3.35. Склад правових відносин

Елементи правових відносин такі:

Суб'єкти правовідносин — це особи, що беруть участь у правовідносинах (не менше двох). Вони повинні володіти особливою юридичною властивістю — правосуб'єктністю, тобто правоздатністю, дієздатністю та деліктоздатністю.

Правоздатність — це передбачена нормами права здатність суб'єкта мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Дієздатність — це передбачена нормами права здатність суб'єкта самостійно, особистими діями набувати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Деліктоздатність — це здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за невиконання обов'язків або за вчинення різних правопорушень.

Суб'єктами правовідносин можуть бути індивіди (фізичні особи) та колективи (юридичні особи, у тому числі держава).

Об'єкт правовідносин — це матеріальні або духовні цінності, особисті або соціальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Об'єктами правовідносин можуть бути предмети матеріального характеру, послуги виробничого та невиробничого характеру, продукти духовної та інтелектуальної творчості, особисті немайнові блага людини.

Зміст правовідносин — це зафіксовані в нормах права суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників правовідносин.

Суб'єктивне право — це передбачена нормами права міра можливої поведінки, що належить уповноваженій особі для задоволення її інтересів та потреб і яка забезпечується відповідними юридичними обов'язками інших (зобов'язаних) осіб.

Юридичний обов'язок — це передбачена нормами права міра необхідної поведінки, яку зобов'язана особа повинна здійснювати в інтересах уповноваженої сторони.

Суб'єктивні права та юридичні обов'язки тісно взаємопов'язані, взаємозалежні та взаємозумовлені, завдяки цьому між суб'єктами і виникає зв'язок, тобто правовідносини.

Правові відносини: поняття, ознаки, структура, види

Суб’єкти та об’єкти правових відносин: поняття, види »

Правові відносини – передбачені нормами права зв’язки між суб’єктами права, що викликають у процесі здійснення ними прав та обов’язків.

           Ознаки правовідносин:

а) є різновидом суспільних відносин;

б) це відносини, передбачені нормами права;

в) мають вольовий характер;

г) суб’єкти правовідносин є право-, діє-, та деліктоздатним;

д) наявність об’єкта, з приводу якого виникає, змінюється чи припиняється право;

е) наявність правового зв’язку між суб’єктами правовідносин;

є) наявність суб’єктивних прав та юридичних обов’язків у суб’єктів правовідносин;

ж) виникають на підставі юридичних фактів;

з) охороняються державою (державами).

Структура правовідносин:  

Правосуб’єктність                                      Правосуб’єктність

Суб’єкт                                                        Суб’єкт

права  обов’язки                                       права  обов’язки

I——————-Об’єкти——————–I

      Види правовідносин:

- За галузевою належністю:

а) конституційно-правові; б) цивільно-правові;

в) кримінально-правові; г) цивільно-процесуальні;

д) трудові.

- За характером правовідносин:

а) матеріальні; б) процесуальні.

- За характером дій зобов’язаного суб’єкта:

а) активні; б) пасивні.

- За визначеністю кількості учасників:

а) загальні (кількість уповноважених або зобов’язаних суб’єктів не визначена);

б) конкретні (кількість уповноважених або зобов’язаних суб’єктів є визначеною).

- Залежно від розподілу прав та обов’язків між суб’єктами:

а) односторонні (кожен учасник або наділений правом або на нього покладений обов’язок);

б) двосторонні (кожен учасник має і право і обов’язок).

- За функціями в правовому регулюванні:

а) регулятивні;  б) охоронні.

- За часом здійснення:

а) одноактні; б) триваючі.

- За кількісним складом учасників:

а) прості (два учасники); б) складні (три та більше учасники).

Правомірна та протиправна поведінка

Правова поведінка

Багатозначність поняття "поведінка" в суспільних нау­ках значною мірою позначилася на його тлумаченні у правознавстві. Між іншим, правова наука і практика пра­вового регулювання відносять до поведінки тільки ту люд­ську активність, яка характеризується певними соціаль­ними і юридичними ознаками.

Основними рисами правової поведінки є:

а) соціальна значущість;

б) вираженість зовні у формі діяння (дії чи бездіяльності);

в) свідомо-вольовий характер;

г) регламентованість правовими нормами;

д) властивість зумовлювати юридичні наслідки.

