7.2. Промислова політика в країнах єс

Промислова політика – це система заходів непрямого або прямо регулювання промислового розвитку. У ЄС таким чином розуміння промислової політики достатньо традиційно - здійснюється допомога кризовим галузям і не створюються проблеми для розвитку. Важливо відзначити, що розуміння промислової політики переживає трансформацію, і це властиво не тільки для ЄС, але і для США та Росії.

В наші дні можна говорити про формування консенсусу між крупним бізнесом і державою, що спирається на більш менш стійку систему взаємовідносин. Звичайно, ця система далеко не ідеальна, але достатньо ефективна з погляду стійкого економічного розвитку і політичної стабільності країн із зрілою ринковою економікою. Відносини бізнесу зі всіма гілками влади визначаються правовими нормами, а також неписаними правилами морально-етичного порядку.

Уніфікація норм корпоративного права при розвитку процесів глобалізації і інтеграції, ускладнюється наявністю істотних суперечностей по ряду принципових питань. В першу чергу слід сказати про неоднозначне розуміння дефініції юридична особа в різних законодавчих системах, про значні відмінності в обгрунтуванні правового положення господарюючих суб'єктів, оскільки держави володіють часто унікальними системами, що визначають організаційно-правові форми юридичних осіб, які не співпадають з системами інших держав.

Засобом вирішення цього протиріччя може стати злиття національного права з правом міжнародних організацій, створення єдиної світової правової системи, яка повинна складатися з норм національного, міжнародного - внутрішнього і транснаціонального права.

Розвиток такої уніфікації ставить перед міжнародним співтовариством питання про єдине правове регулювання діяльності ТНК, яке вже здійснюється в рамках спеціалізованих організацій - таких, як ОСЕР і СОТ. Ці організації розробляють певні стандарти з питань взаємодії ТНК і їх відносин з іншими юридичними особами, з державами і навіть з окремими фізичними особами на основі визнання міжнародних принципів і норм.

Хоча обличчя будь-якої розвиненої держави визначають крупні підприємства, а наявність крупного капіталу надає істотний вплив на рівень науково-технічного потенціалу і виробничих потужностей, не менш важливою складовою розвиненої ринкової системи є мале підприємництво.

Сьогодні малі і середні підприємства – це основа соціально-економічної моделі ЄС. Вони стали стимулом розвитку конкуренції в європейській економіці, примушують крупніші компанії покращувати ефективність і упроваджувати нові технології, а також роблять помітний вплив на рівень зайнятості в ЄС. На їх частку доводиться близько 2/3 зайнятих і 60 відсотків доданої вартості.

Усвідомлюючи значущість МСБ для Європи, в 1993 році ЄС опублікував "Білу книгу", в якій висловлюється європейська політика і стратегія відносно цих підприємств. У ній малий і середній бізнес розглядаються як гарантія збереження високого рівня зайнятості, розвиненої системи соціального забезпечення, інтенсивного захисту навколишнього середовища і так далі. В зв'язку з цим велика увага додається створенню мереж, розрахованих на максимальне розширення взаємодії МСП з національними, регіональними і місцевими структурами їх підтримки.

Також одним з найбільш важливих напрямів регулювання і сприяння розвитку малого і середнього підприємництва є державне фінансування. Воно може здійснюватися як у вигляді прямого субсидування на основі бюджетного фінансування фондів, так і шляхом створення змішаних засобів підтримки, наданню гарантій по поверненню кредитів, видача їх під пільгові відсотки, участь в капіталі малих і середніх фірм. Крім того, застосовують введення на тлі стандартної національної податкової системи сукупності податкових пільг для малого бізнесу по окремих крупних податках (переважно по податку на прибуток, рідше по ПДВ) та введення особливих режимів оподаткування малого бізнесу.

У Великобританії, наприклад, пільговий податок на прибуток для малого бізнесу рівний 25 відсоткам проти 35 відсотків для решти підприємств, в Нідерландах - 40 відсоткам проти 50 відсотків. Аналогічні пільги є в Германії, Франції і низці інших європейських країн.

