2. Розкрийте мету і зміст освітньої галузі "Технологія" Державного стандарту початкової ланки освіти.

3. Яке завдання трудового навчання молодших школярів на сучасному етапі розвитку початкової школи? У чому полягає контруктивно-технологічнин підхід?

4. Порівняйте основні науково-методичні ідеї та зміст програм "Трудове навчання" 2006 та 2012 років видання.

5. Які вимоги ставить програма "Трудове навчання" до знань і умінь учнів з праці в I-IV класах?

Тема 3. Методи трудового навчання учнів молодшого шкільного віку

План

1. Системи професійного та трудового навчання.

2. Класифікація методів трудового навчання.

3. Характеристика методів, що визначаються за джерелами інформації.

4. Репродуктивні та активні методи у трудовому навчанні молодших школярів.

Проблеми методів передачі трудового досвіду сягають у глибину тисячоліть і постали ще на зорі історії людства. Значний вплив на їх вирішення справили розвиток цивілізації, суспільний поділ праці, зміни, які приніс упродовж станніх століть науково-технічний прогрес.

Український народ виробив свою оригінальну систему трудового гарту підростаючих поколінь. Вона включає як морально-психологічну, так і практичну підготовку, об'єднує визначальні етапи трудового становлення особистості (ігровий, помічний, кваліфікаційний). Ця система вирізняється тим, що забезпечувала підготовку до дуже багатьох видів господарської діяльності, притаманної трудовій культурі українців.

В історії професійного навчання відомо п'ять основних методичних підходів до організації процесу засвоєння трудових знань, формування умінь і навичок учнів, які прийнято називати системами виробничого навчання, їх дослідженню присвячені праці академіка Д.О.Тхоржевського [28]. Окремі елементи цих методичних систем запозичені для трудового навчання в загальноосвітній школі.

Предметна (речова), система була притаманна епосі ремісництва:учень створював речі, типові вироби, приглядаючись до роботи майстра, копіюючи його прийоми. Позитивне: навчання здійснюється в процесі виготовлення суспільно корисних речей, учень бачить безпосередній результат своєї праці. Недоліки: бідність інтелектуального змісту праці, учень не знайомиться з предметами і знаряддями праці, не вправляється в оволодінні операціями, раціональними прийомами роботи, як наслідок, формуються консервативні уміння у вузькій сфері виробництва.

Операційна система була розроблена у 60-х роках 19 століття в Росії; її поява була обумовлена розвитком машинного виробництва, основним елементом якого є технологічна операція: більша частина навчального часу відводилась на тренувальні вправи по оволодінню певними операціями, лише потім учні приступали до виготовлення з їх допомогою суспільно корисних продуктів. Позитивне: операційна методика формує міцні навички з окремих етапів технологічного процесу, які опановуються від простіших до найскладніших. Негативний фактор: навчальна робота довго носить непродуктивний характер, знижується інтерес до роботи, нераціонально використовуються матеріали; оволодіваючи окремими операціями, учні не одержують достатніх уявлень про цілісний технологічний процес створення виробів. Як і предметна, операційна система це створює можливостей, для розвитку творчих, здібностей учнів.

Моторно-тренувальна система (Центрального інституту праці) поширилась у 20-х роках 20 століття в СРСР : спрямовувалась на вироблення в учнів автоматичних трудових рухів, для чого розроблялась ціла система тренувань (гімнастичні вправи і вправи на. спеціальвй апаратурі, яка дозволяла управляти рухами). Раціональні елементи: глибокий аналіз прийомів, формування міцних.навичок, струнка логіка інструктажу. Недоліки: віддаленість продуктивного результату, тривале механічне тренування ("навчання м'язів") виключає свідоме вдосконалення навичок.

Операційно-предметна система поєднувала у coбi ознаки двох способів навчання і включала два етапи навчання; 1- автономне вивчення різних трудових операцій, відпрацювання їх на заготовках виробів; 2 — виготовлення учнями виробів, технологія яких включає вивчені операції.

