- •1 . Теоретичні аспекти дослідження та проектування змін
- •1.4. Методичний рівень методології дослідження і проектування змін.
- •Новизна і оригінальність зміни
- •2. Методичні аспекти управління змінами.
- •2.4. Моделі вибору стратегій розвитку організації.
- •3.Управління проектами змін
- •3.3 . Мотивація в управлінні змінами .
- •3.4 . Контроль досягнення цілей змін
- •4.3 . Психологічні бар'єри і форми їх прояву.
- •4.5 . Шляхи та методи подолання опору змінам.
- •5. Менеджмент організацій, що навчаються
- •5.1 . Управління змінами організаційних структур.
- •5.2 . Організаційне навчання : результати та вимірювання.
- •5.3 . Залучення працівників у процес модернізації .
1.4. Методичний рівень методології дослідження і проектування змін.
Змінами слід керувати, тобто здійснювати основну функцію управління
і в галузі розвитку організації. Максимальне наближення існуючого стану організації до бажаного вимагає систематичних організаційних змін. процес розвитку організації представлений на рис. 5.
Визначення
потреби в
зміні
Створення
готовності до
змінам
Перехід
Закріплення
Об'єкти змін
Об'єкти розвитку
Стратегії змін
Глибина змін
Індивіди
Групи
Підрозділи
Організація
Рис.5. Складові процесу організаційних змін
Процес розвитку організації - управлінський процес, стадіями якого є:
- Визначення потреби у зміні, діагноз проблеми, аналіз функціональних зон
організації та факторів зовнішнього середовища,
- Планування діяльності та створення готовності до змін,
- Здійснення змін, переходу в новий стан,
- Оцінка, контроль і закріплення.
Основними елементами системи управління організацією є суб'єкт управління( управлінська діяльність ) , імпульс управління та об'єкт управління ( керована діяльність ). Суб'єктом управління в процесі організаційних змін виступає найчастіше керівництво підприємства , оскільки управління процесом змін, стосуються всієї системи , входить у функцію керівництва . Можуть вживатися особливі організаційні та адміністративні заходи для підготовки і здійснення перебудови ,проте , керівництво , поглинене щоденними справами , не може забезпечити якісне управління процесом стратегічних змін. Тут необхідний лідер зі своєю командою , і цілком природно , що цю роль повинні виконувати керівники вищої ланки , які впершу чергу відповідають за діяльність організації . Вища ланка управління ініціює рішення щодо впровадження нововведень , призначає окремих осіб або групи працівників ,відповідальних за певні аспекти змін . Бажано , щоб процесами змін керували нові люди. Це доцільно не тільки у зв'язку з можливим недоліком кваліфікації або відсутністю готовності до активної підтримки проекту збоку наявних керівних кадрів, а й через побоювання, що зміни в противному разі не знайдуть потрібного напрямку і необхідної динаміки .
Імпульсом управління є потреба в змінах. Діяльність , якій необхідно управляти, часто уточнюється тільки після аналізу, проведеного на початковій стадії процесу змін .
Планування організаційних змін охоплює аналітичну та прогностичну діяльність, розробку можливих заходів і вибір відповідної стратегії. При цьому до уваги повинні прийматися різні рівні втручання в стару структуру, тобто управління процесом змін , спрямованим на загальний розвиток організації, передбачає уточнення об'єктів змін .
З точки зору управління процесом головними об'єктами змін є люди( що розуміються в даному випадку як індивіди ), робочі групи, підрозділи організації( колективи ) і організація в цілому.
Об'єктами , на які спрямовані заходи з проведення змін , є діючі робочі групи. Їх можна вважати основними одиницями організаційних змін. Робочі групи функціонують як посередницький механізм між співробітниками організації та організацією в цілому. Проведення змін у діяльності робочих груп саме по собі не гарантує бажаної стабільності змін організації в цілому. Отже, систематичні заходи щодо проведення змін повинні бути спрямовані і на організацію в цілому.
Фактори, що сприяють організаційним змінам, можна умовно розділити на дві групи: позиція керівників і готовність рядових співробітників. Зміни, особливо зачіпають всю організацію в цілому , - це істотна інновація , успіх якої залежить від того , наскільки серйозно сприйняли керівники цю ідею і підключилися до її реалізації . Дана умова актуально для будь-яких серйозних інновацій . пере оцінити значення другого фактора також неможливо , оскільки « змінюватися » будуть саме співробітники .
Важливо , щоб ідеями організаційних змін перейнялися керівники всіх рівнів . Опір (і навіть просто нерозуміння ) низових керівників може легкозвести нанівець активність рядових співробітників. Якщо вимкненим опиниться середній рівень ,то це істотно ускладнить комунікації між безпосередніми учасниками процесів і генератором цієї програми. Якщо незацікавленим виявиться вища ланка управління , то ніхто не в змозі буде виконати його роль з комплексного перетворенню даної системи . Одним із перших проявів перетворення може стати «Ефект водоспаду » : поширення ідей про необхідність самоорганізації «має починатися зверху , з вищих адміністративних осіб фірми і подібно водоспаду поширюватися на кожен рівень керівництва , « змиваючи » з нього старі , шкідливі навички та звички , перш ніж поширитися на черговий , більш низький рівень керівників або працівників ».
Досить часто об'єктами розвитку стають численні організаційні параметри , зокрема наступні:
Структура і процеси (останнім часом все частіше в напрямку « згладжування » ієрархії і суворої орієнтації на процес створення благ в « горизонтальних організаціях » ) ;
Виробнича та інформаційна технологія ( наприклад, впровадження мінімізованого по ресурсах виробництва);
Організаційна культура як модель основоположних цінностей і принципів ,поділюваних членами організації ( докорінна зміна їх виявляється надзвичайно важким ) ;
Кадрові ресурси , (наприклад , шляхом відбору , розвитку персоналу , систем стимулювання і мотиваційного управління персоналом з трансформацією поведінки і поглядів) .
Зміни повинні органічно « вписується » в існуючу структуру організації, що непорушивши її цілісності. Для цього потрібно використовувати різні канали підключення до організаційної цілісності: цільову детермінацію, систему організаційних цінностей, переговори, перебудову формальної структури (створення спеціальних підрозділів, займаються проблемами, пов'язаними із змінами , перерозподіл повноважень), участь в управлінні. Таким чином, процеси змін в організації вимагають серйозного управлінського забезпечення і своєрідності необхідного управлінського впливу. До числу напрямків управлінського забезпечення змін можна віднести правильну організацію управлінського простору, формування єдиного культурного поля, розвиток суб'єктивного потенціалу ( готовності та бажання співробітників), комплексна зміна компетенції .
Для розуміння стратегій змін необхідно розділити поняття змін нарівні моделі та змін, що відбуваються в дійсності , а також знати можливі підходи до подолання протидії персоналу запланованим змінам.
За ступенем новизни і оригінальності ідеї можна виділити давно відому , ретельно апробовану і нову, нікому невідому; а за ступенем новизни і оригінальності програми змін - зміна проводиться по-старому , звичними методами і зміна проводиться по-новому, невідомими методами. комбінація розглянутих умов дозволяє отримати наступну матрицю ( табл. 3 ) .
Таблиця 3
