1.2. Монетні системи Стародавньої Греції

В основу грошово-монетних одиниць були покладені спільні майже для всіх грецьких міст вагові одиниці та їх назви: талант, міна, статер, драхма, обол. Один талант дорівнював 60 мінам; 1 міна дорівнювала 50 статерам або 100 драхмам; 1 драхма – 6 оболам; 1 обол – 8 халкам; 1 халк – 7 лептам. Талант і міна відігравали роль грошово-лічильних одиниць, а засобами обігу (монетами) стали статер, драхма, обол і кратні їм.

Розрізняють два типи грецьких монетних систем – системи, побудовані на статері, і системи, основною грошовою одиницею яких була драхма. Монетні системи, для яких основним металом було золото або електр, в основному базувалися на статері, а системи, для яких основним металом було срібло, – на драхмі.

Розглянемо монетні системи, які були побудовані на золоті. Найстарішою монетною системою вважається мілетська (від м. Мілет VII – поч. V ст. до н. е.) Назва стосується електрових монет Іонійського узбережжя (в Малій Азії), яке перебувало під владою лідійських царів. Статер за цією системою важив близько 14,25 г. На лицевому боці найбільш ранніх монет бачимо примітивні заглиблення замість зображення, пізніше – ім’я царя і зображення голови лева. На зворотному боці чітке зображення відсутнє, є лише сліди від металевого стержня у формі трьох втиснутих прямокутників. Поряд із статерами виготовлялися їх половинки, але частіше – треті частини (трите), шості (гекте), дванадцяті (гемігекте), а пізніше також інші частини із знаменниками, кратними дванадцяти, аж до 1/96. Після невдалого повстання союзних грецьких міст Малої Азії проти Персії 494 р. до н. е. і зруйнування персами Мілета ця система занепала, хоч малоазійське електрове карбування тривало далі.

Майже паралельно з мілетськими статерами в обігу перебували значно важчі електрові статери – фокейської системи (назва від м. Фокея), масою понад 16 г (VII – 30-ті роки IV ст. до н. е.). На лицевому боці цих монет був зображений тюлень, грецька назва якого відповідала назві міста. За цією системою карбувалися електрові статери міста Кізик – кізикіни, які відігравали важливу роль у грошовому обігу Малої Азії, а також всієї Греції. В першу чергу вони використовувалися для великих платежах у торговельних операціях і нагромадженні багатства. У середині V ст. до н. е. монетний двір міста Кізик став немовби філією Афінського монетного двору для карбування електрових монет. Їх витіснили з грошових ринків лише золоті монети Александра Македонського.

Крім статера, в місті Кізик карбувалися і дрібніші його частини (1/6). Кізикіни були поширені не тільки у басейні Егейського і Мармурового морів, але й у Македонії, Фракії і басейні Чорного моря, зокрема в Ольвії.

Третьою щодо інтенсивності поширення на території Малої Азії була перська монетна система. Попередниками цієї системи були крезові статери, золоті і срібні. Маса золотого статера – 8,1 г (1/60 легкої вавилонської міни – близько 490 г), срібного – 10,8 г. За тодішнім співвідношенням цінності золота і срібла (1:13) золотий статер дорівнював десятьом срібним статерам або двадцятьом півстатерам (по 5,4 г срібла). Після перських завоювань Дарія І Гістапса з’явилися перські золоті дарики і срібні сикли. Вони були покладені в основу перської монетної системи і перебували в обігу з другої половини VI до 30-х років IV ст. до н. е. (до витіснення монетами Александра Македонського).

Друга частина монетних систем Стародавньої Греції базувалася на сріблі. Найбільш ранньою була егінська система, яка виникла майже одночасно з мілетською. За цією системою карбувалися переважно срібні статери масою 12,14-14,55 г. На аверсі монет було зображено суходільну черепаху – емблему м. Егіни. Драхма (1/2 статера), а також менші номінали (1/2, 1/6, 1/12 драхми) спочатку випускалися рідше. Монети цієї системи були розповсюджені поза межами о. Егіна, зокрема в Аттиці. Наприкінці VII і в VI ст. до н. е. власне карбування на основі егінської системи розпочали багато міст Північної і Середньої Греції і Пелопоннеса, Мегара, Беотійський союз міст, культові центри Дельфи та Олімпія. До них приєдналися причорноморські міста (Ольвія, Пантікапей).

