Складання порівняльних таблиць на запропоновані викладачем теми. Порівняльна таблиця сприяє

виробленню навичок аналітичного мислення. Складання порівняльних таблиць включає в себе:

• віднайдення навчального матеріалу у запропонованих в переліку рекомендованої літератури джерелах;

• здійснення порівняння через таблицю на основі обраних студентом критеріїв.

Поточна перевірка виконання самостійної роботи здійснюється викладачем на спеціально відведених для цього поточних консультаціях. Студент, що не виконав самостійну роботу у запланованих обсягах, до складання іспиту не допускається.

Завдання до виконання самостійної роботи Модуль і. Вступ до Політології

Тема 1. Загальна характеристика політології

Завдання 1. Підготуйте відповідь на поставлене запитання:

Яким чином політична наука виступає як фактор вільного вибору особою власної позиції у

громадському бутті?

Завдання 2. Складіть словник політологічних термінів: політологія, політика, предмет політології,

функції політології, методи політології, школи політології, основні проблеми дослідження і

вивчення політичної науки, система політичних наук.

Методичні вказівки

Людина, особистість – первісний суб’єкт політики, на­ділений здатністю брати участь у політичному житті, впли­вати на владу. Ставлення людини до політики може набу­вати різноманітних форм політичної поведінки – від сві­домого схвалення до стихійного заперечення. Політична активність людини, міра її участі в політичному житті, суспільна зрілість значною мірою залежать від якості полі­тичної соціалізації, розвитку й вдосконалення політичної культури суспільства. Засвоюючи знання про політику, на­буваючи досвіду політичної діяльності, людина стає грома­дянином – свідомим учасником політичного процесу.

Вивчення політології дає змогу зрозуміти, чиї інтереси виражають ті чи інші партії, суспільні групи, їхні лідери та державні структури, впливає на розвиток політичного мислення, вміння оцінювати політичні події в контексті їх зв’язків з історичними умовами, які реально існують у той чи інший період.

Література:

1. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина. - К.: МАУП, 2003. - 424 с.

2. Брегеда А. Ю. Політологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.:КНЕУ, 1999.-108 с.

3. Гаєвський Б. А. Сучасна українська політологія. Навч. посібник. - К.: МАУП, 1999. - 268 с

4. Навчальний посібник підготовлений як доповнення до підручника “Політологія: Підручник.” /І.С. Дзюбко, К.М.Левківський, В.П.Андрущенко та ін. К.: Вища шк., 1998. - 415 с.

5. Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. - К, 1996

Тема 2. Етапи розвитку політичної думки. Розвиток політичних ідей та політичної науки в Україні.

Підготуйте стислий конспект відповіді на питання плану:

1. Провідні політичні ідеї та джерела політичних знань в Київській Русі.

2. Загальна характеристика української політичної думки ХVІ – ХVІІІ ст. (Христофор Філалет, Іван Вишенський, Петро Могила, діячі Києво-Могилянського колегіуму (академії) – Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Григорій Сковорода та ін).

3. Політичні ідеї української державності в Конституції П.Орлика 1710 р.

4. Політична думка періоду українського національно-культурного відродження (І. Котляревський, І. Могильницький,).

5. Політичні ідеї Кирило-Мефодіївського товариства (М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко, Г. Андрузький).

6. Політичні погляди М.Драгоманова, І.Франка, М.Грушевського, В.Липинського, М. Міхновського.

Методичні вказівки

1. ІХ-ХІІ ст. – це час формування і розвитку давньоруської державності й утвердження на міжнародній арені самостійної держави - Київської Русі. Теоретична думка того періоду у сфері політики була спрямована на утвердження ідеї об'єднання удільних князівств навколо престолу великого київського князя, самостійності й незалежності Русі.

Поясніть значення запровадження християнства в Київській Русі та його вплив на розвиток політичної думки. Назвіть першоджерела державотворчої думки Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.

Особливу увагу зверніть на морально-правові та релігійні уявлення про суспільство в "Слові про закон і благодать" Іларіона (XI ст.), "Повість временних літ" літописця Нестора (XII ст.), "Повчання князя Володимира Мономаха своїм дітям" (XII ст.), "Слово о полку Ігоревім" (XII ст.)., "Слово Даніїла Заточника" (поч. ХШ ст.), Галицько-Волинські літописи (ХШ ст.).

2. Характерною особливістю періоду кінця XVI - початку XVII ст. був розвиток прогресивного ідейно-політичного руху, що пов'язувався із соціально-економічним життям і визвольною боротьбою українського народу.

Політична боротьба зумовила розвиток національно-культурного руху, появу "братств" – добровільних православних церковних об’єднань. Яке значення мала просвітницька діяльність видатних мислителів того часу: Г.Смотрицького, Х.Філарета, І.Вишенського, вчених Київської академії?

Особливого значення для визначення долі України мали погляди українських гетьманів: Б.Хмельницького, І.Мазепи. Розглядаючи це питання, зверніть увагу на діаметрально протилежні оцінки акта Переяславської угоди 1654 р. політичними діячами від XVII ст. до наших днів.

Визначте різновид державного устрою Запорозької Січі.

3. Охарактеризуйте головні риси політичної ідеології запорізького козацтва. Особливу увагу зверніть на правознавчі ідеї Бендерівської Конституції 1710 р. П.Орлика. Розкрийте ідеї розподілу влади, природного права, народного суверенітету, закріплені у Конституції.

4. Політична думка періоду українського національно-культурного відродження розвивалася в умовах утвердження кріпосницької системи, ліквідації залишків автономії українських земель. П. ХІХ ст. – це період активного розвитку української історичної науки, а також ввідродження української мови та літератури. Розкрийте основні політичні ідеї представників українського національного відродження на його початковому етапі: І. Котляревського та І. Могильницького.

