- •Передмова
- •1. Класифікація систем документального електрозв’язку
- •1.1. Служби дез
- •2. Системи передавання дискретної інформації
- •3. Двійкове кодування
- •4. Дискретні сигнали
- •5. Стики
- •6. Обмін інформацією між азкд. Стик с1
- •7. Імпульсні двійкові сигнали
- •8. Передавання двійкових сигналів через канали тональної частоти
- •9. Види модуляції
- •10. Поділ каналів передавання при дуплексному зв’язку
- •11. Протоколи модуляції
- •12. Кодування інформації
- •13. Взаємодія код і азкд
- •14. Передавальний телеграфний пристрій
- •15. Приймальний телеграфний пристрій
- •16. Передавання дискретної інформації
- •17. Способи реєстрації посилань
- •18. Пристрої фазування
- •18.1. Фазування за посиланнями при синхронному способі передавання даних
- •18.2. Пристрої фазування за циклами
- •19. Підвищення достовірності передавання дискретної інформації
- •20. Мікропроцесори в системах документального електрозв’язку
- •21. Системи факсимільного зв’язку
- •22. Мережі документального зв’язку
- •23. Комутація пакетів
- •24. Еталонна модель взаємодії відкритих систем
- •25. Канальний рівень
- •26. Протокол х.25
- •27. Стек протоколів tcp/ip
- •28. Електронний цифровий підпис у системах документального електрозв’язку
- •Висновок
- •Список літератури
- •Системи документального зв’язку
- •5 8012, Чернівці, вул.. Коцюбинського, 2.
20. Мікропроцесори в системах документального електрозв’язку
Застосування мікропроцесорів істотно збільшує продуктивність систем документального зв'язку й дозволяє зменшити габарити устаткування.
Рис. 89. Мікропроцесорна система
Мікропроцесорна система (рис. 89) складається з процесора, пам'яті й пристроїв уведення-виведення. Потік інформації через пристрій уведення потрапляє в пам'ять системи. Процесор здійснює обробку інформації згідно із заданим алгоритмом і відправляє її в пристрій виведення. Алгоритм роботи мікропроцесорної системи зберігається в енергонезалежній області пам'яті – у постійному запам’ятовуючому пристрої (ПЗП).
Для тимчасового зберігання вхідного потоку інформації або внутрішніх даних системи використовується оперативний запам’ятовуючий пристрій (ОЗУ). Усі компоненти системи пов'язані через шини адреси, даних і керування. Шина адреси (ША) призначена для вибору процесором необхідної для його роботи комірки пам'яті або пристрою. Обмін інформацією з пам'яттю або пристроєм відбувається через шину даних (ШД). Процесор контролює всі під’єднані до системи пристрої через шину керування (ШК).
Структура мікропроцесорної системи передавання дискретної інформації містить різні пристрої уведення й виведення (ПВВ) інформації (рис. 90). Як пристрої введення використовуються клавіатура, магнітні і оптичні накопичувачі інформації, перетворювачі і тому подібне. Виведення інформації здійснюється на дисплеї, різні накопичувачі, паперові носії та ін.
Рис. 90. Під’єднання пристроїв введення-виведення до мікропроцесорної системи
Для передавання інформації до лінії зв'язку використовується узгоджуючий пристрій. Пристрої введення-виведення під’єднуються до шин через спеціалізовані керівники логічні схеми – контролери. Застосування мікропроцесорів широко використовується при побудові КОД і АЗКД.
Контрольні запитання та завдання до розділу 20
Наведіть та прокоментуйте структурну схему мікропроцесорної системи.
Наведіть та прокоментуйте схему під’єднання пристроїв уведення-виведення до мікропроцесорної системи.
21. Системи факсимільного зв’язку
Системи факсимільного зв'язку призначені для передавання нерухомих зображень. Зображення, що передається у факсимільних системах називають оригіналом, отримуване – репродукцією.
Робота системи ґрунтується на наступних принципах. Проводиться дискретизація зображення за площею. Зображення розбивається на велику кількість ділянок, кожною з яких привласнюється відповідне значення яскравості. Кількість градацій яскравості зазвичай обмежується 15. Зображення передається поелементно. Отримана репродукція не обов'язково повинна точно відтворювати оригінал, оскільки зорове сприйняття людини дозволяє розпізнавати зображення з унесеними до нього спотвореннями. Залежно від кількості атрибутів зображення, що передається, факсимільні системи можуть бути кольоровими й півтоновими.
Робота системи відбувається в такій послідовності. Зображення аналізується, тобто розкладається на елементарні ділянки, і кожній ділянці ставиться у відповідність значення яскравості. Значення яскравості перетворюється в електричний сигнал, який передається через лінію зв'язку в аналоговому або цифровому вигляді. На приймальній стороні за сигналом, що приймається, синтезується зображення (репродукція).