Операційно-комплексна система - одна з основних у системі професійного навчання. Учні оволодівають прийомами виконання 2-3 операцій, а потім переходять до виконання комплексних робіт. Далі знову приступають до вивчення нових операцій і виконання відповідних комплексних робіт.

Усі розглянуті системи визначають лише способи формування трудових навичок у порівняно вузькій сфері виробництва. Поряд з цим в завдання трудової підготовки в загальноосвітній школі входить формування в учнів політехнічних знань, загальнотрудових умінь, розвиток творчих здібностей і виховання трудової культури. Ні одна з перелічених професійних методик не забезпечує оптимального вирішення цих завдань.

У зв'язку з механізацією і автоматизацією сучасного виробництва фізичні функції працівників у процесі трудової діяльності поступаються сенсорним і інтелектуальним функціям по плануванню технологічного процесу, управлінню машинами і контролю за виходом продукції. При цьому важливого значення набувають технічна творчість, раціоналізація і конструювання. Усе це сприяє розроищ нових систем як у професійній, так і в шкільній методиці трудового навчання. Такою новою системою можна вважати конструкторсько-технологічну, провідна ідея якої полягає в органічному поєднанні виконавської і творчої діяльності учнів. Школярі ставляться у такі навчальні ситуації, які вимагають ще до безпосереднього виготовлення виробу вирішити цілий ряд технічних завдань по розробці його конструкції, розв'язати певні технологічні та організаційно-економічні проблеми, що виникають у зв'язку з проектуванням майбутнього продукту трудової діяльності. Поряд з великою увагою До інтелектуальної діяльності, для формування практичних трудових умінь і навичок у цій системі використовуються елементи названих вище методичних підходів.

Згідно класичного визначення під методами трудового навчання розуміють способи організації спільної роботи вчителя і учнів, з допомогою яких досягається засвоєння останніми техніко-технологічних знань, формування трудових умінь і навичок, виховання позитивного ставлення до праці, розвиток самостійності і творчої активності в навчальній і трудовій діяльності. Оскільки завдання трудового навчання на загал співпадають з завданнями вивчення інших дисциплін (повідомлення нових знань, формування умінь і навичок тощо), то можна використати загальнодидактичну класифікацію методів. Однак застосування відомих методів у трудовому навчанні має характерні особливості, зумовлені специфічними рисами, що характеризуються особливістю пізнавальної діяльності молодших школярів, характером технічних процесів, розвитком політехнічного мислення та конструктивно-художніх і конструктивно-технічних умінь.

Зупинимося коротко на класифікації методів трудового навчання.

Можна провести класифікацію їх у відповідності з метою застосування:

• методи повідомлення нових знань;

• методи формування умінь і навичок;

• методи контролю за ходом і оцінювання результатів навчання. Розглядаючи навчання як єдність процесів учіння і викладання, окремі вчені пропонують поділяти методи трудового навчання на методи самостійної роботи учнів, що спрямовується учителем, підкреслюючи їх роль як суб'єктів пізнання, та методи управління цією діяльністю школярів з боку педагога. Перші спрямовані на сприймання, запам'ятовування, обробку та застосування навчальної інформації, що . поступає ззовні:

>вправи (логічні, рухові, комбіновані);

>лабораторно-практичні роботи, досліди і спостереження;

>робота з науково-технічною літературою (довідниками, навчальними посібниками, книгами, журналами тощо);

>вирішення технічних, технологічних, організаційно-економічних завдань;

>робота над технічною документацією (читання, складання, застосування схем, креслень, графічних інструкційних карт).

Провідними, визначальними у процесі навчання є методи викладання, що належать до другої групи:

>усний виклад нового матеріалу (пояснення, розповідь);

>бесіда;

>навчальна демонстрація;

>інструктаж;

>методи перевірки і оцінювання знань, умінь, навичок (усне опитування, контрольні, практичні, залікові роботи).