5. Політична думка в Україні у 40-х. роках XIX ст. розвивалась в атмосфері кріпосництва, самодержавства й повного поневолення української нації. Це визначало основні політичні ідеї видатних мислителів України того часу.

Наприкінці і 845 - початку 1846 рр. в Україні виникло Кирило-Мефодіївське товариство, ініціаторами якого були М.Костомаров, М.Гулак, В.Білозерський. До товариства також входили П.Куліш, О.Маркович, Т.Шевченко. Членів товариства об'єднувала, крім спільних або схожих оцінок наявного в Росії ладу і становища в ній України, ідея здобуття свободи України, єдності всіх слов'янських народів, поневолених царизмом, необхідності їх об'єднання у демократичну федеративну республіку. Основні ідеї товариства були викладені в "Книзі буття українського народу", а шляхи і засоби досягнення мети - у "Статуті слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія". Розкриття третього питання радимо побудувати на характеристиці ліберального та революційно-демократичного напряму діяльності членів Кирило-Мефодіївського товариства.

6. Великий внесок у розвиток суспільно-політичних ідей в Україні зробили представники демократичної інтелігенції в другій половині XIX - початку XX ст. Українська політична думка того часу багата різноманітністю концепцій, автономно-федералістична, "народної держави", теорії еліти, інтегрального націоналізму, єдиного потоку монархізму тощо. Покажіть внесок видатних учених і політологів України – М.Драгоманова, М.Міхновського, Є. Чикаленка, В Липинського, Д. Донцова, В.Винниченка та інших. Вони не завжди досягали згоди, пропонуючи різні підходи до взятої на себе справи, але всі рішуче боролися за соціальну й національну незалежність українського народу, діяли й творили для нього.

Література:

1. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина. - К.: МАУП, 2003. - 424 с.

2. Брегеда А. Ю. Політологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.:КНЕУ, 1999.-108 с.

3. Гаєвський Б. А. Сучасна українська політологія. Навч. посібник. - К.: МАУП, 1999. - 268 с

4. Кондратик Л. Взаємодія політики і релігії: теоретична спадщина В’ячеслава Липинського // Вісник НАН України. – 2002. - №10. – С.52 – 57.

5. Навчальний посібник підготовлений як доповнення до підручника "Політологія: Підручник" /І.С. Дзюбко, К.М.Левківський, В.П.Андрущенко та ін. К.: Вища шк., 1998. - 415 с.

6. Політологія. Кін. 19 – пер. пол. 20 ст.: Хрестоматія / За ред. О.І.Семківа. – Львів, 1996

Модуль іі. Політичні традиції, цінності, інтереси, ідеї

Тема 3. Політична система суспільства.

Завдання 1. Підготуйте відповідь на поставлене запитання:

Що Конституція України говорить про політичні системи українського суспільства.?

Завдання 2. Складіть словник політологічних термінів: політична система, політичний режим,

політична стабільність, політичний плюралізм, суспільна система, політична організація,

політичний інститут, інституціональний підхід, авторитаризм, тоталітаризм, демократія.

Методичні вказівки

Україна перебуває у початковій фазі консолідації своєї самостійності. Саме в цьому полягає

відмінність між становищем України та країн Східної Європи та Росії. Наша країна перебуває в такому

стані, що система є неврівноваженою, її адаптивні властивості різко знижені, відбувається пошук

кардинально нових нетрадиційних форм перебудови системи для виходу її з кризи. Які існують

конструктивні шляхи в подоланні труднощів об'єктивного й суб'єктивного характеру у формуванні

політичної системи України?

Література:

1. Конституція України

2. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина. - К.: МАУП, 2003. - 424 с.

3. Брегеда А. Ю. Політологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.:КНЕУ, 1999.-108 с.

4. Гавриленко І. Політична система суспільства //Політичні читання. – 1993. - № 1.

5. Навчальний посібник підготовлений як доповнення до підручника "Політологія: Підручник" /І.С. Дзюбко, К.М.Левківський, В.П.Андрущенко та ін. К.: Вища шк., 1998. - 415 с.

6. Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. - К, 1996

Тема 4. Сучасні ідеології

Завдання 1. Підготуйте стислий конспект відповіді на поставлене питання:

Розкрийте зміст основних українських ідеологій.

Завдання 2. Складіть словник політологічних термінів: політична свідомість, політична ідеологія,

консерватизм, неоконсерватизм, лібералізм, неолібералізм, соціалізм, марксизм, соціал-

демократія, фундаменталізм, націоналізм, фашизм, неофашизм, анархізм.

Методичні вказівки

Розкрийте політичні ідеї представників українських ідеологій:

• лібералізму (М. Драгоманов, Б. Кістяківський, М. Туган-Барановський);

• соціалізму (С. Подолинський, В. Винниченко, І. Франко);

• консерватизму (В. Липинський, Стефан Томасівський, Василь Кучабський);

• націоналізму (М. Міхновський, Д. Донцов і М. Сціборський);

• націонал-демократизму (С. Дністрянський, В. Старосольський, О. Борковський).

Література:

1. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина. - К.: МАУП, 2003. - 424 с.

2. Брегеда А. Ю. Політологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.:КНЕУ, 1999.-108 с.

3. Навчальний посібник підготовлений як доповнення до підручника "Політологія: Підручник" /І.С. Дзюбко, К.М.Левківський, В.П.Андрущенко та ін. К.: Вища шк., 1998. - 415 с.

4. Пахарев А. Політичні ідеології та багатопартійність в Україні. Знайомі незнайомці. //Віче. – 2002. - №10. – С. 24 – 28.

5. Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. - К, 1996

Тема 5. Політична культура

Завдання 1. Підготуйте стислий конспект відповіді на поставлене питання:

Які основні особливості політичної культури сучасного українського суспільства?

