2. Ренесансна архітектура та скульптура в Україні.

В архітектурі та образотворчому мистецтві продовжували зберігатись традиції, прийоми попередньої епохи.

Особливості архітектури визначалися певними історичними і суспільними обставинами: 1) численні набіги татар, складна політична обстановка, відносно слабий економічний розвиток сприяли певному скоріше збереженню набутого, аніж новаціям. Цей чинник зумовив потребу у широкому розгортанні оборонного будівництва – замків, веж, укріплених садиб, монастирів з високими мурами. 2) Другим чинником стає географічне положення, тобто близькість до країн Центральної Європи. Це зумовило проникнення в Україну впливів європейського ренесансу як у галузі архітектури, так і образотворчого мистецтва.

На поч. XVI ст. відбудовуються старі та закладаються нові міста, такі як Броди, Жовква, Бережани, Меджибіж, Тернопіль та ін.

Місто Жовква збудоване (кін. XVI – поч. XVI) за принципом «ідеальних міст» (концепції доби Ренесансу). Суть принципу полягала у створенні гармонійної структури міста. У плані місто мало вигляд прямокутника, поділеного на частини – місця проживання основних громад – руської, польської, вірменської. У центрі кожної частини – ринкова площа, від якої паралельно розходяться вулиці, у центрі міста – велика площа з ратушею. Жовкву збудував архітектор з Італії Павло Щасливий.

Архітектурний ренесансний стиль передбачав:

1. симетричне планування будівлі;

2. міжповерхове членування (поясок, що тягнеться під вікнами попереднього поверху);

3. наріжні пілястри (пілястра – плоский вертикальний виступ стіни, обрамлений у вигляді колони) та колони;

4. арочні обрамлення вікон і дверей;

Найбільш активно в цей час ведеться будівництво оборонних споруд. З метою захисту від набігів татар перебудовуються старі і виникають нові фортеці, при спорудженні яких використовують найсучасніші досягнення європейської оборонної архітектури. Дерев'яні укріплення (які на жаль не збереглися до нашого часу) повністю змінюються мурованими (з каменю, цегли) (Луцький замок, Хотинський, Кременецький, фортеця у Білгород-Дністровському, Кам'янець-Подільський замок). У XV ст. була завершена найбільш потужна оборонна споруда на Україні - фортеця у Білгород-Дністровському, що нараховувала 20 веж. Довжина стін фортеці - 2 км при висоті до 7м та товщині до 5м. Ще більшим по довжині оборонних систем був Кам'янець-Подільський замок - 4,5 км. Ця неприступна фортеця височить над річкою Смотрич і досі вражає як функціональністю, так і своєю мистецькою доверше­ністю, зв'язком з рельєфом місцевості. У II пол. ХVІ - ХVІІ ст. могутні фортеці, замки будуються майже в усіх тогочасних містах України, магнатських маєтках.

Упродовж століть замки і фортеці добудовували і перебудовували. Виразний оборонний характер в цей час мають і культові споруди. У ті часи навіть церкви зводили, ніби фортеці. Наприклад, до наших днів збереглася унікальна Покровська церква-фортеця в с. Сутківцях на Поділлі (XV ст.), яка була цілком придатна до оборони.

З розвитком ренесансної світської придворної культури, з'являється прагнення поєднати оборонні і палацові функції замків. Чимало замкових комплексів набирають вигляду розкішних палаців, а зовнішні оборонні стіни вдосконалюються, видозмінюються стрільниці, з'являються елементи декору. В мирні часи вони були розкішними магнатськими резиденціями, де відбувались гучні придворні свята, бенкети, а в час війн перетворювались у неприступні фортеці.Характерними прикладами таких замків-палаців можуть слугувати Олеський, Жовківський, Золочівський замки. Навколо них розташовувались парки, прикрашені скульптурою. Можна згадати і замок Вишневецького в Лубнах, який, на жаль, не зберігся до нашого часу та ін.