Класифікувати методи трудового навчання можна і за джерелами інформації, з яких учні набувають знань, умінь і навичок:

• словесні (розповідь, пояснення, бесіда, лекція, аудіозаписи, радіопередачі, друковане слово: підручники, посібники, довідники, енциклопедії тощо);

• наочні (демонстрації готових виробів, їх частин, розгорток, рисунків, креслень, технологічних карт, фотографій, таблиць, інструментів, матеріалів, слайдів, діафільмів, кінофільмів, телепередач, відеозаписів, показ прийомів роботи тощо);

• практичні (трудові вправи, досліди, лабораторні роботи, самостійна розробка конструкцій, виконання практичних робіт).

Існує також класифікація методів трудового навчання, в основу якої покладено ступінь самостійності учнів у пізнавальній діяльності. За цією ознакою методи трудового навчання поділяють на

>репродуктивні',

>активні (частково-пошукові, проблемні, дослідницькі).

Як бачимо, сьогодні у методиці трудового навчання не вироблено єдиної класифікації методів. Найчастіше у практиці роботи вчителі послуговуються двома останніми.

У початкових класах на уроках праці використовують такі словесні методи, як пояснення, розповідь та бесіда.

Пояснення характеризується лаконічністю і чіткістю викладу. При підготовці до роботи учитель пояснює, як раціонально організувати робоче місце, при плануванні - як визначити послідовність роботи, при виготовленні виробу - як користуватися інструментами і виконувати конкретні технологічні операції, раціональні прийоми. Пояснення використовують для з'ясування значення нових слів, термінів.

Розповідь застосовується для розгорнутого повідомлення нових відомостей. Вона може бути побудована на індуктивному, дедуктивному і генетичному принципах. При індуктивній побудові розповіді вчитель знайомить дітей з конкретними об'єктами техніки, виробництва і поступово переходить до узагальнень. Побудувавши розповідь на дедуктивному принципі, він спочатку знайомить учнів з загальними поняттями, а потім ілюструє їх конкретними прикладами. При генетичній побудові розповіді педагог підводить школярів до розуміння об'єктів, показуючи історію їх виникнення і розвитку. До розповіді та пояснення ставляться такі вимоги;

■ достовірність змісту (факти, які повідомляються, мають відповідати науковим даним і змісту навчальної програми);

■логічно виправдана послідовність;

• чіткість і доказовість (доказовість сприяє свідомому виконанню пояснених правил безпеки, прийомів роботи тощо);

• емоційність викладу (байдуже чи наснажене емоціями ставлення вчителя передається дітям і впливає на сприймання матеріалу, його запам'ятовування);

■ культура мовлення.

На заняттях з праці у початкових класах широко застосовується бесіда. Це - діалогічний спосіб організації взаємодії вчителя і учнів, спрямований на актуалізацію знайомих дітям відомостей, власного досвіду, необхідних для засвоєння нових знань на конкретному уроці, на закріплення і.перевірку вивченого, узагальнення теоретичного матеріалу заняття, підведення підсумків роботи. Бесіда незамінна при аналізі трудового завдання та навчанні плануванню виготовлення виробів, Нові знання можуть бути засвоєні за допомогою евристичної бесіди, яка дозволяє максимально активізувати мислительну діяльність учнів, самостійне знаходження вирішення посильних навчальних проблем, однак сфера її застосування в початкових класах дуже обмежена.

Готуючись до проведення бесіди, вчитель продумує зміст, запитань (вони повинні бути пов'язані з раніше вивченим матеріалом, опиратися на власний досвід вихованців), чітко формулює, встановлює їх логічну послідовність, прогнозує можливі відповіді дітей. У ході бесіди слід домагатися розгорнутих повних відповідей, доповнювати і узагальнювати їх, виправляти помилки, ставлячи допоміжні навідні запитання.

