4.Інституціональні інструменти контролю та попередження конфліктів у соціальній сфері, економіці, державному управлінні.

Шляхи попередження політичних конфліктів:

1. Соціальне маневрування – перерозподіл частини суспільного продукту, іноді тимчасовому, на користь опозиції;

2. Політичне маневрування – широкий спектр дій, призначений забезпечити зближення різнонаправлених інтересів у стійкий політичний альянс, що сприятиме функціонуванню діючої влади;

3. Політичне маніпулювання – цілеспрямований вплив на суспільну свідомість через канали ЗМІ з метою досягнення політичних цілей;

4. Інтегрування контр еліти – любі зміни суспільної системи призводять до формування контр еліт, що що грають роль дзеркала суспільного невдоволення. Доцільно не допускати до формування контр еліти, а якщо вона з»явилась, потрібно інтегрувати її у політичну еліту, оскільки її кінцеві інтереси співпадають із інтересами влади;

5. Ослаблення системної опозиції необхідне, оскільки її мета – повна дестабілізація існуючої системи і створення власної;

6. Силовий тиск – форми застосування силового тиску коливаються від встановлення відкритої диктатури, направленої на силове викоренення негативного сталення до системи, до використання похідних (неформальних) методів тиску.

5.Система медіації та господарського порядку.

Развитие практики медиаторства и его распространение привело к постепенной профессионализации деятельности медиаторов. В США в 1973 г. было зарегистрировано первое профессиональное объединение медиаторов, проводятся разнообразные конференции, сессии, выполняются исследования по изучению различных аспектов этой деятельности. Именно медиаторская деятельность, как указывает Н. В. Гришина, ее возможные формы и разновидности, стили и техники медиации являются главным предметом теоретического осмысления и эмпирического изучения в данной области.

Із зростанням різновекторності у засобах досягнення розвитку у суспільстві, складностях набуття та підтримки порозуміння між країнами в процесі створення довгострокових альянсів та міжтериторіальних спільнот, медіація набуває все більшого соціальної та суспільної ваги ⁶.

Медіація поширена в різних країнах Європи. Наприклад, в Німеччині, практики з медіації вважають за доцільне здебільшого використовувати термін “примирення”, як такий що більш повно відповідає досягнутому результату, адже не поодинокі випадки, коли договір укладений, але примирення не відбулось і конфлікт між сторонами продовжується в іншій площині.

У відповідності до засобів досягнення результату прийнято розрізняти декілька типів медіації:

• двостороння, закріплена угодою після безпосередньої зустрічі;

• опосередкована, коли для досягнення примирення використовується третя сторона або розроблений нею для досягнення потрібного результату інструмент.

Практично медіація почала використовуватись у Сполучених Штатах, у судовій практиці штату Індіана. В 1975 році в Нью-Йорку був заснований Інститут медіації та розв'язання конфліктів. В Німеччині медіацією займаються з 80-х років минулого століття. На сьогодні медіація набула поширення в 12 країнах Європи.

Основні принципи, які стали базою процесів медіації у світі, зводяться науковцями та практиками до наступних узагальнень:

• медіація є добровільною;

• медіатор може ефективно виконати своє завдання тільки за умови неупередженості та нейтральності;

• повна конфіденційність об'єкта та суб'єктів медіації;

• згода сторін прийняти медіатора, довіряти його рішенню та пропозиціям щодо подолання конфлікту.

У процесі поточної роботи практикуючі країни прийшли до усвідомлення вимог відносно характеристики медіатора, що в укрупненому варіанті зведені до наступного:

• право на відмову та заміну медіатора на любій стадії узгоджувального процесу;

• медіатор як особа так і організація (у тому числі і її члени) не може бути пов'язаним із суб'єктами та об'єктами процесу. Це забезпечується на основі повної прозорості даних про медіатора, його особистих зв'язків та ділових стосунків;

• нейтралітет медіатора полягає у неможливості примусу жодної сторони, навіть у випадку, коли винайдене рішення вважається найкращим. Тобто, сторони та суспільство в цілому погоджуються на середній та менш досконалий варіант розв'язання суперечки з метою аби він був визнаний та виконаний усіма сторонами конфлікту;

• медіатор повинен надати звіт про досягнення згоди до органів державного контролю та нагляду;

• сторони повинні надати письмову згоду на медіатора, якого пропонує центр по врегулюванню конфлікту. Процедура досягнення згоди ведеться покроково, після кожного позитивного етапу підписується узгоджувальний меморандум сесії, який парафіюється сторонами. Процедура медіації висвітлюється медіатором на першій інформаційній зустрічі між ним та сторонами конфлікту.

