2. Музична культура і театр в Україні.

Музика. Геній народної творчості досяг свого найвищого зльоту у фольклорі.

У XV ст. виникають як жанр української народної пісні коломийки, а їх перші музичні записи зроблені у XVII ст. Вони поєднують елементи співу й танцю в колі. Розповсюджені коломийки по всій Україні. Хоча вони локальні за походженням, їхньою батьківщиною є Карпатський регіон.

В Україні з XV ст. відома майстерність лірників, котрі виконували народні пісні переважно жартівливого й сатиричного змісту.

У XV ст. в Україні зароджується новий фольклорний жанр - історичні пісні і думи, які оспівують боротьбу українського народу з іноземними загарбниками (перша письмова згадка - 1506 р.). Цей епос становить багатющу скарбницю духовних цінностей українського народу. У високохудожній формі дум і пісень народ висловлював свою палку любов до рідної країни, непримиренність до зрадників-ренегатів, тонко відображав красу природи. Народ оспівував хоробрих захисників України від татарських спустошливих нападів, польської агресії: Байду, Сагайдачного і Дорошенка, козака Голоту та багатьох інших, що хоробро захищали свою Батьківщину.

Думи співалися під акомпанемент кобзи (бандури). У найдавніших думах оспівувались подвиги козацтва у боротьбі з турками і татарами, розповідалось про тягар турецької неволі, втечу з неї ("Втеча трьох братів з Азова", "Маруся Богуславка"). Деякі думи змальовують образ козака як могутнього звитяжного лицаря ("Дума про козака Голоту"). В інших думах змальовується витримка і мудрість народних героїв ("Самійло Кішка").

У пізніших думах розповідається переважно про визвольну боротьбу українського народу проти шляхетської Польщі. Думи відзначаються певною ліричністю. Особливо це стосується творів про татарський полон (так звані "невільницькі плачі").

Усна народна творчість широко проявлялася і у формі пісні. Тематика багатьох історичних пісень та сама, що й дум. У них оспівуються подвиги козацьких ватажків ("Байда").

У містах Кам'янець - Подільському (1571) та Львові(1580) виникають перші професійні об'єднання (братства) народних музикантів — музичні цехи. Впродовж XVI—XIX ст. музичні цехи діяли майже у всіх великих містах України. Музичні об'єднання скрипалів, лірників, цимбалістів, кобзарів, бандуристів мали свою емблему, значок, печатку й Статут, затверджений міським магістратом. У репертуарі музичних цехів переважала світська музика — марші, танці, народні інструментальні мелодії.

В Україні XVI ст. на противагу церковному одноголосому хоровому співу виникає партесний спів (лат. pars (partis) — частина, участь, пізньолат. partes — голоси) - хоровий спів по партіях, голосах, кожен із яких веде свою мелодію. Партесний спів визначав чотири голоси — бас, тенор, альт, дискант. Партесні концерти (до 12 і більше голосів) вимагали теоретичних знань музики, правил гармонії, композиції, голосоведення.

Наприкінці XVI ст. поширюються нові форми хорового співу — псалми та канти. Псалми — твори іудейської й християнської релігійної лірики, створені, згідно з легендою, давньоєврейським царем Давидом. Кант (лат. cantus — спів, пісня) — міська, побутова пісня, переважно триголосна, куплетної форми. Мелодика канта розвивалась під впливом народної пісні. За тематикою канти були філософські, повчальні, ліричні, жартівливі, урочисті, героїчні та ін. Співали канти учителі та учні братських шкіл, колегій, бурсаки, кобзарі.

На противагу католицькому богослужінню (з хором, солістами, органом) право­славна церква розвивала хоровий спів а капела (італ. a cappella)— хоровий спів без інструментального супроводу.

У галузі драматичної поезії здобутки вихованців Київської колегії і Львівської школи мали велике значення за своїми наслідками, бо вони започаткували український театр.

З'являється новий жанр - шкільна драма. Це жанр релігійної драматургії, що виник на межі 15-16 ст. в країнах Західної Європи з метою направити учнів у практичному знанні латинської мови, поглибити й закріпити знання релігійних істин та біблійних подій. Спочатку єзуїти виставляли по школах комедії давніх римських письменників. Пізніше вчителі шкіл самі бралися до праці над збагаченням шкільного театрального репертуару власними творами. Єзуїти поставили в своїх школах драму на високому рівні. За прикладом єзуїтських пішли й православні школи. Викладачі Київської колегії і братських шкіл створювали драматичні твори, віршовані драми, а виконували їх студенти і учні.

Найстаршу згадку про українські драматичні вистави маємо в посланнях Івана Вишенського. У посланні до стариці Домникії нарікав Вишенський, що православні замість працювати для церкви «тільки комедії строять і грають».

Виникають інтермедії - постанови на побутові теми, які ставилися спочатку в антрактах шкільної драми для розваги глядачів, а пізніше розвинулися у самостійний жанр.

Другим на­прямом розвитку драматичного жанру був "вертеп". Вертеп - старовинний пересувний ляльковий театр, де ставили релігійні та світські сценки з народного буденного життя. Вертепи учні носили із собою, переходячи з дому в дім на свято Різдва Христа.

Розвиток театрального мистецтва в Україні в кінці XVI - першій половині XVII ст. свідчить про її взаємозв'язок з європейським літературним процесом.