Демонстрація та ілюстрування є засобом реалізації принципу наочності навчання. На уроках праці використовують такі їх види:

■ демонстрування об'єктів і процесів, що вивчаються, в натуральному виді (інструменти, зразки виробів, моделі тощо);

• демонстрування художніх і графічних зображень (малюнки, таблиці, технологічні карти тощо);

• демонстрування кінофільмів, діапозитивів та діафільмів;

■ демонстрування прийомів роботи для засвоєння умінь і навичок обробки матеріалів.

Демонстрування та ілюстрування майже ніколи не використовуються осібно. Вчителю слід завжди добре продумати способи їх поєднання зі словесними методами (поясненням, розповіддю, бесідою), керувати сприйняттям демонстрованих об'єктів, застосовувати їх по мірі необхідності: непотрібні в даний момент засоби прибирати з поля зору учнів.

Демонстрування нових прийомів роботи відбувається, як правило, у такій послідовності:

1- цілісний показ трудової дії в робочому темпі;

2- сповільнений показ, що супроводжується поясненням;

3- цілісний показ в робочому темпі;

4- пропозиція кільком учням повторити дії вчителя (клас контролює правильність);

5- фронтальне виконання прийому.

Особливість методики трудового навчання, зумовлена переважанням на уроках самостійної практичної діяльності учнів і потребою управління нею, проявляється у частому використанні інструктажу.

Інструктаж - це сукупність методичних прийомів, за допомогою., яких учитель підготовляє, організовує і скеровує навчально-практичну діяльність учнів. За умови правильного добору таких прийомів інструктаж забезпечує результативність уроку. Інструктажі прийнято класифікувати:

• за часом проведення (ввідний, поточний, заключний);

• за охопленням учнів (індивідуальний, груповий, фронтальний);

• за формою викладу навчального матеріалу (усний, письмовий, графічний, змішаний).

Ввідний інструктаж включає постановку конкретного трудового завдання, характеристику операцій, пояснення правил та демонстрацію виконання трудових прийомів. Поточний інструктаж спрямований на виявлення допущених помилок, з'ясування причин недоліків і пояснення правильних прийомів роботи. Заключний інструктаж охоплює аналіз виконання трудового завдання, характеристику помилок і оцінку роботи учнів, підведення підсумків уроку.

Трудове навчання належить до предметів, у змісті яких переважає оволодіння не теоретичними відомостями з певної галузі знань, а способами дії. Це зумовлює переважання у методичному арсеналі вчителя методів, в основі яких лежать організація практичної діяльності самих учнів. Адже сформувати трудові уміння та навички за допомогою лише словесних та наочних методів неможливо.

Під трудовим умінням розуміють здатність людини до усвідомленого виконання дії, набуту на основі знань і елементарного досвіду. Воно формується завдяки створенню мисленного образу дії, на основі якого дія виконується і контролюється у процесі відпрацювання у вправах. У процесі вправляння формується і навичка - автоматизований компонент діяльності, який характеризується швидкістю і точністю виконання дій без постійного контролю за всіма етапами їх здійснення.

За змістом розрізняють вправи:

• з організації робочого місця;

• з налагоджування інструменту;

• з засвоєння первинних трудових прийомів і дій;

• з удосконалення умінь та навичок тощо.

До застосування вправ ставляться такі дидактичні вимоги:

• вони повинні грунтуватися на свідомій діяльності учнів;

• виправдовує себе комплексне впровадження вправ з логічним ускладненням змісту трудових дій;

• необхідно, щоб учні вчилися самостійно контролювати свої дії, ця функція поступово передається їм учителем.

За ступенем самостійності учнів у пізнавальній діяльності методи трудового навчання поділяють на репродуктивні та активні (конструктивні).

Репродуктивний характер діяльності передбачає активне сприймання і запам'ятовування навчальної інформації, що повідомляється вчителем або іншим джерелом, виконання трудових дій за зразком, виготовлення виробів за готовим планом та повною технічною документацією.

У результаті застосування репродуктивних методів навчання школярі діють, копіюючи роботу вчителя, відтворюючи те, що він їм пояснив і показав, у них формуються початкові знання та елементарний досвід виконання трудових операцій. За допомогою репродуктивних методів формуються добрі, умілі виконавці, однак сьогодні цього недостатньо.

