Розділ 2. Види форм правління

1. Монархія

Форма державного правління –порядок утворення і організації вищих органів влади в державі.

Монархія – форма державного правління, за якої найвища державна влада повністю (необмежена, абсолютна монархія) або частково (обмежена, конституційна монархія) належить одній особі – спадкоємному монархові.

Монархів офіційно називають по різному: царями і царицями, імператорами й імператрицями, великими князями й великими княгинями, принцами і принцесами тощо. Історично монархії виникали за різних обставин. Монархія могла вирости з племінного союзу, і тоді монархом стає вождь племені чи союзу племен, монархом міг стати полководець або верховний священик якогось із релігійних культів. З часом посада монарха може стати спадковою, і тоді утворюються монархічні династії. Влада в монархії може передаватися й не за спадковим принципом, як це, наприклад, часто траплялося в Римській імперії.

Протягом історії виникали різні види монархій:

1. східна деспотія, заснована на азіатському засобі провадження;

2. антична ( рабовласницька );

3. феодальна:

1. ранньофеодальна –характеризується великим ступенем децентралізації;

2. станово-представницька –влада монарха поєднується із наявністю станово-представницького органу ( Іспанія – кортеси, Франція – генеральні штати, Англія – парламент )

3. абсолютна;

4. конституційна.

У перекладі з грецького термін монархія означає єдиновладдя. Ця влада обожнюється. У Японії Імператор до 1945 р. вважався сином богині Сонця – Аматерасу. Нині божественне походження влади монарха мало кого хвилює: з історії відомо, що феодали ставали монархами і здобували трон для себе і своїх нащадків у результаті іноді виборів (зрозуміло, не всенародних), частіше насильства, зрідка запрошення, тобто цілком земних процедур.

З цього виходить і більшість діючих конституцій монархічних держав.

Так, згідно ст. 1 Конституції Японії 1946 р., «Імператор є символом держави і єдності народу, його статус визначається волею народу, якому належить суверенна влада». Символом єдності і сталості держави називає Короля ст.56 Конституції Іспанії 1978 р.

Головне, однак, не в тому, як у конституції характеризується монарх. Бельгійська конституція 1831 р., наприклад, узагалі такої характеристики не містить. Головне – у повноваженнях монарха. У залежності від того, як вони, ми розрізняємо монархічні форми правління.

Розглянемо абсолютну та конституційну монархії, тому що інші практично не існують.

Абсолютна (необмежена) Конституційна (обмежена) монархія.

Абсолютна монархія – форма правління, при якій монарх має всю правоту державної влади (монарх – джерело) будь-якої влади і тільки він визначає ії межі в портативних етапах, які дарує своїм підданим.

Монарх не обмежений конституцією; здійснює законодавчу діяльність; керує урядом, який формує сам; контролює правосуддя, місцеве самоврядування, тобто вся державна влада зосереджена в його руках (характерна для рабовласницьких і феодальних суспільств). Будь-які виборчі органи відсутні , проте це не викликає можливість існування різного роду дорадчих установ (н.Диван (рада) в Саудівській Аравії, це представлені члени численного (до 7 тис. осіб) сімейного клану Аль Саудів: основні риси абсолютної монархії на сьогодні зберігають такі держави, як Бахрейн, Бруней, Катао, ОАЄ, Оман, Саудівська Аравія, привертає до себе увагу той факт, що конституції та прирівняні до них законодавчі акти цих країн не тільки декларують монархічну форму правління, але й закріплюють ії за конкретною родиною. Так, у Саудівській Аравії ст. 5 Конституційного документу (нізам) 1992 р. декларую, система влади в королівстві Саудівська Аравія монархічна. Влада належить синам короля – заснована Абдель, Азіза ібн Абдель Рахмана, Аль Фейсама Аль Сауда та синам їх синів…» монархічна форма правління існує в 45 державах світу; 11 з яких в Азії, а саме: Бахрейн, Бруней, Йорданія, Малайзія, Непал, Камбоджа, Кувейт, Катару, ОАЄ, Оман, Саудівська Аравія, Таїланд, Японія. Збереглася в первозданному вигляді (без конституції і парламенту) в одиничних країнах (султанат Оман). Сучасна абсолютна монархія, як правило, має і конституцію, і парламент. Конституція встановлює, що влада виходить від монарха, тобто затверджує його абсолютну владу Парламенту приділяється роль консультативної ради при монарху (Кувейт, Саудівська Аравія), яка у будь-який час може бути розпущена ( у Бахрейні розпущена через півтора роки після створення). Влада монарха обмежена конституцією, він не може прямо впливати на склад і політику уряду, що формується парламентом і підзвітний йому: парламент здійснює законодавчу діяльність (Велика Британія, Іспанія, Данія, Швеція, Бельгія, Голландія, Японія та ін.)

Конституційна монархія може бути парламентською та дуалістичною. Остання форма практично відживає.

У парламентській монархії влада монарха в законодавчій, виконавчій і судовій сферах діяльності символічна. Монарх лише підписує законодавчі акти, прийняті парламентом, і формально зберігає статус глави держави - виключно представницькими повноваженнями. Фактичним главою держави (прем’єр-міністром) стає лідер партії, яка володіє найбільшим числом депутатських місць у парламенті. Уряд формується парламентом і лише йому підзвітний.

Сучасні монархії здебільшого є парламентськими (Японія, Іспанія, Швеція, Данія та ін.).

У дуалістичній монархії юридично і фактично влада поділена між урядом, що формується монархом (або призначеним їм прем’єр-міністром), і парламентом. Монарх вже не має законодавчої влади, вона перейшла до парламенту, але він ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу і формує уряд, відповідальний перед ним, а не перед парламентом. Монарх своїми указами регулює багато сфер суспільних відносин. Він має право відкладального вето щодо законів, які видаються парламентом, і право розпуску парламенту.

Дуалістична монархія характерна для перехідного періоду від феодалізму до капіталізму. Вона є своєрідною спробою примирити інтереси феодалів (їх переважно виражає монарх) і інтереси буржуазії (їх представляє парламент). Наприклад, дуалістична монархія була в кайзерівської Німеччині в 1871-1918 рр. Вона існувала також у Тунісі, Таїланді, Лівії, Ефіопії та інших країнах. У деяких сучасних країнах (султанат Бруней, королівство Тонга) збереглися різні види дуалістичної монархії. Монарх є главою держави і володіє основними прерогативами у сфері виконавчої влади 9призначає уряд, який несе відповідальність перед ним, є головнокомандуючим армії). Він також може призначати членів верховної палати парламенту, розпускати парламент на невизначений час і на цей період володіти усією повнотою влади.

Окремі із загальних елементів знайшли своє відображення в конституціях. Так згідно зі ст. 51 Конституції Йорданії 1952 р. уряд є відповідальним перед парламентом, але при цьому вотум недовіри урядові у разі його висловлення, повинен бути схвалений королем.

У Марокко уряд несе відповідальність перед парламентом і королем.

Сьогодні ця форма правління зберігається у Йорданії, Кувейті, Марокко, а також у Непалі після 1990 р., де за новою конституцією уряд є відповідальним тільки перед парламентом. Монархічний режим зберігся у восьми арабських країнах, причому у формі абсолютної монархії тільки у саудівській Аравії і Омані, в інших влада монарха обмежувалась конституцією. Зміни в державно-політичному укладі арабських монархій були пов’язані з процесами становлення централізованої держави в одних країнах, з утвердженням державної незалежності в інших.