5.3. Імпліцитні владні імпульси глобалізації

Термін “глобалізація”, насамперед як ми його звикли чути, зазвичай стосується зростаючого міжнародного характеру діяльності різноманітних економічних, політичних та соціальних інститутів тощо. Але найчастіше ми маємо справу з економічною концепцією глобалізації як теорії, згідно з якою еволюція фінансових ринків та установ приводить до такого стану, коли географічні кордони не можуть обмежувати проведення операцій або інших дій. Воно то й так, адже всі сучасні струмені глобалізації мають економічне підґрунтя.

Справді, по тому як впала Берлінська стіна та розвалився СРСР, західна демократія втратила протилежний важіль і перетворилася на машину фінансової гри, коли вже ніхто не зважав на політиків, а ваги набирали такі люди як Білл Гейтс або Джордж Сорос. З’ясувалося, що глобалізація – це явище, котре поволі “розмиває” середній клас.

Глобалізація як явище, що утримується на економічній основі, найяскравіше проявляється у фінансовій сфері, а саме у вигляді концентрації капіталу в окремих силових “центрах” (Світова організація торгівлі, Міжнародний валютний фонд, Світовий банк та ін.). Сучасні глобалізаційні фінансові інститути непідконтрольні та непідзвітні нікому, хоча активно впливають на життя людей. Подібна (грошова) центрація й поширює глобалістські тенденції на інші сфери: інформаційні (досить виразним прикладом тут може слугувати глобальна мережа Інтернет), комп’ютерні (Microsoft), харчові (Coca-Cola, McDonalds) та промислові технології, розвиток мобільного зв’язку, розбудова космічної галузі тощо. У світі доволі швидко розповсюджуються комерційні бренди та логотипи, які створюють свої концепції та стилі життя (Nike, Gap).

Протистояти аналогічним явищам прагнув автономізм – один із новітніх міфологічних рухів лівиці, до зачинателів якого були причетні організація “Робоча автономія”, “Червоні бригади” та батько-засновник Тоні Неґрі. Та у часи відбування останнім ув’язнення, його дітище, поєднуючи тероризм та лібертадні цінності, поволі набуло вигляду сквотерського руху. Тактика автономізму полягала у створенні вегетаріанських кафе, самвидаву, тактичних медіа тощо. Нині рух більш відомий як антиглобалізм. Антиглобілісти назбирують доволі відмінну публіку: анархістів, троцькістів, націоналістів, екологів, фермерів, профспілкових активістів та ін. серед їхніх вимог, зокрема: відміна боргів малорозвиненим країнам, протистояння поширенню модифікованих продуктів тощо.

5.4. Масова культура і релігія

Протистояти аналогічним явищам прагнув автономізм – один із новітніх міфологічних рухів лівиці, до зачинателів якого були причетні організація “Робоча автономія”, “Червоні бригади” та батько-засновник Тоні Неґрі. Та у часи відбування останнім ув’язнення, його дітище, поєднуючи тероризм та лібертадні цінності, поволі набуло вигляду сквотерського руху. Тактика автономізму полягала у створенні вегетаріанських кафе, самвидаву, тактичних медіа тощо. Нині рух більш відомий як антиглобалізм. Антиглобілісти назбирують доволі відмінну публіку: анархістів, троцькістів, націоналістів, екологів, фермерів, профспілкових активістів та ін. серед їхніх вимог, зокрема: відміна боргів малорозвиненим країнам, протистояння поширенню модифікованих продуктів тощо.

Таким чином, характеризуючи взаємини МК і релігії, потрібно наголосити на тому, що для першої притаманна “інтер-релігійність”, тобто вона вбирає у себе релігійно забарвлені символи різних традицій, виступаючи при цьому як своєрідний “медіум” релігійних змістів для масового споживача, представлених у прямій або перетвореній формі. Водночас не можна говорити, що сфери МК і релігії покриваються повністю, хоча ми є свідками їх симбіозу в деяких сучасних культах, зокрема у сайєнтології. Адже МК це насамперед “культура дозвілля”, у той час як релігія, тією чи іншою мірою, апелює до “сакрального” та підкреслює зв’язок із граничними аспектами людського буття.