Психогімнастика як метод психокорекції

1. Особливості застосування психогімнастики.

2. Етапи психогімнастичного заняття.

1. Особливості застосування психогімнастики

У книзі М.І. Чистякової «Психогімнастика» наведено таке поняття психогімнастики: «Це курс спеціальних занять (етюдів, ігор, вправ), спрямованих на розвиток і корекцію різноманітних сторін психіки дитини (як її пізнавальної, так і емоційно-особистісної сфери)». Насамперед такі заняття рекомендовані дітям із надмірною втомлюваністю, непосидючістю; замкнутим характером, із неврозами та порушеннями; легкими затримками психічного розвитку та іншими нервово-психічними розладами. Не менш важливо використовувати психогімнастику у психопрофілактичній роботі зі здоровими дітьми з метою психофізичної розрядки, зняття напруження. У підручнику М.Чистякової подано 201 систематизований етюд та ігри, направлені як на розвиток психофізичних функцій (увага, пам'ять, моторика), так і на навчання елементів саморозслаблення і вміння виражати різні емоційні стани. Проте готових конспектів занять у по­сібнику немає, крім кількох схем.

Психогімнастика допомагає дітям краще розуміти один одного, знімає психічне напруження, розвиває моторику, увагу, пам'ять.

У психогімнастиці велика увага приділяється спілкуванню дітей з однолітками, що дуже важливо для нормального розвитку і емоційного здоров'я дітей.

Психогімнастика (за методикою М.І. Чистякової) спрямована на навчання елементів техніки виразних рухів, використання виразних рухів під час виховання емоцій, вищих почуттів та набуття навичок само розслаблення.

Діти вивчають різні емоції та навчаються володіти ними, опановують абетку вияву емоцій. Психогімнастика допомагає дітям долати бар’єри у спілкуванні, краще зрозуміти себе та інших, знімати психічне навантаження, надає можливість для самовираження.

Порушення виразності моторики заслуговують на увагу, тому що невміння правильно виявити свої почуття, скутість, неадекватність міміко-жестового мовлення заважають нормальному спілкуванню дітей з однолітками та дорослими. Особливо в такому разі страждають діти з неврозами, органічними захворюваннями головного мозку та іншими нервово-психічними захворюваннями.

Діти з бідною експресією, можливо, і самі повною мірою не сприймають те, що їм повідомляють безсловесно інші люди, неправильно оцінюють і їх ставлення до себе, що, у свою чергу, може спричинити заглиблення у таких дітей астенічних рис характеру та виникнення другорядних невротичних нашарувань. Не менш важливою є словесна мова почуттів, що означає явища емоційного життя. Дитина, яка розмовляє гарною, багатою мовою, краще міркує, в неї з’являється більше відтінків для мовленнєвого визначення почуттів, вона тонше розуміє себе, свої переживання, емоції у неї стають диференційованими.

Завдання “психогімнастики” є збереження психічного здоров’я, запобігання емоційним розладам у дитини через зняття психічного напруження, розвиток кращого розуміння себе та інших, створення можливостей для самовираження особистості.

Більшість психогімнастичних завдань побудовані на імітації певних почуттів та емоційних станів людини. Решта передбачає відтворення дітьми дій та вчинків уявних героїв. Оволодіння виразними рухами, що закріпилися у процесі еволюції за будь-якими відчуттями і станами людини, дає змогу малюкам не тільки більш адекватно спілкуватися, тонше розуміти почуття інших, а й створює умови для формування їхньої власної емоційної сфери: виховання емоцій та вищих почуттів. Уже в чоритирічних дітей моторика обличчя досить розвинена. Навіть трирічні малюки розуміють значення жестів і вміють жестикулювати. Більшість трирічних дошкільнят легко імітують голос злого вовка або зайчика-боягузика. П’ятирічні діти можуть набрати умовні пози, коли їх просять зобразити, ніби їм холодно або у них болить живіт.

Відставання розвитку виразної моторики нерідко зустрічається у психологічно неблагополучних дітей. Малюки з бідною експресією не повністю розуміють значення слів, звернених до них, невірно оцінюють ставлення людей до себе, що в свою чергу може спричиняти розвиток у них астенічних рис характеру.

Психологічні вправи корисні не тільки емоційно загальмованим дошкільнятам, а й малюкам з добре розвиненою експресією, а також надто чутливим та реактивним. Це зумовлено тим, що вплив психогімнастики на емоційно особистісну сферу дитини забезпечується цілим рядом як формуючих, так і корекційних механізмів.

Розглянемо деякі з провідних механізмів впливу психогімнастики на психіку дитини.

1. У процесі оволодіння технікою виразних рухів дитина вчиться розпізнавати відповідні почуття і емоційні стани оточуючих, називати їх словами й адекватно реагувати на них. Розвиток емоційного словника, вміння усвідомити і висловити свої переживання запобігає виникненню у малюка емоційних проблем, нервового напруження.

2. У спеціальних етюдах та іграх діти тренують свою увагу, пам’ять, спостережливість, витримку, а також оволодівають марним компонентом відповідних психічних станів (увага, зосередженість, розслабленість, гнів, страх) Можливість, граючи, уявно пережити зосередженість або страх робить ці стани більш контрольованими, більш залежними від воді дитини.

3. Один з провідних механізмів впливу психогімнастики на розвиток емоційно-особистісної сфери дошкільників ґрунтується на психотерапевтичній роді гри та мистецтва. Дітей спонукають до відображення своїх емоційних переживань у розповідях, малюнках, інсценівках. Зображаючи уявні небезпечності і переживаючи перебільшені страхи, через пересичення звільняються від психотравмуючої дії емоційних переживань. Цей механізм психокорекції поширюється н тільки на страхи, а і на гнів, агресивність, гидливість, ревнощі т ін.

4. У вихованні вищих моральних почуттів велике значення має механізм “вживання в образ”. Це, з одного боку, можливість побути в ролі тих істот, що лякають малюка, а також тих людей, з якими він спілкується. Таким чином дитина відходить від егоцентричної позиції у сприйманні ситуації. З іншого боку, виконуючи роль позитивного героя, який не злякався, виявив турботу, надав допомогу іншим, малюк одержує позитивний зворотний зв’язок: йому дякують, його хвалять, ним пишаються. Переживання радості з приводу того, “який я хороший”, “як я добре вчинив”, змінює самооцінку малюка і значно краще впливає на його поведінку, ніж докори і повчання