3. Інтегровані підходи до управління

Одномірність ранніх теорій менеджменту долають так звані інтегровані або синтетичні підходи: процесний, системний, си­туаційний. Їх виникнення слід розглядати як якісно новий етап у розвитку науки управ­ління. Для інтегрованих підходів характерним є:

1. погляд на управління як на багатовимірне, комплексне явище, яке пов'язане чисельними зв'язками як із внутрішнім, так і з зовнішнім се­редовищем;

1. визнання наявності синергічного ефекту, тобто того, що ціле завжди якісно відрізняється від простої суми його складових частин;

2. заперечення наявності універсальних підходів до управління та загаль­них принципів побудови і здійснення управління.

Процесний, системний та ситуаційний підходи до управління не є кон­цепціями менеджменту, які складаються з певних положень, а являють собою скоріше способи або образи мислення, які у комплексі розгляда­ють різні аспекти управління:

1. Процесний підхід. Для ефективного функціонування організація повинна визначати безліч взаємозв'язаних видів діяльності (функцій) і управляти ними. Процесний підхід розглядає управління як серію взаємопов'я­заних і неперервних дій (функцій управління). Кожна функція у свою чергу складається з підфункцій. Всі функції та підфункції об'єднуються пов'язуючими процесами комунікацій та прийняття рішень і доповнюються лідерством. Таким чином відповідно процесному підходу процес управ­ління є загальною сумою всіх функцій, підфункцій, сполучних процесів та лідерства.

Процесний підхід представляється в наступному вигляді: встановлення цілей і процесів, необхідних для отримання результатів, що відповідають вимогам споживача і політиці організації; впровадження процесів; контроль і вимірювання процесів і продукції, виходячи з політики, цілей і вимог до продукції, а також звітність за отримані результати; розробка заходів для постійного удосконалення показників функціонування процесів.

2. Системний підхід, який передбачає організації, як сукупності взаємопов'язаних елементів: людей, структури, завдань і технологій, які орієнтовані на досягнення визначеної мети в умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюється. Отже в управлінській діяльності необхідно враховувати вплив і взаємозв’язки чисельних факторів як внутрішнього так і зовнішнього середовища. Щоб вижити організація повинна пристосовуватися до змін у середовищі. Головні причини того, що робиться у середині організації слід шукати за її межами. Таким чином управління – це процес адаптації організації до змін у середовищі її функціонування;

Згідно з системним підходом елементи, що складають зміст управлінської діяльності, не просто функціонально виплива­ють один з одного, на що звертав увагу процесний підхід, а всі без винятку пов'язані один з одним, впливаючи один на одного або безпосередньо, або опосередковано. Зміна одного з них не­минуче зумовлює зміни в інших, а в кінцевому підсумку — і в усій організації. Це вимагає комплексного розв'язання будь-яких її проблем: великих і малих, простих і складних, поточ­них і перспективних.

Одним із представників системного підходу був американсь­кий дослідник підприємницької діяльності, що посідав протя­гом 20 років пост президента телефонної компанії, Ч. Барнард, котрий у своїй праці "Функції виконавця" (1938) уперше роз­глянув підприємство як соціальну систему. Основні функції менеджменту, на його думку, полягають у визначенні завдань організації, підтриманні зв'язку між її окремими елементами і забезпеченні їхнього ефективного функціонування.

Барнард сформулював ідею соціальної відповідальності кор­порації, згідно з якою діяльність окремих організаційних підси­стем і прийняті в них рішення мають соціальні наслідки як для організації, так і для навколишнього середовища, тому мене­джмент має це враховувати з позиції перспективних інтересів організації.