Рис. 91. Система факсимільного зв'язку
Структурна схема системи складається з аналізатора (А), пристроїв перетворення сигналу (ППС) і синтезатора (рис. 91). Одночасна робота аналізатора й синтезатора підтримується за допомогою пристроїв синхронізації (ПС). Синхронізуючий сигнал є інформацією про координати елементарної ділянки, яскравість якої передається в даний момент часу.
В аналогових системах факсимільного зв'язку для передавання сигналу яскравості використовується високочастотна модуляція. У цифрових системах сигнал яскравості піддається квантуванню, дискретизації й кодуванню, після чого передається через канал передавання даних.
Для характеристики системи факсимільного зв'язку використовуються такі параметри, як формат зображення, розміри елемента зображення, тип розгортки і швидкість передавання зображення.
Аналізатор зіставляє значення оптичної щільності зображення з формованим відеосигналом. Аналізатор вмикає джерело світла, пристрій розгортки, оптичну систему й фотоелектричний перетворювач. Джерело світла повинне задовольняти наступні вимоги. Розмір джерела має бути досить малий, оскільки він впливає на розмір елементарної ділянки. Розмір світлової плями на виході оптичної системи зазвичай не перевищує 0,1 мм. Джерело повинно мати стабільну й високу яскравість свічення, щоб була можливість отримання контрастних репродукцій. Спектральний склад джерела має бути максимально наближений до спектра денного світла, оскільки око людини сприймає зображення саме в цьому діапазоні.
Як джерело світла використовуються електронно-променеві трубки, лампи розжарювання, люмінесцентні лампи. Пристрої розгортки забезпечують послідовне передавання всіх елементів зображення. Розгортка може бути механічною, електромеханічною й електронною. При механічній розгортці світлова пляма переміщається по обох координатах оригіналу за допомогою систем механічних приводів. В електромеханічній розгортці привід переміщує світлову пляму тільки по одній координаті, по другій координаті розгортка відбувається електронним способом за допомогою лінійки фотоприймачів. При електронній розгортці освітлюється увесь оригінал, а зчитування інформації про яскравість відбувається матрицею фотоприймачів. Розмірність матриці визначає роздільну здатність системи. Використання механічної розгортки знижує вимоги до яскравості джерел світла, оскільки освітлюється не все зображення, а тільки його частина.
Фотоелектричний перетворювач перетворює яскравість елементарної ділянки в електричний відеосигнал. Фотоперетворювачі повинні мати високу чутливість, низький рівень власних шумів і малі розміри. Як фотоелектричні перетворювачі використовуються елементи з внутрішнім і зовнішнім фотоефектом, такі як фоторезистори, фотодіоди, лінійки фотодіодів і матриці ПЗЗ.
Для синтезу зображень використовується закритий і відкритий способи. При закритому способі синтезу формування зображення відбувається без зовнішнього засвічення, при відкритому способі – зовнішнє засвічення допускається.
До відкритих належать електрохімічний, електротермічний і електромеханічний методи синтезу. Електрохімічний синтез полягає в протягуванні паперу, просоченого спеціальним розчином крізь два електроди на які подається підсилений відеосигнал. У залежності від рівня сигналу колір паперу змінюється, і формується зображення. При електротермічному синтезі використовується папір із термочутливим покриттям. Зображення формується голками, нагрітими до температури, пропорційної відеосигналу. Зображення, синтезовані електротермічним методом, зберігаються майже півроку. Електромеханічний метод базується на притискуванні фарбувальної стрічки до паперу, що протягується, голками відповідно до відеосигналу.
До закритих належать фотографічний і електрографічний методи синтезу. Фотографічний метод забезпечує високу якість зображення з високою роздільною здатністю й глибоким динамічним діапазоном. Проте фотографічний метод передбачає використання "мокрого" й відносно тривалого процесу формування зображення. Електрографічний метод забезпечує синтез зображення на звичайному або спеціальному папері з використанням фарбувального порошку.
Синтез зображення електрографічним методом на звичайному папері складається з кількох етапів. Селенову пластину поміщають у закриту від зовнішнього світла камеру й заряджають її до потенціалу 100..500 В. Тонким променем світла, що формується лазером, на пластині створюється електричне рельєфне зображення. Промінь модулюється відповідно до відеосигналу: чим вище яскравість променя, що падає на заряджену пластину, тим менше заряду залишається в цьому місці. Після формування рельєфного зображення воно проявляється за допомогою фарбувального порошку. Порошок прилипає до тих місць пластини, де залишився заряд. Після проявлення пластина з порошком притискається до паперу, і порошок переноситься на папір. Для закріплення порошку на папері останній нагрівається, порошок розплавляється й прилипає до паперу. Залишки порошку з пластини й паперу обсипаються, і система готова до синтезу нового зображення.
