3.Ринкові відносини в апк: поняття сутність та правові форми забезпечення.

Аграрна реформа в Україні спрямована насамперед на перехід до ринкової економіки. у зв'язку із цим реальне значення ринку і розширення товарно-грошових відносин у розвитку агропромислового комплексу непомірно зростає. Ринок, як система товарно-грошових відносин виробників і споживачів матеріальних благ стає все більшим стимулюючим чинником розвитку товарного виробництва в умовах приватної власності на землю, основні засоби і вироблену продукцію. Ринкові відносини характеризують ступінь розвитку кожної країни, обміну, стан і співвідношення попиту і пропозиції, як на окремі товари або якийсь один із них в масштабі однієї країни, або світової економічної системи. У більш вузькому розумінні ринок - це місце продажу товарів. В залежності від територіального і суспільного поділу праці, масштабів суспільного виробництва, його спеціалізації і концентрації формуються ринки місцеві, національні і світові. Ринок виникає на основі суспільного і територіального поділу праці тобто на основі розміщення і спеціалізації агропромислового виробництва, спеціалізація на виробництві певних видів продукції, які обходяться господарствам найдешевше дає можливість постійно розширювати сферу товарного виробництва.

Місткість ринку визначають обсяг виробництва, його спеціалізація і купівельна спроможність населення та інші чинники. Найвищого розвитку ринкові відносини досягають за капіталізму, де товарне виробництво стає масовим. Тут існує ринок землі, мінерально-сировинних і трудових ресурсів, капіталу і товарів особистого споживання. В умовах приватної власності на засоби виробництва і відособленості товаровиробництва ринок стає єдиною формою економічних зв'язків між ними, основним регулятором розвитку господарського комплексу і окремих галузей, оптимізації, розподілу, матеріально-технічних і трудових ресурсів, основним засобом реалізації основної мети суспільного виробництва - одержання максимального прибутку. Ринкові відносини в умовах приватної власності розвивається в умовах нормального процесу розширеного відтворення і стабільності суспільного виробництва.

Наявність ринку зумовлює необхідність врахувати при виробництві і реалізації товарів суспільно-необхідні затрати праці. Ринкова вартість визначається середніми умовами виробництва певного товару. В тих товаровиробників в яких індивідуальна вартість нижча від суспільної одержують додатковий продукт, що є формою надлишкової додаткової вартості. Ці товаровиробники, в яких індивідуальна вартість вища від ринкової не витримують конкуренції і змушені знижувати індивідуальні затрати виробництва.

Характерною особливістю ринкової економіки є конкуренція тобто боротьба між приватними товаровиробниками вигідні умови виробництва і збуту готової продукції та одержання максимального прибутку. Конкурентна боротьба між крупними монополіями і не монополізованими підприємствами (аутсайдерами, а також між окремими державами за ринки збуту та джерела сировини, за сфери прикладання капіталу, праці і науки стала основною рушійною силою розвитку продуктивних сил.

В агропромисловому комплексі можливі такі основні види конкуренції:

Конкуренція між різними формами власності в тому числі і приватної колективної, державної і змішаної. Ринок покликаний визначити рівень соціально-економічні умови кожної із них.

Конкуренція між різними формами господарювання, стосовно яких повинен реалізовуватися принцип самостійності і самозабезпеченості і відповідальності за якісні показники товарної продукції.

Конкуренція між виробниками однорідної продукції. Сільськогосподарські підприємства можуть стати конкурентами у виробництві у виробництві тих чи інших видів продукції рослинництва і тваринництва та продуктів їх переробки.

Конкуренція між виробниками і посередниками, оскільки суспільний поділ праці створює умови для експлуатації партнерів, які знаходяться в одному ланцюгу: виробник - посередник і споживач.

Конкуренція виступає як спроможність товаровиробників створювати для себе певні переваги в конкурентному ринковому середовищі на основі максимального використання досягнень агротехнічного прогресу організації праці, виробництва і управління, товаровиробники, які домагаються високої продуктивності праці, низької собівартості продукції підвищення її якості і споживної вартості стають конкурентноздатними на ринку. Таким чином умови конкуренції стимулюють розвиток агротехнічного прогресу, впровадження наукової організації праці, виробництва і управління. В умовах ринкової економіки саме конкуренція змушує впроваджувати найпродуктивніші методи ведення землеробства і тваринництва, систематично підвищувати родючість грунтів здійснювати комплексно-меліоративні роботи, постійно удосконалювати систему утримування і годівлі продуктивної худоби, та розвивати селекційно-племінну роботу.

Однак треба відзначити, що в сучасних кризових умовах конкуренція обертається дуже великим лихом для багатьох сільськогосподарських виробників . Так господарства Карпат , Полісся та деяких інших районів, які використовують найменш родючі землі і ведуть своє сільське господарство в малосприятливих умовах не витримують конкуренції і згортають сільськогосподарське виробництво. Не обмежена конкуренція, веде до банкрутства  великої  кількості  підприємств,  зростання  їх  збитковості,сповільнення    агропромислового    виробництва.     Необмежена конкуренція породжує безробіття, стагнацію розвитку продуктивних сил, скорочення   виробничих   потужностей   підприємств,   зміцнює  привілеї корумпованих і мафіозних груп суспільства, підриває роль економічних стимулів розвитку економіки.

Конкуренція породжує нерівномірність заробітків за рівну працю, а різниця оплати праці залежить від залежності від людини, її працездатності і території. Вплив власних закономірностей форм вартості призводить до того, що кожен одержує не стільки за затрачену працю, а за реалізацію готової продукції на ринку. Орієнтація на відповідність доходів по відношенню до затрат праці втрачає силу, вибір трудової діяльності відбувається, не у відповідності з кваліфікацією, трудовими навиками, здібностями і фізичними можливостями, а на реалізацію продукції на ринку, за більш високими цінами і доходами. Отже конкуренція вносить деякі конструктивні зміни у можливості раціонального використання в сучасних кризових умовах та розмірах агропромислового виробництва при значній взаємозалежності окремих його частин. Стихійні ринкові зв'язки породжують досить значні диспропорції у розвитку АПК і можуть дестабілізувати не тільки його одного, але і всю національну економіку.

Чинним законодавством визначені основні завдання державного регулювання та управління сільським господарством. До них відносяться:  —необхідність своєчасних перетворень і реформувань в АПК;  —завершення аграрної і земельної реформ;  —стабілізація і розвиток агропромислового виробництва;  —забезпечення продовольчої безпеки України;  —забезпечення якісним продовольством і сировиною населення;  —підтримка економічного пріоритету сільського господарства перед іншими галузями економіки;  —пріоритетність розвитку соціальної сфери села;  —зближення рівнів прибутків працівників сільського господарства і промисловості;  —захист вітчизняних товаровиробників у сфері агропромислового виробництва.  В чинному законодавстві визначені такі основні напрямки державного регулювання і управління:  —формування ринку землі і сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства;  —фінансування, кредитування, страхування суб'єктів АПК;  —налагодження виробництва вітчизняної сільськогосподарської техніки, інших засобів сільськогоспо- дарського виробництва;  —належне матеріально-технічне забезпечення товаровиробників технікою вітчизняного виробництва;  —захист вітчизняних виробників при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;  —розвиток науки і здійснення наукової діяльності в сфері агропромислового виробництва.