Економічні інтереси та їх зв’язок із конфліктологією
Важливою особливістю конфлікту є характер потреби людини, що вирішальним чином впливає на параметри перебігу конфлікту. Згідно з А.Маслоу потреби розділяють на фізіологічні, захисту та безпеки, соціальні, потреби поваги, потреби самореалізації (матеріальну, соціальні та духовні). У разі незадоволення любої із означених потреб людина використовує конфлікт аби звернути увагу на проблему чи змусити вирішити її.
Важливою характеристикою конфлікту є гострота конфлікту (інтенсивність – низька, середня, висока): від суперечки до фізичного знищення - та його тривалість.
Праці, у назві яких фігурує термін «конфліктологія», що останнім часом з'явились в Україні, мають здебільшого прикладний характер, проте питання методу та проблематики досліджень там також чітко не врегульовані.
Перші публікації, де фігурував термін «конфліктологія», з'явились у російських виданнях у 1991—1992 рр. Проте там не було чіткого визначення ані предмета, ані галузі досліджень даної дисципліни. Далі термін поширився у більшості пострадянських держав і зокрема в Україні, де використовується і в даний час.
Згідно із трансформативною теорією конфлікту (Р.Буш, Дж.Фоджер) найважливішим наслідком конфлікту є криза взаємовідносин. “У конфлікті найважливіше – не те, що він позбавляє...можливості задоволення ...прав, інтересів або досягнення цілей незалежно від їх важливості, але … конфлікт змушує обирати ...манеру поведінки...яка...є неприйнятною...й руйнує можливості...”2.
Таким чином, ми можемо визначити конфлікт як - позбавлення можливості задоволення потреб та розвитку.
Інституціоналізований конфлікт відрізняється наявністю нормативних способів його вирішення.
"Економічні відносини кожного суспільства проявляються насамперед як інтереси" - ці слова належать Ф. Енгельсу. Усвідомлення потреб і прагнення задовольнити їх зумовлюють мотивацію поведінки людини, спонукаючи її до певної цільової дії. У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів: інтереси є формою потреб; віддзеркалюють ступінь реалізації потреб; мотивують діяльність для задоволення потреб.
Економічні інтереси є сутнісною характеристикою рушійних сил формування та розвитку економічних суб'єктів на мікро- та макрорівні. З цієї точки зору суб’єктами економічних інтересів у рамках національних суверенних територій виступають особистості (громадяни та іноземці), домогосподарства (сім’ї), колективи (асоційовані членства: публічні, виробничі тощо), держава та суспільство. Об’єктом економічних інтересів виступають економічні блага: ресурси, товари, послуги.
Суб'єкти економічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів. У ринковій економіці:
- економічні інтереси домогосподарств спрямовано на максимізацію загальної корисності з урахуванням цін доходів;
- економічні інтереси підприємців – максимізація прибутку, зниження витрат, підвищення конкурентоспроможності продукції;
- економічні інтереси держави – реалізація потреб суспільства у цілому.
К
омандно-адміністративна
економіка характеризується
жорсткою субординацією економічних
інтересів: держава колектив
особистість.
Практика успішного розвитку передових західних країн засвідчує, що не субординація, а координація інтересів є найефективнішим засобом їхнього узгодження та реалізації.
Споживач виробник держава
(суспільство)
Під економічним конфліктом розуміється протиборство суб'єктів соціально - економічних відносин з приводу дефіциту економічних ресурсів, для подолання якого необхідно використовувати економічні, соціальні або політичні способи.
Об'єктом економічного конфлікту можуть стати ринки збуту, споживачі, фінанси, заробітна платня, тобто все, що має відношення до ринку.
У сучасних умовах впровадження концепції сталого економічного розвитку змістом якої є створення умов для ефективного, соціально орієнтованого розвитку економіки, стратегічним завданням котрого є збереження природного довкілля. Джерелом конфлікту стає суперечність між ефективністю та суспільно-соціальною спрямованістю зростання.
Економічна система (національна модель ринку) має забезпечувати цілісність виробництво благ для задоволення потреб. Проте, ринок забезпечує більш менш повно виробництво благ для індивідуального споживання (приватні блага) і застосовує відмову у напрямку виробництва неподільних або суспільних благ, які водночас можуть споживатися багатьма особами, незалежно від того, може чи не може їх оплатити кожний окремий споживач.
За виробництво суспільних благ відповідає уряд, а ступінь їх задоволення характеризує ефективність державного управління. Оскільки приватні ринкові структури залишаються байдужими до вичерпаності національних ресурсів, держава бере на себе завдання регулювання доступу до ресурсу з метою забезпечення розвитку майбутніх поколінь. Вплив державного управління здійснюється у формі економічної політики, яка є уособленням економічних цілей та засобів їх досягнення, що втілено у державних програмах.
До складу методів впливу віднесено прямі (дозволи, регламенти, заборони, стимули, держані замовлення) та непрямі (правові та економічні) інструменти. Останні ґрунтуються на системі інтересів учасників економічного регулювання та передбачає встановлення партнерських стосунків.
Приватизація гігантів промисловості (це вже реалізовано) призвела до ослаблення державного регулювання економіки, що стимулює створення і розвиток незалежних центрів влади, які базуються на приватному володінні капіталом, технологіями і комунікаціями. Власники стратегічних підприємств, всупереч загальним суспільним потребам, підкоряють регіональну владу на всіх рівнях, що призводить до створення корпоративно-територіальних структур, тобто до альянсу крупних компаній з регіональною владою. Союз капіталу і місцевої влади законодавчим шляхом скорочує частку відрахувань розташованих тут корпорацій до місцевих бюджетів. Останнє буде мати катастрофічні наслідки для соціальної сфери. Таким чином, економічна ситуація на Україні відбулася за прогнозом Р.Коллінза, зробленим ще у 1989 р.3
Останні два твердження було реалізовано у 2013 році: перехід армії на контрактну основу і різке її скорочення, а також зосередження усієї виробничої діяльності виключно у ресурсовидобувному та енергетичному секторах.
Розвиток глобалізації та активізація впливу на суспільні процесі транснаціональних корпорацій, а, згодом, і розгортання кризи у ринковому суспільстві пригорнули увагу до корпоративного сектору. Саме його визнано джерелом створення конфлікту, перенесення конфлікту через національні кордони, транзитування конфлікту із виробничої сфери до соціальної, економічної, міжнародної та державного менеджменту.
Особистість (соціум)
економіка
державне управління
суспільство
Корпоративний сектор
Рис.1 Вплив інтересів у сучасній ринковій економіці
Об’єднання конфліктології з теорією інтересів дозволяє розглядати наслідки в економіці через призму діяльності корпоративного сектору та його впливу на суспільство у цілому.
Оскільки узгодження економічних інтересів суб’єктів ринкових відносин відбувається завдяки певному “порядку” в ринковій економічній системі. Конфліктність в суспільстві та корпоративному секторі є проявом відсутності рівноваги між державним управлінням, потребами розвитку суспільства та методами досягнення економічної ефективності, що використовує корпоративний сектор.
Таким чином, учасники конфлікту в нашому випадку – це складові триграми: держава, суспільство, корпоративний сектор (рис.2).