Тема 1. Поняття менеджменту, оперативного менеджменту, операційного менеджменту, рівнів та основних функцій управління

Сучасна теорія менеджменту виділяє граничний підхід в управлінні, який був вперше запропонований представниками класичної школи в менеджменті. Різноманітність концепцій управління обумовлює існування багатьох визначень менеджменту (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Підходи до визначення менеджменту

Підходи до визначення менеджменту:

1. Як процес – це інтеграційний процес, за допомогою якого професійно підготовлені спеціалісти формують організації і керують ними.

2. Як функції управління, за допомогою яких менеджери забезпечують умови для ефективної праці робітників організації:

– планування – виявлення цілей, завдань, забезпечення єдиної направленості зусиль колективу;

– організація – проектування структури організації, визначення конкретних завдань, розподіл їх між працівниками;

– координація – узгодження; взаємоув’язування дій різних підрозділів і працівників;

– мотивація – створення системи стимулів, завдяки якій дії працівників будуть спрямовані на досягнення поставленої мети;

– контроль – безперервне порівняння фактичних результатів роботи підлеглих із запланованими, оцінка й коректування їх діяльності.

3. Як люди, що керують організацією, – це керівники ринкової орієнтації, які своєчасно реагують на кон'юнктуру та динаміку пропозицій.

4. Як орган або апарат управління є складовою частиною організації. Головне завдання – ефективне використання і координація всіх ресурсів організації.

5. Як наука управління, основу якої складає вся сума накопичених знань у вигляді концепцій, теорій, принципів і форм управлінської діяльності. Виявляє фактори й умови, за яких спільна праця людей виявляється найбільш корисною.

6. Як мистецтво управління базується на тому, що організації – це складні системи, на функціонування яких впливають різні фактори. Цей процес потребує розвитку особистих якостей менеджера.

Отже, не існує єдиного визначення менеджменту. На підприємствах його можна розглядати як спеціальний інструмент, що використовується з метою впорядкування виробничої структури, дієвого впливу на зовнішні та внутрішні фактори результативності, а також для мобілізації та ефективного використання всіх видів ресурсів задля досягнення цілей.

Оперативний менеджмент – це управління, пов’язане з найближчими перспективами.

Операційний менеджмент – усі види діяльності, пов’язані з навмисним перетворенням (трансформацією) матеріалів, інформації або покупців.

В залежності від того, скількома компонентами (сферами) організації керує менеджер розрізняють три рівні менеджменту:

• Вищий;

• Середній;

• Нижчий.

Рис. 1.2 Співвідношення сфер і рівнів менеджменту

До вищого рівня відноситься невелика група основних керівників організації. Це президент (директор), віце-президенти (заступники), головний виконавчий директор.

На вищому рівні менеджменту формулюється місія та встановлюються організаційні цілі, визначається загальнокорпоративна стратегія та основні задачі щодо її реалізації, приймаються рішення щодо виходу на нові ринки, випуску нової продукції, залучення інвестицій, напрямків досліджень та розробок тощо.

Середній рівень менеджменту є відповідальним за розробку та реалізацію оперативних планів і процедур, впровадження тих рішень, які були прийняті вищим керівництвом організації. Менеджери середнього рівня мають досить широку свободу дій щодо реалізації планів. Вони, наприклад, самостійно визначають: скільки необхідно найняти нових робітників; яке нове обладнання придбати; як використовувати засоби масової інформації для реклами тощо. До категорії середнього рівня належать менеджери-керівники виробничих та функціональних підрозділів організації.

Менеджери нижчого рівня координують діяльність операційних виконавців. До цієї категорії, зокрема, відносять керівників секторів, груп, майстрів, бригадирів тощо.

Відомо, що за всіх інших рівних умов кінцевий результат діяльності різних керівників не однаковий. Спроби пояснити це науковими методами результатів не дають і дати не можуть. В управлінській діяльності завжди присутнє дещо таке, що не піддається кількісному аналізу та що прийнято називати мистецтвом управління. Проте, це не означає, що управління здійснюється спонтанно, стихійно, що менеджер покладається тільки на вдачу, інтуїцію, власний досвід. Мистецтво управління саме і є вмінням менеджера-практика пристосувати досягнення науки управління до:

• особливостей власного характеру;

• особливостей підлеглих;

• особливостей відповідної сфери бізнесу.

Таким чином, наука та мистецтво менеджменту не виключають, а доповнюють одне одного. Мистецтво менеджменту завжди спирається на наукові знання, які покладено в його основу.