Завдання 2. Складіть словник політологічних термінів: політична культура, типи політичної

культури, політичний стереотип, політичний міф, політичний символ, громадська культура,

субкультура, полікультурність, політична соціалізація.

Методичні вказівки

У сучасних умовах досить глибокої кризи української державності особливо велику актуальність має політична культура як суспільства, так і окремої людини. Постає питання, які ж критерії прогресивної політичної культури в сучасних умовах? Ось деякі з них, на наш погляд, найбільш універсальні: позитивне ставлення до досвіду світової цивілізації у всіх сферах громадського життя; сприйняті ринкових відносин як основного шляху досягнення високого добробуту суспільства; неприйняття крайніх форм націоналізму; потреба жити в демократичному суспільстві і т.ін. Реальний погляд на політичну культуру, що дісталася нам у спадщину від минулого, не дає ілюзій щодо майбутніх змін, але він допоможе тверезо оцінити особливості сучасного політичного життя. Сьогодні найважливішою політичною проблемою залишається одвічна відсутність у мільйонів людей потреби в політичній культурі, відірваність владних структур від народу.

Будь-яке позитивне політичне рішення приречено на провал, якщо воно вступає у конфлікт із панівним у суспільстві рівнем політичної свідомості. Щоб з'ясувати стан політичної свідомості в Україні, радимо звернутися до результатів соціологічних досліджень останнього часу. Проаналізуйте ставлення населення до ключових моментів політичного життя і зробіть висновки, які політичні почуття, ідеали, цінності становлять зміст політичної свідомості пересічного українського громадянина. Назвіть шляхи розвитку політичної свідомості, формування демократичної політичної культури громадян України. Яку роль має відігравати в цьому система освіти, засоби масової інформації, різні громадські організації?

Література:

1. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина. - К.: МАУП, 2003. - 424 с.

2. Брегеда А. Ю. Політологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.:КНЕУ, 1999.-108 с.

3. Навчальний посібник підготовлений як доповнення до підручника "Політологія: Підручник" /І.С. Дзюбко, К.М.Левківський, В.П.Андрущенко та ін. К.: Вища шк., 1998. - 415 с.

4. Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. - К, 1996

Тема 6. Легітимність державної влади

Завдання 1. Підготуйте стислий конспект відповіді на поставлене питання:

В чому полягають проблеми забезпечення легітимності політичної влади в сучасній Україні?

Завдання 2. Складіть словник політологічних термінів: легітимність, типи легітимності, політичне

панування, легальність влади, криза легітимності, делегітимація.

Методичні вказівки

Визначте основні проблеми забезпечення легітимності державної влади в сучасній Україні:

• зростання злочинності та корупції;

• відсутність соціальних гарантій і соціального захисту;

• значне розшарування суспільства тощо.

Визначте основні механізми легітимації, необхідні для забезпечення легітимності державної влади в сучасні Україні:

• формування ідеології подальшого розвитку українського суспільства;

• зміцнення інституційних форм та структур представницької демократії;

• впровадження конституціоналізму як принципу функціонування державно-політичних інститутів;

• спрямування політичної волі еліти на реалізацію стратегії демократизації суспільства;

• підвищення економічної ефективності правлячого режиму, від якої залежить його легітимність;

• поширення демократичної освіти;

• інтеграція України в соціокультурне середовище демократичної Європи тощо.

Література:

1. Основи демократії: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів / Авт. колектив: М. Бессонова, О. Бірюков, С. Бондарук та ін.; За заг. ред. А. Колодій; М-во освіти і науки України, Ін-т вищої освіти АПН України. – К.: вид-во “Ай Бі”, 2002. – с. 489-509

2. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина. - К.: МАУП, 2003. - 424 с.

3. Брегеда А. Ю. Політологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.:КНЕУ, 1999.-108 с.

4. Кравченко Ю, Чегель В. Легітимність політичної влади й можливості її досягнення //Політичні читання. – 1993. - № 2.

5. Навчальний посібник підготовлений як доповнення до підручника "Політологія: Підручник" /І.С. Дзюбко, К.М.Левківський, В.П.Андрущенко та ін. К.: Вища шк., 1998. - 415 с.

6. Рябов С. Г. Політологічна теорія держави. - К., 1996

Модуль iіі. Суб’єкти політичної діяльності.

Тема 7. Політичні еліти і політичні лідери

Завдання 1. Підготуйте стислий конспект відповіді на поставлені запитання:

1. В чому полягає зміст концепції елітарної демократії (демократичного елітаризму) П. Шумпетера, Г. Лассуела та ін.?

2. Яка роль політичного лідерства у сучасній вітчизняній історії? Що Конституція України говорить про Президента України?

Завдання 2. Складіть словник політологічних термінів: еліта, політична еліта, лідер, політичний

лідер, політичне лідерство, «харизма», харизматичний, традиційний, легально-раціональний типи

лідерства, політичний стиль лідера, політичний імідж, політичний менталітет, політична роль.

Методичні вказівки

1. Розкрийте основні положення теорії демократичного елітизму, як своєрідного синтезу принципів демократії та елітизму (еліта не монолітна, вона складається з декількох конку­руючих груп; вхід до правлячої еліти відкритий для найбільш здібних членів суспільства, елітна циркуляція має достатньо дина­мічний характер; існує опозиційна контреліта; між елітою та контрелітою виникає конкуренція; суспільство контролює еліти перш за все завдяки вибо­рам, але еліта значно більше може впливати на маси, ніж на­впаки; можлива зміна еліт ненасильницьким шляхом; влада еліти має здебільше ненасильницький характер та залежить від змін у ціннісних орієнтаціях населення).

2. Визначте основних політичних лідерів сучасної України. Розкрийте їх роль у здійсненні політичних, економічних, соціальних процесів, становленні міжнародного авторитету України.

