3.Функції конституції

Функції конституції - це основні напрямки її впливу на суспі­льні відносини, які обумовлені соціальним призначенням консти­туції. Основні з них:

юридична функція, пов'язана з тим, що конституція є основ­ним джерелом права, вона має найвищу юридичну силу (формаль­но-юридична конституція), є базою чинного законодавства і ви­значає всю систему правового регулювання в суспільстві;

політична функція полягає в тім, що конституція встановлює основи організації публічної влади, визначає основні принципи політичної діяльності, функціонування інститутів політичної сис­теми суспільства;

ідеологічна функція полягає у виховній ролі конституції, яка встановлює взаємовідносини держави з людиною, інститутами громадянського суспільства на основі їх взаємної відповідальності. У конституції держави чітко формулюються ті духовні цінності, на які вона орієнтована - свобода людини, непорушність прав і сво­бод людини і громадянина, демократія тощо.

У деяких джерелах до найважливіших функцій конституції та­кож відносять: закріплення контінуїтету, тобто неперервності, спадкоємності державної влади; протидія лівому і правому ради­калізму; протидія територіальному розпадові держави .

* * *

Дія конституції. Під дією конституції розуміють її впорядко-вувальний вплив на суспільні відносини. Аналіз дії конституції передбачає визначення часових і просторових меж, кола осіб, на яких поширюються положення конституції, а також механізмів такої. Тобто, мова йде про дію конституції в часі, у просторі та по колу осіб.

Дія конституції в часі визначається початком і припиненням її дії. Конституція починає діяти від моменту набуття нею чинності, і цей момент зазначається в самому тексті конституції або в окре­мому законі. Наприклад, Конституція України 1996 р. згідно з її ст. 160 набула чинності від дня її прийняття. При цьому стають правочинними всі положення конституції одночасно або ж у пере­хідних положеннях конституції передбачається пізніший строк дієвості окремих її положень. Так, у перехідних положеннях Конституції України визначено особливий порядок введення в дію по­ложень Конституції, що визначають грошову одиницю України (після введення національної грошової одиниці - гривні), порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину (протягом п'яти років після набуття чинності Конституцією) тощо.

Момент припинення дії конституції залежить від того, є вона тимчасовою чи постійною. Тимчасові конституції приймаються на встановлений в цій конституції строк або діють до настання ви­значених конституцією подій (наприклад, до прийняття постійної конституції). Постійні конституції не містять будь-яких вказівок про строк своєуцї, тобто приймаються на необмежений строк.

Дія конерпґтуції в просторі характеризується тим, що її поло­ження поширюються на всю територію держави, а зі зміною тери­торії держави одночасно змінюється і сфера просторової дії конс­титуції.

Дія конституції за кругом осіб характеризується тим, що її по­ложення поширюються на всіх суб'єктів права, що перебувають на території країни. Що стосується громадян, а також своїх юридич­них осіб, установ та організацій, то дія конституції поширюється на них також і у випадках перебування за кордоном.

Механізм дії конституції містить виникнення прав, свобод, обов'язків і правовідносин. Механізм дії окремих положень конс­титуції - тих, що містять загальнорегулятивні норми, що вста­новлюють лише загальні рамки відповідних правовідносин,- ха­рактеризується суттєвими особливостями. Вони пов'язані з тим, що конституційні норми виступають лише передумовою відпо­відних правовідносин, а конкретні права та обов'язки виникають згідно з приписами норм чинного законодавства, які конкретизу­ють і деталізують положення конституційних норм. Конституція України містить положення щодо прямої дії її норм (ст. 8). Це передбачає, що норми Конституції України безпосередньо поро­джують права та обов'язки, але їх конкретизація в чинному зако­нодавстві сприяє підвищенню ефективності реалізації конститу­ційних положень.

* * *

Порядок прийняття конституції залежить від того, хто здійс­нює установчу владу. Після прийняття конституція легалізується, тобто стає законним документом, який має найвищу юридичну силу. В літературі виділяють три основні способи прийняття конституції: виборцями шляхом референдуму, представницьким орга­ном та главою держави або главою виконавчої влади1.

Референдум забезпечує найвищу ступінь легітимності конститу­ції та може застосовуватися як завершальна стадія конституційного процесу, коли на всенародне затвердження виноситься конституція, попередньо схвалена представницьким органом (конституції бага­тьох штатів США, Бенін, Конго, Іспанія, Румунія, Польща та ін.). У деяких країнах конституції приймалися шляхом референдуму та без участі в її розробленні будь-якого представницького органу (конституції Франції, 1958 p.; Казахстану, 1995 p.; Росії, 1993 p.).