Таким чином, в ЄС проводиться активне регулювання малого і середнього бізнесу і виявляється широке сприяння його розвитку з використанням форм і методів, що враховують потреби європейської інтеграції.

Єдиний ринок та промислова політика

Становлення єдиного європейського ринку та запровадження єдиної валюти дає змогу підприємствам скористатися перевагами ефекту масштабу, а саме: зменшити свої адміністративні й фінансові витрати, здобути легший доступ до державних закупівель в інших державах-членах і тісніше співпрацювати одне з одним, перебуваючи в різних державах. Переваги від ефекту масштабу щодо інвестицій на внутрішньому ринку суттєві не лише для масового виробництва, але й для розвитку виробництва спеціалізованого. Якість внутрішнього ринку так само важлива, як і його розмір. Єдиний ринок сам по собі є важливим етапом для підприємств, аби вони могли стратегічно оцінювати, думати та діяти, долаючи державні кордони. Звичайно, прагнення транснаціональних підприємств здобувати панівні позиції на єдиному ринку, маскуючи це як прагнення достатнього критичного розміру, потребує ретельної перевірки. Як було розглянуто в розділі про конкуренцію, правила контролю за концентраціями запровадили необхідний юридичний інструмент для регулювання Спільнотою злиття й придбання великих підприємств, що, однак, дало змогу європейським компаніям далі реалізовувати свої ділові стратегії, завдяки яким вони можуть зберігати свою конкурентність на світовому рівні.

Декілька цілей промислової політики Спільноти було досягнуто завдяки становленню єдиного ринку. Отож від початку 1990-х років європейська стандартизація перетворилася з маргінальної діяльності на один з пріоритетних напрямків. Згідно з новим підходом до технічної гармонізації та стандартизації, законодавство лише встановлює основні вимоги, що їм має відповідати продукція задля забезпечення охорони здоров'я населення та безпеки або охорони навколишнього середовища і споживача. Європейські стандарти надають виробникам набір технічних умов, визначених у кожній директиві як такі, що відповідають основним вимогам. Європейські стандарти мають на меті не лише усунути технічні бар'єри для торгівлі; вони також поступово стають ключовим елементом підвищення промислової конкурентності шляхом зменшення витрат виробників та забезпечують вихід підприємств на нові ринки, зокрема, стимулюючи розвиток новітніх технологій. Водночас підвищена стандартизація продукції стимулює інновацію, підвищує якість виробництва, дизайн і надійність товарів, а не обмежується лише традиційними факторами - відповідністю ринкам, регламентацією дистрибуційних систем та відданості споживачам.

Для конкурентності європейської промисловості важливі є також державні закупівлі, які наразі стали доступні завдяки нормативному регулюванню єдиного ринку. Важливість державних закупівель для промисловості спирається на три чинники. По-перше, великі розміри державних закупівель - 16% ВВП - свідчать, що доступу до державних ринків прагнуть усі фірми. По-друге, державні закупівлі можуть підвищити технологічні можливості підприємств завдяки збільшенню ринкового попиту на високотехнологічну продукцію. По-третє, державні закупівлі, сконцентровані на відносно малій групі підприємств, дадуть змогу таким підприємствам увійти на такий конкурентний ринок для вироблення необхідних товарів та набуття досвіду, що може забезпечити їхній світовий успіх.

Виклики європейській промисловості

Хоча європейська промисловість тепер користується перевагами великого єдиного ринку, вона все ж таки стикається з викликами нового часу. Глобалізація економіки та ринків, зумовлюючи інтенсифікацію міжнародної конкуренції, дозволяє не лише скористатися перевагами ефекту масштабу, а й передбачає спеціалізацію на вужчих сегментах ринку. В контексті такої глобалізації європейські підприємства мають бути здатні витримати таку міжнародну конкуренцію. Хоча рівень продуктивності робочої сили в Спільноті не погіршився, він все ще десь позаду аналогічних показників американської та японської промисловості. Отже, учасники економічної діяльності та влада в Європі мусять приділяти більше уваги чинникам, що впливають на продуктивність: технологічному розвитку, інвестуванню в науково-дослідну діяльність, коефіцієнту використання виробничих потужностей, ціні та кваліфікації робочої сили, управлінськім здібностям й організації виробництва.

