7. Законодавча влада
Д о функцій законодавчої влади в багатьох країнах належать також зовнішньополітична (ратифікація та денонсація міжнародних угод) та судова (надання згоди на притягнення до відповідальності вищих посадових осіб, проведення парламентських розслідувань).
7.2. Моделі організації й роботи законодавчої влади в розвинених демократіях
У сучасних ліберально-демократичних державах існують дві основні моделі побудови законодавчого органу та організації його стосунків з виконавчою владою. Перша модель властива кабінетно-парламентській системі, що вперше склалась у Великій Британії. її іменують «вестмінстерською» — за назвою Вестмінстерського палацу, в якому засідає парламент. Друга модель пов'язана з президентською формою правління, що склалася наприкінці XVIII ст. у Сполучених Штатах Америки. Існують також системи, що поєднують особливості двох головних моделей. Такою є «змішана», або парламентсько-президентська, модель у Франції. Визначальною відмінністю між двома основними моделями є стосунки між законодавчою та виконавчою «гілками» влади, а також місце глави держави в системі влади.
Кабінетно-парламентська модель. Згідно з цією моделлю глава держави не зосереджує в своїх руках ніякої ефективної влади, не причетний до розв'язання повсякденних проблем життя нації. Він має символічно-леґіти-мізуючі обов'язки — підписує закони, затверджує на посаді міністрів, виступає від імені нації. Безпосереднім керівником виконавчої влади тут є глава уряду (прем'єр-міністр). Всі члени кабінету міністрів, включно з прем'єром, є депутатами парламенту і входять до фракції більшості. Вони представляють «правлячу партію» («партію при владі»). Прем'єр-міністр і кабінет міністрів (скорочено — кабінет) отримують право управляти державою саме завдяки підтримці більшості в законодавчому органі.
Понад те, уряд перебуває в становищі відповідальної залежності від законодавчого органу. Є два види парламентської відповідальності уряду: колективна відповідальність міністрів як членів кабінету за своє врядування в цілому, і особиста відповідальність кожного міністра за роботу свого міністерства. За цим принципом, уряд і окремі міністри залишаються на посаді доти, доки законодавчий орган висловлює їм свою підтримку і довіру.
Термін повноважень законодавчого органу в цій системі становить, як правило, чотири-п'ять років. Однак вестмінстерська система передбачає можливість дострокового розпуску парламенту і проведення позачергових виборів.
Незважаючи на формальне верховенство законодавчого органу у стосунках з урядом, кабінетно-парламентська система забезпечує практично моно-
234
Частина
друга. ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА
ТА ДЕМОКРАТИЧНІ ІНСТИТУТИ
польний вплив виконавчої влади на парламент через ініціювання і здійснення політичного курсу. Це пов'язано з тим, що уряд формується парламентською більшістю з її лідерів, спирається на підтримку цієї більшості і через те може чинити на неї зворотній вплив. Важливим є й те, що тільки члени кабінету мають право вносити законодавчі пропозиції щодо податків та бюджетних витрат, а більшість законопроектів містять фінансові питання.
Отже, в державах з кабінетно-парламентською системою роль законодавчого органу у визначенні і здійсненні політики до певної міри обмежена. Звичайно, парламент може відкинути («забалотувати») якесь законодавче подання виконавчої влади, але це означає висловлення недовіри урядові, готовність відправити його у відставку або погодитись на достроковий розпуск парламенту. Дієва впливовість законодавчого органу в кабінетно-парламентській системі проявляється в його здатності стимулювати обговорення різних підходів до здійснення урядової політики, висувати доповнення і уточнення до запропонованих урядом законопроектів. Законодавча влада тут виступає своєрідною ареною боротьби, конкуренції між урядом (а фактично, партією більшості) та офіційними партіями опозиції53, які виявляються своєрідними альтернативними урядами і висувають свої пропозиції щодо державного курсу.
Роль опозиції в кабінетно-парламентській системі значна. Офіційно призначений «лідер опозиції» має статус «другого після прем'єр-міністра» у проведенні засідань законодавчої асамблеї. Всі партії, що мають депутатів у парламенті, можуть брати участь у дебатах з кожного питання, запропонованого кабінетом. На кожному засіданні законодавчого органу відводиться час | для обговорення вихідних положень урядових пропозицій, запропоновано- І го кабінетом аналізу виконання річного бюджету та здійснення поточних справ. Спеціальний час відводиться для обговорення питань і програм дій, внесених до порядку денного опозиційними партіями.
Теоретично принцип парламентської відповідальності уряду надає законодавчому органу в кабінетно-парламентській системі можливість безпосе- у редньо контролювати діяльність виконавчої влади. На практиці ж цей принцип спрацьовує лише тоді, коли уряд не має підтримки стабільної більшості в парламенті. Натомість за умов, коли правляча партія має переважну більшість у парламенті, партійна дисципліна дозволяє урядам уникати загрози відставки.
Як уже зазначалося, поряд з відповідальністю кабінету у багатьох системах діє принцип індивідуальної відповідальності його членів (міністрів), що є
У більшості систем опозиційні партії отримують статус офіційних, якщо до законодавчого органу обрано певну кількість їх членів, більшу за встановлений мінімум. Цей статус передбачає їх особливі права та привілеї, надає доступ до ресурсів, необхідних для підтримки їхньої діяльності. і
235