До представницьких органів, які можуть наділятися установ­чою владою (за дорученням народу), належать установчі збори (конституційні асамблеї, конституційні конвенти тощо), парла­мент, надпарламентські установи.

1. Установчі збори - це представницький орган, що обирається спеціально з метою розроблення і прийняття конституції. Вперше установчі збори (Філадельфійський конвент) було скликано у США 1787 p.; вони складалися з 74 делегатів і працювали чотири місяці. Установчими зборами приймалися, наприклад, конституції Тунісу (1956 р.), Намібії (1990 p.), Болгарії (1991 p.). Установчі збори в різних країнах мали різний спосіб формування та наділя­лися різним об'ємом компетенції. Так, за способом формування виділяють дві групи установчих зборів:

а)         сформовані шляхом загальних і прямих виборів;

б)         збори, частина делегатів яких обирається шляхом прямих

або непрямих виборів, а інша частина призначається.

За обсягом компетенції установчі збори поділяються на:

а)         суверенні, які наділяються правом розробляти і приймати

конституцію (США, 1787 p.; Індія,' 1950 p.; Італія, 1947 p.; Порту­

галія, 1976 p.);

б)         несуверенні, які розробляють і приймають проект конститу­

ції, а для затвердження вона виноситься на референдум або пере­

дається іншому органові (наприклад, конституції Кувейту, 1962 p.;

Гани, 1979 p.; Туреччини, 1982 p.). Власне, такі органи виконують

роль консультативних установчих зборів.

Залежно від призначення установчі збори поділяються на: а) установчі збори з обмеженими повноваженнями - представ­ницькі органи, для яких розроблення (розроблення і прийняття)

конституції є єдиною функцією, після здійснення якої вони розпу­скаються (наприклад, США, 1787 p.);

б) установчі збори з необмеженою компетенцією - представ­ницькі органи, які одночасно з установчою владою здійснюють повноваження парламенту (Франція, 1946 p.; Італія, 1947 p.; Бра­зилія, 1988 p.).

2.         У багатьох країнах світу, зокрема і в Україні, конституції

приймалися парламентами. При цьому застосовуються два спо­

соби:

а)         реорганізація парламенту в установчі збори, що передбачає

спеціальну процедуру отримання парламентом мандата виборців

на те, щоб діяти.як установчі збори (Шрі-Ланка, 1972 p.; Танзанія,

1977 p.; Замбія, 1992 p.);

б)         без формальної реорганізації в установчі збори, коли конс­

титуція приймається із застосуванням звичайної парламентської

процедури, передбаченої конституцією, що скасовується (напри­

клад, конституції Мозамбіку,  1990 р.; Грузії,  1995 р.; України,

1996     p., та ін.).

Парламентський спосіб прийняття конституції застосовується також і як попереднє ухвалення конституції перед тим, як вона ви­носиться на референдум (наприклад, в Іспанії 1978 p.; Польщі

1997     p.). Такий спосіб прийняття конституції дозволяє поєднати

кваліфіковане обговорення проекту в парламенті з реалізацією

права народу висловити свою волю відносно тексту конституції.

Надпарламентські установи - це діючі спорадично виборні органи, які формують постійнодіючий парламент (приміром, Все-китайські збори народних представників - КНР, З'їзд народних депутатів - Росія, за Конституцією РСФСР 1978 p., Великий на­родний хурал - Монголія).

Глава держави є суб'єктом права прийняття конституції в деяких монархічних державах. Прийнятими монархом (даровани­ми владою монарха), себто октройованими, є, наприклад, консти­туції Кувейту, Бахрейну, Катару, Оману, Саудівської Аравії, Об'єднаних Арабських Еміратів.

В історії конституційного розвитку відомі і деякі специфічні способи прийняття конституції, що їх, проте, не можна віднести до легітимних, приміром - прийняття конституції вищим керівним органом правлячої політичної партії - в Анголі, 1975 p.; Мозамбі­ку, 1975 p.; Конго, 1969 p.; Іраку, 1970 р.

Розроблення і прийняття деяких конституцій пов'язується з окремими видатними політичними діячами, і вони називаються «харизматичними». Такими, наприклад, можна вважати сталінську Конституцію СРСР (1936 p.), деголлівську Конституцію Франції (1958 р.).