Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Nematerialna_ekonomika_Zapitannya_do_zaliku.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
188 Кб
Скачать
☆

Тема 3. Наука і науково-технічні послуги як джерела інтелектуального капіталу

3.1. Наукове знання. Наукові ресурси та науково-технічний

Потенціал суспільства

За сучасних умов конкурентоспроможність країни визначається здатністю національної економіки генерувати, засвоювати і комерціалізувати знання.

Наукове знання – це організована система понять, що створюється з метою пояснення сукупності емпіричних фактів, працею експериментаторів і теоретиків; перевірений експериментом і підтверджений на практиці результат людського (абстрактного) мислення, об’єктивне відображення дійсності у свідомості людини. Основними рисами наукового знання є новизна, об’єктивність, спеціальний характер. Наукова праця має виражений суспільний характер. У сучасному суспільстві наука може виконувати когнітивну (пізнавальну), соціокультурну та економічну функції:

Науково-технічну діяльність як вид економічної діяльності, що належить до сектору послуг, утворюють три взаємопов’язані складові: дослідження і розробки, підготовка наукових кадрів, надання науково-технічних послуг.

Науково-технічний потенціал країни – це сукупність ресурсів, які має суспільство для розв’язання завдань науково-технічного розвитку.

Наукові ресурси як складова науково-технічного потенціалу країни визначають здатність сфери науки за наявних форм організації та управління ефективно вирішувати виробничі завдання.

3.2. Сфера нддкр та її результативність. Сектор високих технологій. Наукомісткі галузі, наукомісткий бізне

НДДКР – науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські розробки – визначають як діяльність, спрямовану на: 1) збільшення наукових і технологічних знань та застосування цих знань для створення нових продуктів і засобів виробництва; 2) удосконалення існуючих продуктів і виробничих процесів. Сфера НДДКР включає такі складові. Фундаментальні дослідження – це наукова та (або) експериментальна діяльність, спрямована на одержання нових знань про закономірності розвитку природи суспільства, людини, їх взаємозв’язку, без будь-якої конкретної мети, пов’язаної з використанням цих знань.Прикладні дослідження спрямовані на одержання нових знань з метою практичного їх використання, розробки технічних нововведень. Експериментальні розробки (дослідно-конструкторські роботи) являють собою систематичну діяльність, що спирається на наявні знання, придбані в результаті досліджень і/ чи практичного досвіду, спрямовану на виробництво нових матеріалів, продуктів, впровадження нових процесів, систем чи послуг, або вдосконалення тих, що вже випускались. Для розуміння відмінностей у формі організації складових сфери НДДКР, критеріях ефективності, принципах розподілу продукту в системі науки слід вирізняти дві підсистеми: 1) орієнтовану на відкриття нового знання, що не має комерційної цінності, і слугує для розвитку наукової картини світу (фундаментальна наука); 2) виробничу силу, що продукує особливий вид економічного ресурсу – комерційно цінне знання (основа інновацій), і функція якої полягає у задоволенні потреб економічної системи в нових комбінаціях ресурсів задля підвищення конкурентоспроможності. Для інноваційного процесу однаково важливими є фундаментальні дослідження (академічна наука), прикладні і впровадження технологій.

Оскільки інноваційна політика багатьох країн світу передбачає державну підтримку НДДКР, особливо на стадії фундаментальних досліджень, виникає необхідність в оцінюванні результативності такої діяльності. Результативність НДДКР – це відповідність витрат на наукові дослідження і розробки та досягнутих внаслідок їх впровадження результатів цільовим запитам суспільства щодо підвищення якості життя і конкурентоспроможності економіки на інноваційній основі.

Результативність НДДКР має враховувати наслідки їх здійснення для національної економіки в цілому, враховуючи результати і витрати за межами діяльності прямих учасників. Найбільш складним є оцінювання зовнішніх ефектів НДДКР – екстерналій (витрати або вигоди, що їх отримують треті особи, які не беруть участі в проекті). Класифікують такі основні види ефектів: науково-технічний, економічний, соціальний.

Проведення досліджень пов’язано із значним ступенем невизначеності, ризику. Залежність результатів діяльності компанії від успішності здійснених нею НДДКР не є лінійною і опосередковується низкою додаткових умов.

