідомив про своє прибуття Міністертво закордонних справ або передав міністру чи Міністерству закордонних справ копію своїх вірчих грамот (залежно від прийнятої в конкретній державі практики).

У випадку, якщо двоє глав дипломатичних представництв подають главі держави свої вірчі грамоти одночасно, старшинство визначається відповідно до видачі агреману або в алфавітному порядку (за французьким алфавітом) країни, яку вони представляють.

У деяких державах серед всіх глав дипломатичних представництв одного й того ж рангу перевага надається представнику Ватикану.

На старшинство не впливає визнання тимчасово недійсними вірчих грамот глави дипломатичного представництва в зв’язку зі смертю глави держави, який їх видав або прийняв [24].