Вивчаючи процес організації медіації у відновному правосудді ми дійшли висновку, що медіація ефективно функціонує лише як система взаємодоповнюючих послідовних інструментів нейтралізації та попередження конфлікту, врегулювання його на усіх стадіях розвитку, іноді нелажено від усвідомлення сторін про необхідність вказаних дій ⁷. Медіація сприяє розвитку освіченості громадян та інших суб'єктів відносин, а також слугує основою об'єднання інтересів та злагоди.

Тому в практиці розвитку громадянського суспільства, яке має на меті перш за все побудову демократичного не тільки за політичними, а і за економічними ознаками, суспільства визначення медіації набуває значення процесу подолання конфлікту за допомогою нейтральної та неупередженої сторони або спеціально створеного організаційного або економічного інструменту – медіатора. Результатом та метою цієї діяльності стає договір між сторонами, який закріплює узгоджені позиції на певний період часу або досягнення певного результату. Означений підхід спроможний забезпечити фундамент для, спочатку, усвідомлення необхідності впровадження ідеї медіації в національний економічний простір, а згодом, стати основою для автентичних конструкцій суспільно-економічної та корпоративної медіації у національному суспільстві.

Ми вважаємо, що зближення інтересів учасників суспільних відносин та економічних процесів у країні дозволить перейти від позиції зростання конфронтації та політики жорсткого адміністрування до широкого використання політики суспільної рівноваги, об'єднання зусиль та подолання економічної та духовної рецесії, впровадження безконфліктної конструкції розвитку та поведінки.

Економічна медіація може існувати у вигляді засобу впливу та стимуляції подолання конфлікту інтересів між суб'єктами горизонтального та вертикального ринку, між соціальною та економічною складовою, між потребами національної економічної безпеки та глобалізацією ринків, між екпорто та імпорто орієнтованими напрямками розвитку. Корпоративна медіація – це досягнення узгоджених та безконфліктних позицій у трудових колективах між менеджментом та працівниками, менеджментом та власниками, мажоритарними та міноритарними власниками, учасниками корпоративних відносин за межами організаційної конструкції, державою та корпоративним сектором, корпоративним сектором та суспільством.

Кількісні вимірювання результатів упровадження процедури медіації обліковуються показником відносного зменшення ініційованих судових процесів, що є зворотною величиною кількості укладених договорів про примирення.

У правовій практиці інструмент медіації стає модифікацією традиційних засобів регуляторної та покарально-примусової діяльності держави.

Тобто, інструмент медіації може виступати у вигляді окремого напрямку економіки права, корпоративного управління, економічної політики на державному рівні. Ми вважаємо, що інструмент корпоративної або економічної медіації може стати сполучуючим кроком для об'єднання інститутів правочинну, потреб розвитку суспільства, корпоративних економічних ефектів та шляхом переходу від “первинної агресивної ринковості” трансформаційних країн до стабілізації внутрішньосуспільних відносин та переходу до будування системи демократичного суспільного розвитку в гармонізованому ринковому форматі.

Конструктивною основою національної системи медіації розвитку має стати етичний кодекс медіатора національного центру порозуміння, до якого слід додати розділ 1У “Економічна медіація розвитку” та розділ У “Медіація корпоративних відносин та конфліктів”.

Медіатором з економіки та корпоративних відносин може бути професійно різносторонній фахівець, експерт, науковець та практик із досвідом ринкової діяльності, ліцензований Мінфіном, Палатою аудиторів, ДКЦП та ПФТС. Наявність допусків не тільки налає право підпису протоколу рішення, а і право на відстоювання позиції клієнтів перед органами контролю та примусу.