Високі технології - це систематизовані передові знання на певний момент часу, спрямовані на випуск продуктів чи створення процесу, що є принципово новими (не мають аналогів) або новими у певній області знань, і застосування яких дозволить отримати монопольне положення на міжнародному ринку або покращити конкурентні позиції того, хто їх розробляє чи застосовує, та отримати високу додану вартість. Для міжнародної гармонізації статистичного обліку торгівлі продуктами високих технологій ОЕСР було визначено Перелік високотехнологічних продуктів за кодами Стандартної міжнародної торговельної класифікації, до якого входять: аерокосмічна продукція, хімічна, комп’ютерна та офісна техніка, електричні машини, електроніка та телекомунікації, неелектрична техніка, фармацевтична продукція, наукові прилади, озброєння.

Сучасне наукомістке виробництво – це виробництво, в якому використовуються високі технології, набувають завершеної комерційної форми результати НДДКР, що підвищують на якісному рівні ефективність і загальну конкурентоспроможність національної економіки. Високотехнологічним підприємством називають таке, що виробляє високотехнологічну продукцію, здійснює розробку, розвиток і виведення на ринок нових продуктів та/чи інноваційних виробничих процесів шляхом систематичного використання наукових і технічних знань. Високотехнологічні компанії виявляють низку спільних рис: надзвичайно короткі цикли життя для кожного певного покоління продукту (1-5 років); значні вкладення в дослідження та розробки; робочі місця вимагають поглибленої професійної підготовки; базується на інноваціях та є керованою знаннями, а не виробничо керованою; комерційні цілі компанії мають бути гармонізовані із стратегічними інтересами держави.

Трансфер технологій (ТТ) у широкому розумінні означає взаємодію між двома або більше партнерами, У вузькому розумінні трансфер технологій – це процес передання технологій зі сфери розроблення до сфери практичного використання (від розробника – замовнику (виробнику)).

Високі технології можуть бути як уречевленими (машини та обладнання), так і не уречевленими (технічна інформація і ноу-хау), мати «людське» втілення.

Вирізняють такі форми трансферу технологій:

1. Уречевлена (машини, устаткування, матеріали) і не уречевлена 2. Комерційні (ринкові) та некомерційні (неринкові). 3. Міжнародний та внутрішній (обмежений кордонами країни).

Основними типами міжорганізаційного ТТ є: 1) передання технології на стадії НДДКР з наукових та дослідницьких академічних і вузівських організацій до галузевих лабораторій для доопрацювання і доведення до стадії дослідного виробництва; 2) передання технології на стадії завершення дослідно-конструкторських робіт з дослідницьких організацій до діючих промислових фірм для освоєння технології в промисловому масштабі; 3) передання технології знов створеним компаніям.

Ефективний трансфер технології передбачає отримання кінцевим користувачем не лише явно вираженого знання про загальні принципи її дії, а й цілого комплексу супутньої інформації – т.зв. «неявного знання». Розповсюдження знань, комерціалізація результатів НДДКР ефективно забезпечуються в рамках мережі таких інноваційних структур, як технологічні парки, бізнес-інкубатори, кластери.

Технологічний парк – це науково-технічний комплекс, що включає наукові установи, конструкторські бюро, вищі навчальні заклади, виробничі підприємства, сервісні служби, і здійснює розробку та комерціалізацію науково-технічних ідей. Основні функції технопарку: підтримка, «вирощування» малих інноваційних підприємств, створення можливостей реалізації інтелектуального потенціалу учених, винахідників; експертиза пропозицій; перетворення результатів НДДКР на готовий інноваційний продукт; комерціалізація, розповсюдження і доведення до споживача інноваційної продукції. В Україні функціонують 16 технопарків, найвідомішими є «Інститут електрозварювання ім. Є. Патона»

Інноваційний бізнес-інкубатор – це будинок (будинки), де на обмежений термін на правах оренди розміщуються новостворені малі інноваційні підприємства, яким на пільгових умовах надаються фінансові, матеріально-технічні, інформаційні ресурси, консалтингові і сервісні послуги для комерціалізації результатів наукових досліджень і винаходів. Може функціонувати як у складі технопарку, так і у автономному режимі.

Кластер – це географічна концентрація юридично незалежних промислових компаній, дослідницьких центрів, ВНЗ, інших організацій, що утворюють цілісні науково-виробничі комплекси з замкненим циклом, мають мотивовані і сталі формальні та неформальні зв’язки, які дозволяють поєднувати кооперацію і конкуренцію, і отримувати сінергетичний ефект на основі об’єднання в рамках єдиної системи управління циклів обміну знаннями і технологіями.