Перспективи української національно-визвольної революції

Ця більша праця Ст. Бандери була призначена лише для «внутріш­нього організаційного користування», як зазначено в книжечці п. н. «Перспективи української національно-визвольної революції». (Вишкільні матеріяли з курсу влаштованого Проводом ЗЧ ОУН), книж­ка І. Видання Організаційно-Кадрової Референтури, 1958 р., стор. 144, в якій до 122 сторінки включно надруковано цю працю із зазначен­ням «опрацював Бийлихо» (псевдонім Ст. Бандери).

Метою цих вишкільних матеріялів було «дати новий поштовх і напрямні для підготовчої праці серед кадрів ЗЧ ОУН, себто – зактивізувати наші провідні та рядові кадри на відтинку готування… до безпосередньої участи в організуванні та веденні національно-виз­вольної революції на Рідних Землях». Редакційний вступ до книжки виразно вияснює евентуальні сумніви щодо доцільности такого ви­дання: «…ще раз мусимо підтвердити нашу незмінну засаду: плянувати й підготовляти треба не тоді, коли ситуація вимагає вже без­посередньої дії, а наперед, заздалегідь готуючись до неї. Організація Українських Націоналістів не може за жодних умов займати пасив­ного становища і ждати, що нам принесе розвиток міжнародньої си­туації. Навпаки, ми намагаємося своєю працею і боротьбою впливати на розвиток міжнародньої ситуації, зокрема коли йде про внутрішнє становище в Україні . А щоб вести їх (революційно-визвольну ді­яльність і боротьбу – ДЧ) правильним шляхом і правильними мето­дами, мусимо мати на увазі генеральний плян, себто образ, як може і як повинна розвиватися революційно-визвольна боротьба, як по­винна виглядати вища стадія цієї боротьби – загальний револю­ційно-визвольний зрив, та якою мірою і якими засобами ми, закор­донні кадри, можемо взяти в ньому безпосередню участь».

З цього погляду доцільним є, щоб усі українці познайомилися з пра­цею автора.

Розділи з цієї праці були друковані теж у журналі «Визвольний Шлях», Лондон, Великобрітанія: у книжці за листопад 1959 р. під заг. «Протибольшевицька революція – єдиний шлях до визволення», стор. 1210-1218; у кн. за січень 1960 р. п. заг. «Значення війни для національного визволення», стор. 12-22; у кн. за жовтень 1960 р. п. заг. «Розвиток революційного процесу», стор. 1101-1112; у кн. за грудень 1961 р. п- заг, «Еволюція большевизму й частинні здобутки боротьби», стор. 1245-1250; у кн. 3(252) за березень 1969 р. п. заг. «Проблема на-ціонал-комуністичного фронту», стор. 274-283; у кн. за квітень 1969 р. п. заг. «Національно-визвольна революція і російські протикомуністичні сили», стор. 387-396; у кн. за травень 1969 р. п. заг. «Спільний фронт національно-визвольних революцій», стор. 515-522; у кн- за червень 1969 р. п. заг. «Розвиток і чинники революційного процесу», стор. 643-663; у кн. за липень-серпень 1969 р. п. заг. «Необхідність національно-визвольної революційної боротьби», стор. 771-774.

*

1. Необхідність національно-визвольної революційної боротьби

Перед з'ясуванням перспектив української національно-виз­вольної, протибольшевицької революції треба насамперед устійнити вихідну точку цього питання з нашого погляду.

Люди з пристосуванським життєвим наставленням, з пристосуванським способом думання і діяння, уважають вихідною точ­кою в цій справі питання: Чи така революція е можлива, які е реальні дані для її розвитку й успішного висліду? Залежно від відповідей на ці питання та від основ, на які ці відповіді спира­ються, треба, в розумінні цих людей, приймати або відкидати кон­цепцію національно-визвольної революції. Поскільки ж такому думанню є ближчий скептицизм, пасивність і резиґнація, ніж во­льова активність, риск і боротьба, то й арґументи за революційну боротьбу е, в його оцінці, надто слабі й непевні.