Визначте основні повноваження, порядок обрання та припинення повноважень Президента України згідно чинної Конституції України.

Література:

1. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина. - К.: МАУП, 2003. - 424 с.

2. Брегеда А. Ю. Політологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.:КНЕУ, 1999.-108 с.

3. Крюков О. Основні моделі розвитку політико-управлінських еліт // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. – 2006. - № 2.

4. Кухта Б., Теплоухова Н. Політичні еліти і лідери. - 2-ге видання, перероблене і доповнене -Львів: Кальварія, 1997. - 224с.

5. Навчальний посібник підготовлений як доповнення до підручника "Політологія: Підручник" /І.С. Дзюбко, К.М.Левківський, В.П.Андрущенко та ін. К.: Вища шк., 1998. - 415 с.

6. Основи демократії: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів / Авт. колектив: М. Бессонова, О. Бірюков, С. Бондарук та ін.; За заг. ред. А. Колодій; М-во освіти і науки України, Ін-т вищої освіти АПН України. – К.: вид-во “Ай Бі”, 2002

Тема 8. Групи інтересів

Завдання 1. Підготуйте стислий конспект відповіді на поставлене питання:

В чому полягають особливості формування груп інтересів у незалежній Україні?

Завдання 2. Складіть словник політологічних термінів: групи інтересів, типи груп інтересів,

тактичні засоби груп інтересів, способи функціонування груп інтересів, плюралізм, корпоративізм.

Методичні вказівки

Незважаючи на нерозвиненість громадянського суспільства, групи інтересів в Україні

представлені досить широко. Дайте характеристику основним класичним групам інтересів в

українському суспільстві:

• групи захисту (профспілки, фінансово-промислові групи, творчі спілки, об’єднання ветеранів,

організації споживачів, жіночі та молодіжні спілки, профспілки тощо);

• групи підтримки (правозахисні групи, об’єднання боротьби зі СНІДом, наркотиків, ядерного

озброєння, організації підтримки довкілля тощо);

• проблемні групи інтересів (навколо вирішення конкретного питання).

Дайте характеристику формуванню та розвитку кланово-олігархічних об’єднань.

Література:

1. Основи демократії: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів / Авт. колектив: М. Бессонова, О. Бірюков, С. Бондарук та ін.; За заг. ред. А. Колодій; М-во освіти і науки України, Ін-т вищої освіти АПН України. – К.: вид-во “Ай Бі”, 2002. – с. 437- 444

2. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина. - К.: МАУП, 2003. - 424 с.

3. Брегеда А. Ю. Політологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.:КНЕУ, 1999.-108 с.

4. Навчальний посібник підготовлений як доповнення до підручника "Політологія: Підручник" /І.С. Дзюбко, К.М.Левківський, В.П.Андрущенко та ін. К.: Вища шк., 1998. - 415 с.

5. Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. - К, 1996

Тема 9. Політичні партії

Завдання 1. Підготуйте стислий конспект відповіді на поставлене питання:

Статус і функції політичних партій у політичній системі сучасної України.

Завдання 2. Складіть словник політологічних термінів: партія, політична партія, партологія,

«кадрова» партія, «масова» партія, партійна система, однопартійна система, двопартійна система,

багатопартійна система, коаліція партій, партійні фракції, функції партій, структура партій,

парламентська партія, громадська організація, суспільно-політичний рух.

Методичні вказівки

На кінець XX століття Україна перетворилася у державу із системою багатопартіиної роздробленості, в якій ні одна партія, ні група партій не мають явної переваги в політичному житті суспільства. Рекомендується пригадати недавню ще історію виникнення численних партій в Україні. Поясніть деякі особливості процесу формування партій: народження партій пов'язувалося не з інтересами окремих соціальних верств, а зі спільною долею порівняно невеликої групи людей, їхніми особистими симпатіями чи антипатіями; невизначеність партій у соціальній базі; намагання взяти на себе функції державних структур у розбудові держави.

За цілями та ідеологічними платформами партії в сучасній Україні можна поділити за такими напрямками: комуністично-соціалістичний; національно-демократичний (центристський); ліберально-демократичний; національно-радикальний. Охарактеризуйте програмні документи найбільш впливових політичних партій, порівняйте їх позиції з таких питань, як: державний устрій України; форми власності й механізм господарювання; механізм політичної життєдіяльності; права та свободи громадян; соціальний захист малозабезпечених, міжнаціональні й міжнародні відносини; питання мови й культури.

Багатопартійність – це джерело внутрішньої енергії розвитку політичного життя. У той же час це й чинник посилення жорсткості політичних норовів, надзвичайно серйозне випробування для суспільної моралі взагалі. Від багатопартійності, принаймні на початковому її етапі, не можна чекати "людяності" в політиці", на що сподівалось наше суспільство, переходячи до політичного плюралізму.

Література:

1. Основи демократії: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів / Авт. колектив: М. Бессонова, О. Бірюков, С. Бондарук та ін.; За заг. ред. А. Колодій; М-во освіти і науки України, Ін-т вищої освіти АПН України. – К.: вид-во “Ай Бі”, 2002. – с. 327- 338

2. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина. - К.: МАУП, 2003. - 424 с.

3. Брегеда А. Ю. Політологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.:КНЕУ, 1999.-108 с.

4. Гаєвська О. Політичні партії в системі управління сучасним суспільством // Вісник НАДУ. – 2003 - №3. – С.390 – 396.

5. Закревський Н. Партійна система України: етапи становлення // Персонал. – 2004. - №7. – С.41-43.

6. Максимець Б. Політичні партії і партійні системи в суспільно – політичному процесі // Вісник НАДУ. – 2004. - №4. – С.378-384.

