12.2. Політична відповідальність та функції засобів масової інформації в демократичному суспільстві

У сучасному суспільстві засоби масової інформації (ЗМІ) перетворилися у могутній політичний інститут, без якого неможливо уявити функціонування публічної влади. Особливе значення мають електронні ЗМІ, насампе-

М евдународньїй Пакт о гражданских и политических правах, 16 декабря 1966 г. // Права человека: Основньїе международньїе документи. - Москва, 1989. - С. 45. Крос К., Гакет Р. Політична комунікація і висвітлення новин у демократичних суспільствах: Перспективи конкуренції. - Київ, 2000. - С. 115, 122.

389

р ед — телебачення. Завдяки йому публічна політика отримала надзвичайно ефективний інструмент впливу на суспільство, що відкриває небачені раніше можливості формування політичних орієнтацій, а також маніпулювання громадською думкою. Тому значно зростає відповідальність ЗМІ перед суспільством. Перш, ніж зупинитися на обов'язках мас-медіа перед суспільством, необхідно розглянути особливості сучасних масових політичних комунікацій.

У масових інформаційно-комунікаційних процесах діють різні політичні агенти. До них відносять державні або національні, незалежні та опозиційні, приватні та зарубіжні ЗМІ. їхні дії в інформаційному просторі можна звести до двох головних типів. Перший зветься мобілізаційним і включає агітацію та пропаганду. Другий називається маркетинговим і використовує методи паб-лік рілейшнз та політичної реклами. Необхідно розуміти їх особливості.

Перший тип характерний для тоталітарних режимів, і його завданням є нав'язування людям певних думок, стереотипів поведінки, зрештою - віри. Агітація та пропаганда є засобами інформаційного контролю над людьми, вони не створюють їм можливості вибору.

До розпаду СРСР мобілізаційний тип дій ЗМІ був панівним, і суспільна свідомість формувалась через мас-медіа комуністичною ідеологією. Після 1991 р. монополія цієї ідеології зникає остаточно, і у суспільстві виникає ідеологічний плюралізм, з поступовим розширенням сфери домінування ліберально-демократичних цінностей. До них у першу чергу відносять цінності ліберальної ринкової економіки та демократичного громадянського суспільства. Пострадянські журналісти, що звикли до старих форм роботи, нерідко намагалися пропагувати нові для українського суспільства цінності старими мобілізаційними методами. Але широке використання агітаційно-пропагандистських засобів впливу на громадську думку загрожує маніпулюванням свідомістю і, зрештою, дезінформацією суспільства. Людині нав'язують запрограмовані оцінки, психологічно тиснуть на її свідомість, позбавляючи можливості вільного вибору. А відтак пропаганда ліберальної демократії перетворюється на свою протилежність - індоктринацію, що ігнорує волю людини та її право на вироблення власних політичних переконань.

Водночас, слід підкреслити, що агітаційно-пропагандистські методи застосовуються політичними суб'єктами демократичного суспільства там, де необхідно досягти соціальної підтримки цілей цього суб'єкта. Проте, такі методи повинні мати обмежене застосування, тоді як маркетингові стратегії в ЗМІ демократичних країн мають переважати.

Маркетингові стратегії формуються у відповідності із попитом та пропозицією на інформацію, що складаються на інформаційному ринку. Головне їх завдання полягає в тому, щоб необхідну суб'єктові інформацію забезпечи-

Частина треш. ГРОМАДЯНИН, СУСПІЛЬСТВО ЙДЕМОКРАТІЯ

т и в потрібний час і в потрібному місці. Особливістю маркетингових стратегій є те, що вони націлені не на контроль за свідомістю людини, а на інформування про те, в чому зацікавлені політичні агенти, які використовують методи політичної реклами. Позитивною якістю цих методів є орієнтація на достовірне інформування суспільства про цілі та завдання тих чи інших політичних агентів. Маркетингові стратегії характерні для суспільств із розвинутими демократичними традиціями, і на українському грунті приживаються з великими труднощами. їх широке розповсюдження можливе лише там, де існує значна ступінь відкритості політики.