Таким чином, ця виключна фаховість стає “золотим парашутом” та сферою застосування професіоналів, які за різними обставинами залишають активну бізнесову та урядову діяльність, але мають можливість використовувати свої знання у ефективний та суспільно потрібний спосіб.

До складу системи медіації мають бути включені система колективних договорів між працедавцем та трудовим колективом, відносини партнерства між державою та корпоративним сектором, угоди і кодекс корпоративного менеджменту, на рівні місцевості та регіону – це можуть бути угоди про регіональні пріоритети та сприяння, дво- та багатосторонні угоди про співпрацю й партнерство, в тому числі, і з долученням нерезидентів та міжнародних наддержавних організацій, і таке інше.

Логічним продовженням та невід'ємною складовою частиною системи національної економічної медіації мають стати кодекси інвестора, корпоративного управління, корпоративних відносин.

Ця система не може бути використана як формальний та жорсткий шаблон. Головна її особливість – це виключна мобільність та реактивність на потреби учасників договору. В майбутньому, в залежності від характеру її потреб має коригуватись та впроваджуватись та чи інша законодавча норма, оперативне господарче або адміністративне рішення. Згодом, із зростанням економічної та суспільної свідомості учасників процесів указана конструкція має змогу трансформуватись в перехідну до побудови соціально виваженого, громадянсько орієнтованого та економічно розвиненого свідомого суспільства.

Лекція 3. Управління конфліктами

План лекції.

1. Принципи управління конфліктом

2. Складові елементи управління конфліктом

3. Умови попередження конфліктів

4. Прийоми коригування поведінки у перед конфліктній ситуації

5. Засоби впливу на партнера по конфлікту

1. Принципи управління конфліктом:

принцип компетентності - втручання в природний розвиток конфліктної ситуації повинне здійснюватися компетентними людьми, які володіють теоретичною підготовкою або багатим життєвим досвідом. Радикальність втручання в конфлікти не повинна перевищувати глибини знань про них.

принцип співпраці і компромісу - бажано не міняти радикальним чином зміст розвитку подій, а зробити так, щоб форма дозволу назрілого протиріччя була конструктивною, а спосіб - не конфліктними.

Управління конфліктом - це свідома діяльність по відношенню до нього, здійснювана на всіх етапах його виникнення, розвитку і завершення учасниками конфлікту або третьою стороною.

2. Основні елементи управління конфліктом:

симптоматика; діагностика; прогнозування; профілактика; попередження; ослаблення; врегулювання; вирішення.

Виділяють також і управляючі дії, такі як - припинення, гасіння, подолання, усунення конфлікту.

Діяльність з управління конфліктами більш ефективна, якщо вона здійснюється на ранніх етапах виникнення протиріч.

Прогнозування конфліктів полягає в обгрунтованому припущенні про їх можливе майбутнє виникненні та особливостях розвитку. Воно грунтується на наукових дослідженнях конфліктів, а також на практичній діяльності за симптоматикою та діагностиці назріваючих соціальних протиріч.

Профілактика конфлікту це така організація життєдіяльності суб'єктів соціального взаємодії, яка виключає або зводить до мінімуму ймовірність виникнення конфліктів між ними.

Основні умови профілактики конфліктів: створення сприятливих передумов для життєдіяльності співробітників організації;

справедливий розподіл матеріальних і духовних благ у колективі; розробка нормативних процедур вирішення типових передконфліктних ситуацій; стабільна навколишнє середовище.

3. Основні організаційно-управлінські умови попередження конфліктів: структурно-організаційні умови - періодичне приведення структури організації у відповідність до вирішуваних завдань; функціонально-організаційні умови - оптимізація функціональних взаємозв'язків між структурними елементами організації та працівниками;

особистісно-функціональні умови - облік відповідності співробітника максимальним вимогам, які може пред'явити до нього займана посада.

Невідповідність посади за різними підставами (професійні, моральні, духовні, психічні та фізичні якості) створює передумови для виникнення конфліктів з начальниками, полагоджений, товаришами по службі. ситуативно-управлінські умови - ухвалення оптимальних управлінських рішень і об'єктивна оцінка результатів діяльності підлеглих.