7. Навчальний посібник підготовлений як доповнення до підручника "Політологія: Підручник" /І.С. Дзюбко, К.М.Левківський, В.П.Андрущенко та ін. К.: Вища шк., 1998. - 415 с.

8. Пахарев А. Політичні ідеології та багатопартійність в Україні. Знайомі незнайомці. //Віче. – 2002. - №10. – С. 24 – 28.

9. Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. - К, 1996

10. Слісаренко А.Г., Томенко М.В. Спроба класифікації політичних партій України //Політологічні читання. – 2006. - № 1.

Запитання до заліку з курсу Політологія

1. Поняття та предмет політології.

2. Поняття та структура політології.

3. Методи та функції політології.

4. Категоріальний апарат та закономірності політології.

5. Характеристика зв’язку політології з іншими науками.

6. Місце політології в системі наук про політику.

7. Політична наука як фактор вільного вибору особою власної позиції у громадському бутті.*

8. Політика як соціальне явище і об'єкт досліджень.

9. Політичні ідеї мислителів Стародавнього Сходу (даосизм, конфуціанство, легізм, моїзм).

10. Політичне знання і практика античного світу (софісти, Сократ, Платон, Аристотель).

11. Політичне знання і практика античного світу (стоїцизм, Епікур, Цицерон).

12. Особливості релігійної політичної думки і політичної філософії Середньовіччя (Аврелій Августин і Фома Аквінський).

13. Політична думка доби Реформації (Мартін Лютер і Томас Мюнцер).

14. Епоха Відродження як перехідний етап генезису політичної теорії Н. Макіавеллі.

15. Політико-правові концепції західноєвропейських просвітників (Т. Гоббс, Д. Локк, Ш.-Л. Монтеск’є, Ж. Ж. Руссо та ін.).

16. Політична думка німецьких мислителів Нового часу: І. Кант, Г. В. Ф. Гегель.

17. Політична думка німецьких мислителів Нового часу: К. Маркс, Ф. Енгельс.

18. Розви­ток основних політологічних шкіл у ХХ ст. (біхевіористський напрямок у дослідженнях політики, системний аналіз влади тощо).

19. Біхевіоризм, як провідний напрям західної політичної думки.

20. Провідні політичні ідеї та джерела політичних знань в Київській Русі.*

21. Загальна характеристика української політичної думки ХVІ – ХVІІ ст. (Христофор Філалет, Іван Вишенський, Петро Могила).*

22. Політичні ідеї діячів Києво-Могилянського колегіуму (академії): Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Григорій Сковорода.*

23. Політичні ідеї української державності в Конституції П.Орлика 1710 р.*

24. Політична думка періоду українського національно-культурного відродження (І. Котляревський, І. Могильницький).*

25. Політичні вчення в Україні у ХІХ ст. Політичні ідеї Кирило-Мефодіївського товариства (М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко, Г. Андрузький).*

26. Політичні вчення в Україні у ХІХ ст. Політичні погляди М.Драгоманова.*

27. Політичні вчення в Україні у ХІХ ст. Політичні погляди І.Франка.*

28. Політичні вчення в Україні у ХІХ – п. ХХ ст. Політичні погляди М.Грушевського.*

29. Політичні вчення в Україні у ХІХ – п. ХХ ст. Політичні погляди В.Липинського.*

30. Політичні вчення в Україні у ХІХ ст. Політичні погляди М. Міхновського.*

31. Поняття і сутність політичної системи.

32. Особливості політичної системи українського суспільства.*

33. Конституція України про політичну систему в Україні.*

34. Функції політичної системи суспільства.

35. Структура політичної системи суспільства.

36. Влада, як основний елемент політичної системи суспільства (визначення та головні особливості державної влади, типи влади, шляхи реалізації влади).

37. Типології політичних систем.

38. Сутність і функції ідеології.

39. Місце ідеології в суспільстві та державі.

40. Загальна характеристика класичних ідеологій (умови виникнення, розвиток).

41. Характеристика класичного лібералізму.

42. Характеристика неолібералізму.

43. Характеристика класичного консерватизму

44. Характеристика неоконсервативної ідеології.

45. Порівняльна характеристика лібералізму і консерватизму.

46. Характеристика соціалізму: генезис та еволюція соціалістичних поглядів, загальні положення.

47. Порівняльна характеристика марксизму і соціал-демократії.

48. Порівняльна характеристика консерватизму і соціалістичної ідеології.

49. Порівняльна характеристика лібералізму і соціалістичної ідеології.

50. Головні риси ідеології фашизму та неофашизму.

51. Порівняльна характеристика фашизму та соціалізму.

52. Поняття, особливості та різновиди націоналістичних доктрин.

53. Українські ідеології. Лібералізм (М. Драгоманов, Б. Кістяківський).*

54. Українські ідеології. Соціалізм (С. Подолинський, В. Винниченко, І. Франко).*

55. Українські ідеології. Консерватизм (В. Липинський, Стефан Томасівський)*

56. Українські ідеології. Націоналізм (М. Міхновський, Д. Донцов)*

57. Українські ідеології. Націонал-демократизм (С. Дністрянський, В. Старосольський).*

58. Поняття політичної культури.

59. Структура полі­тичної культури.

60. Типології політичних культур.

61. Функції політичної культури.

62. Особливості політичної культури сучасного українського суспільства.*

63. Феномен бюрократії: поняття і сутність бюрократії, концепція бюрократії М.Вебера.

64. Поняття і сутність легітимності.

65. Види легітимності державної влади.

66. Порівняльна характеристика типології легітимності державної влади М. Вебера та Д. Істона.

67. Джерела легітимності української влади.*

68. Проблеми забезпечення легітимності політичної влади в сучасній Україні.*

69. Поняття політичної еліти.

70. Концепції політичних еліт.

71. Структурний склад та система формування політичних еліт.

72. Особливості сучасної української політичної еліти.*

73. Типології політичних еліт.