Найхарактернішою ознакою методики сучасного уроку є орієнтація на всебічний розвиток особистості учнів, формування досвіду їх самостійної і творчої трудової діяльності. Цьому спияе використання активних методів навчання, до яких відносять частково-пошукові, проблемні та дослідницькі.

Суть частково-пошукового методу полягає в тому, що в процес трудового навчання вводиться система завдань зростаючої складності з елементами самостійного пошуку їх розв’язку.

Починаючи зі школи 1 ступеня при виготовленні навіть найпростіших виробів перед учнями ставляться завдання, вирішення яких сприяє розвитку технічного мислення, конструкторських умінь, фантазії тощо. Наприклад, вчитель запитує, який матеріал краще вибрати для певного виробу, як зекономити матеріал, час, або в технологічній картці подає неповну інформацію щодо розмірів окремих деталей, іх кількості тощо.

Відсутність готових рецептів, необхідність проведення розрахунків, викликає потребу подумати, пригадати вже відоме для застосування в новій ситуації, пофантазувати, уявити щось, обговорити різні варіанти та прийняти рішення.

Проблемні методи реалізуються на уроках трудового навчання через створення і вирішення проблемних ситуацій. У початковий класах це постановка певного пізнавального завдання, що містить у собі протиріччя, яке породжує потребу роздумів, висунення припущень, проведення спотережень і дослідів, відстоювання своїх думок у дискусії, самостійного формулювання висновків.

Прикладом створення такої ситуації на уроці, присвяченому вивченню елементів повітроплавання та моделюванню планера, може бути демонстрування вчителем падіння з певної висоти двох однакових листків паперу, один з яких зім'ятий, а інший - рівний. Аналізуючи свої спостереження, учні виявляють протиріччя: листки однакові за розмірами, вагою і якістю паперу, а падають з різною швидкістю. На основі цього вони формулюють проблему: чому другий лист падав довше, і приступають до вирішення цього запитання.

Школярі висувають гіпотези, обговорюють їх, роблять власні висновки. Звичайно, відомості, здобуті таким шляхом, мають суб'єктивну новизну, але позитивним є те, що здобуті вони дітьми у процесі самостійної пізнавальної діяльності, мотивованої пізнавальним інтересом і сприймаються ними як власні відкриття.

Дослідницькі методи у трудовому навчанні використовуються для формування в учнів умінь вести науковий пошук у галузі технології, розвитку творчих здібностей дітей. У початкових класах є можливості для застосування елементів дослідництва вже з перших уроків праці. Адже добираючи матеріали для виготовлення найпростіших виробів, можна вчити дітей іх досліджувати.

Наприклад, готуючись до створення човників з паперу, з'ясовуємо, що вони мають бути водонепроникні і міцні. Які види паперу відповідають цим вимогам? Перетворимо наш клас на дослідницький центр і спробуємо відповісти на це запитання. Міцність випробуємо на розрив, а гігроскопічність - шляхам змочування зразків паперу водою. Для дослідів оберемо шматочки серветкового, провощеного, газетного, малювального та копіювального паперу. Учні самостійно виконують пошукову роботу, вчитель допомагає їм оформити її результати та сформулювати висновки.

На перших порах педагог дає дітям готову методику проведення досліджень, надалі він може пропонувати самостійно її розробити на базі отриманих знань і умінь. Наприклад, вивчаючи просте електричне коло, учні можуть' власними зусиллями скласти схеми дослідів на визначення матеріалів, які проводять електричний струм, та виконати їх.

Свідомий вибір і вміле використання комплексу методів навчання - це ознака творчості і запорука майстерності вчителя. Ефективність застосування усіх означених груп методів у трудовому навчанні молодших школярів залежить від того, наскільки вони відповідають поставленій перед школою меті та завданням, віковим особливостям дітей, а також враховують прогресивні, співзвучні сучасності народно-педагргічні традиції та світовий досвід у цій важливій справі.