3. Змішана система конституційного контролю

Змішана система конституційного контролю, яка існує у деяких країнах (Греція, Португалія), поєднує у собі елементи американської та європейської моделей. В організаційному відношенні її характеризує наявність спеціалізованого органу конституційної юрисдикції (конституційного суду) та судів загальної юрисдикції, уповноважених на здійснення конституційного контролю. За такої моделі організації конституційного правосуддя об'єктивно виникає питання про спосіб розмежування повноважень із конституційного контролю між загальними судами і спеціалізованим органом конституційної юрисдикції. Конституційне законодавство країн зі змішаною моделлю по- різному розмежовує предмети відання між органами, що здійснюють конституційний контроль. У Португалії, наприклад суди загальної юрисдикції не правомочні застосовувати норму, яка, з їхньої точки зору є неконституційною. У такому випадку у Конституційному Суді відбувається перевірка конституційності відповідного рішення суду загальної юрисдикції. Конституція про це говорить наступним чином: "При розгляді справ суди не можуть застосовувати норми, що порушують положення Конституції чи закріплені в ній принципи ... Розгляду в Конституційному Суді підлягають рішення судів... які містять відмову від застосування якої-небудь норми, обґрунтовуючи це її неконституційністю"⁶⁸. Згадане повноваження Конституційного Суду лише одне з низки інших, таких наприклад, як здійснення попереднього чи наступного конституційного контролю у передбачених Конституцією випадках.

4. Модель конституційного контролю у п'ятій Французькій Республіці

Існують також альтернативні моделі конституційного контролю, які не можуть бути беззастережно віднесені до жодної зі згаданих моделей, хоча й тяжіють до однієї з них. Наприклад, французьку модель конституційного контролю у спеціальній літературі розглядають як різновид більш загальної європейської моделі⁶⁹. Якщо сприйняти згаданий підхід, то він потребує суттєвих застережень. У П'ятій Французькій Республіці конституційний контроль здійснюється двома квазісудовими органами: конституційність законів перевіряється Конституційною Радою, а конституційність актів виконавчої влади - Державною Радою, яка очолює систему органів адміністративної юстиції. Конституційну Рада у Франції є органом, який втілює наступництво французького досвіду конституційного контролю. Уперше інститут конституційного контролю у Франції був запроваджений Конституцією 1799 р., у структурі якої була окрема глава про охоронний (конституційний) сенат. Цей орган міг скасовувати законодавчі акти з підстав їх неконституційності до моменту їх вступу в силу (попередній конституційний контроль). Конституційний сенат уперше запровадив також практику прийняття інтерпретаційних (правотлумачних) актів. Інститут конституційного контролю був передбачений і Конституцією Франції 1852 р., яка передбачала утворення сенату, уповноваженого вирішувати питання про конституційність актів законодавчого органу. Конституція Франції 1946 р. наділяла відповідними повноваженнями конституційну комісію. Продовжуючи усталені французькі традиції, сучасна Конституційна Рада здійснює лише попередній конституційний контроль і лише за проектами актів законодавчого органу.

Таким чином, у ході свого розвитку інститут конституційного контролю набуває такого багатоманіття форм, які стає усе складніше зводити до двох основних моделей - американської та європейської. Усе більш виразною стає тенденція до виникнення різноманітних змішаних форм, у яких у тому чи іншому співвідношенні поєднуються елементи кожної з моделей. Цей факт засвідчує суттєву умовність традиційної класифікації моделей конституційного контролю на американську та європейську. Хоча зазначені моделі виявляють принципову відмінність у такому питанні як організаційна побудова інституту конституційного правосуддя (в американській моделі її вираженням є суди загальної юрисдикції, у європейській - органи конституційної юрисдикції), у всіх інших відношеннях кожна з них у багатьох країнах набуває змішаного характеру (з точки зору обсягів компетенції судових органів, форм і видів конституційного контролю, що ними здійснюється). Такі гібридні системи лише із суттєвими застереженнями можна характеризувати як американську чи європейську моделі. Разом із тим, у деяких країнах існує справді змішана модель, яку характеризує поєднання не лише різних форм і видів контролю, але і здійснення його як судами загальної юрисдикції, так і функціонально спеціалізованими органами конституційного правосуддя.

ПРИРОДА ОРГАНІВ КОНСТИТУЦІЙНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ ТА КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ їх

СТАТУСУ

У європейській конституційно-правовій теорії питання про приналежність чи не приналежність конституційних судів та подібних їм органів до системи судової влади, а відтак, їх функціональну природу, є скоріше предметом дискусії, а не догми. Цей факт пояснюється насамперед тим, що органи спеціалізованого конституційного контролю володіють певною специфікою, яка відрізняє їх від звичайних судів (у тому числі і таких спеціальних, як, наприклад, адміністративні суди) і від політичних вищих органів держави (президент, парламент, уряд), що знаходить відображення у природі органів конституційної юрисдикції, яка, на думку багатьох юристів, носить двоякий характер.

