III Статут Великого князівства Литовського, магдебурзьке, звичаєве право, загальноросійське законо­давство.

Результатом кодифікаційних робіт стало підготовлене в 1830 році "Повне зібрання законів Російської імперії" і "Звід законів Російської імперії" (1833 року).

У 1840—1841 роках на Україну розповсюджується загальноросійське цивільне і кримінальне законодавство.

Цивільне право. Головними джерелами цивільного права були 10-й том Зводу законів Російської імперії, а також частина перша "Сільського судового уставу" 1839 року. 10-й том Зводу складався з чотирьох книг.

У першій книзі регламентувались норми сімейного права, в другій, третій та четвертій — норми цивільного права.

По­няття права власності дається вперше в російському пра­ві. Воно визначалось як право володіти, користуватись і розпоряджатись майном вічно і потомственно.

У зобов'язувальному праві регламентувалися загальні вимоги до змісту договорів і види договорів.

У спадковому праві чітко проводилася ідея забезпечен­ням матеріальних інтересів спадкоємців.

У 80-х роках XIX ст. приймається пакет законів, які отримали назву фабрично-заводського законодавства. Найважливіші з них: "О малолетних, работающих на заводах, фабриках и мануфактурах" від 1 червня 1882 року; "О запрещении ночной работы несовершеннолетним и женщинам на фабриках, заводах й мануфактурах" від 3 черв­ня 1885 року.

Столипінська аграрна реформа це ряд законодавчих актів, спрямованих на перерозподіл селянської земельної площі в Російській Імперії та на підвищення продуктивності сільського господарства.

Назва походить від одного з її ініціаторів і головного реалізатора — голови Ради Міністрів Петра Столипіна. За цими законами скасувалися обов'язкові форми земельної общини і кожному селянинові надавалося право вийти з неї й виділити свою землю у повну власність. Він мав також право вимагати виділення землі в одному масиві — «відрубі», до якого міг приєднати свою садибну землю і перенести сюди будівлі, утворюючи т. ч. «хутір».

Селяни користувалися допомогою Селянського поземельного банку, який кредитував купівлю землі і допомагав створити хутірні господарства.

Кримінальне законодавство.

Джерелами кримінально­го права в Україні на початку XIX ст. були III Статут та норми магдебурзького права, а з 1840 року — 15-й том Зводу законів Російської імперії та прийняте в 1845 році уложення про покарання кримінальні та виправні.

Злочин визначався як діяння, заборонене законом під страхом покарання. Відповідальність особи встановлюва­лась при наявності наміру чи необережності в її вчинках.

Уложення ввело нову систему покарань, яка складала­ся з покарань кримінальних та виправних, а всього — 35 видів покарань. Треба підкреслити досить гуманний харак­тер покарань. Смертна кара призначалась тільки за дер­жавні та карантинні злочини.

Адміністративне законодавство.

У системі адміністративного законодавства центральне місце займало "Положення про заходи до охорони державного порядку та громадського спокою" 1881 року.

На початку XX століття адміністративне законодавство характеризувалось обмеженням прав особи. Громадські свободи, проголошені Маніфестом 17 жовтня 1905 року, з часом були обмежені тимчасовими правилами.

"Тимчасові правила про пресу" (від 24 листопада 1905 року, 18 березня і 26 квітня 1906 року) забороняли публі­кації, які загрожували безпеці держави, закликали до страй­ків на підприємствах та припинення занять в учбових зак­ладах, до організації заборонених законом зібрань тощо.