З таким підходом до справи постійно зустрічаємося в процесі самостійницької політичної діяльности. Противники революційної концепції питання про можливість і доцільність протибольше­вицької національної революції ставлять у різний спосіб, але завжди з сумнівом, з недовірою й неґативним упередженням. Зо­крема в затяжній міжнародній ситуації, в період коекзистенцій-ної політики, посилюється неґація революційної боротьби. Від її речників вимагають доказів, що протибольшевицька революція можлива, що вона має вигляди на успішний розвиток і на пере­могу. Це питання набирає кардинального значення зокрема для хитких, опортуністичних політичних середовищ, які під впливом сумнівів і зневіри завжди готові відцуратися від самостійництва та пристосовуватися до того, що легше і вигідніше, йдучи по лінії меншого опору.

Теж і в поширюванні концепції національно-визвольної рево­люції серед народніх мас та в мобілізуванні їх до революційної боротьби часто приходиться переборювати пасивізм, інертність і брак віри у власні сили народу. При цьому треба з'ясовувати не тільки мету і потребу революційної боротьби, але теж можливо­сті її успішного розгортання. Тому революційно-визвольна орга­нізація мусить мати скристалізовану відповідь на питання щодо можливостей визвольної революції та відповідно обґрунтовані аргументи, щоб ними розбивати сумніви і скріпляти правильне наставлення. Але ОУН цього питання не приймає за вихідну точ­ку для формування своєї визвольної концепції. В нас воно набу­ває теж іншого змісту, бо український націоналіст ставить собі за основне інше питання, а саме: як треба вести революційну бо­ротьбу, які методи і засоби найкраще запевнять успішність і пе­ремогу визвольної революції Так поставлене питання походить з наперед устійненої позитивної і рішучої настанови в справі ре­волюції та зміряє до найдоцільнішого заплянування і найуспіш­нішого ведення революційної дії. У відповіді на це питання вмі­щаються відразу арґументи-докази на те, що успішне розгортан­ня революційної боротьби є цілком можливе.

Вихідною точкою для Організації Українських Націоналістів у виборі революційного шляху до національного визволення є питання, чи революційна боротьба необхідна? Дійшовши до чіт­кої позитивної відповіді-підтвердження, ОУН приймає її за осно­ву для своєї визвольної концепції, для своєї дійової постави. Поскільки визвольно-революційна боротьба є необхідною для жит­тя і розвитку української нації, то нема чого зупинятися над пи­танням, чи вона є можливою, тільки відразу треба шукати відпо­відних доріг і способів для її успішного ведення. Така постава від­повідає основним законам життя. Кожна життєздатна істота, ко­ли має хоч один шлях для збереження загроженого життя, збирає всі свої сили і спрямовує їх на той шлях.

Московсько-большевицьке поневолення України є не тільки суперечне з прагненнями, життєвими потребами української на­ції, не тільки спиняє її природний, свобідний розвиток, але й за­грожує її існуванню. Москва послідовно намагається знищити само­бутність українського народу під кожним оглядом та за рахунок української національної субстанції збільшити російський націо­нальний організм Протиставитися цим імперіялістичним цілям та нищівній дії большевизму можна тільки шляхом боротьби, тим більше, що большевизм є найгіршою, найнебезпечнішою формою російського імперіялізму. Його тоталітарні, найбезоглядніші мето­ди послідовного і всебічного знищування поневолених націй, їх­ньої духовости, біологічної субстанції та матеріяльних основ са­мостійного існування не залишають жодних інших можливостей для збереження їхнього самостійного життя і розвитку.

Щоб вирвати українську націю з того положення та скінчити з процесом її постійного поневолювання і знищування, необхідно скинути московське володіння на Україні, викоренити большевизм-комунізм в Україні та усунути з українських земель всі чин­ники російського імперіялізму і всі його підпори. Це можна осягнути тільки шляхом рішучої визвольної боротьби цілого україн­ського народу, шляхом національної революції. Бо кожна дія, кожне намагання в тому напрямі, а навіть ставлення такої мети, визнавання таких ідей вже е актом протибольшевицької бороть­би, складовим чинником національної революції.