Широко поширилася аттична монетна система. У зв’язку з тим, що Афіни мали пріоритет у міжнародній політиці, культурі та торгівлі, їхня валюта – афінські срібні монети – була найбільш надійна. На аверсі зображувалася голова богині Афіни в іонійському шоломі, а на реверсі – сова, через що ці монети отримали назву “сови”. Сова також була символом Лавріонських срібних рудників, де гніздилися сови. Із комедії Аристофана відомий дотепний вираз про лавріонських сов, які в’ють гнізда в гаманцях і виводять там маленькі монетки (“Обіцяємо – заведуться і в домі, і в гаманцях ці сови і блискучих вам совенят наплодять” – Див.: Аристофан. Комедії. – Т.2. – М., 1983. – С.70). Гроші називалися також “дівчатами” на честь богині Афіни, покровительки міста.

Афінські монети високо цінувалися завдяки високому вмісту у них срібла. Це підтверджує такий факт: коли під час війни із Спартою необхідно було багато срібла, а його запаси почали танути, в Афінах було здійснено спробу випускати золоті монети. Проте особливого успіху вони не мали із-за привички до срібних, освячених до того ж найбільш поважаною богинею Афіною. Після цього стали карбувати бронзові монети, які дорівнювали срібним за розміром і вартістю в грошових одиницях. У результаті інфляції срібні монети щезли із обігу, однак у 393 р. до н. е. ці “жалюгідні шматки бронзи” скасували указом.

Афінська монетна система залишалася стійкою навіть після завоювання Персії, коли в обіг було запущено 235 630 талантів, або 6 120 тонн срібла і золота. Фальшивомонетників суворо карали, аж до смертної кари.

Евбейська монетна система є дещо молодшою. Вона була поширена в Аттиці від часу реформи Солона 504 р. до н. е. Від середини VI ст. до н. е. за цією системою, названою евбейсько-аттичною, карбувалися тетрадрахми (дорівнювали 4 драхмам) масою 17,4 г і драхми (4,36 г). З Аттики вона була перенесена в Сицилію (м. Сиракузи), на Африканське узбережжя і на північ Греції. Панівне становище в тодішньому античному світі, але вже як аттична монетна система, вона посіла від часів Александра Македонського (336-323 рр. до н. е.). Всі ринки від того часу були насичені золотими статерами, подвійними статерами і дрібними монетами, переважно тетрадрахмами і драхмами аттичної системи. Відповідно до тогочасного співвідношення вартості золота і срібла (1:10), один золотий статер дорівнював 20 срібним драхмам або 5 тетрадрахмам тієї ж системи. На срібних монетах Александра Македонського лицевий бік містив зображення Геракла в лев’ячій шкірі, зворотний – Зевса на троні. Після смерті Александра Македонського виникли нові монетні типи. Після завоювання Греції Римом аттична драхма прирівнювалася за курсом до римського денарія.

Коринфська монетна система була тотожна евбейській, але відрізнялася від неї тим, що статер масою 8,72 г поділявся не на дві, як у аттичній, а на три драхми, і тому одна драхма важила 2,91 г. Статери і драхми Коринфа випускалися з кінця VII ст. і аж до елліністичної епохи. На аверсі коринфських монет зображений Пегас, на реверсі – голова Афіни в коринфському шоломі. У V- IV ст. до н. е. коринфські статери стали найпоширенішими монетами в західній частині грецького світу.

В елліністичну епоху коринфська драхма знову набула великого значення. За масою вона відповідала аттичному тетроболу (2/3 драхми) й наближалася до зменшеної тоді егінської гемідрахми (1/2 драхми). Мабуть, тому вона була улюбленою монетою на Пелопоннесі.

Згадані вище монетні системи були основними в Греції та елліністичних країнах. Вони не дають повного уявлення про розмаїття грецьких монетних систем. Крім них, існували інші, наприклад, фінікійська, адерська, хіотська, родоська. Знання основних систем допомагає зорієнтуватися у дуже складному грошовому господарстві Стародавньої Греції.