Соціальна значущість є однією з основних ознак право­вої поведінки. Вона має дві форми — соціальну корисність і соціальну шкідливість Сутність соціальної значущості правової поведінки пов'язана з її властивістю впливати на стан суспільних відносин, змінювати зв'язки між суб'єк­тами, сприяти чи, навпаки, гальмувати нормальний процес взаємодії між людьми. Правова поведінка може впливати на взаємовідносини суб'єктів, стан суспільних відносин тільки за зовнішньої вираженості, якщо вона сприймається іншими суб'єктами, обумовлює певні зміни в соціальному середовищі. Правова поведінка виявляється у формі дій, що впливають на відносини між суб'єктами, чи у формі бездіяльності. Оскільки правова поведінка здійснюється суб'єктами, то вони повинні адекватно усвідомлювати об­ставини, характер поведінки і мати можливість здійсню­вати свою волю, скеровувати свої вчинки.

З формально-юридичної точки зору соціальна поведінка є правовою у випадку, коли вона регламентується нормами права. Умови і ознаки правових вчинків можуть бути прямо описані в текстах правових документів, або в ос­танніх передбачено якісь інші заходи щодо моделювання правової поведінки.

Властивість правової поведінки впливати на стан суспільних відносин пов'язана не тільки з соціальною зна­чущістю, але й особовим сенсом — реалізацією суб'єктами своїх інтересів. Тому правова поведінка тягне за собою для них певні юридичні наслідки. Однією з найважливіших форм правових наслідків є реакція держави на результати правової поведінки у вигляді заохочення, стимулювання, охорони соціальне корисних вчинків чи застосування за­ходів юридичної відповідальності за шкідливі дії.

Слід зазначити, що в нормах права, як правило, моде­люється не правова поведінка в цілому, а її елементи — правові вчинки.

Правовий вчинок — це діяння, що скла­дається з певних елементів, сукупність яких утворює його склад. Складовими елементами правового вчинку є: суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона.

Суб’єктом правового вчинку може бути фізична чи юри­дична особа, орган держави, громадське об'єднання тощо, котрі визнані дієздатними та деліктоздатними, тобто здат­ними здійснювати свої права і обов'язки, нести юридичну відповідальність. Суб'єкти правового вчинку — це ті суб'єкти, за якими визнається здатність усвідомлювати і скеровувати свої діяння. Цю категорію суб'єктів складають тільки правоздатні особи.

Суб’єктивна сторона правового вчинку відображує внутрішнє ставлення суб'єкта до свого діяння та його на­слідків. Інакше кажучи, суб'єктивна сторона є тією части­ною правосвідомості суб'єкта, що безпосередньо пов'язана з фізичною формою діяння і складається з цілей, мотивів, правових установок і т. ін.

Об’єкт правового вчинку — це явища навколишнього середовища, на які спрямовані діяння. Об'єктом правового вчинку виступають суспільні відносини, соціальні цінності.

Об’єктивну сторону правового вчинку утворюють ті складові, що характеризують форму його зовнішнього ви­разу: діяння (дія чи бездіяльність, засоби і т. ін.), суспільне значущі наслідки (корисні чи шкідливі), причин­ний зв'язок між діянням і його наслідком.

Правова поведінка — це сукупність соціальне значущих, виражених зовні у вигляді дій чи бездіяльності вчинків, що мають свідомо-вольовий характер, тим чи ін­шим чином регламентуються нормами права і обумовлю­ють правові наслідки. Правова поведінка складається з двох протилежних за своєю спрямованістю видів: поведінки ПРАВОВОї і .протиправної (правопорушення). Кожен з цих видів правової поведінки характеризується, крім спіль­них, своїми особливими рисами.

Правомірна поведінка

Правомірна поведінка, на відміну від протиправної, ха­рактеризується соціальною корисністю, відповідністю моде­лям, відображення у правових нормах, позитивними юри­дичними наслідками. Основною юридичною ознакою пра­вомірної поведінки є, з формального боку, її адекватність правовим нормам, а з погляду правової природи "правомірність". Під" нею розуміється: а) відповідність поведінки нормам права, праву взагалі; б) одиниця виміру, за допомогою якої, з погляду права, дається оцінка поведінки як такої, що має правову природу; .в) здатність права регулювати певну поведінку суб'єктів, а також властивість цієї поведінки бути врегульованою правовими засобами.

Правомірна поведінка в механізмі правового регулюван­ня відображується у нормах права як модель;

у юридичних фактах — як конкретні життєві обставини;

у право­відносинах — як суб'єктивні права і обов'язки;

в їх реалі­зації — як загальна форма і засіб, і насамкінець, в право­порядку — як його зміст. Це характеризує правомірну поведінку як явище, що об'єднує елементи механізму пра­вового регулювання в єдине ціле.

