7.Реалізації Конституції України

Проблема реалізації і тлумачення конституційних норм має велике теоретичне і практичне значення. Політико-правовий аспект значущості реалізації і тлумачення Конституції України полягає насамперед у тому, щоб забезпечити здійснення основних прав і свобод людини й громадянина, поступальний розвиток суспільства на демократичних засадах, взаємодію влад у режимі злагоди, консенсусу тощо.

Реалізація права — це процес втілення правових приписів у поведінку суб’єктів права. До форм реалізації права належать:

- дотримання норм права;

- виконання норм права;

- використання норм права;

- застосування норм права.

Дотримання норм права є такою формою їх реалізації, яка полягає в утриманні суб’єкта права від здійснення заборонених правом дій чи діянь.Іншими словами, це пасивна форма поведінки суб’єкта права. Прикладом може бути правовий припис, який зобов’язує громадян не порушувати правила дорожнього руху.

Виконання норм права — це така форма їх реалізації, яка вимагає активної поведінки суб’єкта права щодо здійснення покладених на нього обов’язків. Так, згідно з трудовим законодавством адміністрація підприємств, організацій зобов’язана надавати всім робітникам і службовцям щорічні відпустки зі збереженням місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Використання норм права означає таку форму їх реалізації, коли учасники правовідносин на власний розсуд реалізують належні їм права. Прикладом такої форми реалізації права є право на освіту, яке реалізується суб’єктами права.

Застосування норм права — це форма їх реалізації, здійснена державою через відповідні органи стосовно конкретних випадків життя. Наприклад, у відповідності до норм кримінального права суд виносить вирок підсудному за скоєний ним злочин.

Про характер конституції тієї чи іншої країни, у тому числі й України, не можна доходити висновку лише з того, що в ній закріплено, тобто на підставі ознайомлення з її текстом. Будь-яка оцінка конституції має базуватися також на тому, як її положення реалізуються в суспільних відносинах. 

Саме ступінь реалізації положень конституції, тобто введення їх у практику повсякденної діяльності державних органів, громадських організацій і об’єднань, посадових осіб і громадян, є головним показником її реальності.

Механізм реалізації конституції (за Ю. М. Тодикою) складається з двох елементів: нормативного та інституційного (структури, за допомогою яких суб’єктами правовідносин створюються умови для реалізації конституційних норм). Екологічні, політичні, соціально-психологічні та інші фактори вчений розглядає як соціальне середовище, ті реальні умови, які впливають на здійснення конституційних норм і відповідно не можуть подаватись як окремий елемент.

Нормативний блок механізму реалізації Конституції має вирішальне значення і передбачає здійснення конституційних норм у державно-правових та інших правовідносинах, тобто дотримання, виконання, використання і застосування конституційних норм.

Дотримання конституційних норм — це така форма їх реалізації, коли громадяни, державні органи, юридичні особи утримуються від здійснення заборонених Конституцією дій. Так, стаття 68 Конституції України встановлює, що “кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України”. Це пасивна форма поведінки суб’єктів правовідносин. Вимога дотримання конституційних норм адресована всім суб’єктам права: органам державної влади, органам місцевого самоврядування, посадовим особам, громадянам та їх об’єднанням, іноземцям і особам без громадянства, які перебувають на території України, державі як суб’єкту міжнародних відносин. І при цьому така вимога стосується всіх видів державної діяльності, а також поведінки фізичних осіб. Вона пронизує зміст особистісної поведінки всіх суб’єктів права при реалізації конституційних установок. Так, на громадян України, інших осіб частиною першою статті 68 Конституції України покладається обов’язок дотримуватися Конституції і законів України. Отже, це не якийсь конкретний обов’язок, який можна “прив’язати” до тієї чи іншої соціальної практики, а узагальнюючий принцип і узагальнюючий обов’язок, який упереджує всі інші конституційні обов’язки, а також права і свободи людини й громадянина.

Виконання конституційних норм — це активна поведінка суб’єктів правовідносин, яка вимагається конституційною нормою і спрямована на досягнення поставленої в ній мети. Конституційні норми виконуються громадянами у процесі їх життєдіяльності як суб’єктами різноманітних правовідносин, у тому числі й державно-правових. Виконання державними органами конституційних норм відбувається при реалізації ними своєї компетенції (прийняття законодавчих та інших нормативно-правових актів, здійснення контролю, прийняття управлінських рішень, здійснення правосуддя, а також здійснення прокуратурою представництва інтересів громадянина або держави в суді у визначених законом випадках тощо).

У Конституції України встановлено такі вимоги до її виконання:

- усі суб’єкти права повинні виконувати Конституцію України і закони України;

- Українська держава зобов’язана виконувати міжнародні договори, якщо вони ратифіковані Верховною Радою України;

- громадяни України повинні виконувати свої обов’язки.

Виконання конституційних норм на відміну від їх дотримання передбачає не пасивну, а активну поведінку, зрозуміло, що в обох цих випадках у межах конституційних приписів.

Використання конституційних норм — це форма реалізації цих норм уповноваженими суб’єктами шляхом здійснення наданих їм суб’єктивних прав у вигляді дозволів чи повноважень. При цьому дозволи суб’єкт реалізує на власне бачення і власними діями. Наприклад, у конституційних нормах закладена можливість громадянина брати участь чи не брати участі у виборчій кампанії, оскільки вибори в нашій країні вільні й ніхто нікого не має права примушувати брати в них участь. Використання конституційних норм як форма реалізації Конституції України виявляється в тому, що суб’єкти державно-правових відносин на власний розсуд застосовують надані їм права. У багатьох випадках законодавець ототожнює поняття використання прав і свобод зі здійсненням прав і свобод. Так, у частині першій статті 34 Конституції України зафіксовано: “Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”, а в частині третій цієї статті проголошується, що “здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя”.

Ця та інші конституційні норми виходять з того, що, закріплюючи за громадянами та іншими особами відповідні права, необхідно враховувати інтереси суспільства і держави, права інших громадян. Власне Конституція України встановлює такі критерії використання громадянами проголошених нею прав і свобод:

- використання прав і свобод повинно здійснюватись у певній відповідності до їх соціального та юридичного змісту;

- Конституція вимагає дотримання цільового призначення прав і свобод громадян;

- використання прав і свобод не повинно призводити до невиконання обов’язків;

- якщо використання прав і свобод як попередньої умови передбачає виконання обов’язків, то сама ця форма правореалізацій-ного процесу може виникнути тільки за наявності цієї умови.

Дотримання, виконання і використання конституційних норм становлять форми безпосередньої реалізації Конституції України, оскільки реалізуються шляхом безпосередніх дій суб’єктів правовідносин.