Ядерна зброя

У 1940-і роки ядерні проекти початі в США, Німеччині, СРСР і Великобританії. У липні 1945 року США провели перше випробування атомної бомби. У серпні 1945 року перший і поки єдиний раз у світі застосована ядерна зброя - бомби були скинуті на японські міста Хіросіма і Нагасакі.

Сучасні історики дотримуються різних, іноді полярних точок зору про те, чи мало сенс знищувати японські міста чи ні. У будь-якому випадку, в 1945 році атомна бомба не сприймалася так, як вона сприймається сьогодні. На той момент США вважали її просто могутнішим видом зброї, яку можливо використовувати проти супротивника, аби зберегти життя своїх солдатів.

Міжнародні конвенції і договори, що спеціально обумовлюють правила застосування ядерної зброї, з'явилися десятиліття опісля. Після цього ядерна зброя стала символом і ґарантом потужності держав. Декілька десятиліть світ знаходився на межі ядерної війни, яка могла знищити все людство. Понині багато криз (наприклад, в Іраку, Ірані і Північній Кореї) обумовлені ядерними амбіціями цих держав. 

IV. Висновки

Майже 20 років розділяють дві доленосні для людства події. 18 січня 1919 року почалася Паризька мирна конференція, котра тривала трохи більше року. Головним її завданням стало «зразково-показове» — і в цьому було закладено міни уповільненої дії, що підірвали світ наприкінці 30-х років, — покарання держав, які зазнали поразки в Першій світовій війні, і, відповідно, підписання з ними ряду мирних договорів, а також створення міжнародної організації — Ліги Націй (ЛН), свого роду прообразу нинішньої Організації Об’єднаних Націй (ООН).

Румунія, після першої як і після Другої світової війни, вийшла переможницею на ниві дипломатії, а не на полі бою. Трансільванія і Східний Банат були відірвані від Угорщини, як і частина Хорватії, область Бачка і Західний Банат (Воєводіна) — на користь КСХС, а Словаччина і Закарпаття — на користь Чехо-Словаччини. Кожен третій угорець за умовами Тріанонського мирного договору (підписаний 4 червня 1920 року) тепер мешкав у сусідніх країнах. Це була справжня національна катастрофа. Угорці ніяк не могли змиритися: «Ні, ні, ніколи!» Пануючі нації Габсбурзької монархії, австріяки й угорці, отримали від переможців майже мононаціональні ерзац-держави, занадто тісні як для колишніх панів.

Незалежність у ці роки найчастіше здобували зі зброєю в руках. Хвиля локальних конфліктів за спірні території прокотилася від берегів Балтики до Східного Середземномор’я. Країни Антанти намагалися контролювати процес, але не завжди це вдавалося. Грандіозна Громадянська війна на території колишньої Російської імперії знаходилася на узбіччі версальського процесу. Спроби Центральних держав, а потім і країн Антанти впливати на процес збройного протистояння завершилися крахом. Українці під час Першої світової війни воювали один проти одного за далекі їм імперські інтереси Романових і Габсбургів, а 1918—1921 років безуспішно намагалися втілити свої мрії про незалежність. Як Громадянська війна в Росії, так і кровопролитна греко-турецька 1920—1922 років, нове, після двох Балканських війн перекроювання кордонів на півострові — зрушили мільйони біженців.

Етнічні чистки за прямого потурання світової спільноти стали звичайною справою. До Греції втекли 1,3 млн. греків із Малої Азії, Кілікії, Трапезунда і Кавказу. Майже 400 тисяч турок втекли з грецької території і понад 100 тисяч із болгарської. Майже 250 тисяч болгар знайшли притулок на батьківщині, емігрувавши з Фракії, Македонії, Добруджі. Сотні тисяч вірменів рятувалися від турецької різанини й більшовиків, переселяючись переважно до Західної Європи, Лівану та США. Вірмени вже піддалися геноциду в Турецькій імперії 1915 року (загинуло більш як 1,5 млн. осіб). Від двох до чотирьох мільйонів колишніх підданих Російської імперії і кілька сотень тисяч українців зі Східної Галичини змушені були емігрувати на Захід.

Поляки, які відроджували Річ Посполиту «од можа до можа», вплуталися в конфлікти з німцями-добровольцями в Сілезії, Помор’ї, литовцями — за Віленщину (Вільнюс), українцями — за Львів і Східну Галичину, чехами — за Тєшинський край. Тільки в боротьбі з останніми поляки зазнали поразки. 1938 року вони навіть повернули Тєшин, але ненадовго. Загрозу польській незалежності, що виходила від більшовиків, удалося локалізувати після «Дива на Віслі» наприкінці 1920 року. За умовами Ризького миру 1921 року західні українці й білоруси ставали підданими Речі Посполитої. Антанта, котра обіцяла надати Східній Галичині як мінімум автономію, крізь пальці дивилася на відродження польського шовінізму на східних «кресах». «Поляки твердили, що українці надто відсталі, аби мати власну державу, що їхня осібність як нації — «вигадка німців» і що вони схильні до пробільшовицьких тенденцій... Отже не було несподіванки в тому, що 25 червня 1919 року Рада послів Антанти визнала за Польщею право на окупацію Східної Галичини, «щоб захистити цивільне населення від небезпеки більшовицьких банд», — як пише Орест Субтельний у своїй «Історії України». Відклавши вирішення долі галичан-українців у довгу шухляду, Антанта мляво протестувала тоді, коли поляки після окупації краю почали встановлювати жорстко унітарну владу без найменших ознак автономії.

У XX столітті Східна Європа тричі піддавалася перекроюванню: після й у ході двох світових воєн, а також після кривавого розпаду Югославії та мирного поділу Чехословаччини (до 1948 р. — Чехо-Словаччина) на дві незалежні держави і, звісно ж, розпаду радянської імперії, створення або відтворення нових незалежних держав. Коріння більшості проблем століття минулого і нинішнього знаходимо саме в недосконалій, ситуативній, несправедливій Версальській системі міжнародних відносин. Безумовно, світ кардинально змінився після Другої світової війни, та все ж більшість змін на карті Європи — версальського походження...