Поступово віяння Ренесансу переходили і в міську архітектуру, як культову, так і цивільну. Цьому сприяли як і жваві торговельні стосунки українських міст, особливо Львова, з містами Італії, Німеччини, Польщі, так і навчання молоді у італійських університетах, де вони сприймали не лише ренесансні ідеї, але й мистецькі уподобання; запрошення іноземних майстрів до українських міст. Провідну роль у розвитку мистецтва цієї доби відігравав Львів – одне з найкрасивіших міст Європи, яке по праву можна назвати містом-музеєм. Історична центральна частина Львова зарахована ЮНЕСКО до культурної спадщини людства. Загалом в архітектурі Львова стрілися Схід і Захід. Українські зодчі, скульптори, живописці працювали тут поруч з німецькими, італійськими, голландськими, польськими майстрами. Нові мистецькі віяння, що приходили із Заходу, українські митці творчо поєднували з національними традиціями.

У 1527 р. велика пожежа знищила майже весь Львів і відбудовувався вже він в новому, ренесансному стилі. Замість стрімких, загострених, спрямованих до неба готичних форм утверд­жуються зрівноважені, впорядковані композиції з спокійними, логічно продуманими і чистими формами, сприйнятими від античної архітектури. Загалом в архітектурі Львова II пол. XV - І пол. XVII ст. виразно простежуються дві тенденції. Одна, представлена в будинках патриціату (найзаможніший, привілейований шар населення середньовічних міст більшості країн Європи), католицьких храмах, каплицях (у християн – невеличка споруда без вівтаря для відправ і молитов) - слідування формам, традиціям італійського та Північного Ренесансу, поширення архітектури європейського Ренесансу на Україну. Друга, представлена в православних храмах - синтез давньоруських та ренесансних архітектурних форм. Саме ця друга тенденція започаткувала виникнення нового суто українського стилю, який гармонійно поєднає традиції української архітектури з досягненнями європейської і досягне величного розквіту в стилі українського бароко. Провідну роль в архітектурі II пол. XVI ст. у Львові відіграють італійські архітектори Петро Барбон, Паоло Домінічі, якого у Львові називали Павлом Римлянином, Петро Італієць та ін. Працювали у Львові також німецькі, польські архітектори, як і місцеві майстри. В одній з найсвоєрідніших споруд львівського ренесансу, Успенській церкві, яку будував той же Павло Римлянин, виразно простежується синтез рене­сансних і давньоруських архітектурних стилів, які створюють цілісну і естетично дос­коналу єдність. Але ансамбль Успенської церкви заслуговує на особливу увагу. До нього увійшли Успенська церква (архітектори П. Римлянин і В. Капінос), до її ансамблю входять вежа Корнякта (архітектор П. Барбон) і каплиця Трьох Святителів (архітектор А. Підлісний).

Церквою опікувалось славетне Львівське Ставропігійське братство. Після пожежі братство в 1591 р. стало будувати нову церкву. Автором проекту був Павло Римлянин, який також керував будівельними роботами, пізніше до нього приєднався також відомий львівський архітектор Войцех Капінос, а завершив будівництво Амвросій Прихільний. Але авторство повністю належить Павлу Римлянину. Церква є зразком вдалого синтезу ренесансних і українських архітектурних форм. В основі Успенської церкви лежить характерна для української культової архітектури композиція трьохбанної церкви, видовженої, з розташуванням бань по одній осі. В той же час тосканські пілястри, фриз з скульптурними барельєфними зображеннями під банями характерні для італійського ренесансу. Певна суворість, монументальність і водночас чистота і ясність архітектурних форм і ліній надають Успенській церкві особливої гідності і краси. Поруч церкви стоїть вежа, побудована на кошти багатого грецького купця Костянтина Корнякта, члена Ставропігійського братства, в 1572-1578 рр. архітектором Петром Барбоном і ще молодим тоді Павлом Римлянином. "Вежа стоїть окремо побіч церкви, на квадратній основі. її висота з шоломом 60,15 м., з хрестом -65,85 м. Побудована цілком з тесаного каменю, поділена на поверхи, відділені гзимсами, кожний поверх розділений на дві аркади. На горішнім поверсі - галереї, шолом закінчується вежечкою, при нім чотири кручені пірамідки. Знавці вважають цю вежу, - підкреслює І. Крип'якевич, - найгарнішою церковною вежею у Львові і далеко поза Львовом." Каплиця Трьох святителів побудована в 1584-1591 р. архітектором Андрієм Підлісним як усипальниця роду Корняктів. До побудови Успенської церкви в 1591-1629 рр., виконувала роль церкви. По формі ця мурована каплиця нагадує трьохзрубні дерев'яні українські храми Карпат, як і по формі бань, так і по багатому різьбленню порталу. Загалом ансамбль Успенської церкви вважається по праву шедевром не тільки українського, але й ренесансного європейського будівництва XVI -поч. XVII ст.