За різними критеріями правомірна поведінка поділяється на види:

1) в аспекті юридичних фактів — на юридичні вчинки та індивідуальні акти; правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі діяння;

2) у плані реалізації норм  права —  на дотримання, виконання, використання і правозастосування;

3) як зміст  правовідносин  —  на  здійснення  суб'єк­тивних прав, обов'язків, законних інтересів суб'єктів;

4) за зовнішньою формою виразу — на дії і бездіяль­ність;

5) за способом детермінації — на активну, зумовлену внутрішніми причинами, і пасивну, відповідно до зовніш­ніх обставин;

6)   за способом формування в текстах правових доку­ментів — на прямо чи безпосередньо передбачену право­вими нормами;

7) за характеристиками суб’єктів — на індивідуальну і колективну, посадову, професійну та іншу.

Однією з найбільш відомих класифікацій правомірної поведінки є поділ її відповідно до особливостей суб'єк­тивної сторони на активно правову, звичайну, конформну і маргінальну.

 

Протиправна поведінка (правопорушення)

Протиправна поведінка як вид правової поведінки є ан­типодом правомірної поведінки. Насамперед, слід зазначи­ти, що протиправна поведінка здійснюється у сфері права, але, на відміну від правомірної поведінки, вона є не фор­мою свободи, а формою несвободи чи свавілля. Проти­правна поведінка, оскільки вона має антиправову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина, що є однією з причин виникнення охоронних правовідносин.

Шкідливість юридичних фактів — подій і правопору­шень — вимірюється кількістю суспільних зв'язків, що ними порушуються, та ступенем можливості їх віднов­лення. Причому можливі три варіанти: 1) один юридичний факт негативно впливає на велику кількість зв'язків між людьми; 2) юридичний факт вносить незначні зміни в стан спілкування людей, але загальна кількість подібних фактів, здійснюваних у певний проміжок часу, унеможливлює нор­мальне функціонування суспільства; 3) юридичний акт за­подіює не відновлювані збитки суспільству чи людині.

Правопорушення — це суспільне шкідливий, про­типравний вчинок, здійснення якого передбачає юридичну відповідальність.

До особливостей складу правопорушення слід віднести:

а) суб’єктом його є деліктоздатна особа, тобто така, що спроможна нести юридичну відповідаль­ність;

б) необхідною ознакою суб'єктивної сторони є вина в формі умислу чи необережності; при умислі суб'єкт усвідомлює протиправність свого вчинку, передбачає і ба­жає настання його негативних наслідків (прямий умисел) чи свідомо допускає їх (непрямий умисел); при необережності особа передбачала можливість негативних наслідків вчинку, але легковажно розраховувала їх відвернути (самовпевненість) чи не передбачала можливості настання цих наслідків, хоча могла і повинна була це зробити (недбалість);

в) об'єктивна сторона правопорушення відповідає на запитання, яким саме чином скоєно правопо­рушення, якою була діяльність (бездіяльність) суб'єкта правопорушення, в чому саме поведінка правопорушника відрізняється за результатом — суспільно-шкідливий ре­зультат правопорушення;

г) об'єкт правопорушення той самий, що і в складі правомірної поведінки, — суспільні відносини, соціальні цінності.

Правопорушення кваліфікуються за:

а) ступенем су­спільної небезпеки — на злочини і провини;

б) належ­ністю норм права, які порушуються, до відповідних галу­зей права: кримінальні, цивільні, адміністративні і т. ін.);

в) колом осіб — особові і колективні;

г) за характером правових приписів — нормативно-правові і дисциплінарні.

Правопорушення, що не настільки небезпечні, як злочи­ни, і відповідальність за які не передбачено кримінальним законодавством, належать до дровини — цивільної, адміністративної, дисциплінарної.

Цивільні провини — це суспільне небезпечні порушення майнових і пов'язаних з ними особистих відносин, які регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів, цивільні провини не мають вичерпного переліку у законо­давстві, а їх юридичні наслідки тягнуть за собою значною мірою правовідновлюючі заходи.

Адміністративні провини — це суспільне небезпечні вчинки, які посягають на громадський або державний по­рядок, суспільні відносини в сфері державного управління, права і законні інтереси громадян, що регулюються норма­ми адміністративного, фінансового, аграрного та інших га­лузей права.

Дисциплінарні провини — це суспільне небезпечні вчин­ки, які заподіюють шкоду внутрішньому порядку діяль­ності підприємств, установ, організацій і тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність.

Правопорушництво як система правопорушень детермі­новано:

а) чинниками суб'єктивного характеру — низьким рівнем правосвідомості, правовим нігілізмом, деформаціями в ціннісних орієнтаціях людей;

б) конкретними проти­річчями, що існують у суспільстві;

в) недоліками в право­вому регулюванні, неефективною діяльністю правоохорон­них органів тощо.