4. До основних способів і прийомів зміни своєї поведінки в передконфліктної ситуації можна віднести наступні:   вміння припинити або згладити загострення суперечки можна різними прийомами: звести проблему до жарту; перевести розмову на іншу тему; поступитися, якщо проблема спору не дуже важлива і ін Ознаками високого емоційного напруження можуть бути міміка, почервоніння обличчя, жести, зміст, темп і тембр мовлення;

враховувати, що інформація може втрачатися і спотворюватися. Тільки через це ваші з партнером позиції з проблеми можуть значно відрізнятися. Саме це, а не дійсні протиріччя між людьми, можуть сприяти виникненню передконфліктної ситуації;

децентрация - поняття протилежне за значенням «егоцентризму», здатність бачити і обговорювати проблему з різних точок зору;   повідомляти партнеру, що він не правий, зовсім не обов'язково при свідках, тим більше наполягати на публічне визнання неправоти і т. п. Необхідно бути твердим стосовно проблеми і м'яким по відношенню до людей;

усвідомити, що тривожність і агресивність позначаються як на сприйнятті ситуації, так і на характері взаємин людини з оточуючими, підвищуючи конфліктність. Знижувати власну тривожність і агресивність можна, використовуючи аутогенне тренування, фізичні вправи, організовуючи повноцінний відпочинок, підтримуючи сприятливий соціально-психологічний клімат у сім'ї і т. п.;

контроль за власним психічним станом, що змінюються протягом доби, дозволяє інколи істотно вплинути на своє сприйняття і оцінку ситуації, що складається, врахувати його з метою попередження власної роздратованості;   оточуючі так само, як і ми, мають своїми інтересами і мають право відстоювати їх. В основу взаємодії з ними має бути покладено співпрацю, яке дозволить врахувати потреби обох сторін;

посмішка - важливий невербальний компонент спілкування. Вона виконує цілий ряд позитивних функцій і може призводити до зменшення негативних емоцій, якщо вони є;   потрібно розраховувати не лише на кращий , але й на гірший варіант розвитку подій , бути готовим до нього і не завищувати свій прогноз щодо можливих вчинків оточуючих. Негативні емоції - один з основних факторів , що сприяють виникненню конфліктів .

в попередженні конфліктів важко переоцінити роль здорового почуття гумору, яке здатне розрядити ситуацію і зняти власну напругу.

5. До основних способів і прийомів впливу на партнера можна віднести наступні:

реально підходити до можливостей опонента і завданням термінів виконання завдання;

завищені вимоги і нереальні терміни виконання роботи призводять до того, що підлеглі не можуть домогтися залишених цілей, роблять її швидко, але погано, або не вкладаються в строк;

швидко йдуть тільки руйнівні процеси. Займаючись перевихованням опонента, не слід розраховувати на негайні результати. Ці очікування можуть призвести до конфліктів;

необхідно вміти оцінювати актуальне настрій опонента. Якщо він підвищено агресивний, то недоцільно починати з ним обговорення гострої проблеми;

знання закономірностей невербальної поведінки людини допоможе більш глибоко і оперативно оцінювати справжні наміри співрозмовника і заздалегідь виявляти загрозу конфлікту;

приймаючи рішення, необхідно оцінювати, чиї інтереси вона може торкнутися. Ще краще узгоджувати їх з людьми до того, як вони будуть прийняті. Людина виявляється не готовий до раптових змін обстановки, коли він змушений приймати рішення експромтом;

для попередження конфліктів важливо обговорювати з опонентом тільки те питання, яке необхідно вирішити. Не варто намагатися одночасно обговорювати способи вирішення декількох проблем, якщо всі вони викликають труднощі в узгодженні інтересів;

в будь-якій ситуації важливо залишати опонентові можливість « зберегти своє обличчя ». Людина , поставлений у безвихідну ситуацію , принижений і ображений , легко йде на гострі конфлікти заради збереження честі та гідності;

 ніж більш розташований до вас співрозмовник , чим більш ви сприймаєте його як особистісно значущої людини , тим менше ймовірність конфліктів;

 категоричність суджень - далеко не завжди ознака зрілості розуму . Крайні оцінки часто помилкові і несправедливі , а безапеляційне думку викликає у співрозмовника бажання оскаржити його , навіть якщо воно по суті правильне .