Сучасні дослідники політичної комунікації у демократичних суспільствах відзначають своєрідний дуалізм інформаційної сфери: «Товари і послуги, що постачаються засобами масової інформації, водночас є і чимось приватним, і чимось публічним. Приватним — оскільки їх споживають для індивідуальних потреб, вони перебувають у приватній власності і використовуються для одержання прибутку, але є також чимось публічним у тому розумінні, що вони необхідні для процесу демократичної комунікації у суспільному просторі»⁶⁸.

У країнах із розвинутою демократією ЗМІ спочатку виходили на інформаційний ринок як органи партійної преси і лише згодом набували інших функцій. Що ж стосується пострадянських держав, то тут інерція часів, коли партійність преси вважалася обов'язковою, ще далеко не подолана. В Україні виходить чимало газет, контрольованих політичними партіями, і вони не обов'язково офіційно називають себе друкованими органами партій. Частіше видання є формально незалежним, а насправді виступає як виразник партійних поглядів. Недоліком такого роду видань можна вважати їхню оціночну однобічність, зацикленість на певній ідеології.

У відкритому суспільстві (і це свідчить про його демократизм) існує плюралізм думок, ідей і поглядів, а ЗМІ виражають інтереси різних політичних сил. Зазвичай у різних конкретних суспільствах діяльність ЗМІ залежать від багатьох соціально-політичних чинників, але можна визначити і їх спільні функції:

• пізнавальну;

• контролю і спостереження за діями суб'єктів влади;

• політичної соціалізації (участь у процесі засвоєння індивідом політичних знань, норм і цінностей суспільства);

• формування громадянськості.

Крім загальних функцій, засоби масової інформації мають ще свої специфічні функції, властиві лише їм, а не іншим суб'єктам масових інформацій-

^{6 8} Крос К., Гакет Р. Вказана праця. - С. 19.

391

но-комунікаційних процесів. До них належать функції редагування (відбір і коментування інформації) та оцінювання, що істотно впливає на формування громадської думки та суспільних настроїв.

Головною метою ЗМІ є оперативне інформування окремих осіб, соціальних груп населення в цілому про події та явища у світі, конкретній країні, певному регіоні. Цієї мети вони досягають, виконуючи притаманні їм соціальні функції. Розрізняють «старі» та «нові» ЗМІ. До перших відносять друковані ЗМІ, тобто газети, журнали, бюлетені тощо. Національне друкування газет розпочалося 1749 р. у Львові. Нині в Україні зареєстровано близько 8 тис. періодичних видань, більшість з яких складають газети.

До «нових» ЗМІ в першу чергу відносять електронні - радіо, телебачення та інтернет. Разом з кіно вони складають групу аудіовізуальних ЗМІ.

У європейському міжнародному законодавстві основою розвитку суспільного (громадського) телерадіомовлення є ст. 10 Європейської конвенції про права людини. Саме там розглядаються питання свободи преси і доступу до інформації. Вона обмежує гарантії свободи самовияву свободою від «втручання державної влади». Міжнародний пакт про громадянські та політичні права передбачає тільки два випадки обмежень права на свободу самовираження: «а) задля поваги прав чи репутації інших осіб; б) задля охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення»⁶⁹. У «Віденській декларації про громадське теле- і радіомовлення» говориться про «безумовну підтримку незалежної громадської служби теле- і радіомовлення, котра має замінити інформаційні структури, що контролюються державою і продовжують існувати в державах Східної Європи».