Іншим представником системного підходу вважається видат­ний теоретик у галузі управління Пітер Друкер. Основні його погляди зводилися до таких положень:

• виняткова роль професійного менеджера в організації;

• управлінська еліта як основа підприємництва і сучасного суспільства;

• ідея самоврядування трудового колективу, відповідно до якої робітники та службовці мають обирати спеціальний орган для вирішення соціальних проблем і таким чином підвищувати свою відповідальність за справи фірми;

— управління здійснюється згідно з визначеними завдання­ми організації. Лише після розробки їх можна визначити функції, систему і методи взаємодії елементів процесу управ­ління. Це суперечило логіці, що діяла з часів А. Файоля, відпо­відно до якої на перше місце ставилися функції і процес управ­ління. Спочатку дуже сильний вплив на управлінську думку справили в 50—60-х роках ідеї "постбюрократичних органі­зацій", "організованого гуманізму", а потім у 70—90-х роках — уявлення про підприємство як відкриту систему, яка актив­но взаємодіє зі складним та різноманітним зовнішнім середо­вищем і, врешті-решт, пристосовує внутрішню організаційну структуру до стану зовнішнього середовища.

У 80-ті роки однією з найбільш популярних теорій системно­го підходу стала концепція "7-S", розроблена Е. Атосом, Р. Пас­калем, Т. Пітерсом, Р. Уотерменом, котра передає спосіб осмис­лення проблем, пов'язаних з розвитком або перебудовою органі­зації (модель Мак-Кінсі "7-S"). її назву утворено з назв семи взає­мозалежних змінних, які в англійській мові починаються з літе­ри "S": стратегія (strategy), структура (structure), система управління (systems), персонал (staff), кваліфікація працівників (skill), організаційні цінності (shared values), стиль (style).

3. Ситуаційний підхід визнає, що результати одних і тих самих управлінських дій у різних ситуаціях можуть суттєво відрізнятися. Тому в процесі здійснення управління менеджери повинні врахову­вати конкретну ситуацію, набір конкретних обставин, які вплива­ють на організацію в даний момент. З точки зору ситуаційного підходу управління є мистецтвом менеджера усвідомити ситуацію, визначити її характеристики, вибрати відповідну модель управлін­ня і вже потім використовувати наукові управлінські рекомендації загального характеру.

З розвитком і ускладненням ринку завдання організації управління підприємством стають більш складними і супе­речливими. За таких умов розробка управлінських рішень ви­магає аналізу конкретних ситуацій з урахуванням усіх фак­торів, оцінки їхнього впливу на діяльність підприємства і ре­зультатів його функціонування. Так виникла необхідність у розробці ситуаційного підходу, загальна схема якого включає такі етапи: діагноз ситуації для визначення головних проблем; формулювання управлінських цілей і виявлення головного шляху досягнення їх; вивчення характеристик ситуації з виділенням факторів, що впливають на прийняття рішень; роз­робка альтернативних курсів дій; оцінювання кожної альтер­нативи і визначення найкращої з них у відповідній ситуації; оцінювання плану в конкретній ситуації з погляду ефективності досягнення мети підприємства.

Однак сутність ситуаційного підходу зводиться не стільки до цієї процедури, скільки до спроби теоретично сформулюва­ти, емпірично перевірити, а потім рекомендувати типові рішен­ня в сфері організації виробництва та управління щодо систем внутрішньофірмового планування і бухгалтерського обліку, інформаційно-обчислювальних систем, у доборі кадрів відпо­відно до кожної з типових управлінських ситуацій.

Останніми десятиліттями широку популярність завоювали саме ідеї ситуаційного підходу, в межах якого доводиться пра­вомірність різних типів систем управління (як жорстко регла­ментованих, так і заснованих на внутрішній свободі), залежно від конкретних характеристик організації. Використовуючи ситуаційний підхід, менеджери можуть визначити, які методи і засоби будуть найбільше сприяти досягненню мети організації в конкретній ситуації. Системний і ситуаційний підходи є мето­дами, що дають змогу поєднувати, приводити у відповідність частини цілого і тому служать ефективним методичним апара­том організації управління в мінливих умовах господарювання.