Органи спеціалізованого конституційного контролю - це органи державної влади, що приймають правові рішення у відповідності з формалізованою процедурою, яка має багато спільного зі звичайним судочинством. Водночас, вони є органами політичними з точки зору порядку свого утворення, часто складу, а найважливіше - за характером справ, що ними розглядаються. Предметом цих справ є конституційно-правові питання. Будь-яке конституційно-правове питання — завжди питання політичне. Конституція є основним законом держави і ключовий предмет конституційно-правового регулювання — державно-політичні відносини владарювання. Отже, оскільки будь-яке конституційно-правове питання стосується організації державної, тобто політичної влади, воно у цьому смислі слова є політичним.

Разом із тим, лише у наведеному смислі можливо говорити про політичний характер органів конституційної юрисдикції. Вони не є такими політичними органами, як інші вищі конституційні органи держави, які безпосередньо приймають участь у політичному процесі, у прийнятті політичних рішень чи здійсненні політичного за характером контролю. Подібний характер органів спеціалізованого конституційного контролю суперечив би самому їх призначенню у державно-правовій системі і тому прямо забороняється законодавством багатьох країн. Для мінімізації політичних чинників у діяльності відповідних органів застосовується, зокрема, правило "зв'язаної ініціативи", особливий порядок їх зрторення та нормативні обмеження предмета їх діяльності (відповідні органи приймають до розгляду лише ті справи, що стосуються конституційно врегульованих питань). У своїх актах органи конституційної юрисдикції часто підкреслюють, що політика перебуває поза сфери їх контролю, а принцип політичної доцільності не може бути критерієм розгляду справ.

Функціональна спеціалізація та наявна конституційно-правова регламентація статусу органів конституційної юрисдикції спричиняють у фаховому середовищі інтелектуальні зусилля, спрямовані на осмислення природи відповідних органів та обґрунтування їхньої самостійності щодо судів загальної юрисдикції. У спеціальній літературі, зокрема, стверджується, що органи конституційної юрисдикції "не в повній мірі відповідають уявленню про суди як про традиційні органи судової влади, які здійснюють правосуддя"⁷⁰; вказується, що орган конституційного контролю - це "не суд, але все-таки досить схожий на нього орган"⁷¹. Показово, що деякі автори, відстоюючи точку зору про органи конституційної юрисдикції як елемент системи судових органів, визнають за актами органів конституційного контролю властивості "нормативної доктринальності". Поєднання нормативних та доктринальних начал в актах конституційного суду дає підставу дослідникам розглядати його як щось "більше аніж суд" й називати "квазіправотворцем"⁷².

Відмінності у теоретичних підходах до осмислення функціональної природи органів конституційного контролю обумовлюють особливості національної конституційно-правової регламентації статусу відповідних органів.

Конституційні суди, як було зауважено вище, - це органи державної влади, діяльність яких здійснюється у процесуальних формах, які зближають їх із судами загальної юрисдикції. Цією зовнішньою ознакою майже вичерпується схожість конституційних судів із загальними судами. Однак на підставі цього вторинного критерію у багатьох новітніх конституціях органи конституційної юрисдикції розглядаються як один з елементів судової системи й регламентація їхнього статусу у структурі конституції не виокремлюється - положення про них включені в розділ конституції, присвячений судовій владі. Такий підхід простежується в Основних Законах Азербайджану⁷³, Вірменії⁷⁴, Грузії⁷⁵, Киргизстану⁷⁶, Словаччині⁷⁷, Росії⁷⁸, Таджикистану⁷⁹, Узбекистану⁸⁰, Чехії⁸¹тощо). Конституція Естонії 1992 р. покладає функцію конституційного контролю на Державний Суд — вищий судовий орган країни⁸².

Необхідно, проте, відмітити, що віднесеність у конституційному тексті органу конституційної юрисдикції до системи судових органів засвідчує цілком формальний зв'язок органів конституційної юрисдикції із судами загальної юрисдикції. Відсутність реальних функціональних взаємозв'язків між конституційним судом та загальними судами, які б надавали обґрунтовану підставу вважати всі згадані органи елементами єдиної цілісної судової системи може виразно простежуватися за змістом відповідного законодавства про орган конституційного контролю. Наприклад, Федеральний закон Російської

Федерації "Про Конституційний Суд Російської Федерації" від 21 липня 1994 р. вказує, що "Конституційний Суд Російської Федерації - судовий орган конституційного контролю, який самостійно і незалежно здійснює судову владу засобом конституційного судочинства"⁸⁶. Закон України "Про Конституційний Суд України" ні у своїй статті 1 під назвою "Статус Конституційного Суду України", ні в решті своїх положень не містить безпосередніх вказівок на функціональну "включеність" органу конституційного контролю до єдиної системи судових органів.