Поряд із глобалізацією ринків та конкуренції, європейська промисловість має бути готовою до викликів нової промислової революції, що випливає з розвитку інформаційних і комунікаційних технологій. Такі технології роблять традиційну різницю між електронікою, інформаційними технологіями, телекомунікаціями й аудіовізуальним сектором застарілою. Ця революція матиме далекосяжний вплив на структуру й методи виробництва. Вона спричинює зміни в структурі організації компаній, в управлінських повноваженнях і стосунках з працівниками, зокрема, щодо питань організації праці. Саме тому є потреба в структурних пристосуваннях і постійній зміні ресурсів для провадження найпродуктивнішої діяльності. Загалом конкурентність підприємств дедалі більше залежить від інноваційних можливостей, зокрема від здатності створювати нові товари та послуги.

Засади промислової політики

З набранням чинності в листопаді 1993 року Амстердамського договору конкурентність європейської промисловості стала однією із заявлених цілей європейської інтеграції. В статті 3 Договору про заснування Європейської Спільноти зазначено, що діяльність Спільноти спрямована, серед іншого, і на посилення конкурентності промисловості Спільноти. Розділ про промисловість Договору про заснування Європейської Спільноти наголошує, що Спільнота та держави-члени мають забезпечити умови, необхідні для підвищення конкурентності промисловості Спільноти. Задля цього згідно із системою відкритих і конкурентних ринків їхня діяльність спрямована на: прискорення пристосування промисловості до структурних змін; забезпечення сприятливого середовища для ініціативи та розвитку підприємств усередині Спільноти, особливо стосовно малих і середніх підприємств; сприяння співпраці між підприємствами; стимулювання ліпшої експлуатації промислового потенціалу інноваційної політики та розвитку дослідної діяльності та технологій (ст. 157 Договору про заснування Європейської Спільноти).

Ця стаття створює правову базу для діяльності Спільноти в сфері промисловості та бізнесу. Водночас вона вказує, що не дає Спільноті жодних підстав вдаватися до будь-яких заходів, які могли б зашкодити конкуренції. Вищевказані цілі можна досягти за допомогою таких засобів: взаємні консультації держав-членів та, за потреби, координування їхньої взаємодії з Комісією та за її ініціативи; узгодження дій з іншими спільними політиками та діями Спільноти; вжиття державами-членами особливих заходів відповідно до рішення Ради, яка, діючи одностайно, підтримує пропозицію Комісії після консультацій з Європейським Парламентом та Економічно-соціальним комітетом. Правило про одностайність, що є вимогою для конкретних заходів у промисловому секторі, свідчить про небажання держав-членів послабляти свою національну політику на користь спільної промислової політики.

Спільна промислова стратегія базується на трьох принципах: постійному звертанні до всіх спільних політик, що зачіпляють промислову діяльність, зокрема до політики охорони довкілля; поліпшеному доступі підприємств Спільноти до зовнішніх ринків і до заходів, що спрямовані проти нечесної торговельної практики та сприяють міжнародній промисловій співпраці; та позитивному і послідовному пристосуванні до змін у промисловості. На цих принципах базується програма дій Спільноти з посилення конкурентності європейської промисловості. Основними напрямами дій є: стимулювання нематеріального інвестування, наприклад, скористання конкурентними перевагами, пов'язаними з ліпшою охороною довкілля; розвиток промислової співпраці; забезпечення чесної конкуренції та модернізація ролі державної влади, що позбавляє підприємства від зайвого бюрократичного навантаження. Були також досягнуті домовленості про рамки спільної політики в секторі комерційних послуг, який є чинником, що сприяє конкурентоздатності європейської промисловості та створенню робочих місць.