При використанні спеціального паперу на нього заздалегідь наноситься шар оксиду цинку. У цьому випадку заряд надається не селеновій пластині, а безпосередньо паперу, в іншому процес аналогічний і передбачає формування рельєфного електростатичного зображення, його проявлення і фіксацію.
Поелементне передавання зображень займає досить багато часу, що пов'язано з великим обсягом інформації, що міститься в зображенні. Наприклад, зображення формату 297x210мм при розкладанні його на ділянки діаметром 0,1 мм і що містять дві градації яскравості займає об'єм 6 237 000 біт. При швидкості передавання 9600 біт/с час передавання складе майже 650 с. У зв'язку з цим виникає завдання збільшення швидкості передавання зображення або зменшення обсягу інформації, що передається. Особливістю цифрового масиву, сформованого за більшістю зображень, є його висока надмірність. Так, при передаванні текстових документів велику площу займають білі ділянки, відповідно в масиві виявляються довгі послідовності однакових бітів. Для зменшення обсягу початкового масиву даних використовуються різні методи стиснення.
Розрізняють методи стиснення зображення без спотворень і зі спотвореннями. Методи стиснення без спотворень забезпечують високу якість передавання зображень. Серед неспотворюючих методів стиснення можна виділити кодування довжин серій, формування коду Хаффмана й диференціальний метод.
При кодуванні довжин серій зображення передається порядково. Кожен рядок починається з одного заздалегідь вибраного елемента – білого або чорного. Рядок складається з чорних і білих серій. Чим довше зустрічаються одноколірні серії, тим більше стиснення забезпечує метод.
Перетворення зображення в код Хаффмана здійснюється з визначенням вірогідності появи заданої кодової комбінації. Складається алфавіт можливих кодових комбінацій. Чим більше вірогідність появи кодової комбінації, тим менше розрядів для неї виділяється.
У диференціальному методі використовуються опорні рядки. Сусідні з опорними рядками формуються як різниця між опорним і поточним рядком. У такий спосіб, передається тільки опорний рядок і інформація про відмінності сусідніх рядків від опорного.
Методи передавання зі спотвореннями базуються на властивості людського зорового сприйняття. Одним із таких методів є метод представлення зображення плямами. Діаметр плями залежить від інтенсивності зафарбовування зображення. Якщо відбувається невелика зміна діаметра плями (спотворення), сприйняття зображення не змінюється.
Важливе місце при передаванні нерухомих зображень займає синхронізація й фазування передавальної й приймаючої сторін. Фазування полягає в точній відповідності положення точки, що передається відносно краю бланка зображення. Синхронність забезпечує відсутність лінійних спотворень зображення.
Синхронізація може забезпечуватися різними способами. Автономна синхронізація полягає у використання на обох сторонах високостабільних генераторів (рис. 92).
Рис. 92. Автономна синхронізація
Під час примусової синхронізації формуються два канали передавання. Один канал використовується для передавання зображення, другий - для передавання синхронізуючого сигналу. Такий вид синхронізації забезпечує максимально точне передавання зображення (рис. 93).
Рис. 93. Примусова синхронізація
У деяких випадках для синхронізації використовується зовнішній сигнал відносно до передавача й приймача. Таким сигналом може виступати напруга живлячої мережі з частотою 50 Гц, оскільки в межах однієї підстанції коливання в мережі слабо відрізняються на різних ділянках за фазою й частотою (рис. 94). Проте метод є найменш точним з усіх наведених вище.
Рис. 94. Синхронізація від мережі
При цифровому передаванні масиву даних зображення для синхронізації й фазування використовуються протоколи Т.4 і Т.30 (рис. 95) Протокол Т.4 визначає формат зображення і спосіб кодування, а протокол Т.30 забезпечує фазування при передаванні зображення, розбиття зображення на кадри і передавання їх через канали передавання даних. Канал передавання даних формується за протоколами V.27, V.29 і V.17. Якщо як АЗКД використовуються факс-модеми, то управління ними здійснюється за допомогою команд формату AT+F.
Рис.
95. Передавання зображень крізь цифрові
канали зв'язку
Контрольні запитання та завдання до розділу 21
Принципи роботи системи факсимільного зв’язку.
Наведіть та прокоментуйте структурну схему системи факсимільного зв’язку.
Характеристичні параметри системи факсимільного зв’язку.
Методи стиснення зображень.
Методи синхронізації у факсимільному зв’язку.
Передавання зображень крізь цифрові канали зв'язку