74. Поняття та характерні риси політичного лідерства.

75. Основні концепції політичного лідерства.

76. Типології політичного лідерства.

77. Політичне лідерство у сучасній вітчизняній історії.*

78. Конституція України про Президента України.*

79. Поняття та сутнісні ознаки груп інтересів.

80. Особливості груп інтересів в Україні.*

81. Типологія груп інтересів сучасної України.*

82. Типологія груп інтересів.

83. Тактичні засоби та способи функціонування груп інтересів.

84. Поняття та походження сучасних політичних партій.

85. Організаційна структура та функції політичних партій.

86. Види партійних систем.

87. Партійна система сучасної України. *

88. Типологія політичних партій.

89. Політичні партії в політичній системі сучасної України.*

90. Статус і функції політичних партій у політичній системі сучасної України.*

Л І Т Е Р А Т У Р А

О С Н О В Н А

1. Анастасов О.І., Бородінов В. Д., Брєдіхін А. В. та ін. Політологія: Навчальний посібник. — К.: ВД «Професіонал», 2004. — 320 с.

2. Бабкіна О. В., Безродний Є. Ф., Горбатенко В П. та ін. Політологія: Навчальний посібник. — К.: ВЦ «Академія», 1998

3. Політологія: Навчальний посібник для самостійного вивчення дис­ципліни. / Кузь О. М., Вихрова В. Г., Жеребятнікова І. В., Карась Н. О. – 2-ге вид., випр. і допр. – Х.: ВД «ІНЖЕК»,2004.-264с.

4. Політологія: терміни, поняття, персоналії, схеми, таблиці. Навчальний словник-довідник для студентів. Уклали: В.М.Піча, Н.М.Хома. Наукова редакція -В.М. Пічі. - К.: «Каравела», Львів: «Новий Світ», 2000. - 320 с.

Д О Д А Т К О В А

1. Баранов Н. А. Легитимность власти: политический опыт России // Социально-гуманитарные знания. – 2008. - № 1. – с. 18-29

2. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина. - К.: МАУП, 2003. - 424 с.

3. Брегеда А. Ю. Політологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.:КНЕУ, 1999.-108 с.

9. Бушанський Розум і влада. Патріархальні риси політичної свідомості // Віче. – 2008. - № 2. – с. 10-14

4. Гавриленко І. Політична система суспільства //Політичні читання. – 1993. - № 1.

5. Гаєвська О. Політичні партії в системі управління сучасним суспільством // Вісник НАДУ. – 2003 - №3. – С.390 – 396.

6. Гаєвський Б. А. Сучасна українська політологія. Навч. посібник. - К.: МАУП, 1999. - 268 с

7. Грабовський С. Глибинні корені проблем сучасної України // Сучасність. – 2006. - № 3.

8. Денисов В. Правам людини – європейський рівень поваги та захисту // Віче. – 2002. – №4. С.53 –58.

9. Закревський Н. Партійна система України: етапи становлення // Персонал. – 2004. - №7. – С.41-43.

10. Козьма Трансформація політичних інститутів в умовах демократизації // Віче. – 2008. - № 2. – с. 18-20

11. Кондратик Л. Взаємодія політики і релігії: теоретична спадщина В’ячеслава Липинського // Вісник НАН України. – 2002. - №10. – С.52 – 57.

12. Кравченко Ю, Чегель В. Легітимність політичної влади й можливості її досягнення //Політичні читання. – 1993. - № 2.

13. Крюков О. Основні моделі розвитку політико-управлінських еліт // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. – 2006. - № 2.

14. Кухта Б., Теплоухова Н. Політичні еліти і лідери. - 2-ге видання, перероблене і доповнене -Львів: Кальварія, 1997. - 224с.

15. Литвин В. Сучасна політична ситуація в Україні. // З виступу Голови Верховної Ради України В. Литвина в Асоціації з міжнародних питань (Прага, Чехія), 9 лютого 2005р. // Голос України, 11 лютого 2005р. – С.7-8.

16. Лола В. Проблеми формування громадянина України // Політика і час. – 2003. – № 4.

17. Максимець Б. Політичні партії і партійні системи в суспільно – політичному процесі // Вісник НАДУ. – 2004. - №4. – С.378-384.

18. Міщенко Феномен політичної довіри // Зовнішні справи. – 2008. - № 2. – с.42-44

19. Навчальний посібник підготовлений як доповнення до підручника "Політологія: Підручник" /І.С. Дзюбко, К.М.Левківський, В.П.Андрущенко та ін. К.: Вища шк., 1998. - 415 с.

20. Основи демократії: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів / Авт. колектив: М. Бессонова, О. Бірюков, С. Бондарук та ін.; За заг. ред. А. Колодій; М-во освіти і науки України, Ін-т вищої освіти АПН України. – К.: вид-во “Ай Бі”, 2002

21. Пахарев А. Політичні ідеології та багатопартійність в Україні. Знайомі незнайомці. //Віче. – 2002. - №10. – С. 24 – 28.

22. Політологія. Кін. 19 – пер. пол. 20 ст.: Хрестоматія / За ред. О.І.Семківа. – Львів, 1996

23. Рудич Ф. Громадянське суспільство в Україні: віражі і перспективи сходження. // Віче. – 2004. – №6. – С.39-41.

24. Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. - К, 1996

25. Слісаренко А.Г., Томенко М.В. Спроба класифікації політичних партій України //Політологічні читання. – 2006. - № 1.

26. Фісун Неопатримоніалізм проти демократії в Україні // Віче. – 2008. - № 17. – с. 4-7

27. Ющенко В. Вибір остаточний і перегляду не підлягає // Урядовий кур’єр. – 25 лютого 2005. – С. 3.