Лекція 4. Подолання конфліктності в процесі ділових переговорів ……….

План лекції

1. Психологічні умови, що підвищують успіх переговорів.

2. Етапи переговорів

1.Психологічні умови, що підвищують успіх переговорів. 1. Вирішальний вплив на успішність переговорів надає особистісний фактор. Серед особистісних якостей, що сприяють успіху переговорів, зазвичай називають розвинені здібності, нервнопсіхіческіе стійкість, толерантність, нестандартне мислення, рішучість, скромність, професіоналізм, корпоративне відчуття (Е. Єгорова, М. Лебедєва, Л. Негреш, Д. Рубін).

2. Облік статеворольових особливостей показує, що, наприклад, чоловіки демонструють вищу задоволеність собою і процесом переговорів з партнером протилежної статі.

3. Успіх на переговорах в чому залежить від врахування національних особливостей партнера (Д. Давідсон, М. Лебедєва, Е. Панов).

4. Різні типи взаємодії - в діаді, в порівнянні з тріадою, переговори характеризуються меншою стійкістю, більшою невизначеністю результатів, зрушенням на емоційні аспекти.

5. Сприйняття часу - перемагає той, хто має в своєму розпорядженні часом, що потрапив в цейтнот, приймаючи рішення, здійснює більше помилок.

6. Відсутність бажання застосувати насильство може привести до швидкого вирішення проблеми. Мирному вирішенню кризових ситуацій сприяє наявність можливостей впливати один на одного невійськовими засобами (С. Херманн).

7. Жорстка переговорна позиція може знизити вимоги іншої сторони, а може і викликати таку ж відповідь.

8. Наявність зовнішньої загрози підвищує ймовірність поступок опонента. Погроза повинна грунтуватися на діях, а не на наміри.

9. Посилення контролю спілкування дозволяє учасникам зменшити вплив емоцій на вибір варіанта рішення, що позитивно позначається на результаті взаємодії (Є. Кімпеляйнен).

10 . Особливості обговорюваної проблеми - чим більш абстрактна обговорювана тема , тим легше учасникам досягти згоди , і навпаки.

11 . Кількість учасників - дві людини успішніше обговорюють проблеми, що зачіпають особисті інтереси опонентів. Утрьох ефективніше переговори на абстрактні теми (Е. Кімпеляйнен )

12 . Позитивно впливає на переговори взаємозалежність опонентів - міцні відносини в минулому , спільні перспективи .

13 . У ході тривалого і складного конфлікту діяльність посередника багато в чому визначає можливість виходу з кризи.

1. Yesli peregovory zatyanulis', a resheniya net, polezno ob"yavit' pereryv, kotoryy pozvolit provesti konsul'tatsii, snyat' uroven' napryazhennosti, sdelat' lyudey boleye ustupchivymi. 2. Yesli opponentami v konflikte yavlyayutsya gruppy, to luchshe vesti dialog ne so vsemi, a tol'ko s ikh predstavitelyami, kotoryye zachastuyu ne sklonny demonstrirovat' polyarizatsiyu, a rezul'tat yavlyayetsya kompromissom mezhdu iskhodnymi pozitsiyami. Peregovory kak slozhnyy i neodnorodnyy po zadacham protsess sostoyat iz neskol'kikh etapov (M. Lebedeva).

Якщо переговори затягнулися, а рішення немає, корисно оголосити перерву, який дозволить провести консультації, зняти рівень напруженості, зробити людей більш поступливими. Якщо опонентами в конфлікті є групи, то краще вести діалог не з усіма, а тільки з їх представниками, які часто не схильні демонструвати поляризацію, а результат є компромісом між вихідними позиціями. Переговори як складний і неоднорідний за завданням процес складаються з декількох етапів (М. Лебедєва).