У багатьох країнах основні закони та конституційне законодавство відображають тенденцію виокремлення четвертої, самостійної гілки влади - влади контрольної (поряд із законодавчою, виконавчою і судовою). Мова йде не про виокремлення відособлених контрольних органів у рамках окремої із "класичних" гілок державної влади. Це формування самостійної гілки влади, рівностатусної трьом іншим⁸⁷. Процес виокремлення контрольно-наглядової гілки влади у різних державно-правових системах виявляє суттєві відмінності⁸⁸. У багатьох країнах ідея про самостійну контрольну гілку влади залишається власне ідеєю, в інших - згадана ідея набула більш-менш цілісного концептуального оформлення і розвинених форм інституціоналізації. Це обумовлює особливості конституційно-правової регламентації статусу відповідних органів. Законодавство ряду країн хоча і включає органи, які здійснюють конституційне правосуддя, у склад судової системи, наділяє їх при цьому принциповою автономію стосовно решти судів. Так наприклад, Конституція України 1996 р. у розділі VIII "Правосуддя" зазначає, що судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції⁸⁹. Разом із тим, інституту конституційного правосуддя Основний Закон України присвячує окремий, розділ XII під відповідною назвою - "Конституційний Суд України"⁹⁰. У Конституції Литви 1992 р. простежується схожий підхід: главі, присв'яченій правосуддю взагалі (під назвою "Суд") тут передує розділ під назвою "Конституційний Суд"⁹¹. Тенденція виокремлення контрольної гілки влади простежується і за змістом новітніх основних законів Македонії⁹², Молдови⁹³, Словенії⁹⁴, Угорщини⁹⁵,

Хорватії⁹⁶.

^8Й Федеральный конституционный закон Российской Федерации от 21 июля 1994 г. "О Конституционном Суде Российской

Федерации". Ст. 1. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.ksrf.ги/Росз/Ра^сз/АсггЕаврх

⁸⁷ Денисов С. Формирование контрольной ветви власти и ограничение коррупции // Государство и право. - 2002. - № 3. - С. 9.

^1,8 Чиркин В. Контрольная власть / В. Чиркин // Государство и право. - 1993. - №4. - С. 18; Овсепян Ж. Правовая защита конституций. Судебный конституционный контроль в зарубежных странах / Ж. Овсепян. - Ростов-на-Дону, 1992. - С. 22.

89. Конституція України. Розділ VIII// Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1996. -№30. -С. 141.

90. Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1996. - № 30. - С. 141.

91. Конституція Литовської Республіки. Глава VIII; Глава IX // Конституції нових держав Європи та Азії. - К.: Право, 1996. — С. 82.

92. Конституція Республіки Македонія. Розділ III. Глава 4; Розділ IV // Конституції нових держав Європи та Азії. - К.: Право, 1996. - С. 181-183; 184-185.

93. Конституція Республіки Молдова Розд. НІ. Гл. IX; Розд. V // Конституції нових держав Європи та Азії. - К.: Право, 1996. - С. 222-225; 227-229.

94. Конституція Республіки Словенія. Розд. IV. Гл. О; Частина VIII // Конституції нових держав Європи та Азії. - К.: Право, 1996. — С. 294-297; 302-305.

95. Конституція Республіки Угорщина. Глава IV, Глава X // Конституції нових держав Європи та Азії. - К.: Право, 1996. - С. 321-322;

329-330.

89. Конституція Республіки Хорватія. Розд IV. Гл. V // Конституції нових держав Європи та Азії. - К.: Укр. Правн. Фундація. Право, 1996.-С. 398-400.

За змістом конституцій інших країн (Франція⁸³, Італія⁸⁴, Іспанія⁸⁵, Болгарія⁸⁶, Польща⁸⁷, Казахстан⁸⁸ та ін.) органи конституційної юрисдикції розглядаються цілком відособленим елементом механізму держави. Конституція Болгарії 1991 р., зокрема, поміщуючи регламентацію судоустрою та інституту конституційного контролю у різні глави (шоста і восьма відповідно), спеціально підкреслює, що "правосуддя здійснюється Верховним касаційним судом, Верховним адміністративним судом, апеляційними, окружними, військовими та районними судами"⁸⁹. Конституційний Суд у переліку не згадується. Цілком виразно тенденція відокремлення контрольної гілки влади простежувалася у первинній Конституції Республіки Білорусь 1995 р. Ця редакція містила спеціальний розділ під назвою "Державний контроль та нагляд", який розпочинався із глави під назвою "Конституційний Суд Республіки Білорусь"⁹⁰. До системи вищих контрольних органів, крім Конституційного Суду, Основний Закон Білорусі відносив прокуратуру і Контрольну палату.

ОРГАНІЗАЦІЯ ІНСТИТУТУ КОНСТИТУЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