Словник політологічних термінів

Авторитет влади – одна з форм легітимного здійснення влади. Це якість, яку може мати або не мати суб'єкт влади.

Активність політична – одна з форм суспільної активності, діяльність соціальних суб'єктів, яка має на меті впливати на прийняття політичних рішень, здійснення своїх інтересів. Політична активність властива як індивідам, так і масам, буває усвідомленою і стихійною.

Амбівалентність політична – двоїстість чуттєвих переживань, котра виражається у тому, що один і той самий об'єкт викликає в людини одночасно два протилежних почуття, тобто неоднозначність у ставленні людини до навколишнього середовища і визначені системи цінностей.

Аполітичність – ухилення від участі у політичному житті.

Влада – 1) центральне, організаційне й регулятивно-контрольне начало політики, здатність, право і можливість суб'єкта політики нав'язувати власну волю, розпоряджатися іншими людьми, суспільними групами, державами за допомогою авторитету, закону, примусу тощо; 2) система керівних (державних) органів.

Волюнтаризм – 1)напрям політичної свідомості, який розглядає людську волю, суб'єктивізм як головний чинник політики; 2)політична діяльність, зумовлена передусім суб'єктивною волею керівних осіб і лідерів панівних політичних угруповань.

Вотум – рішення, прийняте голосуванням. У парламенській практиці часто виражає довіру чи не довіру урядові.

Вплив політичний – дія (або утримання від дії) суб'єкта політики щодо інших суб'єктів або суспільства в цілому з метою реалізації власних цілей і політичних програм.

Громадські організації – добровільні обєднання громадян, які сприяють розвиткові їхньої політичної, трудової активності й самодіяльності, задоволенню і захисту їхнії багатогранних інтересів і запитів, діють відповідно до завдань, цілей, закріплених у їхніх статутах.

Демагогія – облудні гасла, нездійсненні обіцянки, викривлення фактів, використовувані політичними лідерами або угрупуваннями для досягнення власних цілей, переважно здобуття або утримання влади, маніпулювання свідомості мас.

Демократія – форма політичної організації суспільства, яка визначає джерелом влади народ, його право вирішувати державні справи, водночас захищаючи громадянські права і свободи.

Демократизація – втілення демократичних принципів у організації суспільства.

Діяльність політична – невід'ємна складова загальної людської діяльності, специфічна сутність, якої полягає в сукупності дій окремих індивідів і великих соціальних груп, спрямованих на реалізацію їхніх політичних інтересів, насамперед завоювання, утримання і використання влади.

Екстремізм – схильність до крайніх політичних поглядів (як "правих", так і "лівих"), прибічники яких вдаються до радикальних (у тому числі насильницьких, терористичних) засобів з метою загострення політичної ситуації, дестабілізації політичного життя.

Ідеологія – упорядкована, струнка система поглядів, які виражають ставлення до дійсності, цілі й програми, спрямовані на закріплення, розвиток чи зміну суспільних відносин. Як і політика, ідеологія має універсальний характер, тобто охоплює найрізноманітніші галузі думки, діяльності, поведінки, визначає їх спрямованість, цілі й засоби.

Імідж політичний – образ, що цілеспрямовано формується й покликаний справити емоційно-психологічний вплив на певних осіб з метою популяризації, політичної реклами і т.ін. Населення формує своє уявлення про політика не на підставі безпосередніх контактів, як при звичайному знайомстві, а на основі його символічних уявлень в межах суспільних комунікацій.

Інтрига політична – збіг у часі і просторі низки різнопорядкових політичних подій і процесів, який завдає якісно новий напрям розвитку політичної ситуації. Як правило, вона є результатом цілеспрямованих зусиль гри політичних сил або окремих політичних діячів для досягнення власних політичних цілей.

Клерикалізм – політична течія, спрямована на посилення впливу релігії та церкви на всі сфери суспільного життя.

Коаліція – союз політичних партій або угруповань, створений на добровільних засадах для спільної участі у виборах або створення спільного (коаліційного) уряду.

Консенсус – політичні та практичні позиції, ідеї, питання, які дають змогу різним політичним силам, суб'єктам політики під час переговорів досягти згоди, взаємоприйнятних рішень, встановити взаєморозуміння і взаємодію.

Консерватизм – політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, що орієнтується на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.

Конформізм – згода, примирення, пристосовництво до різних думок і позицій, пасивне сприйняття існуючого ладу, панівних тенденцій, брак власної позиції у політиці.

Корупція – злочинна діяльність щодо використання посадовими особами довірених їм прав і владних можливостей з метою власного збагачення. Типові вияви - підкуп чиновників, політичних діячів, хабарництво, протекціонізм.

Легітимація – процедура суспільного визнання, пояснення і виправдань якоїсь дії особи, факту. Л. Не означає юридично оформленої законності й цим відрізняється від легалізації.

Лібералізм – політична та ідеологічна течія, що об'єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва і демократичних свобод.

Лідер політичний – глава держави, керівник політичної партії, громадської організації, народного руху тощо, який має високий авторитет, реальну владу і здатний здійснювати її задля розв'язання соціальних і політичних завдань.

Люмпени – декласові й деморалізовані верстви населення, які опинилися на "дні" суспільства й нездатні до самостійного організованого руху, хоча висувають завищені соціальні вимоги й претензії.

Масова свідомість – один із видів суспільної свідомості, конкретна форма її реалізації. Функціонує як на груповому, так і на індивідуальному рівні. Характеризується збігом у певний момент і за певних умов основних компонентів свідомості великої кількості різних суспільних груп. У М.с. дістають відображення знання, уявлення, норми, цінності, які поділяють маси і які вироблені в процесі спілкування, спільного сприйняття соціально-політичних реалій, інформації тощо.

Націоналізм – 1) світогляд і система політичних поглядів, яка проголошує пріоритет національних цінностей щодо усіх інших; 2) один з основних принципів державного устрою, коли нація розуміється як одержавлений етнос.