Регулярні передачі радіомовлення в світі розпочалися у 1919-1920 pp. Перші кроки, пов'язані насамперед з розвитком радіо, спричинили встановлення державного контролю над цією сферою. Заснована у 1922 р. британська Служба радіомовлення Бі-Бі-Сі була першою у цьому ряді. Впродовж наступних чотирьох років Італія, Швеція, Ірландія, Фінляндія, Данія скопіювали британську модель. В Україні ж регулярне радіомовлення започатковане 16 листопада 1924 р. А передачі телебачення за електронною схемою у світі розпочалися напередодні Другої світової війни, регулярні в Україні - з 1951р.

Як і у випадку з друкованими ЗМІ, проблема роздержавлення мережі телебачення та радіо гостро постала на початку 90-х pp. у країнах Східної Європи. Повчальним у цьому контексті може стати післявоєнний досвід ФРН, де громадське телерадіомовлення набуло найбільшого розвитку.

Головний принцип діяльності всієї системи телерадіомовлення Німеччини — це незалежність від держави. Згідно з цим принципом жодна державна

^{6 9} Международньїй пакт... — С. 45.

частина третя. ГРОМАДЯНИН, СУСПІЛЬСТВО ЙДЕМОКРАТІЯ

установа або чиновник не мають права здійснювати прямий чи опосередкований вплив на зміст, спрямованість та загальну діяльність телерадіомов-лення. Дозволивши створення приватного телебачення, Федеральний конституційний суд спеціально підкреслив, що законодавчі органи мають «гарантувати, щоб телерадіомовлення не було віддане в руки одній чи кільком окремим громадським групам, щоб усі сили, що мають суспільне значення, отримали право голосу в загальній програмі і щоб свобода репортажів залишилася недоторканою».

З початку 80-х pp. у Німеччині була запроваджена дуальна система телерадіомовлення. Це означає, що поруч із публічно-правовими телерадіооргані-заціями починали діяти приватні. Але на функції та структуру публічно-правових компаній це майже не вплинуло. Вони, як і раніше, об'єднані у Робоче співтовариство телерадіокомпаній Німеччини (АРД), котре формує з їхніх матеріалів Першу програму загальнонімецького телебачення. Крім того, земельні компанії ведуть свої трансляції у межах свого ареалу на так званій 3-й програмі. На противагу організованому на федеральній основі АРД, Друга програма (ЦДФ) побудована за принципом централізму. її передачі транслюються з Майнца. ЦДФ існує за рахунок своєї частки прибутків з абонентної плати (50% бюджету ЦДФ), прибутків від реклами (третина бюджету) та інших джерел. Єдиною телерадіокомпанією, яка перебуває у розпорядженні федерації і фінансується урядом, є «Німецька хвиля». Але, згідно із законом, вона здійснює мовлення тільки за кордон, щоб давати ненімець-кій аудиторії уявлення про реалії німецького життя і роз'яснювати точку зору уряду ФРН з тих чи інших питань⁷⁰.

Електронні засоби масової інформації відрізняються великою оперативністю, а друковані дають можливість не лише інформувати про події, але й ретельно аналізувати їх. Між ЗМІ існує своєрідний поділ праці. Надзвичайно оперативне радіо інформує про те, що сталося. Потім телебачення демонструє, як відбувалася подія. Нарешті, газета роз'яснює, чому відбулася подія.

У сучасному світі дедалі більшого значення набувають бінарнокодовані або комп'ютерні мас-медіа. Вони створили умови для постійних обопільних зв'язків, що дозволяє не лише отримувати інформацію, але й висловлювати своє ставлення до неї. Всесвітня інформаційна мережа Інтернет, початки якої було закладено 1969 року, різко підвищила можливості отримання інформації реципієнтами.

Новий етап комунікаційної революції супроводжується появою таких форм виявлення громадської думки та прийняття політичних рішень, які значно розширюють межі демократії. Рядові громадяни можуть брати участь

П роблеми роздержавлення засобів масової інформації в Україні: Матеріали до круглого столу. - Київ, 9 грудня 1998 р. - С. 51-54.

3Q9