2.2. Людський капітал: сутність і структура

Концепція людського капіталу, основи якої були сформульовані нобелівськими лауреатами Т. Шульцем і Г. Беккером, становить теоретичну базу дослідження капіталоутворюючої і інноваціюючої ролі інтелектуальних ресурсів в умовах переходу до інноваційного типу соціально-економічного розвитку. Матеріально-речовий капітал, природні ресурси залишаються важливими складовими національного багатства, але ключову роль відіграє людський потенціал, інтелект, знання, які розширюються можливості використовувати інші ресурси інноваційним способом.

Людський капітал – це сукупність сформованих і розвинутих унаслідок інвестицій продуктивних здібностей, особистих рис і мотивацій індивідів, що перебувають у їхній власності, використовуються в економічній діяльності, сприяють зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливають на зростання доходів свого власника та національного доходу. Основними елементами людського капіталу є знання, здібності, навички, культура, мотивація.

До особливостей людського капіталу відносять:

- невідчужуваний характер, що обумовлює його неліквідність як активу;

- значно триваліший, ніж у фізичного капіталу, інвестиційний період (в середньому 12-20 років), що підвищує ступінь інвестиційного ризику;

- здатність людського капіталу створювати доходи реалізується тільки через працю його власника;

- незалежно від джерел формування (держава, фірма, родина) використання людського капіталу контролюється самою людиною;

- витрати на формування людського капіталу поєднують ознаки інвестування та споживання;

- знос людського капіталу визначається, по-перше, ступенем природного зносу (старіння) людського організму і властивих йому психофізичних функцій, а, по-друге, ступенем морального зносу (постаріння) знань.

Людський капітал існує на мікро-, мезо- та макрорівнях. Людський капітал індивіда як сукупність здібностей, що забезпечують можливість їхньому носію одержувати дохід, багатьма вченими розглядається як людський капітал працівника (носія робочої сили).У структурі людського капіталу індивіду С. Клімов виділяє три складові:

• біофізичний капітал – життєві ресурси особистості, її фізичний і психологічний потенціал, що розглядаються у контексті здатності до створення вартості.

• соціальні ресурси особистості, тобто закладений у людині потенціал соціальної взаємодії, її включеність у певне соціальне середовище;

• інтелектуальні ресурси – сформовані у процесі формального і неформального навчання знання, інформація і креативні здібності людини.

В. Близнюк пропонує таку структуру людського капіталу:

• капітал освіти, який формується на двох рівнях – загальноосвітньому та на рівні професійної освіти;

• капітал здоров’я, генетично закладений та здобутий протягом життя;

• капітал культури, що знаходить прояв на двох рівнях – споживчому та високодуховному;

• соціально-психологічний капітал, який характеризує як психологічний стан суспільства в цілому та індивідуума зокрема, так і ментальні та духовні цінності.

Людський капітал групи (родини, трудового колективу, підприємства) представляє собою накопичений нею інтелектуальний, біофізичний, соціальний потенціал, реалізація якого виступає основою забезпечення життєдіяльності соціальної й виробничої спільноти.

На макроекономічному рівні людський капітал виступає складовою людського потенціалу, фундаментальними характеристиками якого, за Н. Рімашевською, є: 1) фізичне, психічне й соціальне здоров'я; 2) професійно-освітній ресурс і інтелектуальний потенціал; 3) соціокультурна активність громадян та їх моральні цінності.

Формування людського капіталу потребує здійснення інвестицій на рівні держави, підприємства, домогосподарства (рис. 2.2). Чим більші і послідовніші ці інвестиції, тим вища віддача від цього фактора виробництва, яка знаходить прояв як на індивідуальному, так і на суспільному рівнях.

Таким чином, людський капітал, як і інтелектуальний, виступає об’єктом реалізації капіталоутворюючої ролі інтелектуальних послуг.