Національна ідея – акумулятор прогресивних національних програм, політичних ідей, гасел, цінностей, рушій національного прогресу, основа національно-визвольних рухів, національної самосуверенізації. Н.І. становить платформу національної ідеології, визначає теоретичні засади національної свідомості.

Національна свідомість – сукупність теоретичних, буденних, масових, елітних, власне національних і зарубіжних ідей, настанов, прагнень, культурних набутків, які сприяють прогресивному розвитку нації в усіх сферах її функціонування. Н.С. - універсум буття нації. Основні рівні: буденний, теоретичний, політико-державний.

Національні відносини – відносини між різними соціально-етнічними спільнотами, з одного боку, й урядами, державними і політичними організаціями, установами - з іншого.

Нація – 1) історична соціоетнічна, політична, духовна спільнота людей з певною психологією, самосвідомістю, спільними територією, культурою, мовою, економічним життям; 2) сукупність громадян однієї держави.

Обструкція – спосіб вияву протесту, один із методів політичної боротьби, який полягає у спонуканні до зриву засідань або зборів (наприклад, вчинення галасу), щоб не допустити або затримати прийняття небажаного для опозиції рішення, законопроекту тощо.

Опозиція – 1) протиставлення своєї політики політиці інших політичних сил; 2) виступ проти думки більшості у законодавчих, партійних та інших структурах. Розрізняють опозицію помірковану, радикальну, лояльну, конструктивну, деструктивну (руйнівну).

Опортунізм – політичний курс, який характеризується пристосовництвом, безпринципністю, угодовством, зрадою інтересів певної політичної сили чи ідеології.

Паблік рілейшнз – спеціалізована діяльність державних і громадських організацій, що забезпечує взаєморозуміння і доброзичливість у контактах з масами (публікою), соціальними групами. Реалізується поширенням інформації, що розкриває механізми здійснення влади, контактами, які імітують довіру у взаємовідносинах влади і мас. П.Р. - важлива складова управлінської діяльності, покликана забезпечити взаєморозуміння, довіру між сферою управління і широкими суспільними верствами, соціальним середовищем.

Пацифізм – антивоєнний рух, представники якого виступають проти будь-яких воєн незалежно від їх характеру й мети.

Плюралізм – система влади, заснована на взаємодії та співпраці основних політичних сил і організацій.

Політична доктрина – система настанов, які визначають цілі, що за певних конкретно-історичних умов можуть бути прийняті для реалізації державою, партією чи рухом, а також засоби їх досягнення.

Політична культура – сукупність соціально-психологічних настанов, цінностей і зразків поведінки соціальних верств, окремих громадян, які стосуються їх взаємодії з політичною владою. П.К. охоплює рівень знань та уявлень про політику, емоційне ставлення до неї, що мотивує політичну поведінку громадян.

Політична система – впорядкована сукупність державних, політичних, громадських організацій та інститутів, сфера політичного життя суспільства. П.С. конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним ладом, формою правління, типом держави, характером політичного режиму, політико-ідеологічними та культурними відносинами у суспільстві, політико-правовим статусом держави, історичною та національною традиціями політичного устрою.

Політична соціалізація – засвоєння особою соціального й політичного досвіду шляхом включення її у політичну систему, в управління політичними процесами. Найважливішими результатами П.С. є політичні переконання, почуття, цінності й норми політичної діяльності, що роблять суспільство спроможним забезпечити збереження, модернізацію чи зміну політичного режиму.

Політичні відносини – відносини між суб'єктами політики у процесі здобуття та утримання політичної влади, реалізації інтересів у сфері політики.

Політичні інститути – сукупність суб'єктів, які беруть участь у політичному житті суспільства (органи державного правління, законодавчі, судові органи, політичні партії, рухи, фронти тощо).

Популізм – загравання влади з народом для забезпечення популярності, що характеризується демагогічними гаслами, необґрунтованими обіцянками.

Соціалізм – учення про суспільний устрій, для якого характерний підхід до розв'язання всіх соціальних проблем з погляду суспільства як єдиного цілого. Основні тлумачення: 1) марксистське - перша фаза комуністичної формації; суспільство, засноване на загальній власності та засоби виробництва; 2) соціал-демократичне - процес реалізації ідеалів свободи, справедливості, солідарності та інших цінностей; розуміється як вічне завдання.

Терор – особлива форма політичного насильства, що супроводжується жорстокістю, цілеспрямованістю та удаваною ефективністю. Широко використовується як засіб політичної боротьби в інтересах держави, організації чи певної групи осіб. Головний елемент Т. Як метод політичної боротьби у мирний і воєнний час; індивідуальний, організований Т. і Т. як політику держави; Т. як метод внутрішньополітичної боротьби і міжнародні терористичні акти.

Технократія – соціологічна концепція, за якою керівною силою суспільства є науково-технічна інтелігенція.

Фашизм – правоекстремістська політична течія та ідеологія, що спирається на войовничий антидемократизм, расизм, шовінізм, доведені до істерії, на звеличування тоталітарної держави, обстоювання сильної, авторитарної партії, що забезпечує абсолютний контроль над людиною і державою.

Фундаменталізм – радикальне і войовниче неприйняття принципів, форм і цілей будь-якої модернізації, обстоювання традиційних життєвих і світоглядних форм.

Харизматичний лідер – громадсько-політичний діяч, ватажок, вождь, авторитет якого ґрунтується на вірі громадян у його надприродні, видатні здібності, виняткові якості, непогрішність, святість.

Шовінізм – крайній вияв націоналізму, що полягає у надмірному звеличенні своєї нації, наданні їй винятковості, робить ставку на гноблення, поневолення "малих" народів, таврування їх за прихильність до своєї культури.

29