Саме за проектами Павла Римлянина збудовано такі перлини ренесансного Львова, як монастир і костьол (римсько-католицький храм) бенедиктинок, каплиця Кампіанів, костьол і монастир бернардинів. Костел бенедиктинок невеликий, з вузькими стінами-бойницями, могут­німи контрфорсами нагадує костели-фортеці XV ст. До нього примикає квадратна вежа, лаконічна і монументальна, типово ренесансних форм. "Внизу - портал з напівциркульною аркою, вище - така ж ніша з скульптурою, ще вище - вікно тієї ж форми. Ясна ритміка членувань, однотипна обробка ніш і віконних отворів підкрес­люють цільність архітектурного образу. Завершує споруду фриз типово ренесансних форм і чудовий аттік, що нагадує кам'яну різьблену корону. На кожній його стороні, пише Г. Островський, - скульптура, обрамлена волютами, кути відмічені енергійними акцентами ліпних прикрас". Монастирський будинок мав по фасаду відкриту лоджію, яку утворювали три арки, між якими стояли статуї. Споруди монастиря бенедиктинок утворюють куточок ренесансного Львова, ніби перенесений з Північної Італії; Костел бернардинів ближче за стилем до споруд Північного Ренесансу - плавні, хвилясті лінії головного фасаду, динамічні статуї святих.

На залишках середньовічних готичних споруд зводилися кам’яниці (муровані житлові будівні). У кінці XVI ст. створюється ансамбль будинків на площі Ринок, перлиною якого вважається «Чорна кам´яниця» (1588-1589, архітектор П. Римлянин). Найбільшою львівською кам’яницею вважають знамненитий будинок заможного купця Корнякта, що нагадує справжній палац (архітектор Петро Барбон). Наприкінці XVI – поч. XVII ст. у місті зведено визначний архітектурний ансамбль.

Тісно пов’язана з архітектурою стилю Відродження скульптура. У XІV – XVст. найпоширенішим різновидом скульптури було декоративне різблення та оздоблення споруд. Майже кожен з будинків площі Ринок прикрашений або гірляндами і масками по порталу, скульптурами на аттіку, як славетний палац Корнякта (арх. Петро Барбон), або атлантами, які підтримують балкон будинку №3. Особливою пишністю скульптурного декору вражає каплиця Боїмів біля кафедрального собору, (арх. А. Бемер, скульптори Я. Пфістер, Г. Шольц, А. Бемер; 1609-1611).

Суто ренесансною ясністю та стриманістю відрізняються барельєфи на зовнішній стіні каплиці Кампіанів (арх. П. Римлянин) вбудованої в стіну Кафедрального собору. Всередині вівтар каплиці прикрашають постаті апостолів Петра і Павла - цікаві зразки львівської ренесансної культової скульптури, що належать різцю уродженця Нідерландів Генріха Горста та вихідця з Кракова Себастьяна Чешека.

Окремий жанр скульптури становить скульптурний портрет, який виник раніше, ніж у живописі. Найраніші зразки скульптурного портрету зустрічаються у надгробних пам’ятниках, зокрема у вже згадуваній каплиці Боїмів. Ренесансні надгробки зображували людину не в стані смерті, а в стані сну, прагнули донести до нащадків не лише зовнішні риси, але й характер, особистість людини. Пам'ятники мали прославляти, увічнювати чесноти померлих, показувати не ницість, а гідність, неповторність людини. В костьолі домініканців у Львові зберігся надгробок Яна Свошовського роботи Яна Пфістера. В Успенському соборі Києво-Печерської лаври встановлено було надгробок князя Костянтина Острозького.

Поряд з надгробною поступово розвивалась і світська скульптура: магнатські парки прикрашали статуями, що зображували античних богів, богинь, героїв.

Загалом для архітектури, образотворчого мистецтва доби Ренесансу в Україні є характерним поширення архітектурних, мистецьких форм італійського, Північного Ренесансу, сприйняття нових надбань європейського мистецтва та їх синтез з традиціями мистецтва Київської Русі та українського народного мистецтва. Художня культура Ренесансу України стала основою для неповторного українського бароко.